Постанова КЦС ВС № 546/192/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року м. Київ справа № 546/192/23 провадження № 61-2211св25 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Синельникова Є. В., суддів: Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Шиповича В. В., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діють адвокати Ткаченко Анна Володимирівна та Нестеренко Наталія Миколаївна, на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 06 червня 2024 року у складі Зіненка Ю. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2025 року у складі колегії суддів Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М., ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА Короткий зміст позовних вимог У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , уточнивши вимоги якого, остаточно просив: - витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 належну на праві власності ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у рівних частках земельну ділянку, кадастровий номер 5324281900:00:001:0155, площею 4,47 га, яка розташована на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області; - припинити право ОСОБА_2 на оренду земельної ділянки, кадастровий номер 5324281900:00:001:0155, площею 4,47 га, яка розташована на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області; - скасувати державну реєстрацію права оренди вказаної земельної ділянки, яка проведена в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30 березня 2018 року, номер запису в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про інше речове право 25555488. Позов мотивований тим, що 21 березня 2018 року між батьком позивача ОСОБА_4 як орендодавцем та ОСОБА_2 як орендарем укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,47 га з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155, що знаходиться на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області. Відповідно до пункту 7 його укладено строком на 10 років, тобто до 21 березня 2028 року. Вказував, що на усіх сторінках договору міститься підпис іншої особи, а не батька позивача. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом позивач та його сестра ОСОБА_3 набули право власності по 1/2 частині земельної ділянки кожний. Перебування земельної ділянки у користуванні ОСОБА_2 позбавляє позивача можливості реалізувати на власний розсуд право власності на частину земельної ділянки. Також позивач зазначав, що всупереч вимогам статті 207 ЦК України договір оренди не підписувався батьком позивача ОСОБА_4 як стороною договору, внаслідок чого оспорюваний договір не може вважатися таким, що вчинений у письмовій формі. Стан здоров`я батька позивача на дату укладення договору не перешкоджав будь-яким чином підписати його власноручно та не передбачав необхідності підписання оспорюваного договору за дорученням ОСОБА_4 у його присутності іншою особою. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Решетилівський районний суд Полтавської області рішенням від 06 червня 2024 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2025 року, позов задовольнив частково. Скасував державну реєстрацію іншого речового права - права оренди земельної ділянки, номер запису про інше речове право: 25555488, та припинив право ОСОБА_2 на оренду земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 4,47 га, кадастровий номер 5324281900:00:001:0155, яка розташована на території Лобачівської сільської ради Полтавського району Полтавської області, що виникло на підставі договору оренди землі від 21 березня 2018 року, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 . В іншій частині позову відмовив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати, які складаються із судового збору у розмірі 536,80 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивовано так. Ухвалою суду першої інстанції від 22 травня 2023 року за клопотанням представника позивача з метою проведення почеркознавчої експертизи, зокрема, витребувано у відповідача ОСОБА_2 оригінал договору оренди землі, укладеного 21 березня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155. 23 червня 2023 року представниці відповідача Нестеренко Н. М. та Ткаченко А. І. повідомили суд про неможливість подати витребувані докази, оскільки ОСОБА_2 не може подати до суду оригінал договору оренди землі, укладеного 21 березня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155, у зв`язку з його втратою. Ухвалою суду від 05 вересня 2023 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 адвоката Павлюка І. О. призначено у справі судову почеркознавчу експертизу щодо належності підпису, який міститься на договорі оренди ОСОБА_4 14 листопада 2023 року ухвалою суду за клопотанням провідного судового експерта Полтавського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» Гритченка А. про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи (оригіналу договору оренди від 21 березня 2018 року), поновлено провадження у справі. У зв`язку з відсутністю у відповідача оригіналу договору оренди від 21 березня 2018 року, про що він зазначив у письмовому повідомлення, яке надійшло до суду 23 червня 2023 року, клопотання судового експерта про надання оригіналу договору оренди було залишено без задоволення. 