Постанова 4812 № 2-173/11

14.07.26 22-ц/812/1461/26 Єдиний унікальний номер судової справи 2-173/11 Номер провадження 22-ц/812/1461/26 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В. Постанова Іменем України 14 липня 2026 року місто Миколаїв Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі: головуючого Серебрякової Т.В., суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О., з секретарем судового засідання Біляєвою В.М., за участі: представника ОСОБА_1 адвоката Васильченко Г.І., переглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Васильченко Ганною Іванівною, ухвалу, яка постановлена Корабельним районним судом міста Миколаєва 19 травня 2026 року, під головуванням судді Селіщевої Л.І., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню у цивільній справі №2-173/2011 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості, УСТАНОВИЛА: У січні 2026 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Васильченко Ганну Іванівну, звернулася до суду з заявою про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виданого у цивільній справі №2-173/2011 за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості. Заява обґрунтована тим, що в червні 2025 року було заблоковано банківські рахунки ОСОБА_1 на підставі постанови Корабельного відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі Корабельний ВДВС) від 05 червня 2025 року про арешт коштів боржника. Заявник дізналася, що щодо неї постановою Корабельного ВДВС у 2014 році, а саме 24 липня 2014 року відкрито виконавче провадження №44101630 на підставі виконавчого листа, виданого Корабельним районним судом міста Миколаєва в цивільній справі №2-173/2011 р. за позовом Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості по кредиту. Заявниця зазначала, що виконавчий лист було видано 05 червня 2012 року та пред`явлено стягувачем до виконавчої служби для виконання. 26 червня 2013 року виконавчий лист повернуто без виконання. Строком пред`явлення до виконання виконавчого листа на той час був один рік. Заявник вказувала, що надалі стягувач АТ «Укрсиббанк» повторно подав виконавчий лист до виконання. Заява стягувача про відкриття виконавчого провадження датована 17 червня 2014 року за вих.№ 233, проте зареєстрована вона виконавчою службою 21 липня 2014 року за вих.№ 96-50/010336/12. Звертала увагу, що стягувач мав право повторно пред`явити до виконання виконавчий лист у період з 26 червня 2013 року (день його повернення) до 26 червня 2014 року, проте заява про відкриття виконавчого провадження зареєстрована 21 липня 2014 року, тобто з пропуском річного строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання. Представник заявника адвокат Васильченко Г.І. звернулась з адвокатським запитом до Корабельного ВДВС з приводу отримання копії конверта поштового відправлення, яким був направлений виконавчий лист по ВП № 44101630 разом із заявою стягувача про відкриття ВП №44101630 від 17 червня 2014 року, які отримані виконавчою службою 21 липня 2014 року. Корабельний ВДВС надав відповідь з вих.№171973 від 30 грудня 2025 року, відповідно до якої зазначено, що в матеріалах виконавчого провадження поряд із заявою відсутній поштовий конверт, а встановити спосіб подачі заяви (поштою/власноруч) не є можливим. Заявник зазначала, що за відсутності конверта, який за наявності повинен зберігатись у Корабельному ВДВС, можна встановити, що заява про відкриття виконавчого провадження разом з оскаржуваним виконавчим листом були надані до Корабельного ВДВС особисто 21 липня 2014 року, тобто з пропуском річного строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання. Крім того, було виявлено помилку у виконавчому листі, а саме, в графі «Суд вирішив» зазначено про стягнення боргу по кредитному договору з ОСОБА_3 , а в графі «повне найменування боржника» зазначено « ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » Ця помилка не була виправлена, що є також підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Посилаючись на пропуск стягувачем строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання та суттєву помилку у виконавчому листі щодо по-батькові боржника, заявник просила визнати виконавчий лист, виданий Корабельним районним судом міста Миколаєва 05 червня 2012 року по цивільній справі №2-173/2011 про стягнення в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» боргу по кредитному договору №11112015000 від 30 січня 2007 року у сумі 42 998,69 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті складає 323 224 грн. 44 коп., а також 1 700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ, а всього 325 044 грн. 44 коп., таким, що не підлягає виконанню. Заперечуючи проти доводів заяви, представник стягувача в письмових поясненнях вказував, що встановлення обставин дотримання строків пред`явлення виконавчого документа до виконання підлягає з`ясуванню, зокрема, під час оскарження дій чи бездіяльності державного чи приватного виконавця, пов`язаних з вирішенням питання про відкриття виконавчого провадження, а тому не мають правового значення під час розгляду питання про визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 19 травня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Судове рішення мотивовано тим, що у справі відсутні як процесуальні підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, так і матеріальні підстави, адже виконавче провадження №44101630 відкрито, заявником постанову про відкриття виконавчого провадження не оскаржено в судовому порядку, а описка у виконавчому листі може бути виправлена у порядку ст.432 ЦПК України. З огляду на зазначене, суд не вбачав підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки заявником не доведено наявності підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, у зв`язку з чим в задоволенні заяви відмовив. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Васильченко Г.І., посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу суду та ухвалити нове судове рішення, яким визнати виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 вказувала, що призначенням справи в день її розгляду (19 травня 2026 року) порушено її право на захист в суді, так як судова повістка не була направлена не пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а була складена в той же день, коли проводилося судове засідання. Вказувала, що процесуально-правовою підставою для визнання виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню в заяві вона вказувала пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання. Така процесуальна-правова підстава визначена, зокрема, у висновках Верховного Суду у постанові від 21 грудня 2023 року у справі №824/2/22. Судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, оскільки суд навіть не розглядав таку підставу, як пропуск строку пред`явлення виконавчого листа до виконання, а лише зазначив, що це не є підставою. Крім того, вказувала, що наявність виконавчого листа з помилкою написання по батькові боржника без наявності ухвали про виправлення описки є підставою для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. У відзиві на апеляційну скаргу представник стягувача, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін. Згідно з вимогами ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, з огляду на таке. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України. Так, відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення таким вимогам відповідає. За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом. При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів. Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України). Як вбачається з матеріалів справи рішенням Корабельного районного суду міста Миколаєва від 20 червня 2011 року задоволено позов ПАТ «Укрсиббанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Укрсиббанк» заборгованість за кредитним договором №11112015000 від 30 січня 2007 року у сумі 42 998,69 швейцарських франків, що в гривневому еквіваленті складає 323 224 грн. 44 коп., а також 1 700 грн. судового збору та 120 грн. витрат на ІТЗ, а всього 325044 грн. 44 коп. (том 1 а.с.97-98). На виконання рішення суду Корабельним районним судом міста Миколаєва 05 червня 2012 року видано виконавчий лист щодо боржника ОСОБА_1 (том 1 а.с.111 зворот-112). Виконавчий лист пред`явлено до виконання та 26 червня 2013 року повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.47 Закону України «Про виконавче провадження». Стягувач АТ «Укрсиббанк» повторно звернувся до Корабельного ВДВС із заявою про відкриття виконавчого провадження, державним виконавцем відкрито виконавче провадження №44101630. Заяву про відкриття виконавчого провадження датовано 17 червня 2014 року за вихідним №233, вхідний Корабельного ВДВС 21 липня 2014 року № 9650/0103/36/12. Відповідно до п.9 ч.1 ст.129 Конституції України однією із основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення. Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ст.6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року. При цьому, Європейський суд зазначав у своїх рішеннях, що Конвенція як основоположний правовий акт, що підтверджує, забезпечує та надає захист прав людини, визначає, що її гарантії мають бути реальними та дієвими. Виконання будь-якого рішення суду є обов`язковою стадією процесу правосуддя, і як наслідок, повинна відповідати вимогам ст.6 Конвенції. Судовий захист прав особи, як і діяльність суду, не може вважатися ефективним, якщо рішення суду не буде виконано або виконано неналежним чином і без подальшого контролю суду за їх виконанням. Частиною 1 ст.18 ЦПК України визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Тобто, за загальним правилом діє презумпція обов`язкового виконання судового рішення, яке набрало законної сили. Втім, чинним законодавством передбачено випадки, в яких виконання остаточного судового рішення може відтерміновуватися (відстрочення чи розстрочення судового рішення) або взагалі не відбутися, наприклад у зв`язку з його скасуванням за нововиявленими обставинами або визнанням виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню. Відповідно до положень ч.2 ст.432 ЦПК України, суд визнає виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням, добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. За змістом вказаної норми виконавчий лист може бути визнаний судом таким, що не підлягає виконанню лише у випадку: 1) якщо його було видано помилково; 2) якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. При цьому словосполучення «або з інших причин» стосується саме припинення обов`язку боржника, який підлягає виконанню. Підстави припинення зобов`язання визначені Главою 50 Розділу І Книги п`ятої ЦК України. Так, зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань, переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання. У постановах Верховного Суду від 24 червня 2020 року у справі №520/1466/14-ц та від 19 січня 2023 року у справі №824/2/22 зазначено, що підстави для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, поділяються на дві групи: матеріально-правові (зобов`язання можуть припинятися внаслідок добровільного виконання обов`язку боржником поза межами