Ухвала Вищий антикорупційний суд № 991/1755/26

Справа № 991/1755/26 Провадження 1-кп/991/25/26 ВИЩИЙ АНТИКОРУПЦІЙНИЙ СУД У Х В А Л А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2026 року м.Київ Вищий антикорупційний суд у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , його захисника ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000479 від 17.09.2024, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, В С Т А Н О В И В: І. Історія провадження 25.02.2026 до Вищого антикорупційного суду надійшов обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 52024000000000479 від 17.09.2024 за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.02.2026 для розгляду вказаного кримінального провадження визначено суддю Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 . Ухвалами Вищого антикорупційного суду від 27.02.2026 та 24.04.2026 у цьому кримінальному провадженні призначено підготовче судове засідання та судовий розгляд відповідно. Ухвалою Вищого антикорупційного суду від 15.05.2026 продовжено на два місяці строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , до 15.07.2026 включно. До закінчення дії зазначених вище обов`язків прокурор ОСОБА_3 звернулась до суду з клопотанням про продовження на два місяці строку їх дії. ІІ. Клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 01.07.2026 від прокурора першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 до суду надійшло клопотання про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 ухвалою слідчого судді про застосування запобіжного заходу у вигляді застави, у межах вказаного кримінального провадження. 2.1. Обґрунтування заявленого прокурором клопотання У вказаному клопотанні прокурор зазначила про те, що ухвалою Вищого антикорупційного суду від 15.05.2026 строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 у вказаному кримінальному провадженні, було продовжено до 15.07.2026. На переконання прокурора, наразі продовжують існувати передбачені ст. 177 КПК України ризики - (1) переховування обвинуваченого від органів досудового розслідування та суду з метою уникнення кримінальної відповідальності, а також (2) здійснення незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні. Зазначається, що вказане обумовлює необхідність продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , з метою забезпечення належної процесуальної поведінки останнього. (1) Так, за твердженнями сторони обвинувачення, про можливість переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, зокрема шляхом залишення території України, може свідчити: - тяжкість можливого покарання за вчинення корупційного правопорушення; - наявність у обвинуваченого ОСОБА_4 паспорта громадянина України для виїзду за кордон; - можливе використання обвинуваченим ОСОБА_4 , який тривалий час працював на керівних посадах в судових органах, набутого ним протягом професійної кар`єри широкого кола знайомих, зокрема серед службових осіб органів державної влади та правоохоронних органів, задля виїзду за межі території України в спосіб, який унеможливить ідентифікацію останнього; - неодноразові виїзди обвинуваченого ОСОБА_4 за межі України в різних напрямках різними видами транспорту протягом 2018-2025 років, зокрема під час дії воєнного стану в Україні та суворих обмежень для виїзду чоловіків за кордон; - проживання протягом тривалого часу повнолітньої доньки ОСОБА_4 у м. Лондон, Велика Британія, та наявність у неї там стійких соціальних зв`язків, джерела доходу та постійного місця проживання, яке може бути використане обвинуваченим ОСОБА_4 для переховування; - військова агресія зі сторони рф зумовлює наявність невизначеності на кордонах України та позбавляє можливості здійснення належного контролю за всією ділянкою державного контролю; - фінансові доходи ОСОБА_4 та його дружини, які дозволяють їм залишити межі України, обрати будь яку країну світу для проживання та залишитись там протягом тривалого часу. (2) Окрім того, у своєму клопотанні прокурор вказала, що з метою уникнення від кримінальної відповідальності ОСОБА_4 матиме можливість незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні з огляду, у тому числі, на наявність великого кола знайомих у сфері державного управління, правоохоронних органів, судовій гілці влади, ЗСУ, що дозволяє йому вирішувати широке коло питань, зокрема використовуючи незаконні методи, включно із прямим чи опосередкованим впливом на свідків. Також прокурор зазначила, що з часу застосування до обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу із покладенням обов`язків, ризики продовжують існувати, істотно не зменшилися та виправдовують застосування покладених на обвинуваченого відповідних обов`язків. З урахуванням наведеного прокурор ОСОБА_3 просила суд продовжити на два місяці строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме: - не відлучатися за межі території України без дозволу суду; - повідомляти суд про зміну свого місця проживання; - утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні № 52024000000000479 від 17.09.2024 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , з приводу обставин кримінального правопорушення; - здати на зберігання до Державної міграційної служби усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, окрім паспорту громадянина України (якщо такі не здано). 