Ухвала КАС ВС № 560/811/25

УХВАЛА про відкриття касаційного провадження 14 липня 2026 року м. Київ справа №560/811/25 адміністративне провадження №К/990/18161/26 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Чиркіна С.М. та Шевцової Н.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі №560/811/25 за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького апеляційного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, УСТАНОВИВ: У січні 2025 року ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до адміністративного суду з позовом до Хмельницького апеляційного суду, в якому просив: - визнати протиправними дії Хмельницького апеляційного суду щодо відмови у видачі ОСОБА_1 та надісланні до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області довідки про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці станом на 01 січня 2024 року відповідно до вимог частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», обчисливши розмір суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці з 01 січня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн; - зобов`язати Хмельницький апеляційний суд видати ОСОБА_1 та надіслати до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 з 01 січня 2024 року, виходячи з базового посадового окладу судді апеляційного суду, визначеного відповідно до вимог частини другої статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», обчисливши розмір суддівської винагороди, яка враховується при перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці з 01 січня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн. Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року позов задоволено. Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року скасовано рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року і ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову. Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, ОСОБА_1 21 квітня 2026 року звернувся з касаційною скаргою та заявою про поновлення строку до Верховного Суду. У заяві про поновлення строку ОСОБА_1 зазначав, що у зв`язку з неналежним фінансуванням копія постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року йому не направлялася. Лише після звернення до суду із заявою від 21 лютого 2026 року позивача було повідомлено про закінчення апеляційного перегляду, а також про те, що копію постанови можна отримати після надіслання письмового запиту про видачу копії судового рішення. На виконання письмового запиту судом апеляційної інстанції була надіслана копія постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року, яка вручена позивачу лише 21 березня 2026 року, що підтверджується конвертом суду першої інстанції та супровідним листом від 18 березня 2026 року. Враховуючи зазначені обставини, позивач просив визнати наведені підстави пропуску строку поважними та поновити строк на касаційне оскарження. Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху з мотивів її невідповідності вимогам статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), оскільки наведені у касаційній скарзі підстави пропуску строку визнані судом неповажними, та встановлено десятиденний строк з моменту отримання копії ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом направлення на адресу Суду обґрунтованої заяви про поновлення строку. Крім того, Судом витребувано матеріали адміністративної справи №560/811/25 з Хмельницького окружного адміністративного суду. 01 червня 2026 року позивач направив до Суду заяву про поновлення строку. Заява про поновлення строку на касаційне оскарження обґрунтована тим, що Сьомий апеляційний адміністративний суд через недостатнє фінансування поштових витрат не надсилав позивачу копію постанови від 13 листопада 2025 року у паперовій формі та не міг сповістити його електронними засобами через відсутність у скаржника електронної пошти, додатка Viber чи іншої офіційної електронної адреси. Про ухвалене судове рішення заявник дізнався лише після власних письмових звернень до судів обох інстанцій, а повний текст оскаржуваної постанови був уперше надісланий на його запит Хмельницьким окружним адміністративним судом і вручений особисто під розписку у відділенні поштового зв`язку 21 березня 2026 року. Оскільки відповідно до частини другої статті 329 КАС України учасник справи має право на поновлення пропущеного строку, якщо касаційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного судового рішення, а до моменту фактичного отримання копії процесуального документа 21 березня 2026 року скаржник не мав законного права та об`єктивної можливості для його оскарження, причини пропуску строку є поважними та пов`язаними виключно з неотриманням судового рішення з вини суду апеляційної інстанції. 24 червня 2026 року на адресу Верховного Суду надійшли матеріали адміністративної справи №560/811/25. Перевіривши наведені позивачем доводи та дослідивши надані ним докази, колегія суддів дійшла висновку про наявність об`єктивних, поважних та незалежних від волі позивача обставин для поновлення строку на касаційне оскарження. Наведені заявником доводи підтверджуються доданими документальними доказами, які свідчать про те, що копія оскаржуваної постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі №560/811/25 не надсилалася та не вручалася позивачу судом апеляційної інстанції у порядку, встановленому законом. Також перевіривши матеріали справи, колегією суддів встановлено, що в них міститься довідка Сьомого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2025 року, складена секретарем судового засідання, у якій зазначено про відсутність у суду можливості здійснювати відправку поштової кореспонденції сторонам через недостатнє фінансування витрат на послуги поштового зв`язку. Цією ж довідкою підтверджується, що у позивача відсутні будь-які електронні засоби зв`язку (електронна пошта, додаток Viber чи інша офіційна електронна адреса), що, за висновком самого апеляційного суду, унеможливило його повідомлення про зміст та ухвалення постанови у встановлений законом спосіб. Будь-які інші документальні докази (зокрема, поштові реєстри відправлень, рекомендовані повідомлення про вручення чи розписки), які б свідчили про направлення або вручення копії судового рішення позивачу Сьомим апеляційним адміністративним судом, у матеріалах справи повністю відсутні. Суд звертає увагу, що згідно з частиною п`ятою та пунктами 1, 3 частини шостої статті 251 КАС України, якщо судове рішення було ухвалено в порядку письмового провадження, його копія за відсутності в особи офіційної електронної адреси в обов`язковому порядку надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення, а днем вручення є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про вручення або день отримання під розписку. Оскільки копія постанови суду апеляційної інстанції була надіслана позивачу лише після його численних письмових звернень від 21 лютого 2026 року та 14 березня 2026 року безпосередньо Хмельницьким окружним адміністративним судом (супровідний лист від 18 березня 2026 року) та фактично була вручена йому у відділенні поштового зв`язку 21 березня 2026 року (що підтверджується поштовим повідомленням №R067125541426), саме з цього дня почався відлік строку на касаційне оскарження. Відповідно до частини другої статті 329 КАС України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Зважаючи на те, що касаційна скарга була подана позивачем 21 квітня 2026 року, тобто у межах передбаченого законом тридцятиденного строку з моменту фактичного отримання копії постанови (21 березня 2026 року), колегія суддів вважає, що право на касаційне оскарження реалізовано скаржником своєчасно, а затримка була зумовлена виключно об`єктивними обставинами, які не залежали від волі позивача, що не може обмежувати конституційне право особи на судовий захист. Відповідно до частин першої та четвертої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадках: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. На обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував положення частини другої статті 19, частини другої статті 130 Конституції України, статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), абзацу четвертого статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09 листопада 2023 року №3460-IX (далі - Закон №3460-IX), та порушив положення частини четвертої статті 7 КАС України. Скаржник вважає, що посилання суду апеляційної інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24 є безпідставним, оскільки правові висновки, викладені в ній, не є релевантними до правовідносин у цій справі. Предметом розгляду у зазначеній справі Великої Палати Верховного Суду була виплата суддівської винагороди суддям Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищого господарського суду України та Вищого адміністративного суду України з 15 грудня 2017 року по день виходу у відставку. Натомість предметом спору у справі позивача є перерахунок щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Крім того, у справі №240/9028/24 Велика Палата Верховного Суду не здійснювала оцінку положень статті 7 Закону №3460-IX (якою установлено величину у розмірі 2102,00 грн для працездатних осіб, що застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді) на предмет її суперечності положенням Конституції України та необхідності застосування норм Конституції України як норм прямої дії. Окрім цього, заявник наголошує, що у 2024 році жодних змін до Закону №1402-VIII у частині регулювання розміру суддівської винагороди, як і до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо запровадження величини у розмірі 2102,00 грн для обчислення базового посадового окладу судді у відставці, не вносилося. З огляду на це, будь-які законні підстави для зменшення розрахункової бази прожиткового мінімуму з метою визначення розміру суддівської винагороди відсутні. Скаржник звертає увагу на неврахуванні апеляційним судом правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі №520/2098/19, у якій зазначено, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи. Водночас, скаржник зазначає, що для спірних правовідносин спеціальними є положення статті 135 Закону №1402-VIII, які згідно з частиною другою статті 130 Конституції України є єдиним нормативно-правовим актом, яким може визначатися розмір суддівської винагороди. Закон №3460-IX фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді (запровадивши розрахункову величину 2102,00 грн замість загального прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн), чим порушив гарантії незалежності суддів, передбачені частиною другою статті 130 Конституції України та частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII. Зміна гарантованої Конституцією України складової суддівської винагороди - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом №1402-VIII не передбачена, суперечить статтям 1, 6, частинам першій та другій статті 8, частині другій статті 19, частинам першій та другій статті 55, частинам першій та другій статті 126, статті 130 Конституції України, у зв`язку з чим дії відповідача щодо відмови у видачі довідки на основі прожиткового мінімуму 3028,00 грн, на переконання скаржника, є протиправними. Скаржник також