Постанова Київський апеляційний суд № 756/13845/24

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи №756/13845/24 Головуючий у суді першої інстанції - Шевчук А.В. Апеляційне провадження № 22-ц/824/12038/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Желепа О.В., секретар Цуран С.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Полуніною Катериною Анатоліївною на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Промзв`язок» про стягнення заборгованості по заробітній платі, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Оболонського районного суду м. Києва з позовом до ПрАТ «Промзв`язок» у якому просив стягнути з відповідача на його користь нараховану але невиплачену заробітну плату за період з березня 2024 року і до ухвалення судом рішення, а також суму компенсації втрати частини доходів з березня 2023 року у розмірі на дату ухвалення рішення. Позов обґрунтований тим, що 17.02.2020 року між позивачем і ПрАТ «Промзв?язок» укладено трудовий договір строком до 16.02.2023 року, відповідно до умов якого позивач призначений членом Наглядової ради. За умовами трудового договору між сторонами виникають трудові відносини і за виконання своїх функціональних обов`язків посадовій особі встановлюється місячна заробітна плата у розмірі - 6 мінімальних заробітних плат. Щомісячно відповідач здійснював нарахування і виплачував належну позивачу заробітну плату, але з березня 2022 року заробітна плата не виплачується. Позивач вказував, що рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07.03.2024 року позов ОСОБА_1 із вимогами до ПрАТ «Промзв`язок» про стягнення заборгованості із заробітної плати з березня 2022 року до дня ухвалення рішення задоволено частково. При цьому, з ПрАТ «Промзв`язок» стягнуто на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 971 342,85 грн, з яких, зазначено про утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів. Стягнуто з ПрАТ «Промзв`язок» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 145 455,42 грн, з яких, зазначено про утримання податків, зборів та інших обов`язкових платежів. У задоволенні інших вимог відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «Промзв`язок» на користь держави суму судового збору 11 167,98 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 24.09.2024 року апеляційну скаргу ПрАТ «Промзв`язок» - залишено без задоволення, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07.03.2024 - залишено без змін. При цьому, ПрАТ «Промзв`язок» 02.10.2024 року сплатило ОСОБА_1 867 627, 61 грн заробітної плати згідно відомості від 02.10.2024 року. За твердженням позивача станом на 01.11.2024 року його заробітна плата ПрАТ «Промзв`язок» знову не виплачується понад 8 місяців, заборгованість якої складає 378 600 грн. Також позивач вказував, що заборгованість по заробітній платі та компенсацію присуджені рішенням суду виплачено лише 02.10.2024 року, тому він заявив вимогу про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв`язку з порушенням строків їх виплати. Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із таким рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення постанову Київського апеляційного суду від 23.07.2025 року по справі №756/9209/23, яка переглядається Верховним Судом у касаційному порядку. Зазначає, що ОСОБА_1 уклав з відповідачем трудовий контракт, що гарантував щомісячну зарплату у розмірі 6 мінімальних. Умови не змінювалися, жодних письмових додаткових угод немає. Натомість заробітна плата не виплачувалася, що свідчить про грубе порушення контракту. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно погодився з доводами відповідача про те, що позивач нібито не виконував свої обов`язки та не з`являвся на засідання Наглядової ради товариства, в той час як саме дії відповідача свідчать про неналежне забезпечення участі позивача у роботі Наглядової ради, а не про ухилення ОСОБА_1 від виконання своїх обов`язків. Стверджує, що висновок суду про відсутність підстав для виплати заробітної плати позивачу є необґрунтованим та суперечить фактичним діям самого відповідача, який визнавав чинність трудових відносин до 27.02.2025. У відзиві на апеляційну скаргу представник відповідача Зозуля І.І. проти задоволення апеляційної скарги заперечив. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні. У судовому засіданні в апеляційному суді взяла участь представниця позивача адвокат Діденко К.А., яка підтримала апеляційну скаргу, просила задовольнити її з викладених підстав. Представник відповідача Воскобойник М.