Постанова 4822 № 720/2168/25

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 липня 2026 року м. Чернівці Справа № 720/2168/25 Провадження №22-ц/822/1197/26 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Литвинюк І. М., суддів: Лисака І. Н., Одинака О. О., за участю секретаря судового засідання: Яреми А. С., учасники справи: заявник ОСОБА_1 , заінтересовані особи - орган опіки та піклування Новоселицької міської ради, ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2026 року, головуючий у І-й інстанції Павлінчук С. С., ВСТАНОВИВ: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною та призначення опікуна, заінтересовані особи: орган опіки та піклування Новоселицької міської ради, ОСОБА_2 . Заява мотивована тим, що заявник є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який хворіє на хронічне психічне захворювання у формі судинної деменції неуточненої та не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, а тому потребує опіки. Просив визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним та призначити його опікуном. Рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2026 року заяву задоволено. Визнано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , недієздатним та встановлено над ним опіку. Призначено ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , опікуном ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Встановлено строк дії рішення до 19 лютого 2026 року. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, військова частина НОМЕР_2 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції змінити, в частині призначення опікуном недієздатного ОСОБА_2 - ОСОБА_1 відмовити. Посилається на те, що рішення суду в оскаржуваній частині є невмотивованим та таким, що не ґрунтується на вимогах закону. Зазначає, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у військовій частині НОМЕР_1 з 26.11.2023 по теперішній час. 10.04.2026 старший сержант ОСОБА_3 звернувся з рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 , який був зареєстрований за реєстраційним номером 28/44228/26-Вн, з проханням звільнити його з лав Державної прикордонної служби України на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, що підтверджується рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19.02.2026 по справі № 720/2168/25. Отже, у результаті ухвалення рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19.02.2026 по справі № 720/2168/25 заявник отримав судове підтвердження вищевказаного факту, який, в свою чергу, надає підставу для звільнення з військової служби. Як наслідок, заявник звернувся з рапортом про звільнення з військової служби з підстав здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, уповноваженим суб`єктом розгляду вказаного рапорту є військова частина НОМЕР_1 . І в даному випадку наявність такого рішення прямо впливає на права, обов`язки та законні інтереси апелянта. Позов в частині призначення опікуна у цій справі фактично пред`явлений військовослужбовцем з метою штучного створення умов та обставин, які можуть бути підставою для звільнення з військової служби. Відзив на апеляційну скаргу не надходив. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог заяви, приходить до наступних висновків. Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково У постанові Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі №351/592/18 вказано, що на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв`язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов`язок і такий зв`язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Судове рішення, оскаржуване незалученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Подібний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі №466/5766/13-ц. Заявник ОСОБА_1 на момент звернення до суду із заявою у цій справі проходив дійсну військову службу, його місце перебування закріплено за військової частиною. 10 квітня 2026 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом до командування військової частини НОМЕР_1 про звільнення з лав Державної прикордонної служби України на підставі підпункту г пункту 2 частини 4 статті Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, що підтверджується рішенням Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19.02.2026 по справі № 720/2168/25. Згідно з частинами 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Рішення суду першої інстанції оскаржується в частині призначення ОСОБА_1 опікуном, в іншій частині рішення не оскаржується, а тому не переглядається. Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає, виходячи з наступного. Матеріалами справи встановлено, що заявник ОСОБА_1 є рідним сином ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження. Відповідно до висновку судово-психіатричної експертизи №1588 від 21 листопада 2025 року ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , страждає на хронічне психічне захворювання у формі судинної деменції неуточненої, за своїм психічним станом не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними. Відповідно до подання виконавчого комітету Боянівської сільської ради, яке було подано відповідно до рішення виконавчого комітету сільської ради №7-1/26 від 21.01.2026, визначено доцільним призначити ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 у разі визнання її недієздатним. Судове рішення, оскаржуване не залученою до участі у справі особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо у мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Конвенції положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків (див. постанову Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі №466/5766/13-ц). Приватно-правовий інструментарій (зокрема, позов про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини без залучення відповідного представника держави) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин. У разі використання приватно-правового інструментарію не для захисту цивільних прав та інтересів, а для невиконання публічних обов`язків або створення преюдиційного рішення суду для публічних відносин, судове рішення стосується прав, інтересів та (або) обов`язків держави (зокрема, військової частини). Колегія суддів наголошує, що організаційно Збройні Сили України складаються з органів військового управління, з`єднань, військових частин, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, установ та організацій. Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (стаття 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»). Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України (стаття 65 Конституції України). Порядок звільнення з військової служби визначений статтею 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2025 року в справі №495/432/23 вказано, що «приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа використовувала право на зло; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб. Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі №754/5841/17. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц). Тобто, у цій справі заява могла бути пред`явлена з метою штучного створення умов та обставин, що може бути підставою для звільнення заявника з військової служби на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу». Отже, добросовісність сторін у справі з метою звільнення від виконання військового обов`язку (проходження військової служби) може бути перевірена й оцінена лише за участю особи, на яку покладено обов`язок виконання оскаржуваного рішення. Обставини цієї справи свідчать про те, що рішенням суду першої інстанції порушено права та інтереси саме держави, в інтересах якої виступає, зокрема, Військова частина НОМЕР_1 . Відповідно до частини першої статті 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними. Визнання фізичної особи недієздатною тягне за собою правові наслідки спрямовані на захист її прав та інтересів. Відповідно до статті 41 ЦК України над недієздатною особою встановлюється опіка. Відповідно до статті 58 ЦК України опіка встановлюється над малолітніми особами, які є сиротами або позбавлені батьківського піклування, та фізичними особами, які визнані недієздатними. Статтею 55 ЦК України передбачено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересі малолітніх осіб, а також неповнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки. Інститут опіки забезпечує реалізацію та охорону цивільних прав і обов`язків недієздатної фізичної особи. Опікун зобов`язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням (частина перша статті 67 ЦК України). Наведені норми свідчать, що визнання фізичної особи недієздатною є винятковим заходом правового характеру, який застосовується з метою захисту самої особи. Інститут опіки покликаний забезпечити повну реалізацію та охорону прав недієздатної фізичної особи шляхом покладення на опікуна обов`язків діяти в інтересах підопічного, забезпечуючи йому належні умови життя, догляд і правове представництво. У частині першій статті 60 ЦК України визначено, що суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування. Суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна (частина перша статті 300 ЦПК України). Відповідно до статті 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника. У частинах другій - п`ятій статті 63 ЦК України визначено, що опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізична особа може бути призначена опікуном або піклувальником лише за її письмовою заявою. Опікун або піклувальник призначаються переважно з осіб, які перебувають у сімейних, родинних відносинах з підопічним, з урахуванням особистих стосунків між ними, можливості особи виконувати обов`язки опікуна чи піклувальника. Фізичній особі може бути призначено одного або кількох опікунів чи піклувальників. При призначенні опікуна важливі і обов`язково повинні враховуватися особисті приязні взаємини між опікуном і підопічним, що забезпечить нормальне життєзабезпечення підопічного. Можливість особи здійснювати повноваження опікуна перевіряються органом опіки та піклування, який висловлює пропозиції про доцільність призначення опікуна Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07 квітня 2022 року № 712/10043/20. Аналогічні положення зазначені у Правилах опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім`ї та молоді Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров`я України, Міністерства праці та соціальної політики України 26 травня 1999 року №34/166/131/88. Призначення опікуна недієздатної особи здійснюється за поданням органу опіки та піклування, яке повинне відповідати вимогам закону щодо його обґрунтованості та змісту, має бути подано в належній процесуальній формі згідно з вимогами ЦПК України. При внесенні подання орган опіки та піклування має якнайкраще врахувати інтереси особи, над якою встановлюється опіка (постанова Верховного Суду від 07 квітня 2022 року у справі №712/10043/20). Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Так, подання не є рішенням за процесуальним статусом та має для суду лише рекомендаційний характер, і при постановленні судом рішення по справі не має пріоритетного значення, та може бути враховане на розсуд суду. Для безпосереднього здійснення опіки та піклування органами опіки та піклування призначається опікун чи піклувальник. При призначенні опікуна (піклувальника) беруться до уваги його можливості виконувати опікунські обов`язки, стосунки між ним та підопічним. Опікун чи піклувальник призначається лише за його згодою і, як правило, з числа родичів чи близьких підопічному осіб (пп. 3. 1 Правил опіки та піклування). Згідно з підпунктами 3. 2, 3. 3 Правил опіки та піклування опікунами (піклувальниками) не можуть бути особи, які: не досягли 18 років; визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними; перебувають на обліку або лікуються в психоневрологічних та наркологічних закладах; раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіку чи піклування було припинено; позбавлені батьківських прав; інтереси яких суперечать інтересам осіб, що підлягають опіці чи піклуванню; засуджені за скоєння тяжкого злочину. Документи, за наявності яких органи опіки і піклування призначають опікуна: повідомлення державних, громадських організацій або заяви громадянина (громадян); копії свідоцтва про народження особи, що потребує опіки, або іншого документа, який підтверджує її вік; копія свідоцтва про смерть батьків або рішення суду про визнання громадянина безвісно відсутнім або оголошення їх померлими чи інших матеріалів, які підтверджують неможливість виховання дитини. Якщо опіка призначається над повнолітньою особою, - рішення суду про визнання даної особи недієздатною; акт обстеження умов життя особи, що потребує опіки, і опис її майна; довідки про стан здоров`я особи, що потребує опіки (якщо вона раніше проживала окремо), та майбутнього опікуна (піклувальника); довідка про місце проживання майбутнього опікуна і його заява про прийняття на себе обов`язків про опіку; акт перевірки умов життя майбутнього опікуна та висновок від органів опіки та піклування за місцем проживання опікуна про можливість виконувати опікунські обов`язки; довідка лікувальної установи про відсутність в сім`ї майбутнього опікуна (піклувальника) захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, що потребує опіки; документ про закріплення за дитиною житлової площі. Аналізуючи норми ЦК України та ЦПК України у цьому питанні слід звернути увагу, що законодавець, захищаючи недієздатну особу, покладає на суд обов`язок відразу у рішенні про визнання особи недієздатною вирішити питання захисту прав цієї особи шляхом призначення їй опікуна. При цьому, із змісту норм ЦК та ЦПК слідує, що вагома роль органу опіки та піклування, який зобов`язаний надати ґрунтовне подання суду щодо призначення опікуна, полягає в тому, що саме на вказаний орган покладається обов`язок знайти особу, яка за своїми якостями (стан здоров`я, родинні зв`язки тощо) найбільш ефективно для особи, визнаної недієздатною, може виконувати обов`язки опікуна. Тобто, сам орган опіки та піклування на підставі звернення особи із заявою про призначення його опікуном недієздатної особи, повинен з`ясувати необхідність такого, уникаючи можливих зловживань в цьому напрямку, та належним чином мотивувати свій висновок про можливість призначення особи опікуном. Проте, суд може не погодитись з цим поданням у випадку якщо подання не відповідає вимогам закону щодо його обґрунтованості. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08 січня 2024 року, справа № 753/1905/22, провадження № 61-8758св23. У справі, що переглядається, встановлено, що поданням виконавчого комітету Боянівської сільської ради, яке було подано відповідно до рішення виконавчого комітету сільської ради №7-1/26 від 21.01.2026, визначено доцільним призначити ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_2 . Подання обґрунтоване тим, що за станом здоров`я ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, оскільки не розуміє значення своїх дій та не може керувати ними. ОСОБА_1 фактично здійснює опіку та догляд за своїм батьком. Інших близьких родичів, які б могли здійснювати опіку над ОСОБА_1 , немає. Дружина ОСОБА_4 померла (свідоцтво про смерть від 08.02.2021). Син ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . Донька ОСОБА_1 - ОСОБА_6 не має можливості здійснювати опіку за батьком, оскільки тривалий час проживає та офіційно працевлаштована в Республіці Італія. ОСОБА_1 може виконувати обов`язки опікуна щодо батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судом встановлено, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 . Статтею 64 ЦК України визначено випадки, коли фізична особа не може бути опікуном або піклувальником. За змістом цієї статті опікуном або піклувальником не може бути фізична особа: 1) яка позбавлена батьківських прав, якщо ці права не були поновлені; 2) поведінка та інтереси якої суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування. Цей перелік обмежувальних обставин є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає. За змістом статті 64 ЦК України вбачається, що у ній відсутні положення, які б дозволяли стверджувати, що інші обмеження у призначенні опікуна чи піклувальника можуть бути передбачені законами або іншими нормативно-правовими актами. Конструкція цієї статті не передбачає обмеження у призначенні особи опікуном через перебування останньої на військовій службі, у тому числі у зв`язку із мобілізацією. Факт перебування на військовій службі за мобілізацією не є законодавчою перешкодою для призначення опікуном. Більше того, законодавство передбачає механізм реалізації права на опіку при вирішенні питання про призначення опікуном мобілізованого військовослужбовця не шляхом обмеження чи заборони призначення такого військовослужбовця опікуном, а навпаки шляхом визначення такої підстави для звільнення із військової служби, у тому числі за мобілізацією. Відповідно, законодавство про військову службу, мобілізацію і мобілізаційну підготовку не тільки не забороняє призначати військовослужбовця опікуном, а встановлює наслідки такого призначення - звільнення особи з військової служби, у тому числі і за мобілізацією. Так, згідно з пунктом «г» частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», військовослужбовці, які проходять службу за мобілізацією, звільняються зі служби через такі сімейні обставини, як необхідність здійснення опіки над особою з інвалідністю, визнаною судом недієздатною. Відповідно до абз. 