Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/22718/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2026 рокуЛьвівСправа № 380/22718/25 пров. № А/857/19564/26 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Кушнір В.О., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року (судді Крутько О.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Львів) у справі № 380/22718/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №134550034132 від 11.09.2025 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії у зв`язку з втратою годувальника, зобов`язати відповідача призначити ОСОБА_1 пенсію у зв`язку з втратою годувальника з 08.07.2025 з урахуванням всіх наданих документів. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року позов задоволено. Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається в порядку письмового провадження відповідно до статті 311 КАС України. Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало до апеляційного суду клопотання про виключення його зі складу учасників справи, однак таке колегія суддів відхиляє оскільки вимоги позивача були подані до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області та Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що 28.08.2025 ОСОБА_1 звернулася із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника, його батька ОСОБА_2 . Згідно довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААБ №339394 від 09.12.2020, позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства. За принципом екстериторіальності заяву позивача про призначення пенсії разом з документами було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області. Рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області №134550034132 від 11.09.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії в разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В оскаржуваному рішенні зазначено, що відсутній висновок ЛКК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (в пенсійній справі наявна виписка із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 08.07.2025 №20761149 та первина виписка з акту огляду МСЕК серії ЛВА -1 №396317від 12.11.2008 про факт встановлення інвалідності з дитинства у віці 20 років. Також до заяви долучено лист КНП «Львівське територіальне медичне об`єднання «Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої допомоги» від 19.08.2025 №260201-вих=120876, який не містить посилання на первинні документи, які слугували підставою для його видачі). Не погоджуючись із діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 8 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування від 09 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом Відповідно до частини 1 статті 9 Закону №1058-IV за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Порядок призначення та виплати пенсії у зв`язку з втратою годувальника в солідарній системі врегульований Розділом V Закону №1058-IV. Так, абзацами 1, 2 частини першої статті 36 Закону №1058-IV встановлено, що пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім`ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров`я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), та непрацездатним членам сім`ї особи, якій відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин" надано правовий статус особи, зниклої безвісти за особливих обставин, - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв`язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування. Відповідно до абзацу 1 пункту 2 частини 2 статті 36 Закону №1058-IV непрацездатними членами сім`ї вважаються діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. Частиною 3 статті 36 Закону №1058-IV встановлено, що до членів сім`ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування. Члени сім`ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв`язку з втратою годувальника. Згідно зі статтею 38 Закону №1058-IV пенсія у зв`язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім`ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім`ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно. Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім`ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії. Отже, право на пенсію у зв`язку із втратою годувальника мають діти померлого годувальника, які не досягли 18 років, а також повнолітні діти померлого годувальника за умови, що вони набули статус особи з інвалідністю до моменту досягнення ними 18 років. Пунктом 2.3 Розділу II Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1) (далі - Порядок №22-1 в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначений перелік документів, який додається до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника. Так, до такої заяви крім документів померлого годувальника, перелічених у підпунктах 2, 3 пункту 2.1 Розділу ІІ Порядку №22-1, подаються, зокрема: документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків особи, якій призначається пенсія, та померлого годувальника; свідоцтво про народження або документ, що посвідчує особу, зазначений у пункті 2.9 Розділу ІІ Порядку №22-1, якій призначається пенсія; документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім`ї з померлим годувальником; свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; документи про вік померлого годувальника сім`ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим; документ про перебування членів сім`ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника. Абзацом 1 пункту 2.18 Розділу ІІ Порядку №22-1 встановлено, що визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності). Зміст наведеного вище пункту 2.18 Розділу ІІ Порядку №22-1 вказує на те, що факт наявності у дитини померлого годувальника статусу особи, яка набула інвалідність до досягнення 18-річного віку, вважається підтвердженим за умови подання до заяви про призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника висновку МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності). Як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, фактично, на відсутності саме такого документа і наголошувалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області, у зв`язку з чим позивачу було відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника. 15 листопада 2024 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №1338 (далі Постанова №1338 в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), якою затверджено: Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії направлення на проведення оцінювання повсякденного функціонування особи; Порядок функціонування електронної системи щодо оцінювання повсякденного функціонування особи; критерії встановлення інвалідності (пункт 1 Постанови). Пунктом 2 Постанови №1338 установлено, що до введення в дію Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо впровадження оцінювання повсякденного функціонування особи: з 1 січня 2025 р. експертиза щодо встановлення інвалідності відповідно до законодавства для повнолітніх осіб проводиться експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування особи, сформованими відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою (далі - експертні команди), до складу яких можуть входити лікарі, які мають право проводити оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, а також Центром оцінювання функціонального стану осіб відповідно до Положення про експертні команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою. Абзацом 9 пункту 3 Постанови №1338 визначено, що у разі коли актами законодавства передбачається підтвердження тих чи інших фактів або обставин, у тому числі рішеннями, довідками та/або результатами медико-соціальних експертиз, до приведення зазначених актів у відповідність з вимогами цієї постанови, для підтвердження цих фактів, зокрема для встановлення або продовження надання особам і дітям статусів, пільг, пенсій, допомог, компенсацій, надбавок, застосовуються рішення, витяги, інші документи, видані за результатами проведеного оцінювання повсякденного функціонування особи відповідно до Порядку проведення оцінювання повсякденного функціонування особи, затвердженого цією постановою, за умови, що такі документи підтверджують зазначені факти. Отже, з огляду на те, що згідно з нормами Порядку №22-1 для призначення пенсії у зв`язку з втратою годувальника на повнолітню дитину померлого годувальника, яка набула статус особи з інвалідністю до моменту досягнення 18 років, покладається обов`язок надати пенсійному органу висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення вісімнадцятирічного віку, однак у зв`язку з набранням чинності Постанови №1338, якою з 01 січня 2025 року повноваження зі встановлення особі інвалідності передано експертним командам з оцінювання повсякденного функціонування особи, то до моменту приведення норм Порядку №22-1 у відповідність із положеннями Постанови №1338 факт наявності в особи інвалідності (у тому числі такої, що набута в дитинстві) може підтверджуватися рішенням/витягом/іншими документами експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. В матеріалах даної справи наявна копія довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12 ААБ №339394 від 09.12.2020, згідно якої позивач є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства та яка подавалося разом із заявою про призначення пенсії до пенсійного органу, що не заперечувалося відповідачем. Крім цього, позивачем надано копії записів в медичній карті амбулаторного хворого за 1989-1990 роки, виписку з медичної карти стаціонарного хворого №523 від 02.10.2000, виписку з протоколу засідання ЛКК №121 від 06.06.2006, виписку з медичної карти стаціонарного хворого від 22.09.2009, а також лист Комунального некомерційного підприємства Львівське територіальне медичне об`єднання Багатопрофільна клінічна лікарня інтенсивних методів лікування та швидкої медичної допомоги №260201-вих-109987 від 29.07.2025, яким підтверджено настання інвалідності у ОСОБА_1 до досягнення ним 18 років. Відповідно до п.2.18 розділу ІІ Порядку №22-1, визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров`я, посвідченням одержувача допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності). Тобто право на призначення пенсії по втраті годувальника особа, якій призначається пенсія, набуває лише за умови надання виписки з акта огляду в МСЕК та/або висновку МСЕК про те, що вона могла бути визнана інвалідом до досягнення 18 років. З наведеного слідує, що є два випадки для призначення пенсії такого виду пенсії: як встановлення особі інвалідності до досягнення нею 18 річного віку, так і настання інвалідності у віці до 18 років. Вказане також узгоджується з положенням ч.2 ст.36 Закону №1058-IV, за яким непрацездатними членами сім`ї померлого годувальника вважаються також діти померлого годувальника старші 18 років, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років. При цьому, формулювання стали особою з інвалідністю до досягнення 18 років не є тотожнім отримали статус особи з інвалідністю до досягнення 18 років (в формалізованому розумінні), натомість їх слід тлумачити також таким чином, що стан здоров`я вказаних осіб фактично відповідав та/або мав передумови відповідати статусу інвалідності. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 03.10.2019 року по справі №302/1149/16-а та від 27.10.2021 року по справі №759/6651/16-а, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи, суд приходить висновку, що позивач набув інвалідності до досягнення нею 18 років, у зв`язку із чим і було зроблено запис про інвалідність з дитинства, а тому доводи відповідача-апелянта щодо відсутності підтвердження наявності ознак інвалідності у віці до 18 років є безпідставними та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами. Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 року у справі №302/1149/16-а та від 27.10.2021 у справі №759/6651/16-а зазначив, що встановлення категорії інвалідність з дитинства МСЕК особам ще до їх повноліття чинним законодавством не передбачено. Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника із посиланням на відсутність документів, згідно яких він визнаний особою з інвалідністю з дитинства до досягнення 18 років, а відповідач безпідставно відмовив позивачу у призначенні пенсії у зв`язку з втратою годувальника за її заявою від 08 липня 2025 року, тому наявні правові підстави для визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 11.09.2025 №134550034132. Щодо вимоги позивача зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити пенсію по втраті годувальника, суд зазначає наступне. У силу абзацу 13 пункту 4.2 Порядку №22-1 після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Відповідно до абзацу 1 пункту 4.10 Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Враховуючи зазначені вище встановлені обставини справи, норми законодавства, які регулюють спірні правовідносини та висновки Верховного Суду, колегія суддів дійшла висновку, що заяву позивачки про призначення пенсії по втраті годувальника розглянуло Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області, тому саме цей орган і має завершити процедуру призначення позивачу пенсії по втраті годувальника, відповідно судом першої інстанції правильно для захисту прав позивача задоволено позовні вимоги шляхом зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити позивачу з 08.07.2025 пенсію у зв`язку з втратою годувальника згідно Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне забезпечення, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. У контексті оцінки доводів апеляційної скарги апеляційний суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах Проніна проти України (пункт 23) та Серявін та інші проти України (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11 березня 2026 року у справі №380/22718/25 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Постанову разом із паперовими матеріалами апеляційної скарги надіслати до суду першої інстанції для приєднання до матеріалів справи. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк В.О. Кушнір