Ухвала КЦС ВС № 569/18678/21

УХВАЛА 15 липня 2026 року м. Київ справа № 569/18678/21 провадження № 61-8838ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Лідовця Р. А. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Луспеника Д. Д., розглянув касаційну скаргу Свято-Миколаївського Милецького чоловічого монастиря Волинської єпархії Української православної церкви, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, державного реєстратора Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області Гарбарчук Ірини Анатоліївни, Сереховичівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Свято-Миколаївський Милецький чоловічий монастир Волинської єпархії Української православної церкви про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов`язання вчинити певні дії та скасування рішень державних реєстраторів та записів про речові права, ВСТАНОВИВ: У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Рівненського міського суду Рівненської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, державного реєстратора Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області Гарбарчук І. А., Сереховичівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Свято-Миколаївський Милецький чоловічий монастир Волинської єпархії Української православної церкви про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов`язання вчинити певні дії та скасування рішень державних реєстраторів та записів про речові права. Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 15 вересня 2021 року справу передано на розгляд до Старовижівського районного суду Волинської області за підсудністю. Рішенням Старовижівського районного суду Волинської області від 06 вересня 2022 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером 0725085403:03:000:0028, площею 6,6200 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 , та кадастровий номер 0725085403:03:000:0028 такої земельної ділянки. Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області скасувати запис в Державному земельному кадастрі про державну реєстрацію земельної ділянки кадастровий номер 725085403:03:000:0028 та запис в Поземельній книзі щодо земельної ділянки кадастровий номер 0725085403:03:000:0028 площею 6,6200 га, що розташована за адресою АДРЕСА_1 . Скасовано рішення державного реєстратора Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області Гарбарчук І. А. про реєстрацію права постійного користування земельною ділянкою кадастровий номер 0725085403:03:000:0028 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2439723307250, номер запису про інше речове право 43624202) за правокористувачем - Свято-Миколаївським мілецьким чоловічим монастирем Волинської єпархії Української православної церкви, код за ЄДРПОУ 21735026 та запис про речове право (право постійного користування за правокористувачем - Свято-Миколаївським мілецьким чоловічим монастирем Волинської єпархії Української православної церкви, код за ЄДРПОУ 21735026 № 43624202, щодо земельної ділянки із кадастровим номером 0725085403:03:000:0028 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2439723307250), який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та припинити таке право із закриттям розділу Державного реєстру прав. Скасовано рішення державного реєстратора Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області Гарбарчук І. А. про реєстрацію права власності за територіальною громадою в особі Сереховичівської сільської ради (код за ЄДРПОУ 04332581) на земельну ділянку кадастровий номер 0725085403:03:000:0028 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2439723307250, номер запису про право власності 43623634) та скасовано запис про право власності №43623634 щодо земельної ділянки із кадастровим номером 725085403:03:000:0028 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2439723307250), який міститься в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та припинено таке право власності із закриттям розділу Державного реєстру прав. Визнано незаконним та скасовано Рішення Сереховичівської сільської ради №9/15 від 13 серпня 2021 року. Ухвалою Волинського апеляційного суду від 05 червня 2026 року відмовлено у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Свято-Миколаївського Милецького чоловічого монастиря Волинської єпархії Української православної церкви на рішення Старовижівського районного суду Волинської області від 06 вересня 2022 року. У липні 2026 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Свято-Миколаївського Милецького чоловічого монастиря Волинської єпархії Української православної церкви, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 червня 2026 року, в якій заявник, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 червня 2026 року, передати справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Касаційну скаргу обґрунтовує тим, що розгляд справи Старовижівським районним судом Волинської області та ухвалення рішення від 06 вересня 2022 року відбулися без належного повідомлення Свято-Миколаївського Милецького чоловічого монастиря Волинської єпархії Української православної церкви як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, та за відсутності його законного представника (настоятеля). Заявник наголошує, що апеляційний суд зробив помилковий та категоричний висновок про участь у судовому засіданні 06 вересня 2022 року уповноваженого представника Монастиря Кравчука О. А. Заявник зазначає, що апеляційний суд не дослідив матеріали справи та не перевірив: хто саме був цим представником, на підставі якого процесуального документа він діяв, чи були його повноваження чинними на момент розгляду справи судом першої інстанції, а також чи вручався Монастирю повний текст рішення від 06 вересня 2022 року, що свідчить про поважність причин пропуску строку. Вивчивши касаційну скаргу, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Згідно із частиною четвертою статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, як і пункт 8 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачають, що однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. Статтею 354 ЦПК України передбачено, що апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу. Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (частина перша статті 126 ЦПК України). Частиною другою статті 358 ЦПК України визначено, що незалежно від поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення, крім випадків: 1) подання апеляційної скарги особою, не повідомленою про розгляд справи або не залученою до участі в ній, якщо суд ухвалив рішення про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки; 2) пропуску строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставин непереборної сили. Згідно із частинами першою, п`ятою статті 268 ЦПК України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення суду. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Судом апеляційної інстанції встановлено, що розгляд позову ОСОБА_1 відбувався за участю представників сторін та третіх осіб, у тому числі представника Свято-Миколаївського Милецького чоловічого монастиря - Фідрі О. О. Відповідно до положень частини другої статті 358 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду не може бути прийнята до розгляду та у відкритті апеляційного провадження відмовляється, якщо скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення. Оскільки повний текст рішення суду першої інстанції було складено у вересні 2022 року, а апеляційну скаргу Свято-Миколаївським Милецьким чоловічим монастирем Волинської єпархії Української православної церкви подано лише 21 травня 2026 року (тобто зі спливом більше ніж трьох років). Належних та допустимих доказів, які б спростовували факт здійснення представництва або підтверджували відкликання повноважень вказаного представника на момент ухвалення рішення, заявником суду надано не було. Отже, суд апеляційної інстанції, врахувавши вимоги наведених норм закону, перевіривши доводи заявника, на які він посилався як на підставу для поновлення строку на апеляційне оскарження, та встановивши, що ці підстави є неповажними, дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження на підставі пункту 4 частини першої статті 358 ЦПК України. У постанові від 25 вересня 2024 року у справі № 490/9587/18 (провадження № 14-29цс24) Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що «сторона у справі має проявляти інтерес щодо ходу її розгляду судом. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб`єктивні, а об`єктивні та непереборні причини їх пропуску. Такий підхід є складовою частиною принципу правової визначеності у площині запобігання перегляду остаточних судових рішень за відсутності вагомих для цього підстав. Норма про відмову у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга подана після спливу одного року з дня складення повного тексту судового рішення (частина друга статті 358 ЦПК України) не порушує саму сутність права доступу до правосуддя, а запровадження наведеного процесуального строку відповідає завданням цивільного судочинства та основним засадам (принципам) цивільного судочинства, зокрема таким, як: «змагальність сторін» (кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій) та «неприпустимість зловживання процесуальними правами» (учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається)». У постанові від 05 квітня 2023 року у справі № 301/2320/15-ц (провадження № 61-9348св22) Верховний Суд зазначив, що «з огляду на імперативний характер частини другої статті 358 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання апеляційної скарги) та присічність річного строку, визначеного вказаною процесуальною нормою, який поновленню не підлягає, суд позбавлений за таких обставин можливості оцінювати поважність причин пропуску строку на апеляційне оскарження, а тому у суду апеляційної інстанції були відсутні правові підстави для з`ясування поважності причин пропуску, поновлення строку на апеляційне оскарження та відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою вказаної особи, поданою після спливу річного строку з дня постановлення оскаржуваного рішення». Отже, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження, правильно застосувавши положення частини другої статті 358 ЦПК України. Вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває у межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави (рішення Європейського суду з прав людини від 26 квітня 2007 року у справі «Олександр Шевченко проти України» та від 14 жовтня 2003 року у справі «Трух проти України»). Доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод; якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами-членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Нешев проти Болгарії» від 28 жовтня 2004 року). При цьому, складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зазначає, що сторони судового провадження повинні мати право очікувати застосування до їхньої справи чинних норм процесуального законодавства (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Дія 97» проти України від 21 жовтня 2010 року). Такий правовий висновок міститься у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 361/161/13-ц (провадження № 61-37352сво18). Згідно із частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Ураховуючи те, що заявником не було надано належних та допустимих доказів поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження, Верховний Суд погоджується з висновком апеляційного суду та визнає доводи касаційної скарги необґрунтованими. Інші доводи касаційної скарги дублюють викладене у апеляційній скарзі обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та були повністю оцінені апеляційним судом, унаслідок чого ухвалено законне судове рішення. Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, зі спливом значного проміжку часу, є порушенням принципу юридичної визначеності та «права на суд», гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункти 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року). Безпідставне поновлення строку на оскарження судового рішення, що набрало законної сили, є порушенням вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду. Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Згідно із частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Частиною шостою статті 394 ЦПК України визначено, що ухвала про відмову у відкритті касаційного провадження повинна містити мотиви, з яких суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження. З огляду на зміст оскаржуваного судового рішення та касаційної скарги, вона є необґрунтованою, правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити. Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Свято-Миколаївського Милецького чоловічого монастиря Волинської єпархії Української православної церкви, на ухвалу Волинського апеляційного суду від 05 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, державного реєстратора Дубівської сільської ради Ковельського району Волинської області Гарбарчук Ірини Анатоліївни, Сереховичівської сільської ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, Свято-Миколаївський Милецький чоловічий монастир Волинської єпархії Української православної церкви про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом визнання протиправною та скасування державної реєстрації земельної ділянки, зобов`язання вчинити певні дії та скасування рішень державних реєстраторів та записів про речові права відмовити. Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Р. А. Лідовець І. Ю. Гулейков Д. Д.Луспеник