Постанова КАС ВС № 440/2148/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 липня 2026 року м. Київ справа №440/2148/24 касаційне провадження № К/990/10617/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Бившевої Л.І., суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 (головуючий судді - Жигилій С.П., судді - Перцова Т.С., Русанова В.Б.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стандарт Ойл-2000» до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю "Стандарт Ойл-2000" (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 05.01.2024 №1035000701. На обґрунтування позовних вимог позивач послався на протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення і висновків контролюючого органу про заниження платником податку на прибуток на загальну суму 5634403,00 грн, оскільки спірні господарські операції позивача з ТОВ «Юбіс», ТОВ «Діксон Україна», ТОВ «Торговий дім «Аксіома» підтверджені первинними бухгалтерським документами, за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства. Зазначив, що господарські операції позивача у період, що перевірявся, мали реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку та в повному обсязі відображені в податковому обліку. Звертав увагу, що доступ до інформаційних баз, які є у розпорядженні контролюючого органу, у Товариства відсутній, можливості проаналізувати подану контрагентом податкову звітність у платника немає, контролюючим органом не наведено чим закріплений обов`язок платника податку здійснювати перевірку контрагента та в якій спосіб. Крім того, у платника були відсутні сумніви у неплатоспроможності вказаних контрагентів, оскільки розрахунки за придбаний ними товар здійснювались своєчасно. Полтавський окружний адміністративний суд рішенням від 26.09.2024 відмовив у задоволенні позову. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість встановлених за наслідками проведеної перевірки порушень позивачем вимог діючого законодавства, та, як наслідок, правомірність визначення позивачу суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на підставі оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Суд першої інстанції зазначив, що згідно з даними бухгалтерського обліку платника преалізована ним продукція (газовий конденсат, розчинник органічний універсальний марки Р) списана зі складу, тобто, реалізована невстановленим особам, а тому суд погодився з висновками контролюючого органу про заниження платником податку на прибуток внаслідок невідображення у фінансовій звітності у складі інших доходів коштів, отриманих від наведених вище контрагентів, перерахування яких не пов`язано з постачанням товарів. Другий апеляційний адміністративний суд постановою від 14.01.2025 скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове судове рішення, яким позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 05.01.2024 №1035000701. Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що господарські операції позивача з наведеними вище контрагентами підтверджені первинними документами, а висновки, зазначені в акті перевірки, не відповідають фактичним обставинам у справі, а відтак, оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним і підлягає скасуванню. Суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необґрунтованість визначення податковим органом суми грошового зобов`язання з податку на прибуток, оскільки матеріалами справи підтверджена реальність здійснення господарських операцій позивача з наведеними вище контрагентами, з урахуванням того, що доказів повернення коштів після їх перерахування, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо фіктивного отримання коштів за поставлений товар (що могло б мати місце у разі пов`язаності цих осіб), в матеріалах справи не міститься, а відповідачем ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи надано не було. Також, суд апеляційної інстанції зазначив, що реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає контролюючий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку, зокрема, з метою формування податкових зобов`язань з податку на прибуток. Це, в свою чергу, у межах спірних відносин на позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим. Відповідач, не погодившись із рішенням суду апеляційної інстанції, звернувся до суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанцій та залишити в силі рішення суду першої інстанції. В обґрунтування своїх вимог Управління посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 19.07.2022 у справі №826/17113/16, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах (порушення положень статей 134, 187, 188 Податкового кодексу України платником податків при здійсненні реалізації нафтопродуктів з урахуванням положень Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, що затверджена спільним наказом Мінпаливенерго, Мінекономіки, Мінтрансзв`язку та Держспоживстандарту від 20.05.2008 №281/171/578/155 (далі - Інструкція №281). Скаржник зауважує, що суд апеляційної інстанції не врахував наявність недоліків та неточностей у товарно-транспортних накладних, зокрема, відсутність в них інформації щодо місця розвантаження товарно-матеріальних цінностей, дати і часу виїзду і прибуття товару. Також покликається на відсутність документів в підтвердження зберігання товару. Зауважує відсутність у контрагентів позивача необхідної кількості трудових ресурсів, основних засобів та матеріальних активів. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 01.04.2025 відкрив провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 14.07.2026 - призначив справу до касаційного розгляду в попередньому судовому засіданні на 15.07.2026. Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи і дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне. У справі, що розглядається, суди установили, що основним видом діяльності Товариства є: 46.71 - Оптова торгівля твердим, рідким, газоподібним паливом і подібними продуктами. Контролюючим органом проведено планову документальну виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2021 по 30.06.2023, результати якої оформлені актом від 15.12.2023 №647/35-00-07/42337720 (далі - акт перевірки), за висновками якого встановлено порушення платником вимог статей 22, 23, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), пункту 5 П(С)БО №11 «Зобов`язання», пункту 5 П(С)БО №15 «Дохід», що призвело до заниження податку на прибуток підприємств на загальну суму 5634403,00 грн. Зокрема, у акті перевірки було вказано, що факт реалізації Товариством продукції (газового конденсату, розчинника) підтверджено даними бухгалтерського обліку Товариства (оборотно-сальдовими відомостями, журналами-ордерами, регістрами бухгалтерського обліку, аналізом руху ТМЦ по складу тощо) та встановлено списання ТМЦ зі складу, тобто його реалізацію невстановленим перевіркою особам. Таким чином, сума податкових зобов`язань з податку на додану вартість та сума доходів Товариства по реалізації (відвантаженню) зазначеної продукції залишається незмінною. Разом з тим, оскільки відповідно до даних бухгалтерського обліку встановлене фактичне отримання Товариством коштів від ТОВ «Юбіс», ТОВ «Діксон Україна», ТОВ «Торговий дім «Аксіома», то позивач занизив інші доходи на суму отриманих від вказаних контрагентів коштів, наслідком чого стало заниження податку на прибуток підприємств у відповідних податкових періодах на загальну суму 5634403,00 грн. На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 05.01.2024 №1035000701, яким Товариству збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток на 5634403,00 грн. - за податковими зобов`язаннями. Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, Верховний Суд виходить із такого. Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює Податковий кодекс України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України), який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства. За визначенням, наведений у підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Підпунктом 22.1 статті 22 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об`єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов`язує виникнення у платника податкового обов`язку. Вимоги до підтвердження даних, визначених у податковій звітності, встановлені у статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - ПК України). Згідно з абзацами першим, другим пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту. Абзацом першим пункту 44.2 статті 44 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні". За визначенням, наведеним у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням має дві обов`язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення. Визначення поняття господарської операції також наведене у статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", згідно положень якої господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. За змістом частин першої та другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Слід зазначити, що договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку. Відповідно до частини першої статті 626 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Отже, договір свідчить лише про намір виконання дій (операцій) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання. Відповідно до наведеного вище визначення господарська операція пов`язане не з фактом підписання договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу. Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України. Відповідно до положень підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від`ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи. Згідно з пунктом 135.1 статті 135 ПК України базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу. Таким чином, платник податку на прибуток підприємстві з метою визначення об`єкта оподаткування - прибутку визначає фінансовий результат до оподаткування (прибутку або збитку) шляхом коригування (збільшення або зменшення), використовуючи дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування. При цьому показники обліку доходів, витрат доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат доходів та фінансового результату у фінансовій звітності підприємства визначаються відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку або Міжнародних стандартів фінансової звітності. Частиною другою статті 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлено, що регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, який затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності. Згідно з пунктом 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов`язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена. Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій). Відповідно до пункту 7 П(С)БО №15 «Дохід» визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи. Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) - це загальний дохід (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг без вирахування наданих знижок, повернення раніше проданих товарів та непрямих податків і зборів (податку на додану вартість, акцизного збору тощо). Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) визначається шляхом вирахування з доходу від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг наданих знижок, вартості повернутих раніше проданих товарів, доходів, що за договорами належать комітентам (принципалам тощо), та податків і зборів. До складу інших операційних доходів включаються суми інших доходів від операційної діяльності підприємства, крім чистого доходу від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), зокрема: дохід від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць; відшкодування раніше списаних активів; дохід від роялті, відсотків, отриманих на залишки коштів на поточних рахунках в банках, дохід від реалізації оборотних активів (крім фінансових інвестицій), необоротних активів, утримуваних для продажу, та групи вибуття тощо. До складу фінансових доходів включаються дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвестицій (крім доходів, які обліковуються за методом участі в капіталі). До складу інших доходів, зокрема, включаються дохід від реалізації фінансових інвестицій; дохід від неопераційних курсових різниць та інші доходи, які виникають у процесі господарської діяльності, але не пов`язані з операційною діяльністю підприємства Отже, під час збільшення активу підприємства, що зумовлює зростання власного капіталу, за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена, визнається дохід такого підприємства. Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Згідно з абзацами 1, 2 підпункту 14.1.191 пункту 14.1 статті 14 ПК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) постачання товарів - це будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду. З метою застосування терміна «постачання товарів» електрична та теплова енергія, газ, пар, вода, повітря, охолоджене чи кондиційоване, вважаються товаром. Право на формування податкових вигод виникає у покупця за наявності сукупності обставин та підстав, однією із яких є ділова мета. За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.231 пункту 14.1 статті 14 ПК України, розумна економічна причина (ділова мета) - це причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності. Як установив суд апеляційної інстанції та підтверджується матеріалами справи, Товариство (як продавець) мало ділову мету, укладаючи договори купівлі-продажу товарно-матеріальних цінностей, оскільки реалізовувало товар, придбаний ним у інших суб`єктів господарювання. В свою чергу, підставою для збільшення позивачу грошових зобов`язань з податку на прибуток слугували висновки контролюючого органу про те, що отримання позивачем грошових коштів здійснено на підставі платіжних доручень за договорами, які не опосередковуються реальним виконанням операцій, які фактично становлять його предмет, оскільки у ТОВ «ЮБІС», ТОВ «Діксон Україна» та ТОВ «Торговий дім «Аксіома» відсутні необхідні матеріально-технічні можливості, об`єктивно необхідні для здійснення операцій з придбання таких товарів, що, в свою чергу, свідчить про те, що Товариством здійснено реалізацію товарів невстановленим перевіркою особам, а також у зв`язку наявністю недоліків та неточностей у товарно-транспортних накладних, зокрема, відсутність в них повної інформації щодо місця розвантаження товарно-матеріальних цінностей (вказано лише місто), дати і часу виїзду і прибуття товару. Верховний Суд вказує, що будь-який документ, виданий від імені суб`єкта господарювання (платника податків), що не був позбавлений відповідного статусу на час складення цього документа, має силу первинного документа та згідно зі статтею 44 ПК України та статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підтверджує дані податкового обліку суб`єкта господарювання та/або його контрагентів у тому разі, якщо цей документ містить, зокрема: достовірні дані про фактично здійснену господарську операцію та відображає її економічну суть; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Водночас, інший платник податків під час використання такого документа у своєму податковому обліку повинен діяти розумно, добросовісно та з належною обачністю, а також сумніву в достовірності даних, внесених до відповідного документа своїм контрагентом, у тому числі стосовно даних щодо можливих дефектів правового статусу такого контрагента, а також щодо підпису та інших засобів ідентифікації представників контрагента, які брали участь у господарській операції. В свою чергу, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні доходи (витрати) у зв`язку з реалізацією (придбанням) товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем (продавцем) товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат (доходів), тому платник податків не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування доходів чи витрат, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не було встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженості дій між ними. При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать про те, що документи, на підставі яких платник сформував дані свого податкового обліку, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 КАС України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Як встановлено судом апеляційної інстанції, між Товариством (продавцем) та ТОВ «Юбіс» (покупцем) були укладені договір від 15.07.2021 №15/07/КГ-2 купівлі-продажу газового конденсату 2709 00 10 00 та договір від 04.08.2021 №04/08/РОУ-Р/-2 купівлі-продажу розчинника органічного універсального марки Р. На підтвердження постачання цього товару позивач надав до суду видаткові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти), податкові накладні, платіжні доручення (інструкції). Отримання товару за вказаними договорами та здійснення розрахунків за отриманий товар також підтверджується листом ТОВ «Юбіс» від 06.12.2023, в якому останнє зазначає про отриманий товар та його подальшу реалізацію іншій юридичній особі. Між Товариством (продавцем) та ТОВ «Діксон Україна» (покупцем)були укладені договір № 220721 від 01.07.2021 купівлі-продажу газового конденсату 2709 00 10 00 та договір № 04/08/РОУ-Р/-3 від 04.08.2021 купівлі-продажу розчинника органічного універсального марки Р. На підтвердження цих господарських взаємовідносин позивач надав до суду видаткові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти), податкові накладні, платіжні доручення (інструкції). Між Товариством (продавцем) та ТОВ «Торговий дім «Аксіома» (покупцем) були укладені договір №15/07/КГ-1 від 15.07.2021 поставки газового конденсату 2709 00 10 00 та розчинника органічного універсального марки Р. На підтвердження виконання цих договорів позивачем надано до суду видаткові накладні, товарно-транспортні накладні на відпуск нафтопродуктів (нафти), податкові накладні, платіжні доручення (інструкції). Умовами усіх вказаних договорів було передбачено, що покупець зобов`язаний самостійно за свій рахунок здійснювати транспортування товару (пункт 4.2.3 договорів). Позивач реалізовував наведеним вище контрагентам розчинник органічний універсальний марки Р власного виробництва та газовий конденсат, отриманий ним від інших юридичних осіб. Наявність у Товариства місць для зберігання товарно-матеріальних цінностей підтверджується договорами оренди, укладеними між Товариством (орендарем) та орендодавцями: ТОВ «БРСМ-ГАФТО» (№ 01/23-НБ від 01.01.2023, № 01/12-Р-НБ), ТОВ «Нафтозбут» (№ 29/07-22 від 29.07.2022, № 01/02/19-1 від 01.02.2019). Якісь товару підтверджується відповідними паспортами якості, наявними матеріалах справи. Позивач є виробником розчинника органічного універсального марки Р відповідно до Технічних умов ТУ У 20.5-20607715-003:2020, якими користується відповідно до договору про передачу в тимчасове користування технологічного регламенту №02/05-ТР від 02.05.2019. Зазначені документи надаються покупцям разом із документами на товар для підтвердження якості та походження товару. Товар відвантажувався на умовах самовивозу. Суд апеляційної інстанції також установив, що на території майнового комплексу є контрольно-пропускний пункт, на якому охороною здійснюється перевірка кожного автомобіля, який заїжджає для завантаження/розвантаження. Виїзд автомобіля з товаром здійснюється по видатковій та/або товарно-транспортній накладній. На всі автоцистерни встановлюються пломби шляхом опломбування кришок заливної горловини та кришки ящику зі зливними колекторами (кришки наливу/зливу нафтопродукту) і в спеціальному журналі ведеться контроль виданих пломб для опломбування. В журналі зафіксовано встановлення пломб на автомобілях, які подавались під завантаження, починаючи з 28.08.2021. Зокрема, в журналі зафіксовано встановлення пломб на автомобілях, які подавались під завантаження, а саме: зазначено державний номер тягача і державний номер автоцистерни та прізвище водія із зазначенням номерів пломб, які були встановлені на ці автомобілі після завантаження. Також, запис про надходження/відпуск товару також здійснюється майстром-обліковцем в товарну книгу кількісного руху нафтопродуктів (нафти) за формою № 31-НП, яка ведеться позивачем на об`єкті за адресою: Полтавська обл., м.Гадяч, вул. Енгельса,