2.2. Позиції учасників щодо вказаного клопотання (1) Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала заявлене нею клопотання з мотивів, викладених у ньому. Стверджувала, що на теперішній час існує необхідність у продовженні обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , оскільки не зменшилися та продовжують існувати вказані у клопотанні ризики, які стали підставою для застосування вказаних обов`язків. Заперечуючи проти доводів сторони захисту, прокурор зазначила, що наведені захисниками судові рішення не формують обов`язкової судової практики, кожне кримінальне провадження має оцінюватися з урахуванням його індивідуальних обставин . Також стверджувала, що відсутність порушень процесуальної поведінки обвинуваченого не виключає існування ризиків, оскільки практика свідчить про збільшення ймовірності їх реалізації на більш пізніх стадіях судового провадження. Також прокурор зазначила, що повторення у клопотанні тих самих обставин відповідає вимогам КПК України, оскільки сторона обвинувачення підтверджує, що відповідні ризики не відпали та не змінилися. Окрім того, прокурор звернула увагу, що застава була внесена не самим обвинуваченим, а його захисниками. (2) Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 , адвокат ОСОБА_5 , у судовому засіданні надав письмові заперечення на вказане клопотання прокурора. У вказаних запереченнях захисник стверджував, що вказане клопотання є необґрунтованим та не підлягає задоволенню, з огляду на: - можливість досягнення завдань кримінального провадження шляхом виконання обов`язків за ч. 7 ст. 42 КПК України; - відсутність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Захисник стверджував, що ідентичне обґрунтування прокурором ризиків у відповідних клопотаннях свідчить про зменшення вказаних ризиків, а також зазначив релевантні висновки Вищого антикорупційного суду у подібних питаннях та їх співвідношення з цією справою. Вказуючи про добросовісність виконання обвинуваченим ОСОБА_4 покладених на нього обов`язків, зазначив, що обвинувачений не змінював постійне місце проживання, не переховувався та не змінював номер телефону. Окрім того, зазначив, що тяжкість інкримінованого злочину не може бути належним обґрунтуванням існування ризику переховування. За твердженнями захисника, належний ОСОБА_4 паспорт громадянина України для виїзду за кордон був зданий на зберігання до органів ДМС України, а попередньо, маючи вказаний паспорт після повідомлення про підозру, ОСОБА_4 не вчиняв жодних дій, спрямованих на виїзд з України або на уникнення контакту з органами досудового розслідування. Також стверджував про безпідставність припущень щодо можливості переховування обвинуваченого. Додатково зазначив про неналежність та необґрунтованість в контексті підтвердження ризику переховування від суду, посилань сторони обвинувачення на наявність житла та родинні зв`язки обвинуваченого ОСОБА_4 , зокрема проживання його дружини в м. Івано-Франківськ, її професійну діяльність у статусі судді апеляційного суду, а також тривале перебування доньки за межами України. Окрім того, за твердженнями захисника, факт тривалого перебування доньки ОСОБА_4 за кордоном сам по собі не є доказом наміру чи здатності обвинуваченого залишити територію України з порушенням закону. Так, обвинувачений не має громадянства інших країн, не є резидентом інших держав, не має посвідки на проживання за кордоном, не вчиняв жодних дій, спрямованих на виїзд з України. А отже, будь-які припущення щодо можливого виїзду до доньки є гіпотетичними та не підкріпленими жодними фактичними доказами. ОСОБА_4 у період з 2018 по 2025 роки здійснював декілька виїздів за межі України, однак кожного разу повертався. Захисник зазначив, що наразі ОСОБА_4 є членом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, що позбавляє його можливості безперешкодно та таємно виїхати за межі України, зважаючи на положення п. 2-14 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.2995 №

