Постанова 4824 № 753/6106/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2026 року м. Київ Унікальний номер справи № 753/6106/25 Головуючий у першій інстанції - Колесник О.М. Апеляційне провадження № 22-ц/824/10919/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Колесник О.М., у справі за позовом Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу, - в с т а н о в и в : У березні 2025 року позивач Моторне (транспортне) страхове бюро України звернулося до суду із позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на свою користь завдані збитки в порядку регресу у розмірі 85 463,94 грн., витрати по сплаті 3028 грн. судового збору за розгляд справи судом покласти на відповідача (а.с. 1-5). Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 18 вересня 2020 року по Бориспільському шосе в м. Києві водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Toyota», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснив зіткнення з автомобілем «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , в результаті чого, власнику автомобіля «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_2 був нанесений матеріальний збиток. Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 року водія ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП. На дату скоєння ДТП водій ОСОБА_1 не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Потерпіла особа пошкодженого автомобіля «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 18.09.2020 року повідомив МТСБУ про ДТП та в подальшому власник ОСОБА_2 звернулась до МТСБУ з заявою про отримання відшкодування шкоди. Згідно Звіту авто товарознавчого дослідження вартість матеріального збитку, завданого власнику ТЗ «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 ,, склала: 83 433,94 грн. На підставі Наказу про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих, МТСБУ здійснило регламенту виплату відшкодування у розмірі 83 433,94 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 553424 від 21.01.2021 року. У зв`язку із виплатою відшкодування МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, позивач набув право звернутись до суду до відповідача із регресним позовом (а.с. 1-5). Рішенням Дарницького районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди у порядку регресу - задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України кошти в розмірі виплати страхового відшкодування - 85 463, 94 грн та витрати по сплаті судового збору у сумі 3 028, 00 грн (а.с. 80-82). Не погодившись з рішенням районного суду, 22 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Доценко В.О. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі та застосувати строк позовної давності (а.с. 91-93). В апеляційній скарзі представник апелянта зазначив, що суд першої інстанції неповністю з`ясував обставини, що мають значення для справи, допустив невідповідність висновків суду обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права. Судом першої інстанції було порушено право ОСОБА_1 на участь в судовому засіданні, що завадило йому висловити свою думку щодо позову, подати відзив, долучити до матеріалів справи письмові докази, скористатись правовою допомогою. В позові представник МТСБУ вказав адресу відповідача - АДРЕСА_1 , однак, дійсним місцем проживання відповідача є смт. Ружин, Житомирської області. В матеріалах справи міститься Інформація про задеклароване/зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 , в якій зазначено про те, що ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 з 31.03.2021 по 09.02.2022 року. Суд першої інстанції направив відповідачу два рекомендованих повідомлення на адреси: . АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 , які повернулись до суду без їх вручення адресату. Тому, розгляд даної справи проведений без належного повідомлення відповідача. Виплата страхового відшкодування була здійснена на користь власника легкового автомобіля передчасно до остаточного встановлення судом особи, винної у скоєнні ДТП. Згідно обставин справи, ремонт легкового автомобіля «Hyundai», д.н.з. НОМЕР_2 , не був проведений його власником. В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази на підтвердження того, що саме ОСОБА_2 була власником пошкодженого автомобіля станом на 21.01.2021 року - дату здійснення регламентної виплати. Наданий позивачем Звіт № 7899/10120 від 21.10.2020 року про визначення матеріального збитку не є висновком експерта в розумінні Закону України «Про судову експертизу», оскільки особа яка його склала, не попереджалась про кримінальну відповідальність за дату завідомо неправдивого висновку. Матеріали справи не містять доказів того, на підставі яких документів МТСБУ здійснило оплату за збір документів та визначення розміру шкоди в розмірі 2 030 грн. на користь ТОВ «Сател Груп». Позивач звернувся до суду з позовом з пропуском строку позовної давності, оскільки події ДТП мали місце 19.09.2020 року, виплата була здійсненна 21.01.2021 року, а позовна заява подана лише 26.03.2025 року (а.с. 91-93). Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. При цьому, суд апеляційної інстанції забезпечив право інших учасників справи подати відзив та(або) приєднатись до апеляційної скарги, подати до суду письмові пояснення (заперечення тощо), надіславши повідомлення про розгляд справи апеляційним судом разом з копією ухвали про відкриття апеляційного провадження та апеляційної скарги кожному адресату про що у справі є докази. Повідомлення апелянта ОСОБА_1 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим, апелянт ОСОБА_1 був сповіщений 18 травня 2026 року повідомленням його представника - адвоката Доценко В.