Постанова 4874 № 918/239/26

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД 33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 липня 2026 року Справа № 918/239/26 Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Головуючий суддя Хабарова М.В., суддя Мамченко Ю.А., суддя Гудак А.В., секретар судового засідання Щербак В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карпунець Оксани Іванівни на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2026 у справі № 918/239/26 (суддя Романюк Р.В., повне рішення складено 20.04.2026) за позовом Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" до Фізичної особи-підприємця Карпунець Оксани Іванівни про стягнення 440 324,29 грн заборгованості за участі представників: від позивача - Чудінович О.В. від відповідача - не з`явились ВСТАНОВИВ: Рішенням Господарського суду Рівненської області від 16.04.2026 у справі №918/239/26 позов задоволено. Стягнуто з ФОП Карпунець Оксани Іванівни на користь ПАТ "Рівнеобленерго" 440324,29 грн заборгованості та 5283,89 грн витрат по сплаті судового збору. В обґрунтування ухваленого рішення суд першої інстанції, встановивши доведеність факту неналежного виконання ФОП Карпунець О.І. умов договору №7000043048 про розстрочку виконання зобов`язань від 26.02.2025 в частині погашення ним заборгованості, дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з останньої 440 324,29 грн. Не погоджуючись з ухваленим рішенням, ФОП Карпунець О.І. звернулась з апеляційною скаргою до Північно-західного апеляційного господарського суду, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову позивача в частині дострокового стягнення всього залишку заборгованості за п. 2.1.4 договору розстрочки та/або зменшити розмір стягнення відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України з урахуванням добросовісної поведінки, стану здоров`я, умов воєнного стану, монопольного становища кредитора та відсутності понесених реальних збитків позивачем. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, вказує про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме: 1) помилкова ним кваліфікація предмету стягнення як "заборгованість за договором", тоді як правовою природою предмету даного спору є стягнення неустойки (штрафу); 2) помилкове тлумачення ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, наслідком чого стала відмова у зменшенні розміру стягнення; 3) відсутність застосування судом принципу добросовісності та заборони суперечливої поведінки кредитора; 4) незастосування п.18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо звільнення боржника від обов`язку сплати неустойки (штрафу) за прострочення виконання грошового зобов`язання у період дії воєнного стану та не застосування норм про договір приєднання та зловживання правом суб`єкта монополії. Відповідач також зазначає про неповне з`ясування судом першої інстанції матеріалів справи, а саме: відсутність дослідження Акту ПРРЕЕ та методології нарахування суми первісного зобов`язання; відсутність понесення позивачем збитків, недослідження добросовісної поведінки апелянта (періодичну сплату, виписні епікризи, пенсійне посвідчення). Щодо порушення судом норм процесуального права, апелянт вказує на порушення судом першої інстанції ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, а саме у рішенні суду першої інстанції повністю відсутня оцінка таких аргументів апелянта: конклюдентна зміна умов виконання договору внаслідок 11 місяців прийняття позивачем занижених платежів (ст.205, 642 Цивільного кодексу України); монопольне становище позивача та кваліфікація Договору розстрочки як договору приєднання (ст. 634 Цивільного кодексу України); принцип заборони суперечливої поведінки (ч.3 ст.509, ст.3 Цивільного кодексу України); відсутність доведених збитків позивача як ключова обставина для ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, стан здоров`я апелянта як обставина, що має "істотне значення" (ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України); умови воєнного стану та п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України та клопотання про витребування розрахунку суми Акту ПРРЕЕ. У відповідності до ст.263 Господарського процесуального кодексу України позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому вказав, що судом першої інстанції належно