Ухвала КЦС ВС № 343/1826/25

УХВАЛА 13 липня 2026 року м. Київ справа № 343/1826/25 провадження № 61-9164ск26 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Креховецька Надія Миколаївна, на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання малолітньої дитини, ВСТАНОВИВ: У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання малолітньої дитини. Позов мотивовано тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 05 серпня 2025 року розірвано. У шлюбі народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка після припинення сімейних відносин проживає разом із матір`ю. Долинський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 29 травня 2025 року стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у твердій грошовій сумі у розмірі 5 000,00 грн щомісячно. Позивач зазначала, що у зв`язку зі стоматологічними захворюваннями дитина потребувала лікування, проведення медичних обстежень, а також у зв`язку із вимушеним перебуванням за межами України в умовах воєнного стану відвідувала заклад дошкільної освіти на території Чеської Республіки. Загальний розмір понесених витрат становив 102 274,60 грн, з яких: 21 550,00 грн - витрати на лікування та медичне обстеження, 40 770,00 чеських крон, що за курсом НБУ становило 80 724,60 грн, - витрати на оплату дошкільного закладу. Посилаючись на те, що обидва батьки зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, ОСОБА_1 просила стягнути з відповідача половину понесених витрат у розмірі 51 137,30 грн. Долинський районний суд Івано-Франківської області рішенням від 24 лютого 2026 року позов задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 додаткові витрати на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , пов`язані з її лікуванням, у розмірі 10 775,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Долинський районний суд Івано-Франківської області додатковим рішенням від 17 березня 2026 року заяву представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Семківа М. Н. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 786,00 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовив. Заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Креховецької Н. М. про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково. Стягнув із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 495,97 грн. У задоволенні решти вимог заяви відмовив. Івано-Франківський апеляційний суд постановою від 05 червня 2026 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 адвоката Креховецької Н. М. задовольнив частково. Рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2026 року залишив без змін. Додаткове рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 17 березня 2026 року змінив у частині розподілу витрат на професійну правничу допомогу. Зменшив розмір витрат на професійну правничу допомогу, присуджених із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за розгляд справи судом першої інстанції, із 15 786,00 грн до 5 000,00 грн. В іншій частині додаткове рішення суду першої інстанції залишив без змін. 05 липня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Креховецька Н. М., засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 червня 2026 року. Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. За змістом статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. У пункті 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури в суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, оскільки касаційне провадження здійснюється після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) зазначила, що касаційний перегляд є екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції, які обмежуються вирішенням питань права, а також на більший ступінь формальності касаційної процедури. ЦПК України визначає баланс між гарантіями права на справедливий судовий розгляд, зокрема правом на розгляд справи судом, встановленим законом, передбаченим пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та принципом остаточності судових рішень res judicata. У такий спосіб фактично закріплено модель обмеженої касації, що реалізується шляхом застосування процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження. Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах із ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, передбачених цією нормою. Встановлення у процесуальному законі виняткових підстав для касаційного оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах із ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, лише у випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, спрямоване на забезпечення остаточності судових рішень, стабільності й визначеності у цивільних правовідносинах. Відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи про стягнення аліментів, збільшення та зменшення їх розміру, припинення стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства). Предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення додаткових витрат на дитину у розмірі 51 137,30 грн, справа є малозначною відповідно до пункту 3 частини шостої статті 19 ЦПК України. Таким чином, судові рішення у цій справі не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що справа має виняткове значення для заявника та її малолітньої дитини, а також становить значний суспільний інтерес, оскільки стосується питання віднесення витрат на дошкільну освіту дитини, яка вимушено перебуває за кордоном у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, до додаткових витрат у розумінні статті 185 СК України. Також заявник зазначає про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування статті 185 СК України до таких правовідносин. Надаючи оцінку наведеним доводам щодо наявності підстав для касаційного перегляду судових рішень у малозначній справі, Верховний Суд зазначає таке. Саме собою посилання заявника на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у певних правовідносинах або на особливе значення результату вирішення спору для сторони не свідчить про наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України виняткових підстав для касаційного перегляду. Вирішення питання про те, чи є конкретні витрати додатковими витратами на дитину в розумінні статті 185 СК України, залежить від установлених судами фактичних обставин кожної конкретної справи, зокрема характеру таких витрат, причин їх виникнення, їх необхідності, зв`язку з особливими обставинами та наданих сторонами доказів. Суди попередніх інстанцій, дослідивши подані сторонами докази, встановили, що витрати на стоматологічне лікування дитини зумовлені особливими обставинами, пов`язаними зі станом її здоров`я, у зв`язку із чим стягнули з відповідача половину таких витрат. Водночас суди дійшли висновку, що витрати на оплату відвідування дитиною закладу дошкільної освіти у цій конкретній справі не підтверджені як такі, що були викликані особливими обставинами у розумінні статті 185 СК України, та фактично належать до звичайних витрат, пов`язаних із забезпеченням розвитку та утримання дитини. Наведені у касаційній скарзі аргументи щодо вимушеного перебування дитини за кордоном, необхідності її адаптації та відвідування дошкільного закладу були предметом перевірки судів попередніх інстанцій та отримали відповідну правову оцінку. Незгода заявника з такою оцінкою доказів та висновками судів щодо застосування норм матеріального права до встановлених обставин справи не свідчить про наявність виключної правової проблеми або необхідність формування єдиної правозастосовчої практики. Посилання заявника на значну кількість дітей, які перебувають за межами України у зв`язку із воєнним станом, саме собою не свідчить, що ця конкретна справа виходить за межі індивідуального сімейного спору між батьками щодо розподілу понесених витрат на дитину. Верховний Суд враховує важливість питань забезпечення прав та інтересів дитини, однак така обставина сама собою не усуває встановлених процесуальним законом обмежень щодо касаційного перегляду судових рішень у малозначних справах. Заявник не навела переконливих доводів того, що наслідки розгляду цієї справи виходять за межі її індивідуального інтересу або що касаційний перегляд необхідний для забезпечення розвитку права чи формування єдиної правозастосовчої практики. Отже, наведені у касаційній скарзі доводи не підтверджують існування випадків, передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Віднесення цієї справи до категорії малозначних є передбачуваним з огляду на предмет спору, ціну позову та положення процесуального закону. Спір був розглянутий судами першої та апеляційної інстанцій, які мали повну юрисдикцію щодо встановлення фактичних обставин справи та застосування норм матеріального і процесуального права. Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої умови прийнятності касаційної скарги можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви, а з огляду на особливий статус суду касаційної інстанції касаційні процедури можуть бути більш формальними, особливо якщо провадження здійснюється після розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій (рішення у справах «Levages Prestations Services v. France» («Леваж Престасьон Сервіс проти Франції»), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» («Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії»)). Європейський суд з прав людини у пункті 122 рішення від 05 квітня 2018 року у справі «Zubac v. Croatia» («Зубац проти Хорватії») зазначив, що якщо національне законодавство наділяє Верховний Суд повноваженнями здійснювати відбір справ для касаційного перегляду, цей суд не повинен бути пов`язаний можливими помилками судів нижчих інстанцій при визначенні доступу до касаційного перегляду, оскільки інший підхід міг би істотно перешкодити виконанню ним своєї особливої функції. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Оскільки оскаржувані судові рішення ухвалено у малозначній справі, а касаційна скарга не містить належного обґрунтування наявності виняткових підстав для її перегляду судом касаційної інстанції, у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити. Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Креховецька Надія Миколаївна, на рішення Долинського районного суду Івано-Франківської області від 24 лютого 2026 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 05 червня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення додаткових витрат на утримання малолітньої дитини. Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подавала касаційну скаргу. Ухвала оскарженню не підлягає. Судді:Є. В. Петров А. І. Грушицький І. В. Литвиненко