Ухвала КАС ВС № 320/36080/25

УХВАЛА 15 липня 2026 року м. Київ справа №320/36080/25 адміністративне провадження № К/990/29461/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Блажівської Н.Є., Ханової Р.Ф., перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі № 320/36080/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКТОР-ІНВЕСТ» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКТОР-ІНВЕСТ» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.05.2025 №220830705 форми «В1», яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на суму 11.845.698,00 грн і застосовано штрафну санкцію в розмірі 2.961.424,50 грн, від 19.05.2025 №220780705 форми «В4», яким встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 31.041,00 грн. Справа розглядалася в порядку загального позовного провадження. До Верховного Суду 25.06.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі № 320/36080/25. Ухвалою Верховного Суду від 30.06.2026 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом подання обґрунтованого клопотання про поновлення пропущеного строку касаційного оскарження, належного викладення підстав касаційного оскарження. На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано уточнену касаційну скаргу, заявлено клопотання про поновлення строку касаційного оскарження. В обґрунтування підстав касаційного оскарження (пункти 1, 4 частини 4 статті 328, пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України) податковим органом вказано, що у цій справі судами першої та апеляційної інстанції застосовано положення пп.14.1.18 п. 14.1 ст. 14, ст. 44, ст. 85, ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України без урахування правових висновків Верховного Суду викладених у справі №380/5557/22, №240/15137/20, у справі №320/12569/23, у справі №160/3364/19 та порушено вимоги ст. 9, ст.ст. 72 78, ст. 90 КАС України. Також скаржником зазначено про неправильне застосування п. 44.1 п. 44.3 ст. 44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 п. 200.2, п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, ст.ст. 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», неврахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 13.07.2022 по справі №640/18540/18, від 21.06.2022 по справі № 820/4033/16 , від 16.06.2020 року по справі 400/987/19, від 19.07.2021 по справі №1.380.2019.002018, від 28.02.2018 по справі №826/7986/13-а. На думку скаржника судами попередніх інстанцій неповно з`ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи; не доведено обставин, що мають значення для справи, які суди попередніх інстанції визнали встановленими; не досліджено наявні у справі докази, не проаналізовано зміст укладених Позивачем договорів, розрахунки між учасниками господарської операції для встановлення обставин (підтвердження або спростування) придбання товару та правомірності формування податкового кредиту; повідомлені контролюючим органом фактичні обставини, які стосуються безпосередньо предмету доказування у межах спірних відносин і мають істотне значення для вирішення даного спору, не були перевірені судами та не отримали належної правової оцінки. Верховний Суд зауважує, що контролюючим органом не доведено подібність правовідносин у справах, не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів. Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що первинним документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства і яка безпосередньо підтверджує сплату такого податку. Судами враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 24.04.2025 у справі №320/12942/23, від 23.05.2024 у справі №380/5557/22, від 03.10.2023 у справі №640/16289/22, від 02.06.2020 у справі №820/2015/16, від 14.06.2022 у справі №0870/4828/12, від 02.04.2024 у справі №320/16177/23, від 11.11.2025 у справі № 320/39472/24. Скаржником не спростовано такі висновки судів, не наведено підстав щодо помилковості врахування такої правової позиції Верховного Суду, або необхідності відступу від такої практики Верховного Суду, або спростування подібності правовідносин. Судами попередніх інстанцій зазначено, що висновок відповідача про нереальність господарських операцій позивача, сформований виключно на підставі рішення про відповідність позивача критеріям ризиковості платника податку, а не на оцінці складених за результатами господарських операцій первинних документів та аналізу руху активів позивача. Разом з тим, такий підхід податкового органу суперечить положенням податкового законодавства. Податкове законодавство не визначає віднесення платника податку до ризикових безумовною підставою для не підтвердження сформованого податкового кредиту/бюджетного відшкодування. Саме по собі, прийняття рішення про відповідність платника критеріям ризиковості є лише процедурою, передбаченою положеннями постанови Кабінету Міністрів України №1165. Отже, віднесення ТОВ «ВІКТОР-ІНВЕСТ» рішенням від 26.07.2023 №86494 до переліку «ризикових платників податків» не може бути єдиною та безумовною підставою для не підтвердження сформованого податкового кредиту з податку на додану вартість. Судами зауважено, що доводи податкового органу про відсутність завершеності господарських операцій у зв`язку з наявністю кредиторської заборгованості перед нерезидентом COMFORT Sp. z o.o. є безпідставними, оскільки, відповідно до умов укладеного контракту, сторони передбачили можливість відстрочення платежу, а отже наявність заборгованості сама по собі не свідчить про відсутність факту поставки товару чи нереальність господарських операцій, тим більше за умови підтвердження факту ввезення товару на митну територію України та його подальшого використання у господарській діяльності. Твердження контролюючого органу про те, що господарська діяльність позивача спрямована виключно на отримання бюджетного відшкодування та не містить ділової мети, також є необґрунтованими, оскільки, здійснення позивачем імпортних та подальших експортних операцій, які підтверджуються належними первинними документами, свідчить про реальне ведення господарської діяльності, спрямованої на отримання доходу, тоді як саме по собі виникнення від`ємного значення з податку на додану вартість є наслідком здійснення господарських операцій, передбачених податковим законодавством, і не може розцінюватися як порушення. Відтак, суди дійшли висновку, що висновки Акту перевірки є безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними та допустимими доказами, сформовані без всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи та з порушенням вимог податкового законодавства, у зв`язку з чим, не можуть вважатися правомірною підставою для прийняття спірних рішень контролюючим органом. Податковим органом такі висновки не спростовано, не обґрунтовано, в чому саме полягало неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, в чому висновку судів суперечать правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, посилань на практику Верховного Суду, цитування норм КАС України, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 3 статті 334 КАС України). Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Касаційна скарга є подібною до попередньої та не усуває раніше встановлених недоліків. Разом з тим, у скаржника було достатньо часу для приведення своєї касаційної скарги у відповідність із вимогами КАС України, проте, звертаючись повторно до суду з касаційною скаргою, скаржник не усунув недоліків, які стали підставою для повернення попередньої касаційної скарги. В обґрунтування клопотання про поновлення строку касаційного оскарження податковим органом вказано, що первинна касаційна скарга у справі №320/36080/25 подана у межах строку на касаційне оскарження та не розглянута по суті; повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Суду; скаржник не зволікав із повторним зверненням до Суду із скаргою. Скаржником вчинено посилання на практику Верховного Суду щодо поновлення процесуальних строків, зауважено, що КАС України не встановлює конкретний момент, коли саме протягом року скаржник зобов`язаний звернутися до суду, а тому враховуючи, що повторну касаційну скаргу подано в межах річного строку та в межах тридцяти денного строку з моменту повернення касаційних скарг, скаржник просить суд забезпечити його права на касаційне оскарження судових рішень. Верховний Суд зазначає, що відповідно до положень частини 1 статті 329 КАС України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Частиною 2 статті 329 КАС України передбачено, що учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Відповідно до частини 3 статті 329 КАС України строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною 5 статті 333 цього Кодексу. Касаційну скаргу подано вдруге 25.06.2026, попередню касаційну скаргу повернуто ухвалою Верховного Суду від 15.06.2026. Право на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення не є абсолютним. Вчасна первинна подача касаційної скарги не означає, що після її повернення повторне звернення до суду можливе у будь-який довільний строк, без дотримання часових рамок, встановлених процесуальним законом, оскільки у такому разі порушуватиметься принцип юридичної визначеності. Повернення касаційної скарги не зупиняє та не перериває строк на касаційне оскарження і не дає права скаржнику у будь-який необмежений час після сплину строку касаційного оскарження реалізовувати право на оскарження судового рішення повторно. Відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, щодо форми і змісту касаційної скарги. Частиною 1 статті 45 КАС України регламентовано, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається. Колегія суддів, не заперечуючи проти права на повторне звернення з касаційною скаргою після її повернення, вважає, що таке право не є абсолютним. Це обґрунтовується змістом частини 8 статті 169 КАС України, відповідно до якої скаржник має право на повторне звернення з касаційною скаргою, якщо будуть усунуті недоліки касаційної скарги, які стали підставою для повернення вперше поданої касаційної скарги і таке звернення відбувається без зайвих зволікань. Також скаржник повинен довести, що повернення вперше поданої касаційної скарги відбулося з причин, які не залежали від особи, яка оскаржує судові рішення. Водночас приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України, в тому числі щодо належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями, і для його виконання процесуальний закон встановлює достатній строк - тридцять днів з дня складення повного тексту оскаржуваного судового рішення (з дня отримання копії судового рішення). Разом з цим, Верховний Суд зауважує, що підставою для повернення попередньої касаційної скарги стало недотримання скаржником вимог статей 328, 330 КАС України щодо належного викладення підстав касаційного оскарження, тобто, саме проявлений податковим органом підхід до оформлення касаційної скарги став причиною для її повернення. Слід зауважити, що приведення касаційної скарги у відповідність з вимогами КАС України в частині належного викладення підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною 4 статті 328 КАС України, є процесуальним обов`язком сторони, яка не погоджується з судовими рішеннями. Недотримання особою вимог процесуальних норм щодо форми та змісту касаційної скарги за загальним правилом не є підставою для поновлення строку на касаційне оскарження. Це правило ще в більшій мірі стосується суб`єкта владних повноважень, щодо якого презюмується, що в його розпорядженні є достатньо засобів, зокрема організаційного характеру, для виконання покладених завдань. Невиконання відповідачем вимог процесуального закону щодо належного оформлення касаційної скарги, та як наслідок, повернення заявнику касаційної скарги не належать до об`єктивних обставин особливого і непереборного характеру, які можуть зумовити перегляд остаточного і обов`язкового судового рішення після закінчення строку його касаційного оскарження, а відтак не свідчить про наявність поважних підстав для поновлення цього строку. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Аналіз положень статей 5, 13, 328, 329 КАС України дозволяє дійти висновку, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку, яке повинно бути реалізовано у встановлений вказаним кодексом строк. Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, а строк поновлено лише у разі, якщо вони пов`язані з дійсно непереборними та об`єктивними перешкодами, істотними труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений процесуальним законом строк подання касаційної скарги. Отже, тільки наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в касаційному порядку у строк встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин. З урахуванням вищевикладеного, Верховний Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних підстав для поновлення пропущеного строку касаційного оскарження. Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними. Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 328, 329, 330, 332, 333, 355, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Визнати неповажними причини пропуску строку касаційного оскарження та відмовити у задоволенні клопотання Головного управління ДПС у Київській області про поновлення строку касаційного оскарження рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі №320/36080/25. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі №320/36080/25. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. СуддіІ.А. Васильєва Н.Є. Блажівська Р.Ф. Ханова