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану у звязку з необхідністю здійснення опіки над особою, визнаною судом недієздатною, за умови що за такою особою не здійснюється піклування (опіка) іншими особами. Наведені положення Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» свідчать, що під час дії воєнного стану законодавець передбачив виключні та чітко визначені підстави звільнення військовослужбовців, призваних під час мобілізації, у тому числі за сімейними обставинами або з інших поважних причин. Необхідність здійснення опіки над недієздатною особою визнається законодавством самостійною та поважною сімейною обставиною, яка об`єктивно унеможливлює подальше проходження військової служби. Підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану є сукупність юридичних фактів, зокрема: особа проходить військову служб за призовом під час мобілізації; військовослужбовець має обов`язок та фактичну необхідність здійснювати опіку над такою особою; відсутні інші особи, які здійснюють опіку або піклування щодо цієї недієздатної особи. Положення статті 64 Конституції України допускають можливість обмеження окремих прав і свобод в умовах воєнного стану, однак такі обмеження не можуть стосуватися прав, гарантованих, зокрема, статтею 24 Конституції України, а саме рівності конституційних прав і свобод громадян. Абзац 15 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» конкретизує, що військовослужбовець не може здійснювати опіку над особою, визнаною судом недієздатною, за умови, що опіку чи піклування щодо такої особи не здійснює/може здійснювати інша особа. Тобто єдиною законною підставою для обмеження права військовослужбовця бути призначеним опікуном над недієздатною особою є наявність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати таку опіку. Указана норма права не містить застережень щодо неможливості призначення опікуном особи, яка проходить військову службу, а також не ставить реалізацію цієї підстави у залежність від попереднього припинення військової служби цією особою. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що сам по собі факт проходження військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації не може бути підставою для відмови у призначенні його опікуном над особою, визнаною недієздатною. У таких справах, з урахуванням якнайкращих інтересів особи, над якою встановлюється опіка, потрібно з`ясовувати наявність інших осіб, які можуть бути опікунами недієздатного, здійснювати оцінку їх здатності виконання функцій саме опікуна недієздатної особи, а не відвідувача за необхідністю; досліджувати дійсність намірів військовослужбовця як єдиного кандидата на призначення опікуном недієздатної особи щодо забезпечення її особистих немайнових і майнових прав та інтересів, та ураховувати визначені Правилами опіки та піклування критерії, яким має відповідати особа як опікун. Верховний Суд неодноразово формулював висновки щодо застосування положень статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У постанові від 26 червня 2024 року в справі № 420/23353/23 Верховний Суд звернув увагу на те, що законодавець через призму статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» реалізував завдання Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», у якій виокремив підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як, зокрема, у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд. Відповідно до постанови Верховного Суду від 29 січня 2025 року в справі № 580/4512/23 в підпункті «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» чітко визначено обставини, за яких можливе звільнення військовослужбовців з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, а саме: необхідність постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. З конструкції цієї норми слідує, що законодавець визначив дві самостійні підстави звільнення військовослужбовців за сімейними обставинами або через інші поважні причини, тобто: утримання військовослужбовцем повнолітньої дитини, яка є особою з інвалідністю І групи; необхідність постійного догляду за хворою дитиною, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я потребують постійного догляду. Наведене в сукупності не дає підстав стверджувати про відсутність можливості звільнити позивача з військової служби за підпунктом «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У постанові Верховного Суду від 27 лютого 2025 року в справі № 380/16966/24 зазначено, що відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. З змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Верховний Суд у справі № 380/16966/24 виснував, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян». Наведені справи стосуються споріднених підстав звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за непрацездатною особою або особою із