Постанова 4822 № 727/13955/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 липня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/13955/25 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Лисака І.Н., суддів: Кулянди М.І., Литвинюк І.М., за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В., позивач: ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 квітня 2026 року, ухваленого під головуванням судді Калмикова Ю.О., дата виготовлення повного тексту рішення суду не зазначена, ВСТАНОВИВ: У грудні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Вимоги обґрунтовував тим, що він є діючим військовослужбовцем Збройних Сил України, військове звання майор, обіймає посаду офіцера відділення цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_1 . Згідно з розпорядженням командувача Угрупування сил і засобів ТрО «Захід» від 03.01.2025 року №1454/4/108/дск він перебував в с. Доброводи Тернопільської області з 07.01.2025 року на пункті управління Угрупування сил і засобів ТрО «Захід» для виконання обов`язків чергового відділення напрямків і взаємодії. Перебуваючи там дізнався, що на посаду начальника відділення цивільно-військового співробітництва (ЦВС) військової частини НОМЕР_1 був призначений відповідно до наказу начальника РУ ТрО «Захід», майор ОСОБА_2 . 28.01.2025 майор ОСОБА_2 зателефонував позивачу й висунув претензії з приводу того, що він поїхав у відрядження без його дозволу та вказав, що позивач не повинен був записуватись для участі в навчанні по системі «Дельта», адже на таке навчання його кандидатуру раніше подав відділ ЦВС РУ «Захід». Так само відповідач вчинив і під час перебування позивача на навчанні у військовій частині НОМЕР_2 згідно з розпорядженням РУ СТрО «Захід» від 10.05.2025 року №1454/23/4674дск, з метою помститися за те, що він попередив у загальному Провадження №22-ц/822/1334/26 чаті ЦВС РУ « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про свою неможливість взяти участь в онлайн-навчанні, яке проводило КСТрО. Зазначене підтверджує скріншотами окремих фрагментів його переписки з майором ОСОБА_2 у месенджері «WhatsApp». Звертав увагу й на те, що відповідач зателефонував позивачу під час перебування останнього в УСіЗ ТрО «Захід» 10.02.2025 року з претензіями щодо відсутності подання про кількість постраждалого цивільного населення від наслідків ракетних ударів противника по Вінницькій області, що не було зроблено через відрядження, а у відповідача виникли проблеми з керівництвом з вказаного приводу. Так, на прохання офіцерів відділу ЦВС РУ «Захід» позивач готує щотижневе донесення за Ф.1.2 по Чернівецькій і Вінницькій областях, тому що під час його відсутності, за їх словами, відділення не відпрацьовує належним чином вказані звітні документи. Вказував, що майор ОСОБА_2 зробив усе від себе залежне, щоб він не взяв участь у жодних навчальних курсах щодо ЦВС та системи соціального супроводу, на відміну від інших офіцерів відділення. Окрім цього, за його вимогами він готував усі документи, зокрема, донесення Ф.1.1. та Ф.1.2. по Хмельницькій і Вінницькій областях, відповіді на всі телеграми, інформаційно- аналітичні довідки, відповіді на всі звернення та запити тощо. За це він пообіцяв, що не буде доповідати командиру військової частини про порушення Статуту (незрозумілі для мене), які він нібито вчинив. Вважав, що відповідач безпідставно обмежив його щодо участі в усіх заходах, зокрема, у спілкуванні з цивільним населенням, державними органами та органами місцевого самоврядування тощо. У всьому цьому беруть участь усі офіцери відділення, окрім позивача. Незважаючи на те, що позивач раніше незмінно виконував великий обсяг поставлених командуванням завдань і добре ладнав зі своїми товаришами по службі, на даний час у підрозділі створена атмосфера негативу щодо позивача. Наголошував, що майор ОСОБА_2 в силу незнання ним керівних та розпорядчих документів стосовно лінії ЦВС і відсутності практичного досвіду застосування ЦВС в умовах бойових дій, не міг надавати оцінку його фаховому рівню. Так, в намаганні звинуватити позивача в несвоєчасному прибутті з відрядження та відсутності доповіді про прибуття відповідач забуває, що він прибув 26.05.2025 року й доповів про своє прибуття начальнику ППО частини, підполковнику ОСОБА_3 , якому тимчасово був підпорядкований згідно з рішенням командира військової частини НОМЕР_1 ще 10.05.2025 року. Так, відповідно до вказівки підполковника ОСОБА_3 , він прибув зранку 27.05.2025 для подання документів й отримання подальших розпоряджень. Всі описані вище події та несправедливе ставлення до позивача з боку майора ОСОБА_2 призвели до істотного погіршення стану здоров`я позивача. Вказане підтверджується висновком начальника відділення неврології військової частини НОМЕР_3 від 26.05.2025 року, згідно з яким він потребує госпіталізації для лікування, про що й доповів через медичну службу рапортом на ім`я командира військової частини НОМЕР_1 27 травня 2025 року, а також висновком консиліуму лікарів військової частини НОМЕР_4 від 20.06.2025 року. З метою врегулювання конфлікту позивач звертався з рапортом від 27.05.2025 року, поданим 29.05.2025 року до командира військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_4 , де, крім іншого, просив провести службове розслідування, однак відповіді на цей рапорт позивач так і не отримав. Після цього позивачем було подано 09.07.2025 року через ІНФОРМАЦІЯ_2 ще один рапорт від 07.07.2025 року до командира військової частини НОМЕР_5 з проханням провести службове розслідування за фактом психологічного тиску щодо позивача з боку начальника відділення ЦВС штабу військової частини НОМЕР_6 майора ОСОБА_2 .. Проте відповіді й на цей рапорт він також не отримав. У зв`язку з ігноруванням командирами військових частин рапортів позивача від 27.05.2025 року й від 07.07.2025 року та ігноруванням військовою частиною НОМЕР_1 наявних спірних моментів, що виникли між позивачем та майором ОСОБА_2 , позивач змушений звернутися із позовом. На підставі наведеного просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь компенсацію заподіяної моральної шкоди у розмірі 30 000 грн. Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 квітня 2026 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Не погоджуючись із вказаним рішенням суду позивач оскаржив його в апеляційному порядку. Доводи апеляційної скарги ідентичні доводам позовної заяви. На підставі наведеного просить рішення суду скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позовних вимог. Відповідач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків. В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності. Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернувся з позовною заявою до ОСОБА_2 , втім, у разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи. На підставі наведеного суд, виходячи з підстав пред`явлення позову, з`ясувавши характер правовідносин сторін, дійшов висновку, що відповідачем ОСОБА_2 доведена відсутність протиправності його дій та вини, а позивачем ОСОБА_1 не доведено належними, допустимими та достатніми доказами причинний зв`язок між поведінкою відповідача ОСОБА_2 та завданою йому шкодою. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її аргументів та заявлених в суді першої інстанції вимог, приходить до висновків, що рішення суду зазначеним вимогам закону відповідає не в повній мірі. Так, судом першої інстанції встановлено, що на скріншоті з месенджеру «WhatsApp» міститься переписка з контактом ОСОБА_2 (а.с.5/зворот). Також, в матеріалах справи наявні: копії записів про різноманітні дії (а.с.6-7); копія виконаних дій станом на 12.11.2024 року офіцером відділення цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_5 (а.с.8); копія зошиту ВЧ НОМЕР_1 майора ОСОБА_1 (а.с.9-10); копії із медичної картки ОСОБА_1 (а.с.11); копії рапортів ОСОБА_1 від 27.05.2025 року про проведення службового розслідування по фату надання його кандидатури майором ОСОБА_2 для направлення спочатку 12.05.2025 року по 26.05.2025 року на курси підвищення кваліфікації по напрямку ППО, а потім старшим на об`єкт ППО по захисту ОКІ в м. Красилів на невизначений термін та від 07.07.2025 року про проведення службового розслідування за цими фактами (а.с12-13). З рапорту начальника відділення цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_1 майора ОСОБА_6 вбачається, що останній просив провести службове розслідування щодо майора ОСОБА_1 , офіцера відділення цивільно-військового співробітництва штабу за фактом відсутності доповіді після повернення з відрядження на навчання до військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_1 ). З огляду на неодноразове порушення майором статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме статті 14 про звернення до посадових осіб вищого командування з службових та особистих питань без відома та дозволу свого безпосереднього начальника (а.с.16). Згідно з скріншотом з додатку «Резерв+» УБД274916, видного В/Ч НОМЕР_5 від 19.10.2023 року, посвідчення ветерана ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій (а.с.18). Також, в матеріалах справи міститься довідка військово-лікарської комісії №4711 від 27.09.2024 року, наданою військовою частиною НОМЕР_3 майору ОСОБА_1 про проведення його медичного огляду (а.с.54). У частині першій статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Згідно з частиною першої статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами (частина четверта статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Відповідно до частини тринадцятої статті 6 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби, можуть бути направлені для подальшого проходження військової служби з одного військового формування до іншого з виключенням із списків особового складу формування, з якого вибули, та включенням до списків особового складу формування, до якого прибули. Разом з тим суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України). Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України). Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами. Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача. Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц). У наведеній постанові також зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову. Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 14 березня 2024 року у справі №522/11722/21. Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц зроблено висновок, що пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження. Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див.: постанову Верховного Суду від 26 січня 2022 року в справі №457/726/17). Отже, пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Ураховуючи викладене, апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, приходить до висновку про те, що фактично позивач вказував про спричинення йому моральної шкоди діями відповідача як посадової особи, а саме начальником відділення цивільно-військового співробітництва штабу військової частини НОМЕР_1 при виконанні обома учасниками справи свої службових обов`язків. Аналогічні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 27.10.2025 року у справі №295/17640/23. Таким чином, апеляційний суд вважає, що належним відповідачем у цій справі відповідно до положень статті 1172 ЦК України за заподіяння моральної шкоди під час виконання зазначених службових обов`язків є відповідна юридична особа, в якій ніс/несе службу відповідач як військовослужбовець, тобто ВЧ НОМЕР_1 , а отже ОСОБА_2 як фізична особа не є належним відповідачем у цих правовідносинах, тому наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову з підстав незалучення належного відповідача. Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні позову, однак помилився щодо мотивів такої відмови. Відповідно до ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення або змінити рішення. Згідно зі ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Керуючись ст.ст.263, 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 28 квітня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення суду залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Суддя-доповідач І.Н. Лисак Судді: М.І. Кулянда І.М. Литвинюк