57. Також, на переконання сторони захисту, виключно на припущеннях прокурора базується ризик незаконного перетину державного кордону, оскільки вказане фактично пов`язане із загрозою для життя та здоров`я, а місто Івано-Франківськ, у якому працює та проживає дружина ОСОБА_4 , знаходиться на значній відстані від державного кордону. За твердженнями сторони захисту, факт проживання доньки обвинуваченого у м. Лондон, Велика Британія, не свідчить про наявність у ОСОБА_4 стійких соціальних зв`язків за кордоном та місць, де він може проживати, переховуючись від правоохоронних органів. Обвинувачений не має правових підстав для в`їзду до Великої Британії, зокрема необхідної для цього візи, яку він не зможе отримати з огляду на кримінальне переслідування. Припущення про можливу втечу ОСОБА_4 на тимчасово окуповану територію не підкріплені жодними доказами та з урахуванням особистого статусу обвинуваченого взагалі позбавлені сенсу. Захисник стверджував про надуманість посилань прокурора на доходи обвинуваченого ОСОБА_4 та його дружини як підставу для висновку при ризик переховування за кордоном. Розмір наявних законних доходів та заощаджень ОСОБА_4 , що зберігаються в українському банку, не перевищує загальноприйнятий рівень середнього забезпечення та не забезпечує можливості довгострокового та стабільного перебування за кордоном. Також відсутні будь-які фактичні дії ОСОБА_4 , які б свідчили про намір використати ці кошти для уникнення від правосуддя. Захисник зазначив, що загальна поведінка ОСОБА_4 упродовж тривалого періоду свідчить про відсутність будь-яких намірів переховуватися або ухилятися від суду. Займана обвинуваченим посада передбачає високий рівень відповідальності, доброчесності та правосвідомості, що є несумісним із будь-якими припущеннями щодо наміру переховуватись від правосуддя. ОСОБА_4 є учасником бойових дій та захисником України, що є свідченням особистої відданості державі, її законам та національним інтересам. Існування ризику впливу на свідків сторона захисту спростовувала тим, що відповідні особи вже надали свої показання та займають високі посади в судовій системі або мають відповідну професійну автономію. Окрім того, відсутні об`єктивні дані про спілкування ОСОБА_4 зі свідками після надання ними показань. Факт того, що особа працювала у певних структурах, не дає підстав вважати про можливість відповідного впливу на їх працівників. Також захисник зазначив, що твердження прокурора щодо наявності у ОСОБА_4 широких соціальних зв?язків, зокрема у сферах державного управління, правоохоронних органах, судової влади чи ЗСУ, не свідчить автоматично про можливість або намір використання цих зв?язків у протиправний спосіб. Стороною обвинувачення не надано прикладу використання обвинуваченим своїх знайомств з метою впливу на процес, звернень до свідків або будь-яких дій, які можна розцінювати як тиск на свідків, а також конкретного переліку відповідних осіб. Окрім того, прокурор не скористалася правом заявити першочерговий допит свідків сторони обвинувачення під час судового розгляду. (2.1) У судовому засіданні захисник обвинуваченого ОСОБА_4 , адвокат ОСОБА_5 , додатково до зазначеного ним у письмових запереченнях, стверджував, що прокурор не довела недостатності застави як самостійного запобіжного заходу для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого та необхідності подальшого застосування процесуальних обов`язків. Зазначив, що сторона захисту жодного разу не порушувала питання про зменшення розміру застави, а сама прокурор підтвердила відсутність будь-яких порушень процесуальної поведінки обвинуваченого. Також, за твердженнями захисника, посилання прокурора на випадки неповернення з-за кордону інших осіб не є релевантними для оцінки ризиків щодо обвинуваченого ОСОБА_4 . На переконання захисника, вирішальним при розгляді клопотання є встановлення наявності ризиків та необхідності продовження процесуальних обов`язків, а не оцінка того, наскільки такі обов`язки є обтяжливими для обвинуваченого. (3) Обвинувачений ОСОБА_4 у судовому засіданні підтримав доводи свого захисника та просив відмовити у задоволенні клопотання прокурора. Зазначив, що його закордонний паспорт перебуває на зберіганні в органах ДМС України, наміру залишати територію України він не має, а у разі виникнення службової необхідності виїзду за кордон звертатиметься до суду за відповідним дозволом. Також повідомив, що не змінював місця проживання, не спілкувався і не має наміру спілкуватися зі свідками у цьому кримінальному провадженні з питань, пов`язаних із його предметом, а службове спілкування з окремими особами не стосується обставин кримінального провадження. Окрім того, стверджував, що внесена застава є достатньою гарантією його належної процесуальної поведінки, а покладені обов`язки не є необхідними. Також висловив переконання у своїй невинуватості та зазначив про зацікавленість у доведенні своєї позиції під час судового розгляду, а не в ухиленні від правосуддя. ІІІ. Мотиви суду Заслухавши й оцінивши доводи учасників судового засідання, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. 