Т. у судовому засіданні просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлено, що 17.02.2020 між ПрАТ «Промзв`язок» (товариство) та ОСОБА_1 (посадова особа) був укладений трудовий договір, відповідно до умов якого позивач (посадова особа) є членом наглядової ради товариства. Пунктом 1.2. договору сторони визначили, що повноваження (права та обов`язки) посадової особи передбачені статутом товариства, внутрішніми документами товариства та законодавством України. На підставі даного договору між позивачем та ПрАТ «Промзв`язок» виникають трудові відносини. Відповідно до пункту 2.1 Трудового договору посадова особа зобов`язується виконувати обов`язки, визначені у п. 1.2 даного договору, а товариство зобов`язується виплачувати посадовій особі заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання посадовою особою своїх обов`язків. Згідно пункту 3.1 Трудового договору за виконання своїх функціональних обов`язків посадовій особі встановлюється місячна заробітна плата у розмірі 6 мінімальних заробітних плат. Виплата цієї заробітної плати здійснюється у порядку, встановленому законодавством України та внутрішніми документами товариства. Пунктом 5.1 Трудового договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання обов`язків по даному договору, сторони несуть відповідальність відповідно до законодавства України. Даний договір діє з 17.02.2020 по 16.02.2023 (пункт 6.1 Трудового договору). Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 07.03.2024 з ПрАТ «Промзв`язок» на користь ОСОБА_1 стягнуто заборгованість із заробітної плати в загальному розмірі 971 342,85 грн, з яких ухвалено утримати податки, збори та інші обов`язкові платежі. Стягнуто з ПрАТ «Промзв`язок» на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати в розмірі 145 455,42 грн, з яких ухвалено утримати податки збори та інші обов`язкові платежі. В задоволенні інших вимог відмовлено. Також з ПрАТ «Промзв`язок» стягнуто на користь держави суму судового збору у розмірі 11 167,98 грн. Постановою Київського апеляційного суду від 24.09.2024 апеляційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції від 07.03.2024 залишено без змін. При цьому, ПрАТ «Промзв`язок» на виконання рішення суду 02.10.2024 сплатило ОСОБА_1 867 627, 61 грн. заробітної плати згідно відомості від 02.10.2024. Таким чином, сторони, підстави та обґрунтування даного позову аналогічні тим, які зазначені у позові ОСОБА_1 за наслідками якого ухвалено рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07.03.2024, лише йдеться про інший період та суми нарахувань. В свою чергу постановою Верховного Суду від 26.02.2025 року постанову Київського апеляційного суду від 24.09.2024 при перегляді рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07.03.2024 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. При цьому, постановою Київського апеляційного суду від 23.07.2025 року апеляційну скаргу ПрАТ «Промзв`язок» задоволено, рішення Оболонського районного суду міста Києва від 07.03.2024 скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким у позові ОСОБА_1 до ПрАТ «Промзв`язок» про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовлено. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Зі змісту постанови Київського апеляційного суду від 23.07.2025 вбачається, що підставою відмови позову ОСОБА_1 було те, що відповідач не змінив умов його оплати праці, а не здійснював виплату заробітної плати останньому за той час, коли позивач не з`являвся на засідання наглядової ради товариства, тобто не виконував свою роботу та не виконував обов`язки, передбачені Трудовим договором. Таким чином, у аналогічній справі між тими ж сторонами, з тих же підстав однак за інший період часу колегія суддів апеляційного суду прийшла до висновку про безпідставність вимог ОСОБА_1 про стягнення з ПрАТ «Промзв`язок» заробітної плати за роботу, яку він не виконував, та за період, коли він не з`являвся на засідання наглядової ради товариства. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України). Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц). У справі, що переглядається, позивач, окрім посилань на рішення судів про стягнення на його користь заборгованості по заробітній платі, які в подальшому були скасовані, не надає належних та допустимих доказів на підтвердження можливості стягнення з відповідача заробітної плати за роботу, яку він не виконував, та за період, коли він не з`являвся на засідання наглядової ради товариства. Отже, суд першої інстанції дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову у зв`язку з його недоведеністю та необґрунтованістю. Доводи апеляційної скарги повністю повторюють доводи позовної заяви, належна оцінка яким повністю надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до його незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано ухвалено рішення про відмову у задоволенні позову. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана адвокатом Полуніною Катериною Анатоліївною залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 15 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст складено 14 липня 2026 року. Суддя-доповідач В.А. Нежура Судді С.М. Верланов О.В. Желепа