Постанова Житомирський апеляційний суд № 293/710/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №293/710/25 Головуючий у 1-й інст. Лось Л. В. Категорія 39 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 10 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О. С., суддів Талько О. Б., Шалоти К. В., розглянувши у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу № 293/710/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлова Дарина Дмитрівна, на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 29 січня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Лось Л. В., установив: У червні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (далі - ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів») звернулося до суду із вищевказаним позовом, в якому просило стягнути із ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 010/61124/82/936482 від 13.11.2020 в розмірі 45 171,46 грн та понесені судові витрати. На обґрунтування позову вказувало, що 13.11.2020 між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 010/61124/82/936482, підписанням якого позичальник підтвердив, що ознайомлений з чинною редакцією Правил та Тарифів Банку на введення та обслуговування карткових рахунків фізичних осіб, а також надання Банком кредитів. 20 листопада 2024 року між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір відступлення права вимоги №114/2-73, відповідно до умов якого АТ «Райффайзен Банк» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 010/61124/82/936482 від 13.11.2020. Відповідно до реєстру Боржників від 22.11.2024 до Договору відступлення права вимоги №114/2-73 від 20.11.2024, позивач набув право вимоги до відповідача на суму 45 171,46 грн. Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав свого зобов`язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги, ОСОБА_1 не здійснив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», ні на рахунки попереднього кредитора. З метою захисту свого порушеного права позивач звернувся до суду з даним позовом. Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 29 січня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором №010/61124/82/936482 від 13.11.2020 в розмірі 45 171,46 грн, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору в сумі 3028,00 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність, необґрунтованість та неврахування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що позивачем під час розгляду справи не доведено належними та достатніми доказами факту отримання відповідачем кредитних коштів та наявності заборгованості, яка виникла внаслідок порушення ним умов Кредитного договору №2010/61124/82/936482 від 13.11.2020, а також право вимоги до відповідача за Договором відступлення права вимоги №114/2-73 від 20.11.2024 року. ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» подало відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у цій справі залишити без змін. При цьому зазначає, що рішення суду є законним та обґрунтованим, оскільки суд першої інстанції під час розгляду справи вірно встановив обставини справи, правильно застосував матеріальний закон, дотримався процедури розгляду справи та вирішив спір у відповідності з нормами чинного законодавства. Зазначає, що позивач надав суду належні та допустимі докази, які підтверджують факт отримання відповідачем кредитних коштів за договором та наявності відповідної заборгованості за ним, а також факт переходу права грошової вимоги від первісного кредитора до ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів», а тому твердження апелянта щодо недоведеності заявлених вимог, факту переходу права грошової вимоги, є необґрунтованими і безпідставними. Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7 та ч.2 ст. 369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. При цьому дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року в справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21)). Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 15.06.2026 року, є дата складення повного судового рішення 10.07.2026 року. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та їх вимог, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що 13 листопада 2020 року між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №010/61124/82/936482 (а.с.5). Відповідно до погоджених умов договору банк відкриває картковий рахунок IBAN НОМЕР_1 в гривні, випускає та надає персональну картку. Тарифна модель «Кредитна картка 100 днів», ПК MasterСard «100 днів» (п.п.1.1. договору). Максимальний ліміт кредиту складає п`ятсот тисяч (максимальний ліміт), в межах якого поточний ліміт кредиту на дату початку кредитування становить 24100,00 грн. Строк кредиту сукупність періодів протягом яких банк визначає поточний ліміт відповідно до п.2 заяви та протягом якого клієнт має право користуватися кредитом. Строк кредиту становить 48 місяців, починаючи з дати встановлення (зміни) поточного ліміту (дати початку кредитування). Зміна строку кредиту є можливою згідно із підпунктами 2.3.4 пункту 2.3 статті 2 розділу 8 Правил (п.п.1.4-1-5 договору). Проценти (за користування кредитом протягом строку кредиту та у разі неповернення клієнтом кредиту в останній день строку кредиту) в т.ч. за користування недозволеним овердрафтом процентна ставка фіксована, 48% річних; процентна ставка у разі неповернення клієнтом кредиту в останній день строку кредиту становить 48% річних. Процентна ставка за користування сумою кредиту «Оплата частинами» становить 0,0001 % річних (п.1.6 договору). Згідно із паспортом споживчого кредиту за програмою кредитування «Кредитна картка»/Тарифна модель «Кредитна картка 100 днів», визначено основні умови кредитування з урахуванням побажань споживача, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості в рамках кредитування «Кредитна картка» для споживача, порядок повернення кредиту в рамках кредитування «Кредитна картка», основні умови кредитування «Оплата частинами» з урахуванням побажань споживача, порядок повернення кредиту в рамках умов кредитування «Оплата частинами», порядок повернення кредиту в рамках умов кредитування «Кредитний відпочинок» (а.с.5/звортня сторона/-6). Відповідно до отриманої інформації від АТ «Райффайзен Банк» на ім`я ОСОБА_1 емітована банківська картка № НОМЕР_2 /повний номер картки НОМЕР_3 з належним йому рахунком НОМЕР_1 (а.с.146). Відповідно до виписки по рахунку за датою відображень операцій від 13.11.2020-22.11.2024, сформованих АТ «Райффайзен Банк» (первісний кредитор), наданої позивачем (а.с.9-10;77-80) та виписки про рух коштів по кредитному договору №010/61124/82/936482 від 13.11.2020 за період з 13.11.2020 по 22.11.2024, отриманої судом від АТ «Райффайзен Банк», встановлено користування відповідачем кредитними коштами (а.