визнано доведеним факт неналежного виконання апелянтом умов Договору № 7000043048 про розстрочку виконання зобов`язань від 26.02.2025 в частині погашення боржником заборгованості в розмірі 440324,29 грн та за відсутності доказів повної її сплати, вважає наявними підстави для її стягнення з відповідача. У судове засідання 08.07.2026 з`явився представник позивача, який надав свої пояснення по суті спору. Відповідач в судове засідання не з`явився, явку свого повноважного представника не забезпечив. Матеріалами справи підтверджується, що ухвалу суду від 24.06.2026 , якою було відкладено розгляд даної справи на 08.07.2026, було вручено 29.06.2026 (з відміткою "члену сім`ї") (а.с.172) Згідно з ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Враховуючи приписи ст.273 Господарського процесуального кодексу України про строки перегляду справ в апеляційній інстанції, а також враховуючи те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, колегія суддів визнала за можливе розглядати апеляційну скаргу за відсутності представника відповідача. Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст.269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, відзив на апеляційну скаргу, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду дійшла наступного висновку. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 26.02.2025 Карпунець О.І. до Приватного акціонерного товариства "Рівнеобленерго" подано заяву в якій зазначено, що у зв`язку з існуючою заборгованістю по Акту про порушення №RO13161 від 18.10.2024, яка станом на 26.02.2025 становить 580 324,29 грн, прошу надати розстрочку оплати щодо даної заборгованості та укласти договір про розстрочку виконання зобов`язань та скласти графік погашення заборгованості, на термін 11 місяців. 26.02.2025 між Приватним акціонерним товариством "Рівнеобленерго" (Кредитор) та ФОП Карпунець Оксаною Іванівною (Боржник) було укладено Договір №7000043048 про розстрочку виконання зобов`язань (далі - договір), за умовами п. 1.1. якого, предметом цього договору є визначення порядку та умов погашення боржником нарахувань по Акту про порушення ПРРЕЕ №R013161 від 18.10.2024, що на дату укладення цього договору згідно акту звірки (додаток №1) складає 580 324,29 грн, в строки, визначені Графіком погашення заборгованості, що є додатком № 2 до цього договору (надалі - Графік) та яка існує на момент укладання цього договору. Відповідно до п.п. 2.1.1. - п.п. 2.1.4. п. 2.1. договору, боржник зобов`язаний: оплатити заборгованість по нарахуванню по Акту про порушення ПРРЕЕ, згідно умов даного договору; проводити оплату за послуги з розподілу електричної енергії поточного періоду згідно з умовами договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії № 270009093 від 01.01.2019 року (надалі - основний договір). Якщо згідно з умовами основного договору боржник забезпечує оплату послуги з розподілу електричної енергії; в разі неможливості проведення оплати боргу згідно погодженого сторонами графіку, надати повідомлення кредитору про перешкоди у виконанні договірних зобов`язань; в разі невнесення платежів в строки передбачені графіком, вважати, що термін погашення боргу в повному обсязі настав і сплатити борг повністю. Пунктами 2.1.4, 2.4.3 договору визначено, що кредитор має право у випадку порушення боржником термінів погашення заборгованості по даному договору та/або при несвоєчасній оплаті послуг поточного періоду згідно умов основного договору, діяти згідно вимог чинного законодавства. В разі невнесення платежів в строки та в сумах згідно графіку, кредитор має право вважати, що термін погашення боргу настав і вимагати сплати боргу в повному обсязі. Згідно з п. 3.1. та п. 3.2. договору розрахунок за цим договором проводиться в сумах та в строки визначені згідно графіку, за заборгованість по нарахуванню по акту порушення ПРРЕЕ, IBAN: НОМЕР_1 в Філія - РОУ АТ "Ощадбанк", код ЄДРПОУ 05424874. З метою виключення помилок в сумі заборгованості кредитор та боржник мають періодично, на вимогу будь якої з сторін, проводити звірку розрахунків по погашенню боргу з оформленням відповідного акту звірки. Пунктом 4.2. договору сторони передбачили, що у разі невнесення платежів в строки згідно графіку та настання терміну погашення боргу в повному обсязі, кредитор має право нараховувати боржнику три відсотки річних