19 березня 2024 року до суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експерта та повернуто судову справу. Таким чином, почеркознавча експертиза у справі проведена не була у зв`язку із відсутністю у сторін оригіналу договору оренди землі від 21 березня 2018 року. Суд першої інстанції врахував доводи позивача про те, його батько за життя не підписував договір, у зв`язку з чим оригінал договору оренди у нього відсутній, та дійшов висновку що саме на відповідача покладається обов`язок спростувати це твердження та надати докази на підтвердження своїх доводів у частині належного укладення договору оренди землі, однак відповідач таких доказів не надав. Посилання відповідача у повідомленні про неможливість подати витребувані судом докази у зв`язку з їх втратою суд розцінив як умисне ухиленням від подання доказів, витребуваних судом і необхідних для призначення та проведення судової почеркознавчої експертизи. Таким чином, суд встановив, що батько позивача ОСОБА_4 спірний договір оренди землі не підписував, тому такий договір є неукладеним. Також суд першої інстанції вказав, що доказів належного виконання умов договору, зокрема в частині сплати орендної плати як ОСОБА_4 , так і ОСОБА_1 , сторона відповідача не надала, пославшись на втрату розписок разом із договором оренди. Суд вважав, що сама по собі реєстрація неукладеного договору оренди порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження своєю власністю. Отже, реєстрація права оренди ОСОБА_2 на земельну ділянку, коли договір оренди попередній її власник ОСОБА_4 фактично не підписував, тобто цей правочин є неукладеним, не відповідає вимогам закону. Тому суд виснував, що вимоги позовної заяви в частині скасування державної реєстрації спірного договору оренди землі та припинення права оренди підлягають задоволенню. Надаючи оцінку позовній давності, суд зазначив, що позов є негаторним, тому за таких обставин наслідки спливу позовної даності не застосовуються, оскільки особа, яка є власником нерухомого майна, не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном. Негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення. Короткий зміст вимог та доводи касаційної скарги 21 лютого 2025 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діють адвокати Ткаченко А. В. та Нестеренко Н. М., засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 06 червня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2025 року у цій справі, у якій посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. У касаційній скарзі представники заявника посилаються на: - пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19 (провадження № 14-79цс21) та постановах Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 (провадження № 61-5330св24), від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21 (провадження № 61-9158св22), від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22 (провадження № 61- 431св23), від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22 (провадження № 61-2665св23), крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; - пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу (суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи). Заявники зазначають, що договір оренди укладено відповідно до Закону України «Про оренду землі» та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Починаючи з цього моменту, відповідач законно користується спірною земельною ділянкою, жодних претензій, доповнень чи зауважень до змісту договору, сплати орендної плати, виконання інших умов договору за життя ОСОБА_4 не пред`являв. Спадкоємці ОСОБА_4 , отримавши свідоцтво про право на спадщину, з 25 листопада 2019 року будь-яких претензій до заявника щодо виконання умов договору також не пред`являли. Суд першої інстанції залишив поза увагою, що сторона позивача має екземпляр договору, оскільки саме позивачем було подано його письмову копію та завірено його особистим підписом. Апеляційний суд не звернув уваги, що 15 листопада 2024 року було надіслано клопотання про приєднання доказів, в якому відповідач просив долучити до матеріалів справи копію розписки про отримання позивачем 25 000,00 грн та квитанції про сплату орендної плати за пай від 19 грудня 2023 року за №№ 34, 35, 36, 38, а також те, що позивач підтвердив ту обставину, що ніяких претензій до відповідача з приводу сплати коштів за оренду землі не має. У клопотанні відповідачем обґрунтовано неможливість подання доказів в суді першої інстанції, а тому суд апеляційної інстанції повинен був прийняти вказані докази до розгляду. Крім того, за Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником 1/2 частини земельної ділянки, натомість суди ухвалили рішення щодо скасування державної реєстрації права оренди всієї земельної ділянки. Провадження у суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 30 квітня 2025 року у складі колегії суддів Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М. відкрив касаційне провадження у справі за поданою касаційною скаргою, витребував справу із суду першої інстанції, надав строк для подання відзиву на касаційну скаргу. Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11 червня 2026 року визначено колегію суддів для розгляду цієї справи Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Осіян О. М., Сакара Н. Ю. Верховний Суд ухвалою від 11 червня 2026 року справу призначив до судового розгляду. Відзив на касаційну скаргу не подано. Фактичні обставини справи, встановлені судами Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ЯГ № 653500, виданого 17 травня 2007 року, ОСОБА_4 належала земельна ділянка площею 4,47 га, яка розташована на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області (т. 1, а. с. 37). 21 березня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, кадастровий номер 5324281900:00:001:0155 (т. 1, а. с. 31-34) строком на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна вбачається, що 21 березня 2018 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено договір оренди землі б/н строком на 10 років щодо земельної ділянки, кадастровий номер 5324281900:00:001:0155, номер запису про інше речове право - 25555488. Запис здійснено на підставі рішення державного реєстратора виконавчого комітету Решетилівської міської ради Полтавської області Верховода К. В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 40450942 від 03 квітня 2018 року (т. 2, а. с. 129-130). ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 56). Спадщину у вигляді по 1/2 частці земельної ділянки, кадастровий номер 5324281900:00:001:0155, площею 4,74 га, яка розташована на території Лобачівської сільської ради Решетилівського району Полтавської області, після померлого ОСОБА_4 прийняли ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 25 листопада 2019 року державним нотаріусом Решетилівської державної нотаріальної контори та зареєстрованим у реєстрі за № 2404 (т. 1, а. с. 30). Відповідача оригінал договору оренди землі від 21 березня 2018 року суду першої інстанції не надав, оскільки з його слів він був ним втрачений, судова почеркознавча експертиза підпису ОСОБА_4 у договорі проведена не була.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА Позиція Верховного Суду Згідно із положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги. Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним критеріям оскаржувані судові рішення відповідають з огляду на таке. Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України). Стаття 14 Конституції України визначає, що право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами і державою виключно відповідно до закону. Згідно із статтею 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним, примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану. Стаття 317 ЦК України передбачає, що саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею. На підставі статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Держава не втручається у здійснення власником права власності. За вимогами статті 321 ЦК України право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти. Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті). Правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети. Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв волі учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України. Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням. Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, за положеннями частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України). Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу загальних приписів статті 203 та частини першої статті 215 ЦК України, а також спеціальних правил статей 229-233 цього Кодексу про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 цього Кодексу йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли. Законодавець за загальним правилом, викладеним у статті 218 ЦК України, не передбачає наслідків у вигляді недійсності правочину у разі недотримання вимог щодо письмової форми правочину, встановлюючи водночас коло доказів, якими одна зі сторін може заперечувати факт вчинення правочину або окремих його частин (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, інші докази, крім свідчень свідків). Натомість виконання правочину його учасниками може бути способом волевиявлення до вчинення правочину відповідно до його суттєвих умов, передбачених законодавством. Відповідне регулювання міститься і в положеннях ЦК України про договір. У статті 626 ЦК України закріплено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (частина третя статті 626 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Частиною першою статті 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини. Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. За змістом частини другої статті 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом. Порядок укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі визначається Законом України від 06 жовтня 1998 року № 161-ХІV «Про оренду землі» в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 161-ХІV). За змістом статті 13 Закону № 161-ХІV договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. За частиною першою статті 14 Закону № 161-ХІV договір оренди землі укладається в письмовій формі. Частиною першою статті 15 Закону № 161-ХІV передбачено, що істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. Ці умови є обов`язковими та без досягнення згоди щодо них договір не вважається укладеним. Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц, правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено. Відповідно до сталої судової практики у випадку оспорювання самого факту укладення правочину такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19, від 27 листопада 2024 року у справі № 204/8017/17, від 13 травня 2026 року у справі № 456/252/22). За частиною другою статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. Конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі (пункт 7.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц). Отже, враховуючи обов`язкову письмову форму для договору оренди землі, встановлені судами конкретні обставини справи, що розглядається, колегія суддів вважає, що відповідач не надав належних і допустимих доказів належного виконання умов договору оренди землі від 21 березня 2018 року. З приводу не прийняття нових доказів у суді апеляційної інстанції колегія суддів зазначає, що у відзиві на позовну заяву від 06 квітня 2023 року відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, вказував, що обставини сплати оренди спадкоємцям орендодавця надасть для огляду в суді безпосередньо в судовому засіданні. 15 листопада 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якого діє Ткаченко А. В., звернувся до суду апеляційної інстанції з клопотанням про приєднання доказів, які, на переконання відповідача, свідчать про належне виконання умов договору оренди землі в частині сплати орендної плати. Відповідно до частин першої, третьої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Колегія суддів звертає увагу, що з часу заявлення відповідачем про існування доказів належного виконання умов договору оренду землі, про що зазначив у відзиві на позовну заяву від 06 квітня 2023 року, та до подання до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення до справи доказів від 15 листопада 2024 року пройшло 19 місяців, але ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду відповідач не надав доказів неможливості подання до суду першої інстанції нових доказів з причин, що об`єктивно не залежали від нього, тому суд апеляційної інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання про долучення до справи доказів сплати відповідачем орендної плати спадкоємцям орендодавця. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що факт одноразової сплати орендної плати відповідачем за користування земельної ділянки у 2024 році під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не можна трактувати як вчинення конклюдентних дій, тому не вбачає підстав для застосування доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) до правовідносин, що склалися між сторонами у цій справі. Відповідно до частини першої статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Згідно частини першої статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: 1) для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; 2) сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. Ухвалою суду першої інстанції від 05 вересня 2023 року за клопотанням представника позивача ОСОБА_1 адвоката Павлюка І. О. було призначено у справі судову почеркознавчу експертизу щодо належності підпису, який міститься на договорі оренди, ОСОБА_4 14 листопада 2023 року ухвалою суду за клопотанням провідного судового експерта Полтавського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім. засл. проф. М.С. Бокаріуса» Андрія Гритченка про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення експертизи (оригіналу договору оренди від 21 березня 2018 року) було поновлено провадження у справі у зв`язку з відсутністю у відповідача оригіналу договору оренди від 21 березня 2018 року, про що він зазначив у письмовому повідомлення, яке надійшло до суду 23 червня 2023 року, а клопотання судового експерта про надання оригіналу договору оренди було залишено без задоволення. 19 березня 2024 року до суду надійшло повідомлення про неможливість надання висновку експерта № 3544 та повернуто судову справу. Таким чином, судова почеркознавча експертиза у цій справі проведена не була у зв`язку з відсутністю у сторін оригіналу договору оренди землі від 21 березня 2018 року. Ухвалою суду першої інстанції від 22 травня 2023 року за клопотанням представника позивача з метою проведення експертизи було, зокрема, витребувано у відповідача ОСОБА_2 оригінал спірного договору оренди щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155. Згідно із частиною третьою статті 107 ЦПК України при визначенні матеріалів, що надаються експерту чи експертній установі, суд у необхідних випадках вирішує питання про витребування відповідних матеріалів за правилами, передбаченими цим Кодексом для витребування доказів. Відповідно до частини першої статті 84 ЦПК України учасник справи, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений у частинах другій та третій статті 83 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї. Особи, які не мають можливості подати доказ, який витребовує суд, або не мають можливості подати такий доказ у встановлені строки, зобов`язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п`яти днів з дня вручення ухвали. У разі неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, а також за неподання таких доказів з причин, визнаних судом неповажними, суд застосовує до відповідної особи заходи процесуального примусу, передбачені цим Кодексом. У разі неподання учасником справи з неповажних причин або без повідомлення причин доказів, витребуваних судом, суд залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання, а також яке значення мають ці докази, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у його визнанні, або може здійснити розгляд справи за наявними в ній доказами, або, у разі неподання таких доказів позивачем, - також залишити позовну заяву без розгляду. 