Постанова Сумський апеляційний суд № 581/779/25

Справа №581/779/25 Номер провадження 22-ц/816/2244/26 Категорія - 20 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2026 року м. Суми Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Петен Я.Л. (суддя-доповідач), суддів: Криворотенка В.І., Черних О.М., з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М. у присутності: представника позивача ОСОБА_1 адвоката Панченко Алли Віталіївни, представника відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 адвоката Козін Тетяни Володимирівни, розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 09 квітня 2026 року,ухвалене у складі судді Бутенка Д.В. у сел. Липова Долина Сумської області, повне судове рішення складено 09 квітня 2026 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про витребування 2/3 частини земельних ділянок в с т а н о в и в: Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що її дід ОСОБА_4 , як член колгоспу «Липоводолинський», набув у 1993 році право на земельну частку (пай) у процесі розпаювання земель колгоспу. У подальшому зазначена земельна ділянка площею 3,16 га була включена до складу фермерського господарства, очолюваного ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. Після його смерті право на належне йому майно, відповідно до заповіту, перейшло до його дочки ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину, однак не оформила спадкові права на спірну земельну ділянку. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_6 , після смерті якої право на спадкове майно перейшло до її спадкоємців, зокрема і до позивача у справі. Зазначала, що у 2005 році ОСОБА_5 , не будучи спадкоємцем ОСОБА_4 , без належних правових підстав отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, до складу якої включено пай ОСОБА_4 . Надалі ця земельна ділянка оформлена у власність ОСОБА_5 , а після її смерті - перейшла у спадщину до відповідачів у цій справі. Вважала, що зазначені обставини не були їй відомі до 2018 року, після чого вона неодноразово зверталася до суду з вимогами про захист своїх прав. Станом на час звернення до суду спірні земельні ділянки (кадастрові номери 5923255100:02:003:0190 та 5923255100:02:002:0222) зареєстровані на праві власності за відповідачами як спадкоємцями ОСОБА_5 , які набули їх у порядку спадкування. Оскільки ОСОБА_5 не набула права власності на спірні земельні ділянки у встановленому законом порядку, тому не могла передати їх у спадщину відповідачам. У зв`язку з цим спірне майно вибуло з володіння законного власника поза його волею та перебуває у незаконному володінні відповідачів. Посилаючись на вказані обставини, просила суд витребувати із незаконного володіння відповідачів 2/3 частини земельних ділянок із кадастровими номерами 5923255100:02:003:0190 та 5923255100:02:002:0222. Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 09 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 , а також за життя спадкодавцям ОСОБА_4 та ОСОБА_6 , не видавалися правовстановлюючі документи на земельні ділянки із кадастровими номерами 5923255100:02:003:0190, 5923255100:02:002:0222, а тому відсутні законні підстави для витребування на користь позивача у відповідачів 2/3 частини вищезазначених земельних ділянок. Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги Не погоджуючись із вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати на ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог. Апеляційну скаргу мотивує тим, що ОСОБА_4 набув у власність спірну земельну ділянку на підставі діючого на той час законодавства, а саме ст. 5, 22, 23, 50, 51 ЗК України від 18 грудня 1990 року. Таке право власності до моменту його смерті не припинялося з підстав та у порядку, передбачених ст. 28, 29 ЗК від 18 грудня 1990 року, а відповідне рішення Ради народних депутатів з вказаного питання не приймалось. Вважає безпідставними твердження суду першої інстанції про те, що за життя ОСОБА_4 не отримав належним чином оформлених правовстановлюючих документів на право власності на земельну ділянку, оскільки видача сертифікатів на право власності на земельну частку (пай) була запроваджена лише на підставі Указу Президента від 08 серпня 1995 року за № 720/95, а форму цього документа затверджено 12 жовтня 1995 року № 801, у той час як право власності у ОСОБА_4 виникло до прийняття вказаних нормативно-правових актів, а саме при видачі та реєстрації державного акту на право приватної власності на землю від 11 січня 1995 року. Судом першої інстанції не застосовано при вирішенні спору норми ст. 5, 50, 51 ЗК від 18 грудня 1990 року, на підставі яких у власність ОСОБА_4 перейшла земельна ділянка, надана йому для ведення селянського (фермерського) господарства на підставі рішення Липоводолинської селищної Ради народних депутатів від 04 березня 1993 року, що посвідчено державним актом на право приватної власності на землю від 11 січня 1995 року. Вказує, що