39. Крім того, адвокатом Товариства був здійснений адвокатський запит до Головного сервісного центру МВС стосовно того, хто у період з 01.07.2021 по 30.09.2021 був власником та/або належним користувачем транспортних засобів, які зазначені у товарно-транспортних накладних, якими покупці забирати товарно-матеріальні цінності із пункту відвантаження, на який Головний сервісний центр МВС надав відповідь, про те, що власниками таких транспортних засобів були: «ТОВ «Інвіс», ТОВ «Левайн Логістик», ТОВ «АДР ПЛЮС», ТОВ «Атлантіс Транс Груп», ТОВ «Компанія «Магістраль-А». Вказані суб`єкти господарювання були зазначені в товарно-транспортних накладних у графі «автопідприємство». З огляду на викладене, необгрунтованими є посилання контролюючого органу на те, що за інформацією, наданою такими автопідприємствами на запити Управління, вони не мали фінансово-господарських відносин із Товариством та його контрагентами, оскільки контрагенти позивача не були обмежені правом укладати договори перевезення з іншими суб`єктами господарювання, а також здійснюючи подальшу реалізацію придбаного у позивача товару, покласти обов`язок щодо транспортування товару на покупця за договором, про що, зокрема, зазначило ТОВ «ЮБІС» у листі від 06.12.2023. При цьому, доказів, які б підтверджували, що автомобілі, які вказані у товарно-транспортних накладних, не заїжджали на територію Товариства для завантаження газовим конденсатом та розчинником, контролюючим органом надано не було. Не спростовувалась така інформація і у відповідях автопідприємств. Суд апеляційної інстанції установив, що первинні документи надані позивачем підтверджують наведені господарські операції та фактичне транспортування товару за договорами купівлі-продажу. Незначні недоліки у реквізитах товарно-транспортних накладних не можуть бути самостійною підставою вважати господарську операцію такою, що не відбулася. Верховний Суд у постанові від 05.01.2021 у справі № 820/1124/17 дійшов висновку, що посилання контролюючого органу на наявність недоліків в заповненні товарно-транспортних накладних, по взаємовідносинах з контрагентами, як підставу для невизнання реальності господарських операцій, суди першої та апеляційної інстанцій обґрунтовано відхилили, оскільки незазначення в товарно-транспортних накладних певної інформації, зокрема щодо проведення навантажувально-розвантажувальних робіт, не може свідчити про відсутність самого факту перевезення придбаних позивачем ТМЦ. Крім того, документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування ПДВ не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу чи поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, натомість факт передання товару позивачеві та, відповідно, набуття права власності на нього, підтверджується видатковими накладними, які наявні в матеріалах справи. Відповідно до правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 25.02.2021 у справі №803/1684/17, від 21.01.2021 у справі №813/2204/17, від 24.05.2019 у справі №826/7423/16, від 06.02.2018 у справі №816/166/15-а, від 11.09.2018 у справі №804/4787/16, транспортні документи на перевезення товарно-матеріальних цінностей з наслідками формування бази оподаткування податком на прибуток та на додану вартість не є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами купівлі-продажу або поставки, вони є обов`язковими при оподаткуванні операцій за договорами саме перевезення, а, отже, наявність в товарно-транспортних накладних певних недоліків не може бути самостійним доказом безтоварності господарських операцій. Реалізуючи господарську компетенцію при укладенні та виконанні господарських договорів, сторони цього договору можуть вимагати від контрагента дотримання умов цих договорів, тією мірою якою дозволяють його (їх) умови. Перекладати на сторону договору обов`язки контролю свого контрагента за межами взаємовідносин, як того вимагає податковий орган, знаходиться за межами господарської компетенції суб`єкта господарювання та не входить до прав та обов`язків платника податку, зокрема на додану вартість та на прибуток. Це, в свою чергу, у межах спірних відносин на позивача як платника податку покладає додаткове не передбачене законом обтяження, що є недопустимим. Виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування платником даних свого податкового обліку, можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи. Крім того, Верховний Суд вказує, що в будь-якому випадку відображення Товариством доходу не в тому рядку фінансового звіту не призводить до заниження позивачем податку на прибуток, оскільки показники коду рядка 2280 «Разом доходи» складаються із загальної суми рядків за кодами: 2000 «Чистий дохід від реалізації продукції (товарів, послуг)», 2120 «Інші операційні доходи» та 2240 «Інші доходи» З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов правомірного висновку про безпідставність доводів Управління щодо заниження позивачем доходу та, як наслідок, про заниження податку на прибуток на загальну суму 5634403,00 грн. Доводи касаційної скарги відповідача зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом апеляційної інстанції. Касаційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) скаржником під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій, та з урахуванням яких суд апеляційної інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи. З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суд апеляційної інстанції не допустив порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосував норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення. Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу Північного міжрегіонального управління ДПС по роботі з великими платниками податків залишити без задоволення, а постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 14.01.2025 залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк