Постанова 4857 № 460/8679/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2026 рокуЛьвівСправа № 460/8679/25 пров. № А/857/32172/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Матковської З.М., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року (судді Максимчука О.О., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Рівне) у справі № 460/8679/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області в якому просить визнати протиправним дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії позивачу із зниженням пенсійного віку та зобов`язати відповідача призначити, провести нарахування та виплачувати позивачу з 29.04.2025 пенсію за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що Позивач ОСОБА_1 , народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Малинськ Березнівського району Рівненської області та ІНФОРМАЦІЯ_2 досягнула віку 55 років, є громадянкою України і має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується даними з копій паспорта позивача та посвідчення громадянки, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорії 4) серії НОМЕР_1 , виданим позивачу 09.02.2011 Рівненською обласною державною адміністрацією безстроково. Відповідно до довідки Малинської сільської ради від 08.10.2024 №481 позивач з 26.10.1969 по 07.07.1989 та з 04.06.1992 по даний час зареєстрована та проживає в с. Малушка Березнівського району Рівненської області, а територія цього населеного пункту була віднесена до 01.01.2015 до зони посиленого радіологічного контролю згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106. Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 28.12.2010 у справі №2о-126/2010, встановлено факт проживання позивача ОСОБА_1 в с. Малушка Березнівського району Рівненської області в період з 07.07.1989 по 01.09.1989 та з 05.10.1991 по 04.06.1992. Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 27.03.2025 у справі №555/428/25, встановлено факт проживання позивача ОСОБА_1 в с. Малушка Березнівського району Рівненської області в період з 10.11.1988 по 21.08.1989, з 02.07.1990 по 05.10.1991, з 04.06.1992 по 13.07.1998. Після досягнення віку 55 років, позивач 29.04.2025 звернулася до Пенсійного фонду України з заявою про призначення за віком на пільгових умовах із зменшенням пенсійного віку. З урахуванням принципу екстериторіальності вказану заяву позивача про призначення пенсії було розглянуто відповідачем та 06.05.2025 прийнято рішення №172450008995 про відмову у призначенні пенсії за віком за нормами статті 55 Закону №796-ХІІ у зв`язку з відсутністю необхідного періоду проживання позивача станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіологічного контролю, оскільки період проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 3 роки 9 місяців 10 днів. До періоду проживання не зараховано період роботи в Костопільському сільпо (з 02.07.1990 по 03.06.1992), оскільки надана інформація суперечить вимогам підпункту 7 пункту розділу ІІ 2.1. Постанови від 25.11.2005 №22-1 "Про затвердження порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Врахувати для визначення права на пенсію зі зниженням пенсійного віку період проживання згідно рішення Березнівського районного суду Рівненської області від 27.03.2025 підстави відсутні, оскільки підтвердження факту проживання в зонах радіоактивного забруднення рішенням суду не передбачено. У вказаному рішенні відповідачем також зазначено про те, що страховий стаж заявника становить 30 років 5 місяців 25 днів, до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності. Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII (далі - Закон №796-XII). Відповідно до статті 49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення. Відповідно до частини 1 статті 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років. При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період. Частиною 3 статті 55 Закону №796-XII прямо передбачено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-ІV і цього Закону. Згідно з п.13 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону №1058-ІV, у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами. Системний аналіз вказаних правових норм свідчить про те, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться, у разі вибору цих осіб, згідно з нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Іншими словами, норми спеціального закону в даному випадку застосовуються субсидіарно із нормами загального закону, доповнюють і конкретизують їх. Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони посиленого радіологічного контролю з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше чотирьох років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому, постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986, незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 3 повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років. Механізм подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій визначено Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону №1058-ІV, затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1, далі - Порядок №22-1). Пунктом 4.7 розділу ІV Порядку №22-1 передбачено, що право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Згідно з абзацом 9 підпункту 5 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 документами, які засвідчують особливий статус особи є, зокрема, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»). Статтею 14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні посиленого радіологічного контолю - не менше чотирьох років, - категорія

4. Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (частина 3 статті 65 Закону №796-XII). Відповідно до статті 15 Закону №796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях. Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з абз. 6 п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.1997 №51 "Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" (яка була чинною на момент видачі позивачу первинного посвідчення) (далі Порядок - №51) передбачено, що особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видаються посвідчення коричневого кольору, серія В. Відповідно до п. 2 Порядку №51, посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", іншими актами законодавства. Зазначене кореспондується зі змістом частини 3 статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Судом встановлено, що позивачці видане уповноваженим державним органом (Рівненською обласною державною адміністрацією), як потерпіла від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років, оскільки наведена обставина є умовою для видачі такого посвідчення відповідно до пункту 10 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (в редакції чинній на момент видачі позивачці посвідчення). Вказана позиція суду узгоджується з висновками викладеними в постанові Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №240/6201/23. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи. Такі висновки щодо застосування норм права викладені Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а, від 17.05.2021 №398/494/17, від 17.05.2021 №336/6218/16-а, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22. Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, суду надано не було, ОСОБА_1 має право на пільги та компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ, в тому числі і право на пенсію зі зниженням пенсійного віку. Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено статтею 2 Закону України «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 27.02.1991 №791а-ХІІ (далі - Закон №791а-ХІІ), частина 1 якої, у редакції чинній до 01.01.2015, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов`язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю. Відповідно до частин 2 та 3 статті 2 Закону №791а-ХІІ, повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення делеговані Кабінету Міністрів України. Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106. Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106, м. Березне та с. Моквин Березнівського району Рівненської області до 01.01.2015 відносились до 4 зони посиленого радіоекологічного контролю за соціально-економічним фактором. Пунктом 2 розділу І Закону №76-VIII у статтю 2 Закону №791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац 5 частини 2 статті 2 цього закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 01.01.2015. В ході розгляду справи суд встановив, що відповідно до довідки Малинської сільської ради від 08.10.2024 №481 позивач з 26.10.1969 по 07.07.1989 та з 04.06.1992 по даний час зареєстрована та проживає в с. Малушка Березнівського району Рівненської області, а територія цього населеного пункту була віднесена до 01.01.2015 до зони посиленого радіологічного контролю згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106. Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 28.12.2010 у справі №2о-126/2010, встановлено факт проживання позивача ОСОБА_1 в с. Малушка Березнівського району Рівненської області в період з 07.07.1989 по 01.09.1989 та з 05.10.1991 по 04.06.1992. Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 27.03.2025 у справі №555/428/25, встановлено факт проживання позивача ОСОБА_1 в с. Малушка Березнівського району Рівненської області в період з 10.11.1988 по 21.08.1989, з 02.07.1990 по 05.10.1991, з 04.06.1992 по 13.07.1998. Суд критично оцінює неврахування пенсійним органом вище вказаних періодів проживання позивача в с. Малушка Березнівського району Рівненської області, територія якого відселена до зони посиленого радіологічного контролю, які зазначені в рішеннях Березнівського районного суду Рівненської області від 28.10.2010 та 27.03.2025, оскільки в силу закону, вказаними рішеннями встановлено факт, що має юридичне значення, відтак вони є обов`язковими для відповідача при прийнятті ним рішення про призначення пенсії позивача. Приписами частини 4 статті 78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Згідно приписів статті 18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Статтею 319 ЦПК України визначено зміст рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення. Так, за частиною першою цієї статті, у рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт. Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012). Доводи відповідача-апелянта про те, що період з 02.07.1990 по 03.06.1992 не можна зараховувати до періоду проживання в зоні посиленого радіологічного контролю, тому що в даний період позивач працювала в Костопільському "Сільпо" м. Костопіль, території якого не відноситься до зони посиленого радіологічного контролю колегія суддів відхиляє, оскільки факт навчання або працевлаштування особи у навчальному закладі або у роботодавця, який зареєстрований або знаходиться у іншому місці, ніж місце проживання особи, сам по собі не виключає можливості постійного фактичного проживання такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю. Отже, матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років, що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 3 повні роки проживання в такій зоні, але не більше 5 років, що також підтверджується рішеннями суду, які набрали законної сили. Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 28.12.2010 у справі №2о-126/2010, встановлено факт проживання позивача ОСОБА_1 в с. Малушка Березнівського району Рівненської області в період з 07.07.1989 по 01.09.1989 та з 05.10.1991 по 04.06.1992. Рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 27.03.2025 у справі №555/428/25, встановлено факт проживання позивача ОСОБА_1 в с. Малушка Березнівського району Рівненської області в період з 10.11.1988 по 21.08.1989, з 02.07.1990 по 05.10.1991, з 04.06.1992 по 13.07.1998. При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 5 років відповідно до абзацу 6 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 2 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 4 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 3 роки проживання, роботи. Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року щонайменше 4 роки. Суд зауважує, що відповідно до довідки Малинської сільської ради від 08.10.2024 №481 позивач була зареєстрована та проживала в с. Малушка Березнівського району Рівненської області в період з 26.10.1969 по 07.07.1989, а тому до позивача застосовується початкова величина зниження пенсійного віку на 2 роки. Окрім зазначеного суд встановив, що позивач в подальшому також проживала у зоні посиленого радіологічного контролю, а зокрема в с. Малушка Березнівського району Рівненської області в період з 07.07.1989 по 01.09.1989 та з 02.07.1990 по теперішній час згідно довідки від 08.10.2024 №481, з 05.10.1991 по 04.06.1992 згідно з рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 28.12.2010 у справі №2о-126/2010, з 10.11.1988 по 21.08.1989 згідно з рішенням Березнівського районного суду Рівненської області від 27.03.2025 у справі №555/428/25, і територія вказаного населеного пункту до 01.01.2015 була віднесена до зони посиленого радіологічного контролю згідно з постановою Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 №106. Щодо можливості зарахування періоду проживання особи в зоні посиленого радіоекологічного контролю з 01.01.1993 висловився Верховний Суд у постанові від 08.06.2022 у справі №380/7535/21, де зазначив про те, що для правильного вирішення спору судам слід було встановити кількість років проживання позивачем в зоні посиленого радіоекологічного контролю в цілому. Отже, враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи, довідки органу місцевого самоврядування, а