Постанова 4818 № 642/3404/26

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А Іменем України 15 липня 2026 року м. Харків справа № 642/3404/26 провадження № 22-ц/818/4253/25 Харківський апеляційний суд у складі: Головуючого: Маміної О.В. суддів: Мальованого Ю.М., Яцини В.Б. розглянувши в порядку ст.369 ЦПК України без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м.Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання дії/бездіяльності незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення списаних без достатньої правової підстави грошових коштів, та стягнення моральної шкоди, - за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 05 травня 2026 року, постановлене суддею Вікторовим В.В. в с т а н о в и в : У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання дії/бездіяльності незаконними, зобов`язання вчинити певні дії, стягнення списаних без достатньої правової підстави грошових коштів, та стягнення моральної шкоди. Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 05 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 передано на розгляд до Печерського районного суду міста Києва (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15) за підсудністю. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу для продовження розгляду. Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм процесуального права; зазначає, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про те, що дана справа підлягає розгляду за правилами загальної підсудності за зареєстрованим місцем знаходження відповідача АТ КБ «ПриватБанк». Вважає, що в даному випадку вона вправі був керуватися положеннями ст.28 ЦПК України, яка передбачає правила підсудності справ за вибором позивача, тобто альтернативну підсудність, зокрема, положенням частини 7 статті 28 ЦПК України, яка передбачає його право подати позов про захист прав споживача за місцем знаходження філії. Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст.367 ЦПК України- в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Постановляючи ухвалу про передачу справи на розгляд до Печерського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив з того, що позов ОСОБА_1 не виникає з діяльності філії АТ КБ "Приватбанк". Тому в силу положень ст. 27 ЦПК України має розглядатись судом за місцезнаходженням Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк». Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99). Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має застосовуватися на практиці і бути ефективним (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Статтею 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом. Аналогічні положення закріплені в частині 1 статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Територіальна підсудність - це компетенція із розгляду справ однорідними судами залежно від території, на яку поширюється їх юрисдикція. Основними видами територіальної підсудності є, зокрема загальна, альтернативна та виключна. Види підсудності передбачають в одних випадках пільги сторонам при виборі суду, в інших - створення найсприятливіших умов для вирішення справи, забезпечення незалежності та неупередженості суду, захист прав заінтересованих осіб. Загальна територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності. Згідно з нормами процесуального закону завданням інституту підсудності є розподіл цивільних справ між судами загальної юрисдикції для більш швидкого і правильного розгляду і вирішення справи, найбільш ефективного захисту прав, свобод та інтересів суб`єктів права. Дотримання судами процесуальних норм інституту підсудності є вимогою ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яке гарантує, що кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків або при встановленні обґрунтованості будь-якого кримінального обвинувачення, висунутого проти нього, має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Відповідно до ст. 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Разом із тим, статтею 28 ЦПК України встановлено правила підсудності справ за вибором позивача, яку ще називають альтернативною підсудністю. Так, відповідно до частини 5 статті 28 ЦПК України позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору. Пунктом 7 ст. 28 ЦПК України встановлено, що позови, що виникають із діяльності філії або представництва юридичної особи, а також відокремленого підрозділу органу державної влади без статусу юридичної особи, можуть пред`являтися також за їх місцезнаходженням. Альтернативною називають підсудність, за якою декілька судів є компетентними розглянути справу. Не виключаючи можливість звернення особи до суду за правилами загальної підсудності (за місцезнаходженням відповідача) вона встановлює можливість звертатися до іншого або інших судів, тобто встановлює альтернативу можливість для позивача обрати один із двох чи більше судів. Право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві. Якщо позивач при пред`явленні позову дотримався правил територіальної чи альтернативної підсудності, суд не має права повернути позивачеві позовну заяву з мотивів непідсудності справи цьому суду. У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року у справі №263/14171/19 (провадження № 61-21991св19) вказано, що: «Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) - це такий вид підсудності, за умовами якої позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох визначених у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Верховний Суд виходить з того, що право вибору між судами, яким згідно з правилом загальної підсудності і правилом альтернативної підсудності підсудна справа, належить виключно позивачеві». Кожній особі надано право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (стаття 16 ЦК України). Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб. Матеріали справи свідчать про те, що позивачка звертаючись до суду із позовом про захист прав споживача наголошувала, що їй через додаток ПРИВАТ24 прийшло сповіщення про списання з її пенсійного рахунку 900,00 грн, вона звернулась до відділення АТ КБ «Приват Банк» з вимогою повернути кошти, проте їй відмовили. Вважає, що саме діями відділення АТ КБ «Приват Банк» у Холодногріському районі, Полтавський Шлях 8 м.Харків порушено її права споживача. У цій справі позивач, звертаючись до суду з позовом, відповідачем у справі визначила юридичну особу АТ КБ «Приват Банк», проте адресу зазначила відділення банку, яке не є філією в розумінні закону. Фактично у даній справі відповідачем є юридична особа, і позивачка мала право подати позов про захист прав споживача або за місцем своєї реєстрації або за місцем знаходження юридичної особи. Підстав для визначення альтернативної підсудності в порядку ч.7 ст. 28 ЦПК України не вбачається. Тому висновок суду першої інстанції про передачу справи за підсудністю до Печерського районного суду міста Києва (01601, м. Київ, вул. Володимирська, буд. 15) за місцем знаходження юридичної особи - відповідача є обгрунтованим. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свободзобов`язує суди давати обґ рунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Ухвала суду постановлена з дотриманням норм процесуального права. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 367, 368, 369, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 05 травня 2026 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України. Головуючий: О.В. Маміна Судді: Ю.М. Мальований В.Б. Яцина