3.1. Релевантні джерела права Розділ II КПК України визначає, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких зокрема віднесені запобіжні заходи (п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України). Зі змісту ч. 6 ст. 182 КПК України слідує, що підозрюваний, обвинувачений, який не тримається під вартою, не пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов`язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду. Зазначені дії можуть бути здійснені пізніше п`яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави, якщо на момент їх здійснення не буде прийнято рішення про зміну запобіжного заходу. З моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави. Оцінюючи доводи прокурора, зазначені у поданому клопотанні, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням особливостей, визначених ч. 7 ст. 194 КПК України, відповідно до яких обов`язки, передбачені частинами 5 та 6 цієї статті, можуть бути покладені на обвинуваченого на строк не більше двох місяців. У разі необхідності цей строк може бути продовжений за клопотанням прокурора в порядку, передбаченому ст. 199 цього Кодексу. Відповідно до ч. 1, 5 ст. 194 КПК України, якщо під час розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу, не пов`язаного з триманням під вартою, прокурор доведе наявність всіх обставин, передбачених ч.1 цієї статті (наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні), суд застосовує відповідний запобіжний захід, зобов`язує підозрюваного, обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов`язків, визначених положеннями цієї статті, необхідність покладення яких була доведена прокурором. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим ч. 1 ст. 177 КПК України. Ураховуючи положення ч. 3, 4, 5 ст. 199 КПК України, а також стадію кримінального провадження, суд зобов`язаний розглянути клопотання про продовження строку дії покладених на обвинуваченого обов`язків до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, та встановити, чи існують обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явились нові ризики, які виправдовують покладення на особу певних обов`язків. 3.2. Обставини, встановлені судом Ухвалою слідчого судді Вищого антикорупційного суду від 30.04.2025 (справа № 991/3607/25), зі змінами відповідно до ухвали Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 21.05.2025 (справа № 991/3607/25), до підозрюваного ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень та покладено на нього на строк два місяці, тобто до 30.06.2025, такі обов`язки: (1) прибувати до детектива, прокурора або суду за кожним їхнім викликом та вимогою, залежно від стадії кримінального провадження; (2) не відлучатися із населеного пункту, в якому проживає (місто Київ) без дозволу детектива, прокурора або суду; (3) утримуватися від спілкування зі свідками у провадженні ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 щодо обставин вчинення кримінального правопорушення; (4) повідомляти детектива, прокурора або суд про зміну свого місця проживання; (5) здати на зберігання детективу у кримінальному провадженні свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, окрім паспорта громадянина України. Натепер у межах цього кримінального провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_4 діє запобіжний захід у вигляді застави у визначеному розмірі, а також додаткові обов`язки, строк дії яких неодноразово продовжувався (зокрема й частково) відповідними ухвалами слідчого судді Вищого антикорупційного суду (від 27.06.2025, 27.08.2025, 22.10.2025, 17.12.2025 та 12.02.2026), а також ухвалами Вищого антикорупційного суду (від 16.03.2026 та 15.05.2026). Востаннє - ухвалою Вищого антикорупційного суду від 15.05.2026 було задоволено клопотання прокурора та продовжено до 15.07.2026 включно строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме: (1) не відлучатися за межі території України без дозволу суду; (2) повідомляти суд про зміну свого місця проживання; (3) утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні № 52024000000000479 від 17.09.2024 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , з приводу обставин кримінального правопорушення; (4) здати на зберігання до Державної міграційної служби усі свої паспорти громадянина України для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, окрім паспорту громадянина України (якщо такі не здано). 3.3. Межі розгляду клопотання Суд зауважує, що у клопотанні прокурора порушено питання про обґрунтованість пред`явленого ОСОБА_4 обвинувачення з посиланням на відповідні докази, зібрані стороною обвинувачення. Однак, з огляду на стадію кримінального провадження питання обґрунтованості обвинувачення не може бути предметом вирішення, оскільки докази, які, на думку сторони обвинувачення, його підтверджують, будуть досліджуватися в порядку § 3 глави 28 КПК України, і лише за наслідком судового розгляду буде вирішено питання стосовно доведеності обвинувачення. У зв`язку із цим, суд надаватиме оцінку винятково питанню продовження існування заявлених прокурором ризиків. 3.4. Щодо наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати заявлені стороною обвинувачення та визначені п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики (1) переховування від суду та (2) здійснення незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні. Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, для констатації існування ризику має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій вказаної особи. Попередніми судовими рішеннями, зокрема ухвалою від 15.05.2026, продовжено строк дії процесуальних обов`язків, покладених обвинуваченого ОСОБА_4 , у зв`язку з встановленням існування ризиків (1) можливого переховування обвинуваченого від суду, (2) а також ризику здійснення незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні. На переконання суду, зазначені ризики не втратили своєї актуальності. 3.4.1. Ризик переховування обвинуваченого від суду В обґрунтування наявності ризику переховування обвинуваченого від суду прокурор послалася на тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , та тяжкість покарання. Також зазначила, що в обвинуваченого ОСОБА_4 наявні сталі зв`язки серед службових осіб різних правоохоронних та державних органів, які також можуть бути використані ним з метою переховування від суду. Наявність паспорту для виїзду за кордон, яким ОСОБА_4 може скористатися в будь-який момент та залишити територію України з огляду на військову агресію зі сторони рф. Розмір наявних у ОСОБА_4 та його дружини доходів дозволяють йому залишити територію України та проживати за кордоном протягом тривалого часу. Крім цього, ОСОБА_4 неодноразово виїздив за кордон України. Наявність сталих соціальних зв`язків за кордоном прокурор обґрунтовує тим, що донька ОСОБА_4 тривалий час проживає у м Лондон, Велика Британія. Вивчивши клопотання та наявні в суду матеріали провадження, заслухавши думки учасників судового засідання, суд вважає, що продовжує існувати ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, який на час звернення з відповідним клопотанням не втратив своєї актуальності. Судом встановлено, що ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, який відповідно до класифікації злочинів за ступенем тяжкості, закріпленого у ст. 12 КК України, належить до тяжкого злочину, за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі від п`яти до восьми років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. Також суд враховує, що з огляду на положення ст. 45 КК України цей злочин належить до категорії корупційних, що виключає можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності, звільнення від відбування покарання з випробуванням відповідно до ст. 75 КК України, а також призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, відповідно до ст. 69 КК України. Отже, існування ризику переховування підтверджується ймовірністю для обвинуваченого бути засудженим на тривалий строк з реальним відбуванням покарання в місцях позбавлення волі. На переконання суду, така тяжкість покарання у сукупності з безальтернативністю реального призначення покарання є достатнім мотивом та підставою для обвинуваченого вчинити дії з метою переховування від суду для уникнення притягнення його до кримінальної відповідальності. Твердження про достатність підстав для прийняття рішення щодо існування ризику переховування з мотивів тяжкості покарання узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини, який зазначає, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. Утім, небезпеку переховування від правосуддя не можна констатувати, виходячи виключно з суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою. Відповідно, саме по собі обвинувачення у вчиненні тяжкого злочину не є беззаперечним свідченням того, що в обвинуваченого існує бажання переховуватись від суду, а тому така обставина має значення лише у випадку встановлення інших релевантних факторів. На переконання суду, такими факторами у цьому кримінальному провадженні є, зокрема (1) наявність в обвинуваченого сталих зв`язків, сформованих ОСОБА_4 упродовж його професійної діяльності, використання яких може сприяти реалізації ризику переховування від суду, а також (2) майновий стан та наявність фінансових ресурсів в обвинуваченого та близьких йому осіб, що у сукупності можуть створювати умови для ухилення від суду. Сукупність наведених обставин свідчить про наявність у обвинуваченого об`єктивних умов та можливості для переховування за сприяння близьких осіб. Також варто враховувати, що Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом №2102-IX від 24.02.2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України з 05 год 30 хв 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який відповідними Указами Президента України продовжено, та він діє дотепер. Введення в країні воєнного стану, що потребує додаткових ресурсів з метою контролю за поведінкою обвинувачених у контексті встановлення їх місцезнаходження, перетину державного кордону та наголошує на тому, що вказані ресурси натепер є більш обмеженими. Це вимагає додаткових заходів з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинувачених, в