виконавчого провадження, припинення зобов`язань переданням відступного, зарахуванням, за домовленістю сторін, прощенням боргу, неможливістю виконання) та процесуально-правові, до яких відносяться обставини, що свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа, зокрема: видача виконавчого листа за рішенням, яке не набрало законної сили (крім тих, що підлягають негайному виконанню); коли виконавчий лист виданий помилково за рішенням, яке взагалі не підлягає примусовому виконанню; видача виконавчого листа на підставі ухвали суду про затвердження мирової угоди, яка не передбачала вжиття будь-яких примусових заходів або можливості її примусового виконання і, як наслідок, видачі за нею виконавчого листа; помилкової видачі виконавчого листа, якщо вже після видачі виконавчого листа у справі рішення суду було скасоване; видачі виконавчого листа двічі з одного й того ж питання у разі віднайдення оригіналу виконавчого листа вже після видачі його дубліката; пред`явлення виконавчого листа до виконання вже після закінчення строку на пред`явлення цього листа до виконання. Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що законодавець встановлює підстави, за яких суд визнає виконавчий лист таким, що не підлягає виконанню, зокрема, у разі якщо його було видано помилково або якщо обов`язок боржника відсутній повністю чи частково у зв`язку з його припиненням добровільним виконанням боржником чи іншою особою або з інших причин. Однак, перелік підстав для визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню повністю або частково, за змістом ст.432 ЦПК України, не є виключним, оскільки передбачає також інші підстави для прийняття такого рішення, ніж прямо зазначені у цій нормі процесуального права. У цьому випадку саме на суд покладено обов`язок встановити, з яких підстав може бути визнано виконавчий документ таким, що не підлягає виконанню з урахуванням права стягувача на повне виконання рішення суду та права боржника на захист від подвійного стягнення. Суд повинен вирішувати ці питання з урахуванням певних обставин справи, дотримуючись балансу інтересів обох сторін виконавчого провадження. Окрім того, за своїм змістом ч.2 ст.432 ЦПК України передбачає визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню як повністю так і частково, а тому підстави, якими заявник обґрунтовує свою заяву, можуть бути наслідком як повного, так і часткового визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, а отже як повного так і часткового задоволення заяви, поданої відповідно до цієї норми закону. При цьому, сутність процедури визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, полягає насамперед у встановленні обставин та фактів, що підтверджують відсутність матеріального обов`язку боржника, які виникли після ухвалення судового рішення, або наявність процесуальних підстав, які свідчать про помилкову видачу судом виконавчого листа. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 24 червня 2020 року у справі №520/1466/14-ц, провадження №61-43447св18, від 09 вересня 2021 року у справі №824/67/20, провадження №61-10482ав21, від 09 червня 2022 року у справі №2-118/2001, провадження № 61-1762ав22. Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого листа таким, що не підлягає виконанню, якщо він виданий компетентним судом і є належним виконавчим документом. Таким чином, передумовою для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню є одна з наступних обставин: помилковість видачі виконавчого листа; боржником чи іншою особою було добровільно виконано рішення суду, внаслідок чого обов`язок припинився; обов`язок боржника припинився з інших причин (передання відступного, зарахування, прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі, інші підстави припинення зобов`язання, передбачені главою 50 Цивільного кодексу України). Отже, закон не передбачає можливість визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, у випадку пропуску строку на його пред`явлення до виконання, якщо він виданий компетентним судом у відповідності до вимог закону і є належним виконавчим документом, який не виконано боржником. До того ж, встановлення обставин дотримання строків пред`явлення виконавчого документа до виконання підлягає з`ясуванню, зокрема, під час оскарження дій чи бездіяльності державного чи приватного виконавця, пов`язаних з вирішенням питання про відкриття виконавчого провадження, а тому не мають правового значення під час розгляду питання про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Посилання на розбіжності в написанні по батькові боржника, не свідчить про помилковість видачі виконавчого документа у розумінні положень ч.2 ст.432 ЦПК України. Посилання на порушення районним судом норм процесуального права, не заслуговують на увагу, оскільки зазначенні в апеляційній скарзі порушення не є перешкодою для розгляду заяви та не впливають на правильність вирішення заяви про визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню. Оскільки не встановлено, передбачених ч.2 ст.432 ЦПК України, підстав для визнання виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 . Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст.367,374,375,381,382 ЦПК України, колегія суддів УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником адвокатом Васильченко Ганною Іванівною, - залишити без задоволення. Ухвалу Корабельного районного суду міста Миколаєва від 19 травня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України. Головуючий Т.В. Серебрякова Судді: В.В. Коломієць Н.О. Тищук Повний текст судового рішення складено15 липня 2026 року