23 червня 2023 року від представниць відповідача Нестеренко Н. М. та Ткаченко А. І. до суду першої інстанції надійшло повідомлення про неможливість подати витребувані докази та зазначено, що ОСОБА_2 не може подати до суду оригінал договору оренди землі, укладеного 21 березня 2018 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки з кадастровим номером 5324281900:00:001:0155 у зв`язку з його втратою. Таким чином, вважаючи неповажною причину ненадання оригіналу договору оренди землі відповідачем, суди правильно вважали, що сторона відповідача ухилилася від подання доказу, а також, враховуючи, що цей доказ витребовувався для проведення почеркознавчої експертизи, обґрунтовано визнали ту обставину, що спадкодавець ОСОБА_4 спірний договір оренди не підписував. Суди першої та апеляційної інстанцій на підставі повного та всебічного дослідження доказів, визнавши ту обставину, що ОСОБА_4 спірний договір оренди землі не підписував, враховуючи відсутність доказів належного виконання договору оренди землі в частині сплати орендної плати відповідачем дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у частині припинення права відповідача ОСОБА_2 на оренду спірної земельної ділянки та скасування державної реєстрації права оренди. За таких обставин Верховний Суд виснує, що суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно визначившись із характером спірних правовідносин, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для вирішення справи, дійшов загалом обґрунтованого висновку про наявність достатніх правових підстав для часткового задоволення позову. Доводи заявника про те, що ОСОБА_1 є власником 1/2 частини земельної ділянки, а суди натомість ухвалили рішення про скасування державної реєстрації щодо всієї земельної ділянки, колегія суддів не бере до уваги, оскільки апеляційний суд надав належну оцінку вказаним доводам та виснував, що підставою для задоволення вказаної позовної вимоги є встановлений судом першої інстанції факт неукладення договору оренди землі від 21 березня 2018 року. При цьому ОСОБА_3 як власник іншої 1/2 частини спірної земельної ділянки, яка брала участь у розгляді справи як третя особа, під час судового розгляду проти задоволення позовних вимог не висловлювалася, судові рішення не оскаржувала, тобто погодилася з висновками судів у цій частині. Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19 (провадження № 14-79цс21) та постановах Верховного Суду від 24 липня 2024 року у справі № 646/857/18 (провадження № 61-5330св24), від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21 (провадження № 61-9158св22), від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22 (провадження № 61-431св23), від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22 (провадження № 61-2665св23), колегія суддів до уваги не бере, оскільки висновки апеляційного суду не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах Верховного Суду. Отже, доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, значною мірою зводяться до встановлення протилежних зазначеному обставин та переоцінки доказів. Водночас встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18). У справі, що розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли під час кваліфікації спірних відносин. Наявність у заявника іншої точки зору на встановлені судом обставини та щодо оцінки наявних у матеріалах доказів не спростовує законності та обґрунтованості оскаржуваного судового рішення та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь заявника. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих і правильних висновків судів попередніх інстанцій. Оскаржувані судові рішення є достатньо мотивованими. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення. За правилами частин першої, другої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Суд апеляційної інстанції відповідно до вимог статті 367 ЦПК України перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у місцевому суді. Доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій і не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень. Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діють адвокати Ткаченко Анна Володимирівна та Нестеренко Наталія Миколаївна, залишити без задоволення. Рішення Решетилівського районного суду Полтавської області від 06 червня 2024 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 22 січня 2025 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий Є. В. Синельников Судді О. М. Осіян Н. Ю. Сакара В. В. Сердюк В. В. Шипович