захворюванням, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи. Верховний Суд у наведених вище справах звернув увагу на необхідність урахування спеціальних норм статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», яка діє в умовах воєнного стану з метою захисту осіб з інвалідністю та недієздатних, дітей з інвалідністю та інших осіб, що потребують постійного догляду. З огляду на викладене слід зробити висновок, що законодавство не містить заборони або обмеження щодо призначення опікуном недієздатної особи саме військовослужбовця, який проходить військову службу, у тому числі за призовом під час мобілізації. Абзац п`ятнадцятий пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» пов`язує можливість реалізації відповідної правової підстави виключно з наявністю або відсутністю інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати опіку над недієздатною особою, і не ставить її у залежність від попереднього звільнення військовослужбовця з військової служби. Сам по собі факт проходження військової служби не може розглядатися як автоматична та безумовна перешкода для призначення військовослужбовця опікуном. Інше тлумачення призводило б до встановлення непередбаченого законом додаткового обмеження прав особи та суперечило б принципу рівності, закріпленому статтею 24 Конституції України, навіть з урахуванням особливостей правового режиму воєнного стану (стаття 64 Конституції України). Установивши, що ОСОБА_1 має тяжкий психічний розлад, який позбавляє його здатності усвідомлювати значення своїх дій та керувати ним, у зв`язку з чим він потребує постійного стороннього догляду та нагляду, тобто потребує опіки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання його недієздатним. Судове рішення в цій частині не оскаржується, тому судом апеляційної інстанції не переглядаються. Учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками сімейних відносин для уникнення виконання встановлених законом обов`язків. Зловживання правом і використання приватно-правового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що особа використовувала його на зло; негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб, держави (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов: настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які потерпають від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин). З подання органу опіки та піклування вбачається, що у ОСОБА_2 є рідна донька ОСОБА_6 . У поданні не міститься вмотивованого обґрунтування, яке б свідчило про необхідність призначення опікуном саме ОСОБА_1 . Органом опіки і піклування не досліджувалося питання можливості виконання обов`язків щодо опікунства донькою ОСОБА_6 над своїм батьком ОСОБА_2 . Працевлаштування та перебування доньки ОСОБА_6 за межами України не свідчить про неможливість виконувати обов`язки опікуна щодо свого батька, оскільки відповідно до статті 172 СК України повнолітні дочка, син зобов`язані піклуватися про батьків, проявляти про них турботу та надавати їм допомогу. Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що подання органу опіки та піклування не містить відомостей про обставини, які б свідчили про неможливість доньки недієздатного ОСОБА_6 виконувати обов`язки опікуна, зокрема, не встановлено, що вона за станом здоров`я чи за інших обставин позбавлена можливості опікуватися батьком. Подання органу опіки та піклування про доцільність призначення ОСОБА_1 опікуном без встановлення зазначених вище умов не може бути підставою для призначення його опікуном у судовому порядку. Отже, подання не містить належної мотивації, обґрунтування неможливості ОСОБА_6 бути опікуном та визначення конкретних обставин, які свідчать про необхідність призначення опікуном саме ОСОБА_1 , який проходить військову службу під час загальної мобілізації, і при цьому буде дотримано розумний баланс між приватними й публічними інтересами. Установивши, що у ОСОБА_2 є рідна донька ОСОБА_6 , яка може бути його опікуном, а ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу, суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про задоволення вимоги ОСОБА_1 в частині призначення його опікуном над ОСОБА_2 . З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відмову в задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення його опікуном над ОСОБА_2 . Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (ч.1 ст.376 ЦПК України). Згідно із частиною сьомою статті 294 ЦПК України при ухваленні судом рішення у справах окремого провадження судові витрати не відшкодовуються, якщо інше не встановлено законом. За таких обставин, з урахуванням наведених приписів цивільного процесуального законодавства, правові підстави для покладення на заявників обов`язку з відшкодування судового збору, сплаченого (або який підлягав сплаті) особою, яка подала апеляційну скаргу відсутні. Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 січня 2026 року у справі № 947/37166/23 (провадження № 61-10377св25). Керуючись статтями 374, 376, 381- 384, ЦПК України, суд У Х В А Л И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Новоселицького районного суду Чернівецької області від 19 лютого 2026 року в частині призначення ОСОБА_1 опікуном ОСОБА_2 скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні цієї вимоги. Тимчасово покласти обов`язки опікуна над недієздатним ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на опікунську раду при виконавчому комітеті Боянівської сільської ради Чернівецького району. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 14 липня 2026 року. Суддя- доповідач І. М. Литвинюк Судді: І. Н. Лисак О. О. Одинак