тому числі шляхом застосування запобіжних заходів та покладення обов`язків. При встановленні цього ризику суд також враховує існування інших факторів, які можуть свідчити про наявність у обвинуваченого можливості переховуватися від суду, зокрема можливість переховування обвинуваченим в межах України, а також майнові активи обвинуваченого та близьких йому осіб, що можуть використовуватись з метою переховування. Оскільки кримінальне провадження не є статичним, що обумовлює можливість непрогнозованої зміни поведінки обвинуваченого, співставлення можливих негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді можливого ув`язнення у майбутньому із можливим засудженням до покарання у виді позбавлення волі у перспективі, робить цей ризик достатньо високим. Зазначені обставини, на думку суду, дають підстави вважати обґрунтованою позицію прокурора про те, що тяжкість злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_4 , та наведені вище особливості закону про кримінальну відповідальність, є вагомим доводом, що підтверджує існування ризику переховування обвинуваченого від суду. Хоча кожна з вказаних підстав не є вирішальною при оцінці вказаного ризику, втім у своїй сукупності вказує на продовження існування ризику можливого переховування обвинуваченого ОСОБА_4 від суду, який дотепер залишається актуальним. За таких обставин зберігається необхідність у покладенні на обвинуваченого обов`язку повідомляти суд про зміну свого місця проживання, що є необхідним для забезпечення належного здійснення судового контролю за його процесуальною поведінкою. Як вже зазначалося судом у попередніх ухвалах, поінформованість суду про фактичне місцезнаходження обвинуваченого є необхідною передумовою для забезпечення його явки в судові засідання та ефективного провадження у справі. Без цього обов`язку суд позбавляється одного з ключових інструментів контролю за місцем перебування обвинуваченого, що в умовах встановленого ризику переховування є неприйнятним. Вказаний обов`язок є мінімально обтяжливим і не позбавляє обвинуваченого права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Будь-яке обмеження цього права у даному випадку є пропорційним і виправданим законною метою - забезпечення ефективного судочинства та запобігання ухиленню від правосуддя. Непродовження цього обов`язку в умовах встановленого ризику переховування не лише не досягає легітимної мети, а прямо суперечить їй - суд позбавляється можливості забезпечити явку обвинуваченого й ефективно здійснювати провадження у разі зміни його місця перебування без відома суду. Окрім того, згідно положень ст. 374 КПК України актуальні відомості про місце проживання та роботи обвинуваченого є необхідними при написанні остаточного рішення у справі. Надання такої інформації жодним чином негативно не впливає на права і свободи обвинуваченого. Водночас, на цьому етапі судового провадження суд не вбачає необхідності у продовженні дії обов`язків (1) не відлучатися за межі території України без дозволу суду та (2) здати на зберігання до Державної міграційної служби України паспорти для виїзду за кордон й інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну. Суд враховує, що відповідно до п. 214 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57, статус обвинуваченого ОСОБА_4 як члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України зумовлює особливий порядок виїзду за межі України, зокрема у закордонні відрядження, що пов`язане із необхідністю отримання відповідних дозволів, прийняттям рішень уповноваженими посадовими особами та підтвердженням підстав для такого виїзду. На переконання суду, припинення повноважень або звільнення з посади члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України не може відбутися непомітно чи без відповідного суспільного розголосу, що на цей час є додатковим стримуючим фактором щодо можливості безконтрольного залишення території України. Також суд бере до уваги належну процесуальну поведінку обвинуваченого протягом усього часу дії запобіжного заходу, відсутність випадків порушення покладених на нього обов`язків, належне виконання процесуальних обов`язків, відсутність фактів зловживання стороною захисту процесуальними правами чи вчинення інших дій, спрямованих на затягування судового розгляду. Разом із тим, наведені висновки не свідчать про відсутність ризику переховування як такого. У разі зміни обставин, що впливають на оцінку цього ризику, або його посилення прокурор не позбавлений права повторно звернутися до суду з клопотанням про покладення на обвинуваченого відповідних процесуальних обов`язків, у тому числі пов`язаних із забороною виїзду за межі України та здачею документів, що дають право на такий виїзд. 3.4.2. Ризик незаконного впливу на свідків у кримінальному провадженні Оцінюючи можливість здійснення незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, суд виходить із передбаченої кримінальним процесуальним законом процедури отримання свідчень від вказаних осіб у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (ч. 