Постанова 4824 № 381/1993/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи №381/468/26 Головуючий у суді першої інстанції - Самуха В.О. Апеляційне провадження № 22-ц/824/11843/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Желепа О.В., секретар Цуран С.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуОСОБА_1 , яка подана ОСОБА_2 на рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2026 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа: Фастівський ліцей № 1 Фастівської міської ради Київської області, про захист честі, гідності та ділової репутації, В С Т А Н О В И В: У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 , третя особа: Фастівський ліцей № 1 Фастівської міської ради Київської області, про захист честі, гідності та ділової репутації. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 31 січня 2025 року в приміщенні Фастівського ліцею № 1 Фастівської міської ради відбувся конфлікт між позивачкою ОСОБА_4 та відповідачкою ОСОБА_3 . Посилаючись на те, що в ході конфлікту відповідачка поширила про неї недостовірну інформацію, що принижує її честь та гідність, позивачка просила суд визнати недостовірною та спростувати інформацію, що була поширена відповідачкою 25 лютого 2025 року на засідання комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) Фастівського ліцею № 1, зміст якої зафіксований у протоколі № 2, складеному за результатами проведення засідання комісії, а саме - інформацію про те, що «зустрівшись в приміщенні ліцею з бабусею ОСОБА_5 - ОСОБА_1 , яка була з ознаками алкогольного сп`яніння, почала розмовляти з педагогічними працівниками в грубій формі, погрожуючи їх звільненням». Рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду, позивачка ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2026 року скасувати, увалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що рішення суду, в порушення вимог процесуального закону, було ухвалене без виходу судді до нарадчої кімнати. Вказує, що суд першої інстанції безпідставно поклав в основу рішення пояснення позивачки, які фактично відтворюють її власну версію подій та обставин. Зазначає, що поширена відповідачкою інформація зафіксована у письмовому вигляді, викладена у формі фактичних тверджень та є недостовірною, тому підлягає спростуванню. Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників не надходили. В судовому засіданні в апеляційному суді взяли участь відповідачка ОСОБА_3 та її представник адвокат Гончаренко С.С., які просили апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлено, що 31 січня 2025 року в приміщенні Фастівського ліцею № 1 Фастівської міської ради відбувся конфлікт між педагогічними працівниками - вчителями ОСОБА_6 , класним керівником 6-б класу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , бабусею учня 6-Б класу ОСОБА_7 . Зазначені особи по-різному інтерпретують підстави та перебіг конфлікту та повідомили різні обставини. Зокрема, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 зазначають про те, що ОСОБА_1 мала ознаки сп`яніння та погрожувала їхнім звільненням, в той час, як ОСОБА_1 заперечує обставини щодо перебування у стані сп`яніння та висловлювання відповідних погроз звільненням. Встановлено, що за ініціативною ОСОБА_8 , доньки позивачки, було проведеним засіданні комісії для розслідування випадку булінгу (цькування) Фастівського ліцею №

1. Під час проведення засідання комісії 25 лютого 2025 року пояснення надавала ОСОБА_3 . Вона зазначила, що зустрілась в приміщенні ліцею з бабусею ОСОБА_5 - ОСОБА_1 , яка була з ознаками алкогольного сп`яніння, почала розмовляти з педагогічними працівниками в грубій формі, погрожуючи їх звільненням. Зміст відповідних пояснень зафіксований в протоколі № 2 засідання комісії з розгляду випадків булінгу від 25 лютого 2025 року. Копія протоколу долучена до матеріалів справи (а. с. 74-76, т. 1). Відповідачка надання відповідних пояснень під час засідання комісії не заперечувала, проте стверджувала, що повідомила про обставини події, учасником якої була, а твердження про стан сп`яніння позивачки є припущенням, зокрема, вона говорила про ознаки такого стану, а не про підтверджені факти. Натомість, в обґрунтування вимог позовної заяви представник позивачки посилався на те, що надані відповідачкою під час засідання пояснення містять фактичні дані, а не оціночні судження, повідомлені відповідачкою відомості можуть бути перевіреними є за своєю суттю недостовірною інформацією, поширеною відносно позивачки, що порушує її немайнові права та підлягає спростуванню. У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Відповідно до статті 34 Конституції України, кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Згідно зі статтею 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Кожен має право на свободу вираження поглядів у розумінні статті 10 Конвенції, якою передбачено свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Право на свободу вираження поглядів та інформації також гарантовано статтею 11 Хартії основних прав Європейського Союзу. Статтею 201 ЦК України передбачено, що, честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, а статтями 297, 299 ЦК України передбачено право на повагу до гідності та честі, а також право на недоторканість ділової репутації. Згідно з частинами першою, четвертою, шостою та сьомою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, встановити факт поширення недостовірної інформації та факт того, що поширена інформація стосується саме особи позивача і що поширена інформація порушує особисті немайнові права особи позивача або перешкоджає повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право, при цьому саме позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем. Схожі за змістом правові висновки викладені також Великою Палатою Верховного Суду у постановах: від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19 (пункт 6.26), від 07 грудня 2021 року у справі № 905/902/20, провадження № 12-52гс21 (пункт 6.18), та Верховним Судом у постановах: від 11 грудня 2019 року у справі № 757/46387/15-ц,від 06 березня 2019 року у справі № 760/2753/17-ц, від 07 листопада 2019 року у справі № 344/3331/16-ц, від 21 серпня 2019 року у справі № 483/1556/16-ц та багатьох інших. Зазначені роз`яснення щодо суті застосування правових норм у відповідних правовідносинах викладені в пункті 15 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи». Далі, відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію», оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовностилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та їх правдивість не доводиться. Про необхідність розмежування оціночних суджень і фактичних тверджень окремо зазначено в п. 19 зазначеної вище постанови Пленуму ВСУ. Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи. Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми. Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно з роз`ясненнями, що викладені абзаці 4 пункту 17 зазначеної вище постанови ВСУ, не підлягають розгляду судами позови про захист гідності, честі чи ділової репутації, приниження яких відбулося внаслідок давання показань свідками, а так само іншими особами, які брали участь у справі, відносно осіб, які брали участь у тій справі, якщо наведена в них інформація була доказом у справі та оцінювалась судом при ухваленні судового рішення, оскільки нормами процесуальних кодексів встановлено спеціальний порядок дослідження та оцінки таких доказів. Вказана вимога по суті означала б вимогу повторної судової оцінки наданих суду доказів у раніше розглянутій справі. Аналогічний підхід щодо неможливості спростування інформації, що міститься в показаннях свідків, із застосування правових механізмів, передбачених статтею 277 ЦК України, висловлений в Постанові ВС від 02 листопада 2020 року по справі № 280/469/18, Постанові ВС від 09 грудня 2019 року по справі № 758/221/18. Правові засади діяльності комісії з розгляду випадків булінгу (цькування) в закладі освіти визначені в Порядку реагування на випадки булінгу (цькування), затвердженого Наказом Міністерства освіти і науки України № 1646 від 28.12.2019 року. У відповідності до цього порядку, до завдань комісії відноситься: збір інформації щодо обставин випадку булінгу (цькування), зокрема пояснень сторін булінгу (цькування), батьків або інших законних представників малолітніх або неповнолітніх сторін булінгу (цькування), розгляд та аналіз зібраних матеріалів щодо обставин випадку булінгу (цькування) та прийняття рішення про наявність/відсутність обставин, що обґрунтовують інформацію, зазначену у заяві. З урахуванням встановлених обставин справи, правових норм, що регламентують спірні правовідносини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивачка просить спростувати інформацію, яка міститься в поясненнях відповідачки, наданих нею 25 лютого 2025 року на засіданні комісії з розгляду випадків булінгу Фастівського ліцею № 1, як очевидцем та учасником конфліктної ситуації, що відбулась 31 січня 2025 року. Зокрема, позивачка просить спростувати, як недостовірні, відомості, повідомлені відповідачкою та зафіксовані в протоколі засідання комісії, наступного змісту: «бабуся ОСОБА_7 була з ознаками алкогольного сп`яніння, почала розмовляти з ними в грубій формі, погрожуючи їм звільненням». Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що в даному випадку використання словосполучення «з ознаками алкогольного сп`яніння» та «почала розмовляти з ними в грубій формі» є оціночними судженнями, які не підлягають визнанню недостовірною інформацією та подальшому спростуванню за правилами статті 277 ЦК України. Вимог щодо застосування інших способів захисту, зокрема вимог щодо відшкодування моральної шкоди внаслідок висловлення відповідачкою зазначених вище оціночних суджень, не заявлено. Відповідні вимоги в силу статті 13 ЦПК України судом не розглядаються. Суд також правильно зауважив, що словосполучення «погрожувала їм звільненням» є фактичним твердженням, яке може бути визнано недостовірною інформацією та, у випадку порушення особистих немайнових прав особи, спростованим. Позивачка, надаючи пояснення в судовому засіданні, заперечувала обставини щодо висловлювання нею погроз про звільнення відповідачки та ОСОБА_6 , однак, такі пояснення було спростовані ОСОБА_6 , допитаною судом як свідка. В свою чергу, в межах цієї цивільної справи позивачка не виявила бажання бути допитаною, як свідок в судовому засіданні. Оцінюючи спосіб поширення відповідачкою інформації, суд урахував, що такі пояснення були надані нею, як учасником конфлікту, на засіданні комісії під час дослідження випадку булінгу щодо онука позивачки. Такі пояснення відповідачки за своєю правовою природою є подібними до показань свідка, так як відтворюють версію події, учасницею якої була відповідачка. Зазначені пояснення оцінювались комісією не в контексті дій чи поведінки відповідачки, а в контексті перевірки обставини щодо факту булінгу щодо онука позивачки, як учня ліцею. За наслідками оцінки пояснень відповідачки та дослідження інших обставин, комісією було прийнято рішення, яке не оскаржено позивачкою чи іншими особами. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що захист прав та інтересів позивачки, про порушення яких вона зазначає у позовній заяві, не може бути здійсненим шляхом спростування, як недостовірної, інформації, що була повідомлена в поясненнях відповідачки, як учасника конфлікту, наданих нею під час засідання комісії з розгляду випадків булінгу і в подальшому оцінених комісією під час прийняття рекомендацій. При цьому, незгода позивачки з висновками і мотивами, викладеними в рішенні комісії з розгляду випадків булінгу, передбачає застосуванні інших способів правового реагування, ніж визнання недостовірною інформації, повідомленої відповідачкою членам цієї комісії під час проведення засідання. Отже, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, дослідивши всебічно, повно та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 . Доводи апеляційної скарги позивача повторюють доводи її позовної заяви, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди позивачки з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається позивачка у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано відмовлено у задоволенні позову. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана ОСОБА_2 залишити без задоволення. Рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області від 09 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст складено 15 липня 2026 року. Суддя-доповідач В.А. Нежура Судді С.М. Верланов О.В. Желепа