та інфляційні втрати на прострочену суму заборгованості. Договір набирає чинності з дати підписання сторонами і діє до повної ліквідації заборгованості боржником, а в разі настання обставин, передбачених п. 4.2. Договору - до моменту настання цих обставин (п. 6.3. Договору). Відповідно до Графіку погашення заборгованості (додаток №2 до договору), кредитор та боржник домовились, що заборгованість по нарахуванню по акту порушення ПРРЕЕ згідно Акту звірки від 26.02.2025, що є додатком №1 до договору про розстрочку виконання зобов`язань від 26.02.2025 і є його невід`ємною частиною, яка становить 580 324,29 грн, в т. ч. ПДВ 96 720,72 грн, повинна бути оплачена частинами згідно наступного графіку: до 17.03.2025 - 52 756,75 грн; до 17.04.2025 - 52 756,75 грн; до 19.05.2025 - 52 756,75 грн; до 17.06.2025 - 52 756,75 грн; до 17.07.2025 - 52 756,75 грн; до 18.08.2025 - 52 756,75 грн; до 17.09.2025 - 52 756,75 грн; до 17.10.2025 - 52 756,75 грн; до 17.11.2025 - 52 756,75 грн; до 17.12.2025 - 52 756,75 грн; до 19.01.2026 - 52 756,79 грн. Пунктом 2 графіку погашення заборгованості, сторони передбачили, що в разі порушення боржником графіку внесення платежів, вважається, що настав строк погашення боргу в повному обсязі. Згідно акту звіряння розрахунків від 26.02.2025 між ПАТ "Рівнеобленерго" та ФОП Карпунець О.І. (договір споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії №270009093 від 01.01.2019) за результатами звіряння розрахунків і документів виявлено наступне: сальдо станом на 26.02.2025 у сумі 580 324,29 грн. Відповідно до наявних у справі платіжних інструкцій, ФОП Карпунець О.І. здійснено часткові платежі згідно графіка погашення заборгованості у розмірі 140 000,00 грн (а.с. 9-20, 46), однак повна оплата заборгованості нею погашена не була. 23.12.2025 на адресу відповідача позивачем було направлено претензію №28/9799, в якій останній просив у 30-денний строк сплатити на розрахунковий рахунок ПАТ "Рівнеобленерго" вартість необлікованої електричної енергії у сумі 470 324,29 грн (по акту про порушення ПРЕЕ №R013161 від 18.10.2024). Враховуючи відсутність повної сплати відповідачем заборгованості за електричну енергію, з урахуванням зменшених позовних вимог, позивач заявив до стягнення 440324,29грн. Аналізуючи встановлені обставини справи та надаючи їм оцінку в процесі апеляційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів зазначає наступне. Згідно з ст.509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст.11 Цивільного кодексу України. Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. За змістом положень статей 626, 627 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За приписами ст.ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами, а зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Як вірно встановлено судом першої інстанції, правовідносини у даній справі виникли на підставі договору про розстрочку виконання зобов`язань №7000043048 від 26.02.2025, який є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, відповідно до положень ст.11, 202, 509 Цивільного кодексу України. Згідно зі ст. 1 Закону України "Про ринок електричної енергії" ринок електричної енергії - система відносин, що виникають між учасниками ринку під час здійснення купівлі-продажу електричної енергії та/або допоміжних послуг, передачі та розподілу, постачання електричної енергії споживачам. Відповідно до ст.714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Обов`язок сплати споживачем за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів передбачено і п.1 ч.3 ст.58 Закону України "Про ринок електричної енергії"). Відповідно до ч. 1 ст. 77 Закону України "Про ринок електричної енергії" учасники ринку, які порушили нормативно-правові акти, що регулюють функціонування ринку електричної енергії, несуть відповідальність згідно із законом. Згідно з ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У силу вимог частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором. Апеляційним судом встановлено, що договором №7000043048 від 26.02.2025 сторони дійшли згоди про розстрочення виконання зобов`язання щодо порядку та умов погашення боржником нарахування по акту про порушення ПРРЕЕ №R013161 від 18.10.2024 у сумі 580324,29 грн. Згідно додатку №2 до даного договору, сторонами визначено графік погашення заборгованості