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 КПК України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (ч. 4 ст. 95 КПК України). Відтак, ризик впливу на вказаних осіб існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень та дослідження їх судом. Ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, зокрема з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, обвинувачений ОСОБА_4 знає як їх персональні дані, так і зміст наданих ними показань на стадії досудового розслідування. Окрім того, оцінюючи ризик можливого незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні, суд ураховує характер професійної діяльності обвинуваченого, що передбачає наявність широкого кола професійних контактів, підпорядкованих або пов`язаних осіб, а також сформований рівень авторитету. До того ж, із окремими свідками обвинувачений ОСОБА_4 має потребу у спілкуванні в професійній діяльності, що створює додаткову можливість незаконного впливу. У зв`язку з цим, на переконання суду, існує ймовірність безпосереднього або опосередкованого через третіх осіб можливості впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни ними своїх показань/унеможливлення надання ними правдивих послідовних показань на стадії судового розгляду задля уникнення/мінімізації можливої кримінальної відповідальності, зокрема з використанням своїх зв`язків, авторитету, приязних стосунків з такими особами, іншого незаконного впливу (шантажу, підкупу, погроз). Таким чином, на стадії судового провадження ризик незаконного впливу на свідків лише актуалізується. На переконання суду, вказане дає підстави обґрунтовано припускати ймовірність незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань, та, відповідно, спотворення доказів у справі. Відтак, з огляду на встановлення судом ризику незаконного впливу на свідків, який не втратив своєї актуальності, суд вважає необхідним продовжити дію обов`язку утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні № 52024000000000479 від 17.09.2024 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , з приводу обставин кримінального правопорушення. При цьому, суд також зазначає, що покладений на обвинуваченого обов`язок є мінімально необхідним втручанням у його права, оскільки обмеження на спілкування зі свідками поширюється виключно щодо обставин, викладених в обвинувальному акті. IV. Оцінка доводів сторони захисту 4.1. На переконання суду, не є обґрунтованими твердження захисника обвинуваченого ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 , про те, що відсутність змін у формулюванні ризиків у клопотаннях прокурора свідчить про їх зменшення або втрату актуальності. Під час вирішення питання про продовження строку дії обов`язків суд оцінює не лише наявність нових обставин, а й те, чи зберегли свою актуальність ризики, які були встановлені раніше, та чи змінилися обставини, що стали підставою для застосування відповідних процесуальних обмежень. Сам факт того, що доводи сторони обвинувачення є аналогічними тим, які вже зазначались прокурором та відповідно оцінювалися судом, не означає втрату їх актуальності, якщо обставини кримінального провадження залишаються незмінними. 4.2. Суд відхиляє доводи сторони захисту про відсутність вказаних ризиків з огляду на належну процесуальну поведінку обвинуваченого упродовж всього часу здійснення кримінального провадження. Як уже зазначалось судом у попередніх ухвалах, відсутність з боку обвинуваченого ОСОБА_4 будь-яких порушень чи перешкод, сумлінне виконання покладених на нього обов`язків, за умови застосування запобіжного заходу, не є достатньою підставою для твердження про відсутність того чи іншого ризику. Для такого висновку потрібні нові або змінені обставини, що впливають на оцінку ризиків, чого в ході розгляду клопотання не встановлено. Сумлінне виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов`язків протягом строку кримінального провадження свідчить про дієвість застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу та покладених обов`язків. Предметом доказування під час вирішення питання продовження обов`язків, покладених на обвинувачених, є існування ризиків, тобто припущення про можливість вчинення особою у майбутньому дій, а не факт їх реалізації. Відповідно, для підтвердження наявності ризику не вимагається доведення того, що особа вже вчинила або намагалася вчинити такі дії. Твердження про необхідність доведення факту реалізації ризику фактично нівелює превентивний характер відповідних обов`язків, оскільки необхідність їх покладення на обвинувачених виникала б лише після реалізації ризику, на запобігання якого вони спрямовані. При цьому, вказане твердження сторони захисту про належну процесуальну поведінку обвинуваченого було враховане судом під час висновку про відсутність необхідності у продовженні дії обов`язків (1) не відлучатися за межі території України без дозволу суду та (2) здати на зберігання до Державної міграційної служби України паспорти для виїзду за кордон й інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну. 4.3. Необґрунтованими, на переконання суду, є доводи сторони захисту, що займана обвинуваченим ОСОБА_4 посада, статус учасника бойових дій та професійна репутація нівелюють ризики, зазначені прокурором у клопотанні та встановлені судом у п. 3.4 цієї ухвали. Вказані обставини характеризують особу обвинуваченого та враховуються судом, однак самі по собі не можуть бути достатньою підставою для висновку про відсутність ризиків. 