також рішень Березнівського районного суду Рівненської області від 28.12.2010 та від 27.03.2025, що підтверджують факт реєстрації та проживання позивача на території зони посиленого радіологічного контролю, що сукупно складає понад 25 років, застосуванням до позивача початкової величини зниження пенсійного віку на 2 роки та проживанням позивача в забрудненій зоні станом на 01.01.1993 не менше 4 років, суд погоджується з доводами позивача про наявність у нього права на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ на 5 років. Водночас, другою обов`язковою умовою для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII є наявність у особи відповідного страхового стажу, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абзац 2 частини 4 статті 26 Закону №1058-ІV). Суд встановив, що позивач досягнула віку 55 років у 2024 році, а тому в силу приписів статті 26 Закону №1058-IV для призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку особи мають право за наявності страхового стажу, зокрема у період з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 років, і з урахуванням зменшення на 5 років страховий стаж повинен становити не менше 26 років. Отже, для осіб, які набули право на зменшення пенсійного віку на 5 років відповідно до статті 55 Закону №796-XII, призначається пенсія за умови: 1) досягнення віку 60-5 = 55 роки, 2) наявності страхового стажу 31-5 = 26 роки. У своєму рішенні про відмову в призначенні пенсії від 06.05.2025 №172450008995 відповідач зазначив, що страховий стаж позивача становить 30 років 5 місяців 25 днів. Отже, матеріалами справи підтверджено та не заперечується відповідачем, що на момент звернення позивача із заявою про призначення пенсії він досягнув 55 річного віку та має страховий стаж 30 років 5 місяців 25 днів. Відповідно до статті 45 Закону №1058-ІV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку. За таких обставин, враховуючи дату звернення позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком у правовідносинах, щодо яких виник спір у цій справі, а саме 29.04.2025 та дату народження позивача - ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд погоджується з вимогою позивача та вважає, що така пенсія повинна бути призначена йому з 29.04.2025, оскільки позивач звернувся за призначенням пенсії пізніше трьох місяців з моменту досягнення пенсійного віку. Враховуючи встановлені судом у цій справі і описані вище фактичні обставини, позивач досягнув віку, визначеного Законом №1058-IV з врахуванням зменшення, проживав необхідну кількість років в зоні посиленого радіоекологічного контролю та має достатню кількість страхового стажу для призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ. А тому суд відхиляє доводи відповідача-апелянта про те, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсії віку, оскільки період проживання (роботи) позивача в зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить менше 4 років. Підсумовуючи викладене вище, зважаючи на встановлені обставини справи і наведені вище норми права, якими врегульовані спірні правовідносини, суд дійшов висновку про те, що оскаржуване рішення від 06.05.2025 №172450008995 прийняте Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області не на підставі, не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому це рішення є протиправним та підлягає скасуванню. Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. При цьому, суд також враховує позицію Верховного Суду, висловлену в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23, від 07.05.2024 у справі №460/38580/22, від 24.05.2024 у справі №460/17257/23, згідно з якими дії зобов`язального характеру щодо зарахування стажу, призначення пенсії має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності. У справі, яка розглядається, суд встановив, що для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурними підрозділами визначено ГУ ПФУ в Рівненській області, рішенням якого позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Тому суд погоджується із вимогою позивача що дії зобов`язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Рівненській області. За правилами пункту 4.10. розділу IV Порядку №22-1 (у редакції згаданих вище змін), після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії. З аналізу вказаних вище положень випливає, що після опрацювання електронної пенсійної справи та прийняття рішення за наслідками розгляду заяви про призначення (перерахунок) пенсії структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, тобто територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, передає електронну пенсійну справу органу, що призначає пенсію, тобто, територіальному органу Пенсійного фонду України, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця перебування особи для здійснення виплати такої пенсії. Тобто, нарахування та виплату пенсії проводить територіальний орган Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання (реєстрації)/перебування особи. Суд встановив, що фактичним місцем проживання та реєстрації позивача є с. Малушка Березнівського району Рівненської області, а отже обов`язок з нарахування та виплати пенсії позивачу слід покласти на Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області. Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із частиною 4 статті 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Згідно із частиною 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, рішення суду які набрали законної сили, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для повного задоволення позову шляхом визнання протиправним та скасування рішення відповідача №172450008995 від 06.05.2025 про відмову позивачу в призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, а також наявність підстав для зобов`язання відповідача призначити, провести нарахування та виплату позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на підставі статті 55 Закону №796-ХІІ з 29.04.2025, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Доводи апелянта із посиланням на позиції Восьмого апеляційного адміністративного суду є необґрунтованими, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Аргументи апелянта за своїм змістом фактично зводяться до заперечення наведених вище висновків Верховного Суду, тому суд їх відхиляє. Водночас апеляційний суд констатує, що суд першої інстанції при вирішенні спору належно встановив фактичні обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин та надав їм правову оцінку, що відповідає усталеним висновкам Верховного Суду. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області залишити без задоволення. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 03 липня 2025 року у справі №460/8679/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Ільчишин судді В. В. Гуляк З. М. Матковська