Постанова Київський апеляційний суд № 760/6056/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Унікальний номер справи №760/6056/25 Головуючий у суді першої інстанції - Кицюк В.С. Апеляційне провадження № 22-ц/824/10310/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2026 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Верланов С.М., Желепа О.В., секретар Цуран С.С. розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргуАкціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року в справі за позовом Акціонерного товариства «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року позивач АТ «Таскомбанк» звернувся в суд із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що 07 вересня 2023 року між АТ «Таскомбанк» та ОСОБА_1 укладено заяву-договір про надання кредиту, відповідно до якої відповідач отримав кредит на суму 124 658,75 грн, строк кредиту 60 місяців, проценти за користування кредитом 0,01% річних, комісія за обслуговування кредиту 2,5% щомісячно. Кредитні кошти надано відповідачу у спосіб, зазначений у кредитному договору, отже позивач свої зобов`язання виконав. Відповідач свої зобов`язання не виконував, внаслідок чого станом на 25 лютого 2025 року у нього утворилась заборгованість у розмірі 123 396,06 грн, яка складається з: тіла кредиту 95 122,72 грн, проценти 5,51 грн, комісія 28 267,83 грн. У зв`язку з викладеним позивач просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» заборгованість у вказаному розмірі, а також понесені судові витрати. Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» заборгованість за кредитним договором станом на 25 лютого 2025 року у розмірі 95 128,23 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» судовий збір у розмірі 1867,47 грн. Не погоджуючись із таким рішенням суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог, позивач АТ «Таскомбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невстановлення усіх обставин, що мають значення для вирішення справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що між сторонами було узгоджено усі істотні умови договору позики, зокрема, щодо комісії. Вказує, що позичальник підписанням Кредитного договору та Додатку 1, що містить детальний розпис складових загальної вартості кредиту та графік платежів, підтвердив, що ознайомлений з відомостями в тому числі, про розмір кредиту, відсоткову ставку, відповідно й усвідомлював необхідність сплати комісії в зазначеному розмірі. Відзив на апеляційну скаргу від відповідача не надходив. Учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України). Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Встановлено, що 07 вересня 2023 року між АТ «Таскомбанк» (банк) та ОСОБА_1 (позичальник) укладено та підписано заяву-договір про надання споживчого кредиту №3681125-021. Відповідно до п.1.2. заяви-договору, загальна сума кредиту 124 658,75 грн, строк кредиту 60 місяців, проценти за користування кредитом 0,01% річних, комісія за обслуговування кредиту 2,5% щомісячно. З матеріалів справи вбачається, що 07 вересня 2023 року позивачем, на виконання умов договору №3681125-021від 07 вересня 2023 року, було здійснено перерахування кредитних коштів на банківський рахунок відповідача ОСОБА_1 № НОМЕР_1 (код отримувача НОМЕР_2). Згідно з платіжною інструкцією №1209176706 сума переказу склала 124 685,75 грн. Отже, позивач, свої обов`язки за Кредитним договором виконав в повному обсязі. Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості по кредитному договору від 07 вересня 2023 року №3681125-021, станом на 25 лютого 2025 року наявна заборгованість у розмірі 123 396,06 грн, яка складається: тіло кредиту 95122,72 грн, проценти 5,51 грн, комісія 28 267,83 грн. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушення умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Статтею 1049 ЦК України встановлено, що Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту та по відсотках підлягають задоволенню. Правильним є також висновок суду першої інстанції щодо позовних вимог в частині стягнення заборгованості по комісії у розмірі 28 267,83 грн. Так, 10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері. Відповідно до частин 1-2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування» (у редакції, чинній на момент укладення договору) після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит. У разі якщо розмір майбутніх платежів і строки їх сплати не можуть бути встановлені у договорі про споживчий кредит (кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії тощо), споживачу також у строк, визначений цим договором, надається виписка з рахунку/рахунків (за їх наявності), у якій зазначаються: стан рахунку на певну дату, оборот коштів на рахунку за період часу, за який зроблена виписка з рахунку (з описом проведених операцій), баланс рахунку на початок періоду, за який зроблена виписка, баланс рахунку на кінець періоду, за який зроблена виписка, дати і суми здійснення операцій за рахунком споживача, застосована до проведених споживачем операцій процентна ставка, будь-які інші платежі, застосовані до проведених споживачем операцій за рахунком, та/або будь-яка інша інформація, передбачена договором про споживчий кредит. Відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними. Договір про споживчий кредит, укладений з порушенням вимог частини першої цієї статті, є нікчемним. Згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20. У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення плати за додаткові, супутні послуги банку, пов`язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. Враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні договору, то положення договору про надання споживчого кредиту №3681125-021від 07 вересня 2023 року та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування». Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23. За таких обставин колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення з відповідача 28 267,83 грн, які нараховані, як комісія за обслуговування кредитної заборгованості є безпідставною, а тому задоволенню не підлягає. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що Позичальник підписанням Кредитного договору та Додатку 1, що містить детальний розпис складових загальної вартості кредиту та графік платежів, підтвердив, що ознайомлений з відомостями в тому числі, про розмір кредиту, відсоткову ставку, відповідно й усвідомлював необхідність сплати комісії в зазначеному розмірі, оскільки, як уже зазначалась вище, у підписаному сторонами кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, за надання яких справляється комісія. У своїй апеляційній скарзі позивач наводить приклади цих послуг, однак, такий перелік не зазначений безпосередньо у тексті підписаного сторонами договору, тому суд не може вважати, що відповідач був ознайомлений та погодився із такими умовами. Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до її незгоди з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідачка у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам та обґрунтовано ухвалено рішення про часткове задоволення позову. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, оскаржуване рішення підлягає залишенню без змін. Враховуючи викладене, керуючись статтями 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду міста Києва від 30 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Повний текст складено 13 липня 2026 року. Суддя-доповідач В.А. Нежура Судді С.М. Верланов Т.О. Невідома