Ухвала КАС ВС № 320/36080/25

УХВАЛА 15 червня 2026 року м. Київ справа №320/36080/25 адміністративне провадження № К/990/19941/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Васильєвої І.А., суддів: Юрченко В.П., Ханової Р.Ф., перевіривши матеріали касаційної скарги Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі № 320/36080/25 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКТОР-ІНВЕСТ» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, УСТАНОВИВ: Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2025, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026, задоволено позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВІКТОР-ІНВЕСТ» до Головного управління ДПС у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 19.05.2025 №220830705 форми «В1», яким встановлено завищення суми бюджетного відшкодування на суму 11.845.698,00 грн і застосовано штрафну санкцію в розмірі 2.961.424,50 грн, від 19.05.2025 №220780705 форми «В4», яким встановлено завищення від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду у сумі 31041,00 грн. До Верховного Суду 01.05.2026 надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі № 320/36080/25. Ухвалою Верховного Суду від 21.05.2026 касаційну скаргу залишено без руху, встановлено скаржнику десятиденний строк з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом належного викладення підстав касаційного оскарження. На виконання вимог вказаної ухвали контролюючим органом надіслано заяву про усунення недоліків, уточнену касаційну скаргу. Податковим органом вказано підставою касаційного оскарження пункт 4 частини 4 статті 328, пункт 1 частини 2 статті 353 КАС України, зазначено, що у цій справі судами першої та апеляційної інстанції застосовано положення пп.14.1.18 п. 14.1 ст. 14, ст. 44, ст. 85, ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України без урахування правових висновків Верховного Суду викладених у справі №380/5557/22, №240/15137/20, у справі №320/12569/23, у справі №160/3364/19 та порушено вимоги ст. 9, ст.ст. 72 78, ст. 90 КАС України. Скаржником вчинено посилання на постанови Верховного Суду від 23.05.2024 у справі №380/5557/22, від 03.10.2023 у справі № 640/16289/22, від 08.05.2025 у справі № 320/12569/23, від 28.04.2025 у справі №240/15137/20, від 24.01.2018 у справі №2а-19379/11/2670, від 28.10.2019 у справі №280/5058/18, від 26.02.2020 у справі №826/1308/18, від 06.05.2020 у справі №640/4687/19, від 19.10.2019 у справі №802/1921-16-а, від 17.12.2020 у справі №816/2270/16, від 21.11.2022 у справі №804/7753/16, від 10.11.2020 у справі №640/25738/19, від 04.06.2020 у справі №826/115/17, від 16.04.2020 у справі №826/7760/15, у справі №0940/2337/18, від 03.09.2019 у справі №810/611/14-а, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2022 у справі №160/3364/19, зауважено, що судами неповно з`ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи; не доведено обставин, що мають значення для справи, які суди попередніх інстанції визнали встановленими. На думку скаржника, судом першої та апеляційної інстанції не досліджено наявні у справі докази, не проаналізовано зміст зовнішньоекономічних контрактів, не досліджено питання здійснення розрахунків між учасниками господарських операцій, митні декларації, інвойси, рахунки для встановлення обставин (підтвердження або спростування) придбання товару у нерезидентів та правомірності формування податкового кредиту за імпортними операціями. Верховний Суд зауважує, що контролюючим органом не вказано при цьому підставою касаційного оскарження пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, не доведено подібність правовідносин у справах, не взято до уваги, що судові рішення суду касаційної інстанції ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, які залежать від їх повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення. Посилання на постанови Верховного Суду у скарзі зроблено без аналізу та врахування обставин справ, за яких суд касаційної інстанції зробив ці висновки, які стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів. Як встановлено з Єдиного державного реєстру судових рішень, суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що первинним документом, що посвідчує право на віднесення сум податку до податкового кредиту, вважається митна декларація, оформлена відповідно до вимог законодавства і яка безпосередньо підтверджує сплату такого податку. Судами враховано правову позицію Верховного Суду, викладену у постановах від 24.04.2025 у справі №320/12942/23, від 23.05.2024 у справі №380/5557/22, від 03.10.2023 у справі №640/16289/22, від 02.06.2020 у справі №820/2015/16, від 14.06.2022 у справі №0870/4828/12, від 02.04.2024 у справі №320/16177/23, від 11.11.2025 у справі № 320/39472/24. Скаржником не спростовано такі висновки судів, не