наводить висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 17 лютого 2026 року у справі №200/2309/25, у якому Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду відступила від висновків, викладених у постанові від 17 листопада 2025 року у справі №520/32171/24, у якій сформовано позицію про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн відповідно до Закону №3460-IX та, відповідно, що з 01 січня 2024 року не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачу як судді у відставці та сформувала новий висновок: - у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання; - для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці. Також, у зазначеній постанові від 17 лютого 2026 року у справі №200/2309/25 Судова палата підтвердила, що відмінність спірних правовідносин та фактичних обставин у справі №240/9028/24 виключає можливість застосування правових висновків Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2025 року, до спорів про перерахунок щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці. За таких обставин, суд апеляційної інстанції, застосувавши позицію Великої Палати Верховного Суду без здійснення оцінки її релевантності, дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для видачі оновленої довідки. Скаржник зазначає, що правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 17 лютого 2026 року у справі №200/2309/25, була врахована Судом у таких постановах, зокрема від 03 березня 2026 року у справі №160/32424/24, від 09 березня 2026 року у справі №280/596/25, від 10 березня 2026 року у справі №620/15453/24, від 11 березня 2026 року у справі №440/559/25, від 31 березня 2026 року у справі №440/5660/25, від 01 квітня 2026 року у справі №520/27065/24, від 08 квітня 2026 року у справі №340/1792/25, від 09 квітня 2026 року у справі №380/23531/24, що лише додатково підтверджує обгрунтованість його позиції. Колегія суддів також враховує, що ухвалою від 20 березня 2026 року Верховний Суд передав справу №520/26972/24 на розгляд Великої Палати Верховного Суду для перевірки наявності підстав для відступлення від висновку, викладеного у постанові від 24 квітня 2025 року у справі №240/9028/24, у частині застосування для визначення базового розміру посадового окладу судді показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн, установленого законами про Державний бюджет України. Такий відступ зумовлений необхідністю забезпечення узгодженого застосування положень статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також гарантій незалежності суддів у частині стабільності та незмінності їх матеріального забезпечення. На підставі вищенаведеного ОСОБА_1 просить скасувати постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року і залишити в силі рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року. Таким чином, проаналізувавши підстави, на яких подано касаційну скаргу, враховуючи доводи скаржника, зазначені в обґрунтування необхідності прийняття її до розгляду касаційним судом, а також положення статті 129 Конституції України, якою передбачено право на касаційне оскарження судового рішення, колегія суддів погоджується з необхідністю здійснити касаційний перегляд постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року, з метою з`ясування правильності застосування судом апеляційної інстанції положень частини другої статті 19, частини другої статті 130 Конституції України, статті 135 Закону №1402-VIII, абзацу четвертого статті 7 Закону №3460-IX, перевірки дотримання положень частини четвертої статті 7 КАС України та необхідності врахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 17 лютого 2026 року у справі №200/2309/25. Верховний Суд також вважає, що перегляд постанови суду апеляційної інстанції у касаційному порядку у цій справі може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики у подібних правовідносинах. Судом перевірено зарахування судового збору на рахунок Державної казначейської служби України. Касаційна скарга відповідає вимогам статті 330 КАС України, підстави для повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження відсутні. Керуючись статтями 248, 328, 334, 335, 338, 355, 359 КАС України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Визнати поважними наведені ОСОБА_1 підстави пропуску строку та поновити строк на касаційне оскарження постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі №560/811/25.

2. Відкрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2025 року у справі №560/811/25 за позовом ОСОБА_1 до Хмельницького апеляційного суду про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії.

3. Надіслати учасникам справи копії касаційної скарги та доданих до неї матеріалів (за їх наявності) разом з ухвалою про відкриття касаційного провадження.

4. Встановити для учасників справи десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали для подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу (у формі, встановленій частинами першою та другою статті 338 КАС України з висловленням позиції стосовно кожної з підстав касаційного оскарження: неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права), доказів надсилання (надання) копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

5. Роз`яснити учасникам справи, що у разі невиконання процесуальних обов`язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу, зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству, суд, відповідно до статті 145 КАС України, може застосувати заходи процесуального примусу.

6. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач Я.О. Берназюк Судді С.М. Чиркін Н.В. Шевцова