спірна земельна ділянка була успадкована ОСОБА_6 та перейшла в її власність з моменту відкриття спадщини, тобто з 14 травня 1996 року. Із 27 лютого 2006 року (час відкриття спадщини) усе належне ОСОБА_6 на праві власності майно, у тому числі і на земельну ділянку, успадковану після смерті ОСОБА_4 , перейшло у власність її спадкоємців, зокрема ОСОБА_1 . Вважає, що спірні земельні ділянки законно набуті нею у власність (у порядку спадкування), а отже вона має право на їх витребування у порядку ст. 387, 388 ЦК України. Зауважує, що враховуючи практику Верховного Суду, характер спірних правовідносин, належним способом захисту її інтересу відповідає позовна вимога про витребування спірного майна (у разі його спадкування іншими особами). Безпідставними є висновки суду першої інстанції щодо моменту відліку строку позовної давності, оскільки ні вона, ні ОСОБА_6 , ні ОСОБА_7 не були обізнані про виділення у 1995 році ОСОБА_4 у власність земельної ділянки, оскільки законно набуте ним право власності на землю документами, виданими на його ім`я, не посвідчувалося. Вказує, що про порушення її права на спадкове майно вона дізналася лише 01 січня 2018 року, а тому з цього часу має рахуватися відлік позовної давності, що є предметом спору у цій справі. У судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 , адвокат Панченко А.В., доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Від представника ОСОБА_3 , ОСОБА_2 адвоката Козін Т.В., надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вважає, що суд дійшов правильного висновку про те, що у позивача відсутні підстави для задоволення позову, оскільки за свого життя ОСОБА_4 не отримав належним чином оформлених правоустановлюючих документів на право власності на земельну ділянку відповідної площі. Ні сертифікату на право на земельні частки (пай), ні державного акту на право приватної власності на земельну ділянку він не отримував, процедуру оформлення та видачі зазначених документів в установленому порядку за свого життя не ініціював. Представник ОСОБА_3 , ОСОБА_2 адвокат Козін Т.В., у судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила відмовити в її задоволенні, підтримала доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу. Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_3 у м. Чугуїв Харківської області. ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_5 . Їх батьками у свідоцтві про народження зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_10 . 16 січня 1963 року ОСОБА_9 зареєструвала шлюб із ОСОБА_11 , змінивши прізвище на « ОСОБА_12 ». 02 серпня 1970 року ОСОБА_8 зареєструвала шлюб з ОСОБА_13 , змінивши прізвище на « ОСОБА_14 ». ОСОБА_15 є дочкою ОСОБА_6 та ОСОБА_13 . ОСОБА_1 26 травня 1990 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_16 , змінивши прізвище на « ОСОБА_17 ». 24 жовтня 1995 року ОСОБА_4 склав заповіт (реєстраційний номер 1173), яким заповів ОСОБА_6 все майно, яке буде на день його смерті йому належати, де б це майно не знаходилося і в чому б воно не заключалося. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер. 15 листопада 1996 року Липоводолинською районною державною нотаріальною конторою Дученко Т.І. видано свідоцтво про право на спадщину, реєстровий номер 1335, на спадкове майно у вигляді житлового будинку в АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_18 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_4 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав. 21 листопада 1996 року Липоводолинською районною державною нотаріальною конторою Дученко Т.І. видано: свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно у вигляді грошових внесків, що зберігаються у відділенні Ощадбанку № 3240 в сел. Липова Долина Сумської області на рахунку № НОМЕР_1 з належними по ним процентами, а також зі всіма компенсаційними рахунками відкритими на підставі цього рахунку № НОМЕР_1 , що належало ОСОБА_18 на підставі ощадкнижки виданої ощадбанком № НОМЕР_2 в с-щі Липова Долина 28 квітня 1988 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_4 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав; свідоцтво про право на спадщину на спадкове майно у вигляді грошових внесків, що зберігаються у відділенні Ощадбанку № 3240 в с-щі Липова Долина Сумської області на рахунку № НОМЕР_3 з належними по ним процентами, а також з усіма компенсаційними рахунками відкритими на підставі цього рахунку № НОМЕР_3 , що належало ОСОБА_4 на підставі ощадкнижки виданої ощадбанком № НОМЕР_2 в с-щі Липова Долина 16 січня 1992 року. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла. 11 квітня 2008 року Деснянською державною нотаріальною конторою після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 заведена спадкова справа №539/2008. Спадщину після смерті ОСОБА_6 прийняли ОСОБА_1 (дочка), ОСОБА_7 (чоловік) та ОСОБА_19 (син). ІНФОРМАЦІЯ_7 помер ОСОБА_7 14 червня 2013 року Остерською державною нотаріальною конторою після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_7 заведена спадкова справа №90/2013. ОСОБА_19 05 липня 2013 року відмовився від прийняття спадщини за законом після смерті ОСОБА_7 на користь ОСОБА_1 13 травня 2014 року державним нотаріусом Остерської районної державної нотаріальної контори Дученко С.