у розмірі 580324,29 грн, а саме: до 17.03.2025 - 52 756,75 грн; до 17.04.2025 - 52 756,75 грн; до 19.05.2025 - 52 756,75 грн; до 17.06.2025 - 52 756,75 грн; до 17.07.2025 - 52 756,75 грн; до 18.08.2025 - 52 756,75 грн; до 17.09.2025 - 52 756,75 грн; до 17.10.2025 - 52 756,75 грн; до 17.11.2025 - 52 756,75 грн; до 17.12.2025 - 52 756,75 грн; до 19.01.2026 - 52 756,79 грн. Відповідачем частково було сплачено заборгованість у розмірі 140 000 грн, що підтверджується платіжними інструкціями: від 17.03.2025 у розмірі 20 000 грн, від 17.04.2025 від 10 000 грн, від 16.05.2025 у розмірі 10 000 грн, від 16.06.2025 у розмірі 10 000 грн, від 16.07.2025 у розмірі 10 000 грн, від 19.08.2025 у розмірі 10 000 грн, від 16.09.2025 у розмірі 10 000 грн, від 15.10.2025 у розмірі 10 000 грн, від 17.11.2025 у розмірі 10 000 грн, від 16.12.2025 у розмірі 10 000 грн, від 19.01.2026 у розмірі 10 000 грн, від 16.02.2026 у розмірі 10 000 грн та від 17.03.2026 у розмірі 10 000 грн (оплата здійснена під час розгляду справи). Таким чином, неоплаченою сумою, у визначений сторонами графіком погашення заборгованості строк, є 440 324,29 грн (580 324,29 грн - 140 000 грн). Доказів оплати такої заборгованості матеріали справи не містять. З огляду на вказане, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення з відповідача 440 324,29 грн заборгованості. Оцінюючи доводи апелянта про помилкове здійснення судом першої кваліфікації предмету спору як заборгованість за договором, а не як стягнення неустойки (штрафу), колегія судів зазначає наступне. Відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. За приписами ч.1 ст.546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися, крім іншого, неустойкою. У відповідності до ч. 1,2 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Згідно з ч.1,2 ст.551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Як вбачається з п.1.1 договору про розстрочку виконання зобов`язань №7000043048 від 26.02.205, його предметом є визначення порядку та умов погашення боржником нарахувань по акту про порушення ПРРЕЕ №R013161 від 18.10.2024 у розмірі 580 324,29 грн в строки визначені графіком погашення заборгованості. Колегія суддів зазначає, що згідно п.1.1.2 ПРРЕЕ акт про порушення - документ установленої форми, який складається для фіксації факту порушення на об`єкті споживача цих Правил. Відповідно до п. 8.2.6 Акт про порушення розглядається комісією з розгляду актів про порушення, за результатами якої оформляється протокол. У разі причетності споживача до порушень, зазначених у п.8.4.2 глави 8.4 цього розділу, у протоколі зазначаються відомості щодо обсягу та вартості необлікованої електричної енергії. Згідно з п. 8.4.1 ПРРЕЕ оператор системи визначає обсяг та вартість електричної енергії, необлікованої внаслідок порушення даних Правил. Пунктом 8.4.2 ПРРЕЕ передбачено, що визначення обсягу та вартості необлікованої електричної енергії здійснюється на підставі акта про порушення. Проаналізувавши вищевказані норми, апеляційний суд зазначає, що наслідком встановлення факту порушення Правила роздрібного ринку електричної енергії є визначення оператором системи обсягу та вартості необлікованої електричної енергії, а не застосування до споживача будь-яких штрафних санкцій. При цьому ПРРЕЕ не містять положень, які б передбачали, що вказані нарахування є штрафом, неустойкою чи іншим заходом цивільно-правової відповідальності. Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України штраф є різновидом неустойки, що обчислюється у відсотковому відношенні до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а його сутнісною ознакою є санкційний характер, спрямований на додаткове майнове обтяження боржника у зв`язку з порушенням зобов`язання. Водночас сума, визначена комісією з розгляду актів про порушення ПРРЕЕ на підставі відповідного акта, не є санкцією за правопорушення, а становить грошову оцінку обсягу електричної енергії, яка вважається необлікованою внаслідок виявленого порушення. Вказане нарахування має розрахунковий характер і відображає вартість фактично спожитої необлікової електричної енергії, визначеної за спеціальним механізмом, встановленим ПРРЕЕ, а не є додатковою мірою юридичної відповідальності. У зв`язку з цим, доводи відповідача про те, що нарахування за актом про порушення ПРРЕЕ є неустойкою (штрафом), є безпідставними, суперечать змісту п.8.4.1, 8.4.2 ПРРЕЕ та не узгоджуються з положеннями статті 549 Цивільного кодексу України. Відтак, встановивши, що правова природа первісного зобов`язання є стягнення заборгованості за спожиту безоблікову електричну енергію, розстрочення виконання якого є предметом спірного договору, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідно до ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України суд наділений повноваженнями щодо зменшення розміру неустойки, а не розміру виконання зобов`язання за договором. Таким чином, доводи апелянта щодо добросовісності поведінки боржника, стану його здоров`я, дії воєнного стану, монопольного становища кредитора та відсутності доказів завдання останнім реальних збитків не впливають на зміст і обсяг основного грошового зобов`язання, а відтак не можуть бути підставою для зменшення суми основного боргу. Щодо посилання апелянта на відсутність доказів про завдані позивачу збитки, апеляційний суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.550 Цивільного кодексу України право на стягнення неустойки виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, спричинених невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Таким чином, сама лише відсутність посилань на понесені позивачем збитки не може свідчити про безпідставність нарахування штрафних санкцій або бути достатньою підставою для зменшення їх розміру. Разом із тим колегія суддів враховує, що питання стягнення чи розміру штрафних санкцій не є предметом розгляду даної справи, а тому наведені апелянтом доводи не стосуються спірних правовідносин. Оцінюючи твердження відповідача щодо не застосування судом першої інстанції принципу добросовісності та заборони суперечливої поведінки кредитора до спірних правовідносин, апеляційний суд зазначає наступне. Загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначено, що: добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Цей висновок був застосований у п.91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц. У постанові Верховного Суду від 11.12.2024 у справі №760/18839/23 зазначено, що сама собою суперечлива поведінка не заборонена. Заборона суперечливої поведінки не покликана покарати особу, яка діє суперечливо. Право блокується через очевидну несправедливість, що в конкретних ситуаціях може виникати в результаті суперечливої поведінки (рішення від 17.01.2013 у справі "Карабет та інші проти України" (KARABET AND OTHERS v. UKRAINE), заяви №38906/07 і №52025/07, п.276). Колегія суддів зазначає, що посилання апелянта на принцип заборони суперечливої поведінки є безпідставним, оскільки у даному випадку відсутня сукупність його обов`язкових елементів, зокрема недобросовісна зміна поведінки сторони та формування у іншої сторони обґрунтованих очікувань щодо відмови від реалізації права на стягнення заборгованості. Натомість навпаки встановлено, що відповідач визнав наявність заборгованості за Актом про порушення № R013161 від 18.10.2024 у розмірі 580 324,29 грн, звернувся з ініціативою укладення договору про розстрочення її погашення та здійснював платежі з відхиленням від погодженого графіка, що саме по собі не змінює обсягу грошового зобов`язання. Факт прийняття позивачем часткових платежів та відсутність будь-яких претензій щодо відступу від виконання графіка не свідчить про відсутність підстав у позивача вимагати погашення заборгованості у повному обсязі та не створює у апелянта обґрунтованих очікувань щодо прийнятності такого порядку виконання. Крім того, право кредитора у разі порушення графіка платежів вважати строк виконання зобов`язання таким, що настав, та вимагати сплати всієї суми заборгованості передбачено п.2.4.3 договору від 26.02.2025, що виключає будь-які підстави для висновку про суперечливу поведінку позивача. Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта щодо віднесення спірного договору про розстрочення виконання зобов`язання до договорів приєднання, оскільки факт виникнення первісного зобов`язання з договору постачання електричної енергії сам по собі не визначає правову природу подальшого договору про розстрочення заборгованості, який є самостійним правочином, спрямованим на погодження сторонами порядку та строків виконання вже існуючого грошового зобов`язання. При цьому предметом такого договору є врегулювання механізму погашення раніше сформованої заборгованості, у зв`язку з чим його правова природа не може автоматично ототожнюватися з природою первісного договору, на підставі якого виникло відповідне зобов`язання. Водночас, посилання апелянта на положення ст. 634 Цивільного кодексу України є безпідставними, оскільки укладення договору про розстрочення виконання зобов`язання було наслідком вільного волевиявлення сторін та не випливало з обов`язку відповідача приєднатися до запропонованих умов. Навпаки, останній мав можливість як погодитися на укладення такого договору, так і відмовитися від нього, виконуючи зобов`язання в загальному порядку. Твердження апелянта про необхідність застосування до спірних правовідносин п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки зазначена норма визначає особливості правових наслідків порушення грошового зобов`язання у частині відповідальності боржника, тоді як у даній справі предметом спору є виконання умов договору про розстрочення та стягнення заборгованості, визначеної таким договором. Договір про розстрочку виконання зобов`язань від 26.02.2025 встановлює самостійний порядок і строки погашення зобов`язання, а його невиконання тягне наслідки, передбачені цим договором та загальними нормами цивільного законодавства про виконання зобов`язань, а не спеціальними правилами щодо відповідальності, на які посилається апелянт. Відтак підстави для застосування п. 18 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України у спірних правовідносинах відсутні. Щодо доводів апелянта про відсутність встановлення ключової обставини для застосування ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, а саме правову підставу та методологію нарахування суми 580 324,29 грн за Актом ПРРЕЕ, колегія суддів вважає їх безпідставними, оскільки як було встановлено судом вище, зазначена сума є сумою основної заборгованості, а не неустойки. Визначення правових підстав та порядку розрахунку такої суми не входить до предмета доказування у даній справі, оскільки спірні правовідносини виникли з договору про розстрочення виконання зобов`язання, який є похідним від основного грошового зобов`язання та визначає виключно порядок і строки його погашення. Також, колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо відсутності розгляду судом першої інстанції клопотання про витребування доказів, оскільки сам по собі намір його подання, на який посилається апелянт у відзиві та клопотанні про розгляд справи у судовому засіданні, не свідчить про фактичне заявлення такого процесуального клопотання у встановленому законом порядку. Апеляційний суд зазначає, що матеріали справи не містять належним чином поданого клопотання про витребування доказів, а тому відсутні підстави вважати, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права. У силу приписів ч.1 ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду оскаржуваного рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та досліджені судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. Судова колегія вважає, що суд першої інстанції на підставі сукупності досліджених доказів повно з`ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування ухваленого у справі рішення, а наведені в ній доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права та зводяться до переоцінки встановлених судом першої інстанції обставин справи. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2026 у справі №918/239/26 без змін, з огляду на що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Карпунець Оксани Іванівни задоволенню не підлягає. Оскільки відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції, судовий збір за подачу апеляційної скарги покладається на скаржника згідно з ст.129 Господарського процесуального кодексу України. Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Карпунець Оксани Іванівни на рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2026 у справі №918/239/26 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Рівненської області від 16.04.2026 у справі №918/239/26 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строк, передбачені ст.ст.286-291 Господарського процесуального кодексу України. Повна постанова складена "14" липня 2026 р. Головуючий суддя Хабарова М.В. Суддя Мамченко Ю.А. Суддя Гудак А.В.