О. до Електронного кабінету в ЄСІТС про що у справі є докази. Позивач МТСБУ, його представник - Попов В.Є. про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 були сповіщені 18 травня 2026 року повідомленнями до їх Електронних кабінетів в ЄСІТС, кожного окремо, із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень про що у справі є докази (а.с. 116-122). У справі GORYACHYY v. Ukraine (№ 43925/18 рішення в цій справі ухвалене Комітетом 24 лютого 2022 року, оприлюднене 15 вересня 2022 року та є остаточним), ЄСПЛ зауважив, що згідно з національним законодавством апеляційний суд мав обов`язок повідомити заявника про майбутню апеляцію та запропонувати йому викласти свої доводи. На відміну від багатьох інших справ, розглянутих ЄСПЛ, де у відповідних матеріалах не було доказів того, що належна кореспонденція була надіслана заявникам (див., наприклад, «Стрижак проти України», № 72269/01, § 39, 8 листопада 2005 року; Hudakova and Others v. Slovakia, № 23083/05, §§ 30-32, 27 квітня 2010 року; і Лазаренко та інші, згадане вище, §§ 36 і 43), у цій справі докази, надані сторонами, показали, що 4 квітня 2016 року апеляційний суд справді надіслав заявнику рекомендованим листом повідомлення про апеляційну скаргу відповідача. Отже, виявляється, що національний суд належним чином дотримався вимоги, встановленої національним процесуальним законодавством. ЄСПЛ також зазначив, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції не заходить так далеко, щоб зобов`язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи (див., наприклад, згадане вище рішення у справі Лазаренко та інші, § 37, і, у контексті статті 8 Конвенції, Foley v. the United Kingdom (dec.), № 39197/98, вересня 2001 року). Інакше кажучи, органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за ненадіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви заявника про те, що його права за пунктом 1 статті 6 Конвенції були порушені (див. Yeremeyev v. Ukraine, (dec.) [Committee], №64766/12, §§ 31 і 32, 26 березня року, та Sydorenko v. Ukraine (dec.) [Committee], № 73193/12, § 32, 18 лютого 2021 року). У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З огляду на вищевказане, суд апеляційної інстанції відхилив клопотання представника апелянта ОСОБА_1 - адвоката Доценко В.О. про обовязковий виклик ОСОБА_1 та його представника до апеляційного суду для підтримання даної апеляційної скарги і надання пояснень по суті даного спору ()а.с. 93 зворот). Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія дійшла наступного висновку. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, відповідно до постанови Дарницького районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 року у справі № 753/15918/20, 18 вересня 2020 року о 10 год. 25 хв., ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Тойота» д.н.з. НОМЕР_1 в районі перехрестя вул. Світлої та виїзду до Бориспільського шосе у м. Києві, здійснюючи рух по узбіччю не надав переваги в русі автомобілю «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_2 який рухався по головній дорозі в результаті чого допустив з ним зіткнення, що спричинило пошкодження вищевказаних транспортних засобів, чим порушив п. 16.11 ПДР України, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП (а.с. 9-11). Вказаною постановою Дарницького районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 року у справі № 753/15918/20, ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 9-11). Власником ТЗ «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_2 , є ОСОБА_2 (а.с. 17). Цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_2 - ОСОБА_2 станом на час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована відповідно до полісу № 148325937 у страховика ПРАТ СК «ВУСО»» (а.с. 68). Відповідно до інформації МТСБУ на момент настання дорожньо-транспортної пригоди відповідач ОСОБА_1 не мав чинного договору страхування цивільно-правової відповідальності (а.с. 68). ОСОБА_2 подала до МТСБУ заяву про відшкодування шкоди, заподіяної в результаті вказаної дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 15). Відповідно до звіту № 7899/10/20 від 21 жовтня 2020 рокупро оцінку транспортного засобу легкового автомобіля «Хюндай» д.н.з. НОМЕР_2 , вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу становить 83 433,94 грн. (а.с. 19-66). Моторне (транспортне) страхове бюро України наказом «Про відшкодування шкоди з фонду захисту потерпілих ОСОБА_2 » наказало департаменту фінансів сплатити на рахунок ОСОБА_2 суму до сплати 83 433,94 грн. за шкоду, заподіяну у результаті дорожньо-транспортної пригоди (а.с. 67). 21.01.2021 року Моторне (транспортне) страхове бюро України здійснило виплату відшкодування у розмірі 83 433,94 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 553424 (а.с. 69). Позивач письмово звертався до ОСОБА_1 з вимогою про погашення заборгованості у розмірі 83 433,94 грн., яка виникла внаслідок плати МТСБУ відшкодування потерпілій особі у дорожньо-транспортній пригоді, винуватцем якої він став (а.с. 70). Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується в разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. За статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Статтею 993 ЦК України до страховика, який здійснив страхову виплату (відшкодування) за договором страхування майна, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхову виплату (відшкодування), має до особи, відповідальної за завдані збитки. Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом., що передбачено частиною першою статті 1191 ЦК України. Відповідно до ст. 999 ЦК України Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування). Станом на час дорожньо-транспортної пригоди 18.09.2020 року до сфери обов`язкового страхування належала цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів, згідно зі спеціальним Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01 липня 2004 року № 1961-IV, що втратив чинність 01 січня 2025 року. Згідно з п. 22.1 ст. 22 Закону № 1961-IV у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно з підпунктом 38.2.1 п. 38.2 ст. 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника транспортного засобу, який спричинив ДТП, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 ст. 13 цього Закону. У зв`язку з тим, що на момент настання дорожньо-транспортної пригоди відповідач не мав чинного договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів, то після виплати суми страхового відшкодування на користь потерпілої особи, у позивача виникло право вимоги до відповідача про відшкодування завданої шкоди (у порядку регресу). Апеляційним судом встановлено, що у дорожньо-транспортній пригоді, що мала місце 18.09.2020 року о 10 год. 25 хв. в районі перехрестя вул. Світлої та виїзду до Бориспільського шосе у м. Києві, постановою Дарницького районного суду м. Києва від 06 листопада 2020 року у справі № 753/15918/20, ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП (а.с. 9-11). Встановивши, що цивільно-правова відповідальність водія (винуватця дорожньо-транспортної пригоди) на момент дорожньо-транспортної пригоди застрахована не була, при цьому, Моторне (транспортне) бюро України здійснило виплату страхового відшкодування потерпілій особі, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги про стягнення суми відшкодування, завданої шкоди, у розмірі 83 433,94 грн підлягають задоволенню. Апелянт, заперечуючи проти вказаною суми страхового відшкодування, вважав, що наданий стороною позивача Звіт № 7899/10120 від 21.10.2020 року про визначення матеріального збитку не може бути належним доказом, проте, колегія суддів відхиляє вказані посилання, оскільки Звіт відповідає вимогам, встановленим Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів та не спростований відповідачем. Разом з тим, клопотання про призначення експертизи стороною відповідача не заявлялось. Окрім суми відшкодування, завданої шкоди, позивач просив стягнути з відповідача суму у розмірі 2 030 грн, що були сплачені ним на користь ТОВ «Сател Груп», на підтвердження чого надано платіжну інструкцію № 2544442 (а.с. 6). Пунктом 40.3 ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає право МТСБУ має право залучати аварійних комісарів, експертів або юридичних осіб, у штаті яких є аварійні комісари чи експерти, у порядку, встановленому Уповноваженим органом, для визначення причин настання страхового випадку та розміру збитків у випадках, визначених у статті 41 цього Закону. Відповідно сплачена на користь ТОВ «Сател Груп» сума у розмірі 2 030 грн за залучення аварійного комісара (експерта) підлягали стягненню, оскільки є витратами, пов`язаними із залученням експертів та проведенням експертизи, згідно з пунктом 2 частини третьої статті 133 ЦПК України. Щодо тверджень сторони відповідача про застосування позовної давності, колегія суддів оцінює такі критично, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричинення коронавірусом SARS-CoV-2» установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин, строк якого неодноразово продовжувався. Законом України від 30 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням хвороби COVID-19», який набрав чинності 02 квітня 2020 року, продовжено позовну давність на період дії карантину. Відповідно до п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID - 19, спричиненої коронавірусом SARS - CоV - 2» на всій території України встановлено карантин з 12 березня 2020 року до 22 травня 2020 року, дія якого постановами Кабінету Міністрів України неодноразово продовжувалася і була скасована лише з 01 липня 2023 року. Закон № 540-IX щодо продовження строків позовної давності на час дії карантину набрав чинності 02 квітня 2020 року. Крім того, відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні введено воєнний стан, який тримає на момент ухвалення цього судового рішення. Згідно пункту 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк його дії. За наведеного, посилання апеляційної скарги на пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні з цим позовом, не можуть слугувати підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Також, апелянт стверджував, що судом першої інстанції не було повідомлено апелянта про розгляд даної справи. Так, перевіривши матеріали справи судом апеляційної інстанції встановлено, що матеріали справи не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про розгляд справ судом першої інстанції. Відтак, вказана обставина є процесуальним порушенням, що є підставою для скасування оскаржуваного рішенні та ухвалення нового про задоволення позовних вимог. За частиною першою ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на положення частини третьої ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої ст. 389 ЦПК України. Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 376, 381-382, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду міста Києва від 30 квітня 2025 року - скасувати і ухвалити нове. Позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу - задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131) кошти в розмірі виплати страхового відшкодування - 85 463,94 грн. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (код ЄДРПОУ 21647131) 3 028,00 грн судового збору за розгляд справи судом першої інстанції. Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Є.П. Євграфова В.В. Саліхов