Ю., ОСОБА_1 видано свідоцтва про право на спадщину за законом, по 1/3 частці грошових вкладів з відповідним відсотками та нарахованою компенсацією кожному, що належало ОСОБА_6 13 травня 2014 року державним нотаріусом Остерської районної державної нотаріальної контори Колотигіній С.Ю. видано свідоцтво про право на спадщину за законом на 1/3 частку грошових вкладів з відповідним відсотками та нарахованою компенсацією, що належали ОСОБА_6 , спадкоємцем якої за законом був чоловік ОСОБА_7 , який прийняв спадщину, але не оформив своїх спадкових прав, та на грошові вклади з відсотками та нарахованою компенсацією, які належали ОСОБА_7 . Відповідно до листа Головного управління Держгеокадастру у Сумській області № 167/167-20 від 04 лютого 2020 року земельна ділянка (пай площею 3,16 га) надана ОСОБА_4 у складі фермерського господарства Чайки Ольги Іванівни (площа 25,3 га), на яку видавався Державний акт на право приватної власності на землю серії CM № б/н, зареєстрований за №30 від 11 січня 1995 року на підставі рішення Липоводолинської селищної ради від 4 березня1993 року. Листом № 02-05/К-10 від 06 лютого 2020 року Липоводолинська районна державна адміністрація повідомила ОСОБА_1 про те, що відповідно до розпорядження голови Липоводолинської районної державної адміністрації від 1 листопада 2004 року № 410 «Про надання дозволу на розробку технічної документації на виготовлення державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» земельна ділянка, яка надавалась ОСОБА_4 , була у складі селянського (фермерського) господарства ОСОБА_5 (площа 25,3 га приватна власність). Згідно з витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 08 серпня 2022 року 26 квітня 2021 року за ОСОБА_5 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 3,0855 га (кадастровий номер 5923255100:02:003:0190), а 21 грудня 2016 року - на земельну ділянку площею 0,14 га (кадастровий номер: 5923255100:02:002:0222). ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_5 померла. 12 грудня 2022 року приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області після смерті 30 жовтня 2022 року ОСОБА_5 за заявою ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заведена спадкова справа №88/2022. 28 березня 2025 року приватним нотаріусом Роменського районного нотаріального округу Сумської області Мусієнко Л.В. та ОСОБА_3 видано свідоцтва про право на спадщину за законом, відповідно до яких після смерті ОСОБА_5 вони успадкували по 1/2 частці земельної ділянки площею 3,0855 га (кадастровий номер 5923255100:02:003:0190), та по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,14 га (кадастровий номер: 5923255100:02:002:0222). Згідно з витягами із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 28 березня 2025 року за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстровано право власності по 1/2 частці земельної ділянки площею 3,0855 га (кадастровий номер 5923255100:02:003:0190) та по 1/2 частці земельної ділянки площею 0,14 га (кадастровий номер: 5923255100:02:002:0222). Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 17 листопада 2022 року у справі № 581/409/22, визнано за ОСОБА_1 , як набуте нею в порядку спадкування за законом, право власності на 2/3 частки земельної ділянки з кадастровим № 5923255100:02:003:0190, загальною площею 3,0855 га, та на 2/3 частки земельної ділянки з кадастровим № 5923255100:02:002:0222, загальною площею 0,14 га, які належали її діду ОСОБА_4 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Згідно з витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27 грудня 2022 року, 23 грудня 2022 року за ОСОБА_1 на підставі рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 17 листопада 2022 року, яке набрало законної сили 22 грудня 2022 року, на праві приватної спільної часткової власності зареєстровано право власності на 2/3 частини земельної ділянки площею 3,0855 га (кадастровий номер: 5923255100:02:003:0190) та на 2/3 частини земельної ділянки площею 0,14 га (кадастровий номер: 5923255100:02:002:0222). Постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 581/283/21 скасовано рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 22 листопада 2021 року та постанову Сумського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року. Ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним державного акту серії ЯБ № 335691 від 20 грудня 2005 року на право власності на земельну ділянку у зв`язку із спливом строку позовної давності. Верховний Суд констатував, що відбулося порушення прав на спадщину ОСОБА_6 та її спадкоємців, зокрема, і ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки у власність у розмірі частки (паю), яка за життя належала ОСОБА_4 . Разом із тим, вказав, що особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності, який минув. Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 13 березня 2024 року у справі № 581/409/22, залишеним без змін постановою Сумського апеляційного суду від 03 жовтня 2024 року та постановою Верховного Суду від 28 серпня 2025 року, заяву Липоводолинської селищної ради задоволено. Скасовано за нововиявленою обставиною рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 17 листопада 2022 року. Відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на земельні ділянки у порядку спадкування за законом. Судами встановлено, що зазначена обставина для перегляду рішення суду є нововиявленою у розумінні пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України, оскільки скасування рішення суду у справі № 581/283/21 має наслідком інше за змістом вирішення спору у справі № 581/409/22 щодо набуття у порядку спадкування ОСОБА_1 права власності на 2/3 частки спірних земельних ділянок, які належали її діду ОСОБА_4 та її матері. Тому, врахувавши чинність, після прийняття постанови Верховним Судом від 17 січня 2024 року у справі № 581/283/21, державного акту на право власності на землю, виданого на ім`я ОСОБА_5 , суди дійшли висновку, що рішення суду від 17 листопада 2022 року про визнання права власності на 2/3 частки земельної ділянки за ОСОБА_1 підлягає скасуванню за нововиявленою обставиною з ухваленням нового рішення суду про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 . У своєму рішенні Верховний Суд звернув увагу на те, що з огляду на спір, який виник між сторонами, наявність чинного державного акту на право власності на земельні ділянки, виданого на ім`я ОСОБА_5 , обраний ОСОБА_1 спосіб захисту не може бути розцінений як ефективний та такий, що відновить її порушене право, а тому суд позбавлений можливості захистити її право власності на належну їй частку спірного майна таким чином. За наявності чинності державного акту на право власності на землю, не може бути здійснено державну реєстрацію права власності за позивачем. Встановлення порушення прав позивача як під час розгляду цієї справи, так і під час розгляду справи № 581/283/21 ніким не оспорювалося. Але захисту таке право підлягає лише у разі визнання недійсним державного акту з одночасним визнанням права власності на спірний об`єкт, а у разі його подальшого відчуження чи спадкування - витребуванням цього майна. Рішенням Липоводолинського районного суду Сумської області від 20 серпня 2019 року у справі № 581/478/18, яке набрало законної сили 02 грудня 2019 року, установлені обставини щодо виникнення та набуття ОСОБА_4 права на земельну ділянку (пай) в якості члена колгоспу. Із фотокопії архівного витягу з протоколу №4 зборів уповноважених колгоспників колгоспу «Липоводолинський» від 12 лютого 1993 року слідує, що повноважні збори постановили провести розподіл земельного та майнового паїв колгоспу «Липоводолинський» між працюючими колгоспниками станом на 15 вересня 1992 року та пенсіонерами, які вийшли на пенсію від колгоспу, і проживають на території селища Липова Долина. Під номером 206 до списку внесений ОСОБА_4 , як пенсіонер колгоспу «Липоводолинський» (дід позивача по справі). Рішенням Липоводолинської селищної Ради народних депутатів Липоводолинського району Сумської області від 4 березня 1993 року «Про розподіл бувшого колгоспу «Липоводолинський» на два господарства по річці Хорол» вирішено провести розподіл бувшого колгоспу «Липоводолинський» на два господарства по р. Хорол та закріпити правобережні землі в розмірі 1191 га сільськогосподарських угідь та колективним господарством «Липоводолинське», а лівобережні в розмірі 1911 га за асоціацією фермерів сільськогосподарських кооперативів «Хорол»; виділити земельні ділянки під селянське (фермерське) господарство. У відповідності до списку фермерських і кооперативних господарств асоціації фермерів і сільськогосподарських кооперативів «Хорол» по розподілу земельних паїв, що є додатком до вищезазначеного рішення, ОСОБА_5 виділено пай у розмірі 24,66 га та присадибна ділянка розміром 2,69 га, загальна площа земельного паю 27,35 га. На виконання рішення сесії селищної Ради народних депутатів від 4 березня 1993 року начальником відділу земельних ресурсів району складено акт та відведено в натурі земельну ділянки для організації фермерського господарства ОСОБА_5 із земель колективного сільського господарства «Липоводолинське» загальною площею 30,9 га, в тому числі сільськогосподарських угідь 30,9 га, з них ріллі 30,9 га, та у приватну власність 25,3 га, із них ріллі 25,3 га. Межі земельної ділянки закріплені на місцевості межовими знаками встановленого зразка. Розпорядженням Представника Президента України від 03 серпня 1993 року № 178 ОСОБА_20 «Про реєстрацію селянських (фермерських) господарств» зареєстровані фермерські господарства та їх Статути з наданням права юридичної особи, включаючи фермерське господарство, де ОСОБА_5 зазначена головою одного з господарств. Статус асоціації фермерських господарств сел. Липова Долина Сумської області затверджено установчими зборами засновників від 01 січня 1993 року, документ зареєстровано 05 серпня 1993 року. Засновниками цієї асоціації були власники фермерських господарств сел. Липова Долина, які об`єдналися з метою захисту їх інтересів, інтенсифікації виробництва та покращення якості продукції. 