с.171-177). Згідно із розрахунком заборгованості по картковому кредиту, сформованим первісним кредитором з відображенням деталей операції, заборгованість відповідача станом 22.11.2024 становить 45 171,46 грн, з яких заборгованість за дозволених овердрафтом 26392,00 грн та заборгованість за недозволеним овердрафтом 18 779,46 грн (а.с.11, 81). 20.11.2024 між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір відступлення права вимоги №114/2-73, відповідно до умов якого АТ «Райффайзен Банк» відступило на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 010/61124/82/936482 від 13.11.2020. Відповідно до реєстру боржників від 22.11.2024 до договору відступлення права вимоги №114/2-73 від 20.11.2024 позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 45 171,46 грн, що складає заборгованістю за основною сумою боргу (а.с.15). Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, встановивши, що позивач набув права вимоги до відповідача, суд дійшов висновку, що з ОСОБА_1 слід стягнути заборгованість за кредитним договором в сумі 45 171,46 грн. Такий висновок суду є вірним виходячи з наступного. За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). За змістом ч. 1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України). В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст.205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19. Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. В силу ч. 1 ст. 1048 цього ж Кодексу позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про укладеність кредитного договору №010/61124/82/936482 від 13.11.2020 між відповідачем та банківською установою, невиконання позичальником своїх зобов`язань щодо повернення, отриманих в борг коштів та наявності в нього боргових зобов`язань перед позивачем, який набув прав вимоги за кредитним договором за договором відступлення прав вимоги. За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору №010/61124/82/936482 від 13.11.2020. Зазначений договір недійсним не визнано. При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться. Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч.1 ст.599 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. 13 листопада 2020 року між АТ «Райффайзен Банк» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №010/61124/82/936482, на виконання якого Банк встановив кредитний ліміт, який в подальшому було збільшено, та перерахував на картковий рахунок відповідача кредитні кошти в розмірі 24 100,00 грн, які останній зобов`язувався повернути через 48 місяців і сплатити проценти за користування кредитними коштами за умовами вказаного договору. Після закінчення строків, визначених у договорі про надання кредиту, ОСОБА_1 не повернув грошові кошти в повному обсязі. У подальшому АТ «Райффайзен Банк» відступило ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги до відповідача за кредитним договором №010/61124/82/936482 від 13.11.2020. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 не виконав зобов`язання за кредитним договором, а тому з нього на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» слід стягнути заборгованість в сумі 45171,46 грн. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач не отримував коштів від АТ «Райффайзен Банк», колегія суддів до уваги не приймає, оскільки належних і допустимих на доказів на підтвердження даних обставин відповідачем суду не надано. З наданої позивачем виписки по особовому рахунку за кредитним договором вбачається, щопозичальник регулярно користувався кредитними коштами. При цьому виписка по особовому рахунку є первинним бухгалтерським документом відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою правління Національного Банку України від 04.07.2018 №

75. Крім того колегія суддів звертає увагу, що надані позивачем виписка по особовому рахунку, розрахунок заборгованості та витяг з реєстру боржників у сукупності є належними та допустимими доказами у справі, відповідають вищенаведеним вимогам та підтверджують факт передачі кредитних коштів позичальнику та заборгованість за кредитним договором. Натомість відповідачем наданий позивачем розрахунок заборгованості не спростовано, будь-яких доказів щодо погашення ним боргу за кредитним договором суду не надано. Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо недоведення позивачем факт переходу до нього права вимоги за кредитним договором виходячи з наступного. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. 20.11.2024 між АТ «Райффайзен Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір відступлення права вимоги №114/2-73, відповідно до умов якого АТ «Райффайзен Банк» відступило на користь ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 010/61124/82/936482 від 13.11.2020. Відповідно до реєстру боржників від 22.11.2024 до договору відступлення права вимоги №114/2-73 від 20.11.2024, позивач набув права грошової вимоги до відповідача в сумі 45 171,46 грн (а.с.15). Відповідач не оспорював договір відступлення права вимоги №114/2-73 в частині відступлення права вимоги за його кредитним зобов`язанням, а тому з урахуванням презумпції правомірності правочину, колегія суддів вважає, що відступлення (продаж) прав вимоги та майнових прав за цими договорами не суперечить статті 514 ЦК України. З врахуванням вищенаведеного посилання в апеляційній скарзі щодо недоведення позивачем набуття права вимоги за вказаним кредитним договором не заслуговують на увагу, оскільки спростовуються зібраними по справі доказами. Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги щодо неповідомлення відповідача про укладення договору відступлення права вимоги, оскільки згідно висновків Верховного Суду України, висловлених в постанові від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цс15, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору, неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі. Інші доводи апеляційної скарги фактично зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини. Отже доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, якими з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені, їм дана належна оцінка, а доводи скаржника зводяться до неправильного тлумачення норм матеріального права та до переоцінки доказів, що не дає суду апеляційної інстанції підстав для задоволення вимог апеляційної скарги. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Павлова Дарина Дмитрівна, залишити без задоволення, а рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 29 січня 2026 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий О. С. Коломієць Судді О. Б. Талько К. В. Шалота