4.4. На переконання суду, не спростовують існування ризику незаконного впливу на свідків твердження про відсутність доказів спілкування обвинуваченого зі свідками або використання ним своїх професійних зв`язків у протиправний спосіб. Запобіжні заходи та покладені обов`язки мають превентивний характер і спрямовані на недопущення реалізації ризиків, а не реагування виключно на вже вчинені дії. Відтак, відсутність встановлених фактів впливу не свідчить про відсутність самого ризику. 4.5. Суд також відхиляє посилання сторони захисту на висновки, викладені в ухвалах Вищого антикорупційного суду, що постановлені в інших кримінальних провадженнях. Такі судові рішення не мають преюдиційного значення для цього кримінального провадження та не є обов`язковими для врахування у цьому кримінальному провадженні. Крім того наведені стороною захисту ухвали постановлені за інших фактичних обставин, з урахуванням іншого обсягу доказів, даних про особу обвинуваченого та оцінки ризиків, встановлених у відповідних кримінальних провадженнях, а відтак не можуть бути застосовані до обставин цієї справи. V. Висновки суду З огляду на викладене та з урахуванням обставин, встановлених в п. 3.4 цієї ухвали, суд вважає, що натепер ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_4 продовжує існувати. Тому доцільним є продовження релевантного цьому ризику обов`язку, передбаченого п. 3 ч. 5 ст. 194 КПК України - повідомляти суд про зміну свого місця проживання. Водночас, незважаючи на встановлений судом ризик переховування обвинуваченого від суду, на цій стадії судового провадження суд не вбачає необхідності у продовженні дії обов`язків (1) не відлучатися за межі території України без дозволу суду та (2) здати на зберігання до Державної міграційної служби України паспорти для виїзду за кордон й інші документи, що дають право на виїзд з України та в`їзд в Україну. Окрім того, на переконання суду, залишається високим ризик незаконного впливу на свідків, які ще не допитані безпосередньо судом. Відтак, необхідним є продовження обвинуваченому ОСОБА_4 обов`язку, передбаченого п. 4 ч. 5 ст. 194 КПК України - утримуватися від спілкування з особами, які визначені прокурором та які є свідками у цьому кримінальному провадженні. Оцінюючи співмірність вказаних обов`язків зі встановленими судом ризиками, суд дійшов висновку, що покладення на обвинуваченого ОСОБА_4 вказаних обов`язків становитиме мінімальне втручання у його права, а тому є співмірними меті застосування запобіжного заходу та здатне запобігти вказаним ризикам. Підстав для зміни запобіжного заходу на більш м`який на цій стадії судового провадження суд також не вбачає. Відтак, з огляду на вказане клопотання прокурора підлягає частковому задоволенню. На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 331, 369, 372, 376, 392 КПК України, суд ПОСТАНОВИВ:

1. Клопотання прокурора першого відділу управління процесуального керівництва, підтримання публічного обвинувачення та представництва в суді Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії обов`язків, покладених на обвинуваченого при обранні запобіжного заходу, у межах кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000479 від 17.09.2024, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 КК України, - задовольнити частково.

2. Продовжити на два місяці строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , а саме: - повідомляти суд про зміну свого місця проживання; - утримуватися від спілкування зі свідками у кримінальному провадженні № 52024000000000479 від 17.09.2024 ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , з приводу обставин кримінального правопорушення. 2.1. Встановити строк дії обов`язків, покладених на обвинуваченого ОСОБА_4 , до 10.09.2026 включно. 2.2. Контроль за виконанням ухвали покласти на прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури з групи прокурорів у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 52024000000000479 від 17.09.2024.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає. Заперечення проти цієї ухвали можуть бути включені до апеляційної скарги на судове рішення, передбачене частиною першою статті 392 КПК України. Головуючий суддя ОСОБА_1