11 січня 1995 року ОСОБА_5 отримала державний акт на право приватної власності на землю площею 25,3 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Липоводолинської селищної Ради народних депутатів та державний акт на право постійного користування землею площею 5,6 га для ведення селянського (фермерського) господарства на території Липоводолинської селищної Ради народних депутатів. Відповідно до довідки, виданої виконавчим комітетом Липоводолинської селищної ради № 1877 від 19 травня 2018 року, останнім постійним місцем проживання і реєстрації ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , була адреса: АДРЕСА_1 . ІНФОРМАЦІЯ_10 ОСОБА_6 , як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_4 , отримала свідоцтво про право на спадщину, посвідчене нотаріусом Липоводолинської районної нотаріальної контори Чорним В.В., за реєстровим номером 1335, на спадкове майно у вигляді житлового будинку в АДРЕСА_1 , що належало ОСОБА_18 , спадкоємцем якої був її чоловік ОСОБА_4 , який спадщину прийняв, але не оформив своїх спадкових прав. Відповідно до довідки Липоводолинської районної державної нотаріальної контори № 165/01-16 від 24 лютого 2014 року, 18 липня 1996 року за заявою ОСОБА_6 в Липоводолинській районній державній нотаріальній конторі заведена спадкова справа №124/1996, після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , підтверджено посвідчення заповіту та видачу свідоцтв про право на спадщину. 04 червня 2004 року ОСОБА_5 звернулася із заявою до голови Липоводолинської селищної ради, в якій зазначала, що відповідно до проекту відводу земельних ділянок, затвердженого Липоводолинською селищною радою 4 березня 1993 року їй надано у власність 25,3 га та у постійне користування 5,6 га орних земель бувшого КСП «Хорол» для ведення фермерського господарства, право власності та користування якими посвідчено відповідними державними актами. До переданих їй у власність та користування ділянок включені ділянки членів її родини та близьких, а саме ОСОБА_21 , ОСОБА_4 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_11 , ОСОБА_24 із розрахунку 3,11 га у власність та 0,7 га у користування кожному. Ураховуючи невідповідність документації по наданню земельних ділянок вимогам сучасності, що порушує права кожного із зазначених громадян щодо власності на землю та розпоряджатись нею на власний розсуд, просила державний акт на право власності на землю СМ № б/н, виданий 11 січня 1995 року, та державний акт на право постійного користування землею СМ № б/н, виданий 11 січня 1995 року, визнати недійсними, а також надати дозвіл на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кожному з зазначених окремо, включивши до складу земель ріллю, яка перебувала у приватній власності. Рішенням виконавчого комітету Липоводолинської селищної ради № 110 від 23 червня 2004 року вирішено порушити клопотання перед Липоводолинською районною державною адміністрацією про надання дозволу власникам земельних ділянок - колишнім членам АФГ «Хорол» та їх спадкоємцями на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, включивши до складу земель ріллю, яка перебуває у приватній власності з забезпеченням вимог ст. 25 Земельного кодексу України. Відповідно до додатку до рішення, до складу громадян, яким погоджується надання дозволу на розробку технічної документації про виготовленню державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва під номер 117 включена ОСОБА_5 . Розпорядженням голови районної державної адміністрації № 410 від 01 листопада 2004 року надано дозвіл НОМЕР_4 власникам земельних ділянок колишнім членам АФГ «Хорол», в тому числі і ОСОБА_5 , на розробку технічної документації по виготовленню державних актів на право власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва кожному громадянину та в спільну часткову власність згідно з додатками. Зокрема, до додатку № 3, яким затверджено Список громадян-співвласників земельних ділянок фермерських господарств, створених членами колишнього КСП «Хорол» на території Липоводолинської селищної ради, яким припинено право постійного користування землею, наданою для ведення селянського (фермерського) господарства до групи ОСОБА_5 включено померлого ОСОБА_4 . Розпорядженням голови районної державної адміністрації № 180 від 25 квітня 2005 року погоджено договір про розподіл земельних ділянок між власниками земельних паїв колишніх членів АФГ «Хорол» та їх спадкоємців на території Липоводолинської селищної ради. Згідно з договором розподілу земельних паїв між власниками права на земельний пай ОСОБА_5 виділено дві земельні ділянки під номером 117,

