Ухвала КЦС ВС № 381/2957/22

УХВАЛА 15 липня 2026 року м. Київ справа № 381/2957/22 провадження № 61-7166вд26 Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Черняк Ю. В. розглянув заяву ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Синельникова Євгена Володимировича від участі у розгляді її касаційної скарги, поданої в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_3 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Боярської міської територіальної громади Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Боярська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Служба у справах дітей Боярської міської ради Фастівського району Київської області, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, ВСТАНОВИВ: У серпні 2022 року ОСОБА_5 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Київської міської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Боярська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 вересня 2023 року у справі № 381/2957/22 залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Службу у справах дітей Боярської міської ради Фастівського району Київської області. Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 02 липня 2024 року у справі № 381/2957/22 здійснено заміну позивача - опікуна ОСОБА_2 , з ОСОБА_5 на ОСОБА_3 . Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року позов задоволено частково. Визнано за недієздатним ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом, після смерті батька ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/100 частки земельної ділянки площею 0,0117 га з кадастровим номер 32224100300:01:017:0001, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , наданої для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), належної померлій матері ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , спадкоємцем якої за законом був її син ОСОБА_8 , який спадщину, що залишилася після смерті матері, фактично прийняв, але юридично не оформив своїх спадкових прав. Визнано за недієздатним ОСОБА_2 у порядку спадкування за законом право власності на 13/150 частки житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , з господарськими будівлями та спорудами, загальною площею 46 кв. м, житловою площею 34 кв. м, що належав його батьку ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 . У задоволенні решти позову відмовлено. Вирішено питання щодо судового збору. Додатковим рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 15 грудня 2025 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 25 306, 20 грн витрат на правничу допомогу. Постановою Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 в частині представництва інтересів ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , залишено без задоволення. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року залишено без змін. У задоволенні заяви ОСОБА_2 про стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції відмовлено. Ухвалою Київського апеляційного суду від 05 травня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про виправлення описок в постанові Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року. 27 травня 2026 року ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 та малолітнього ОСОБА_2 , подала безпосередньо до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року (повний текст складено 30 квітня 2026 року) та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 травня 2026 року у справі № 381/2957/22. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 травня 2026 року визначено склад колегії суддів: Синельников Є. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Шипович В. В. Ухвалою Верховного Суду від 02 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в інтересах ОСОБА_4 , повернуто особі, яка її подала. Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , залишено без руху для усунення недоліків: надання уточненої редакції касаційної скарги із зазначенням усіх учасників справи, обґрунтованих підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених статтею 389 ЦПК України, та викладення прохальної частини касаційної скарги з урахуванням вимог статті 409 ЦПК України, надання копії скарги та доданих до неї матеріалів відповідно до кількості учасників справи. Ухвалою Верховного Суду від 19 червня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 вересня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 14 квітня 2026 року та ухвалу Київського апеляційного суду від 05 травня 2026 року; витребувано справу з суду першої інстанції; роз`яснено учасникам справи право подати відзив на касаційну скаргу у визначений судом строк. 10 липня 2026 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направила на адресу Верховного Суду заяву про відвід судді Синельникова Є. В. на підставі пункту 5 частини першої статті 36 ЦПК України (надійшла до суду 13 липня 2026 року). Заяву про відвід судді обґрунтовано тим, що суддя Синельников Є. В. вже брав участь у розгляді іншої цивільної справи № 369/220/20 (провадження № 61-5303св22) за позовом ОСОБА_5 , яка діяла в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, у якій виступав головуючим та суддею-доповідачем. Ухвалою Верховного Суду від 13 липня 2026 року заявлений ОСОБА_1 відвід судді Верховного Суду Синельникова Є. В. визнано необґрунтованим. Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Синельникова Є. В. передано для вирішення у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді. Заяву ОСОБА_1 згідно із частиною третьою статті 40 ЦПК України передано для автоматизованого розподілу і згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 липня 2026 року визначено судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Черняк Ю. В. Вивчивши матеріали касаційного провадження, вважаю, що підстави для задоволення клопотання про відвід судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Синельникова Є. В. відсутні, з огляду на таке. ЦПК України чітко визначає підстави для відводу судді. У частині першій статті 36 ЦПК України зазначено, що суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) він є членом сім`ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім`ї або близький родич цих осіб) сторони або інших учасників судового процесу, або осіб, які надавали стороні або іншим учасникам справи правничу допомогу у цій справі, або іншого судді, який входить до складу суду, що розглядає чи розглядав справу; 2) він брав участь у справі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представник, адвокат, секретар судового засідання або надавав стороні чи іншим учасникам справи правничу допомогу в цій чи іншій справі; 3) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 4) було порушено порядок визначення судді для розгляду справи; 5) є інші обставини, що викликають сумнів в неупередженості або об`єктивності судді. Згідно зі статтею 37 ЦПК України суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а так само у новому розгляді справи судом першої інстанції після скасування рішення суду або ухвали про закриття провадження у справі. Суддя, який брав участь у врегулюванні спору у справі за участю судді, не може брати участі в розгляді цієї справи по суті або перегляді будь-якого ухваленого в ній судового рішення. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстанції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної або першої інстанції, а також у новому розгляді справи після скасування ухвали чи рішення суду апеляційної інстанції. Суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції, не може брати участі в розгляді цієї справи в суді першої чи апеляційної інстанції, а також у новому її розгляді після скасування ухвали чи рішення суду касаційної інстанції. Суддя, який брав участь у вирішенні справи, рішення в якій було в подальшому скасовано судом вищої інстанції, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд за нововиявленими обставинами рішення суду у цій справі. Суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої, апеляційної, касаційної інстанцій, не може брати участі у розгляді заяви про перегляд судового рішення у зв`язку з виключними обставинами у цій справі. Основною метою інституту відводу (самовідводу) судді є гарантування безсторонності та незалежності суду, - зокрема, запобігання упередженості судді (суддів) під час розгляду і вирішення справи. Принцип незалежності, безсторонності і неупередженості суду при розгляді і вирішенні цивільних справ визначено Конституцією України (частина перша статті 129), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (частина перша статті 6) та ЦПК України (стаття 2). Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок застосовувати під час розгляду справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права. У рішенні ЄСПЛ від 09 листопада 2006 року у справі «Білуха проти України» (Belukha v. Ukraine) (§ 49-52,) зазначено, що наявність безсторонності відповідно до пункту першого статті 6 Конвенції повинна визначатися за суб`єктивним та об`єктивним критеріями. Відповідно до суб`єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у цій справі. Відповідно до об`єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд, як такий, та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності. Стосовно суб`єктивного критерію, особиста безсторонність суду презюмується, допоки не надано доказів протилежного. Стосовно об`єктивного критерію, то це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезсторонній, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об`єктивно обґрунтованими. Заяву ОСОБА_1 про відвід судді Синельникова Є. В. мотивовано тим, що суддя вже брав участь у розгляді іншої цивільної справи № 369/220/20 (провадження № 61-5303св22) за позовом ОСОБА_5 , яка діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, у якій виступав головуючим та суддею-доповідачем. Верховний Суд, оцінюючи наявність підстав для відводу за суб`єктивним критерієм, констатує відсутність підстав стверджувати, що суддя Синельников Є. В. виявляє особисту заінтересованість чи прихильність. Презумпція особистої неупередженості судді діє, допоки не з`являться докази на користь протилежного. За об`єктивним критерієм необхідно встановити, чи існують факти, які можна встановити та які можуть ставити під сумнів безсторонність судді. Вирішальним при цьому є те, чи можуть бути побоювання учасників справи щодо відсутності безсторонності у певного судді об`єктивно виправдані. Аналіз заявиОСОБА_1 про відвід судді Синельникова Є. В. свідчить, що в ній викладено виключно незгоду заявниці з процесуальним рішенням судді і відсутнє обґрунтування підстав, передбачених статтею 36 ЦПК України, які викликають сумнів у неупередженості та об`єктивності судді Синельникова Є. В. Незгода сторони з процесуальними рішеннями судді, рішення або окрема думка судді в інших справах, висловлена публічно думка судді щодо того чи іншого юридичного питання не може бути підставою для відводу (частина четверта статті 36 ЦПК України). Таким чином, обґрунтованих сумнівів у неупередженості судді Синельникова Є. В. не наведено, оскільки такі сумніви мають ґрунтуватися на фактичних обставинах, а не на припущеннях. Таких обставин і доказів заявниця не навела і не надала. У частині одинадцятій статті 40 ЦПК України зазначено, що за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу. Керуючись статтями 36, 40 ЦПК України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: У задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Синельникова Євгена Володимировича у справі за позовом ОСОБА_3 , який діє в інтересах недієздатного ОСОБА_2 , до ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Боярської міської територіальної громади Київської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Боярська державна нотаріальна контора Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Служба у справах дітей Боярської міської ради Фастівського району Київської області, про визнання права власності на майно в порядку спадкування за законом, відмовити. Ухвала оскарженню не підлягає. Суддя Ю. В. Черняк