наведено підстав щодо помилковості врахування такої правової позиції Верховного Суду, або необхідності відступу від такої практики Верховного Суду, або спростування подібності правовідносин. Судами попередніх інстанцій зазначено, що висновок відповідача про нереальність господарських операцій позивача, сформований виключно на підставі рішення про відповідність позивача критеріям ризиковості платника податку, а не на оцінці складених за результатами господарських операцій первинних документів та аналізу руху активів позивача. Разом з тим, такий підхід податкового органу суперечить положенням податкового законодавства. Податкове законодавство не визначає віднесення платника податку до ризикових безумовною підставою для не підтвердження сформованого податкового кредиту/бюджетного відшкодування. Саме по собі, прийняття рішення про відповідність платника критеріям ризиковості є лише процедурою, передбаченою положеннями постанови Кабінету Міністрів України №1165. Отже, віднесення ТОВ «ВІКТОР-ІНВЕСТ» рішенням від 26.07.2023 №86494 до переліку «ризикових платників податків» не може бути єдиною та безумовною підставою для не підтвердження сформованого податкового кредиту з податку на додану вартість. Судами зауважено, що доводи податкового органу про відсутність завершеності господарських операцій у зв`язку з наявністю кредиторської заборгованості перед нерезидентом COMFORT Sp. z o.o. є безпідставними, оскільки, відповідно до умов укладеного контракту, сторони передбачили можливість відстрочення платежу, а отже наявність заборгованості сама по собі не свідчить про відсутність факту поставки товару чи нереальність господарських операцій, тим більше за умови підтвердження факту ввезення товару на митну територію України та його подальшого використання у господарській діяльності. Твердження контролюючого органу про те, що господарська діяльність позивача спрямована виключно на отримання бюджетного відшкодування та не містить ділової мети, також є необґрунтованими, оскільки, здійснення позивачем імпортних та подальших експортних операцій, які підтверджуються належними первинними документами, свідчить про реальне ведення господарської діяльності, спрямованої на отримання доходу, тоді як саме по собі виникнення від`ємного значення з податку на додану вартість є наслідком здійснення господарських операцій, передбачених податковим законодавством, і не може розцінюватися як порушення. Відтак, суди дійшли висновку, що висновки Акту перевірки є безпідставними, оскільки вони ґрунтуються на припущеннях, не підтверджені належними та допустимими доказами, сформовані без всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи та з порушенням вимог податкового законодавства, у зв`язку з чим, не можуть вважатися правомірною підставою для прийняття спірних рішень контролюючим органом. Податковим органом такі висновки не спростовано, не обґрунтовано, в чому саме полягало неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, в чому висновку судів суперечать правовим висновкам Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах. Доводи касаційної скарги зводяться до викладення фактичних обставин справи, посилань на практику Верховного Суду, цитування норм КАС України, висловлення незгоди з наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою наявних у матеріалах цієї справи доказів у сукупності зі встановленими у справі обставинами, переоцінки доказів, що не є належним викладенням підстав касаційного оскарження. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Верховний Суд зазначає, що у касаційній скарзі скаржник повинен навести мотиви незгоди з судовим рішенням з урахуванням передбачених КАС України підстав для його скасування або зміни (статті 351-354 Кодексу) з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції. Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов`язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначається підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина 3 статті 334 КАС України). Перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною 4 статті 328 КАС України підстави для оскарження судових рішень в касаційному порядку. Таким чином, недоліки касаційної скарги, які стали підставою для залишення її без руху, скаржником не усунуто. Відповідно до частини 2 статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу. Згідно положень пункту 1 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк. Відповідно до вищенаведеного, керуючись статтями 169, 328, 330, 332, 355, 359 КАС України, УХВАЛИВ: Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 04.12.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 31.03.2026 у справі № 320/36080/25 повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та не може бути оскаржена. Судді І.А. Васильєва В.П. Юрченко Р.Ф. Ханова