118. У 2005 році землевпорядною фірмою на замовлення громадян, у тому числі і ОСОБА_5 , розроблено технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки власникам земельних паїв на території Липоводолинської селищної ради (колишнього АФГ «Хорол») Липоводолинського району, включаючи ОСОБА_5 на дві земельні ділянки площею 3,226 га. Розпорядженням голови районної державної адміністрації № 285 від 07 червня 2005 року затверджено технічну документацію щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки власникам земельних паїв (колишніх членів АФГ «Хорол» та їх спадкоємців) на території Липоводолинської селищної ради та вирішено видати 303 громадянам власникам земельних паїв згідно з додатком, в тому числі і ОСОБА_5 на дві земельні ділянки площею 3,226 га кожна (в тому числі, 3,085 га-рілля, 0,140 га - сіножаті), та видати державні акти на право приватної власності на землю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва замість державних актів на право приватної власності на землю для ведення селянського (фермерського) господарства. Актом про виділення в натурі (на місцевості) земельних паїв за бажанням громадян єдиним масивом від 17 червня 2005 року, передано в натурі земельні паї їх власникам єдиним масивом без закріплення меж земельних паїв межовими знаками в розмірах та зі складом угідь згідно з експлуатацією угідь, зазначеної у додатку розпорядження голови Липоводолинської райдержадміністрації № 285 від 07 червня 2005 року. Актом прийомки робіт по складанню державних актів на право власності на земельні ділянки громадянам власникам земельних паїв колишнього КСП «Хорол» Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району від 20 червня 2005 року, визначено правильність виконання робіт, перевірено оформлення всіх необхідних документів та геодезичних даних на встановлення меж землеволодіння. 20 грудня 2005 року ОСОБА_5 отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серія ЯБ № 335691, на загальну площу 3,226 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Липоводолинської селищної ради Липоводолинського району Сумської області. У суді першої інстанції були відтворені технічні записи судових засідань у цивільній справі № 581/478/18, з яких слідує надання двічі ОСОБА_5 , як відповідачем у зазначеній справі, пояснень щодо обставин, сукупний зміст яких полягав у тому, що її батько, ОСОБА_4 , при складанні заповіту керувався тим, що оскільки вона вже мала земельну ділянку у власності, то їй залишиться земельний пай, а її сестрі передав житловий будинок. Крім того вона працювала у колгоспі та мала право оформити пай, а сестра проживала в іншій області, її не цікавила земля, їй потрібні були гроші. Її сестра отримала свідоцтво про право власності на спадщину за заповітом, спірна земельна ділянка до складу спадщини не включена, оскільки правовстановлюючих документів не оформлено. Проте, на той час спадкоємець за заповітом ОСОБА_6 мала право і могла б довести право власності покійного батька ОСОБА_4 на земельний пай у судовому порядку, але вона робити цього не стала, бо вирішила, що це марні витрати коштів. Після 1996 року ОСОБА_6 прожила ще 10 років, померла у 2006 році, не реалізувавши право вирішити питання в судовому порядку і пропустивши визначені законом строки позовної давності. Також наголошувала на тому, що жодних правовстановлюючих документів ОСОБА_4 у неї в наявності не було, а вона не приховувала і доступу до них не мала, оскільки на час смерті батька вже була у шлюбі, проживала своєю сім`єю в окремому домогосподарстві. Натомість ОСОБА_6 та ОСОБА_1 мали у своєму розпорядженні всі документи, що були у батьківському будинку. Після прийняття спадщини ОСОБА_6 продала батьківське домогосподарство разом із прилеглою землею, тому всі можливі і необхідні для цього правовстановлюючі документи у них були в наявності, і вони ними розпорядились на свою користь у повному обсязі. Жодних претензій як з боку позивача, так і з боку спадкоємця, тобто її матері, ні в 1996 році, ні в 2004 роках їй не висловлювалось ні в усній, ні в письмовій формі. У 1993 році їй та її родичам документацію на земельні ділянки виготовляли у відповідних землевпорядних організаціях. При розподілі часток селянського (фермерського) господарства між його учасниками ступінь родинних зв`язків не досліджувався, земля розподілялась між членами колишнього господарства АФГ «Хорол». У правильності виготовлення документації ніхто із пайовиків не сумнівався. ОСОБА_4 земельна ділянка в натурі на місцевості не виділялась, кадастровий номер не присвоювався, земельний сертифікат на право власності на паї не видавався, у подальшому і державний акт на право власності на земельну ділянку станом на 1996 рік виданий на його ім`я не був. Тобто на момент смерті ОСОБА_4 не оформив право власності на землю, після його смерті право власності на земельний пай не підтверджено його спадкоємцями в судовому порядку, а тому успадковувати земельний пай й уважати його дідовою спадщиною у позивачів, включаючи ОСОБА_1 , підстави відсутні. Натомість у 1995 році вона на законних підставах отримала Державний акт на право власності на земельну ділянку, а у 2004 році вона підготувала і подала документи на розробку технічної документації по виготовленню для кожного окремо з пайовиків її селянського фермерського господарства державних актів на право власності на їх земельні ділянки. Протягом багатьох років вона потроху допомагала матеріально ОСОБА_1 13 липня 2004 року вона склала заповіт на користь ОСОБА_1 , яка була добре обізнана про нього. Твердження останньої про те, що вона випадково у 2018 році дізналася про земельний пай діда, уважала таким, що не відповідає дійсності, оскільки вона мала вільний доступ до всіх наявних в неї документів. У 2004 році ні ОСОБА_6 , ні ОСОБА_1 не скористались своїм правом, як спадкоємці, на переоформлення дідового паю, в якості спадщини. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. У частині першій та другій статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Частина перша статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні. Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Згідно зі статтею 1218 ЦК України спадщину складають всі права та обов`язки, які б належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Згідно зі статтею 524 Цивільного кодексу УРСР 1963 року спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Відповідно до статті 530 ЦК УРСР 1963 року при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також в разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, успадковують у рівних частках: брати і сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга). У відповідності до статті 548 ЦК УРСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Згідно зі статтею 549 ЦК УРСР 1963 року визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Згідно з нормами частин першої четвертої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо: 1) воно було продане або передане у власність у порядку, встановленому для виконання судових рішень; 2) воно було продане такому набувачеві на електронному аукціоні у порядку, встановленому для приватизації державного та комунального майна. Держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною. Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Відповідно до частини першої статті 22 та частини другої статті 2 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) право власності на землю виникає після одержання документа, що посвідчує це право. Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян. Статтею 5 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) передбачалося, що земля може належати громадянам на праві колективної власності. Суб`єктами права колективної власності на землю є колективні сільськогосподарські підприємства, сільськогосподарські кооперативи, садівницькі товариства, сільськогосподарські акціонерні товариства, у тому числі створені на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Розпорядження земельними ділянками, що перебувають у колективній власності громадян, здійснюється за рішенням загальних зборів колективу співвласників. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому частинами шостою і сьомою статті 6 цього Кодексу. У статтях 50 та 51 Земельного кодексу України (в редакції 1990 року) були передбачені умови надання земель для ведення селянського (фермерського) господарства та порядок надання земель для ведення селянського (фермерського) господарства. ОСОБА_1 неодноразово зверталася за захистом своїх прав щодо спірної земельної ділянки. Відповідні справи переглядалися в касаційному порядку і з приводу фактичних обставин висловився Верховний Суд. Так, у постанові від 17 січня 2024 року у справі № 581/283/21 Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про порушення права ОСОБА_1 на отримання земельної ділянки у власність у розмірі частки (паю), яка за життя належала ОСОБА_4 . ОСОБА_5 отримала дві земельні ділянки у власність, одну у розмірі паю, який належав їй, а другу - як спадкоємиця ОСОБА_4 , проте після смерті спадкодавця ІНФОРМАЦІЯ_1 відкрилась спадщина за заповітом, спадкоємицею за якою була ОСОБА_6 , яка спадщину прийняла. Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 у порядку спадкування після смерті матері ОСОБА_6 набула право власності на земельний пай (ділянку) у розмірі 2/3 його частки (1/3 після смерті матері та 1/3 після смерті свого батька, який успадкував цю частину після смерті своєї дружини, з урахуванням відмови від прийняти спадщини після смерті свого батька братом позивача на користь останньої). Також у постанові від 28 серпня 2025 року у справі № 581/409/22 Верховний Суд вказав, що, зважаючи на характер спірних відносин, належному способу захисту інтересу ОСОБА_1 відповідає позовна вимога про визнання недійсним державного акта з одночасним визнанням права власності на спірний об`єкт, а у разі його подальшого відчуження, чи спадкування - витребуванням цього майна. Спірна земельна ділянка після смерті ОСОБА_5 була успадкована відповідачами в рівних частках, відомості про що було внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тобто Верховний Суд у своїх постановах прямо вказав на порушення права ОСОБА_1 на отримання спірної земельної ділянки у власність та на належний спосіб захисту її прав. У зв`язку з цим апеляційний суд вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для витребування 2/3 частин земельної ділянки у відповідачів. Колегія суддів, на підставі висновків Верховного Суду, висловлених щодо спірних правовідносин, вважає, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим, а її порушене право підлягає захисту. Разом із тим, особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу в межах строку позовної давності. Так, відповідно до положень статей 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин Для обчислення позовної давності застосовують загальні положення про обчислення строків, що містяться в статтях 252-255 ЦК України. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Частинами першою, п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення свого права. Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Відповідачі у справі подали до суду першої інстанції заяву про застосування строків позовної давності. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 372/1036/15-ц (провадження № 14-252цс18) зроблено висновок, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем. Відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права із зазначенням в якості додаткової підстави для відмови в задоволенні позову спливу позовної давності, не відповідає вимогам закону. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність про порушення прав (суб`єктивний аспект), а й об`єктивна можливість знати про обставини порушення прав (об`єктивний аспект). Передача земельних ділянок у власність колишнім членам фермерського господарства у розмірі належних ним часток відбулася у 2004 році. Спадкоємиця власника земельної частки (паю) ОСОБА_4 ОСОБА_6 , яка прийняла спадщину та померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , за життя не оспорювала надання земельної ділянки в натурі у розмірі частки, яка належала спадкодавцю. Спадкоємці ОСОБА_6 також не оспорювали передачу іншій особі, а не спадкоємцям земельної ділянки в натурі. Державний акт про право власності на земельну ділянку ОСОБА_5 отримала 20 грудня 2005 року. До суду з позовом про витребування спірного майна ОСОБА_1 звернулась у вересні 2025 року. Загальний (трирічний) строк позовної давності станом на день подачі позову вже сплив. Позивач, за викладених обставин, мала об`єктивну можливість знати про обставини порушення її прав, проте за захистом порушеного права звернулась із пропуском позовної давності. Доводи ОСОБА_1 про те, що позовна давність не пропущена, оскільки про надання земельної ділянки в натурі ОСОБА_5 у розмірі частки, яка належала ОСОБА_4 , вона дізналась у 2018 році із розмови з ОСОБА_5 , не узгоджуються з встановленими обставинами справи та не відповідають вимогам статті 261 ЦК України. Вказаний висновок щодо застосування строку позовної давності у спірних правовідносинах також вже викладений Верховним Судом у справі № 581/283/21 у постанові від 17 січня 2024 року. У зв`язку з наведеним апеляційний суд доходить висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв`язку зі спливом загального строку позовної давності. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України). Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (пункти 1 та 4 частини першої статті 376 ЦПК України). Висновки суду апеляційної інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги за результатами апеляційного перегляду рішення, свідчать про те, що доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, тому апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частині мотивів відмови у позові. Висновки суду щодо судових витрат Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1 та 2 статті 141 ЦПК України). Оскільки ОСОБА_1 , якій у задоволенні апеляційної скарги по суті відмовлено, звільнена від сплати судового збору в усіх інстанціях, то підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд у х в а л и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Липоводолинського районного суду Сумської області від 09 квітня 2026 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. В іншій частині залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 15 липня 2026 року. Головуючий - Я.Л. Петен Судді: В.І. Криворотенко О.М. Черних