Постанова КАС ВС № 300/6959/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2026 року м. Київ справа № 300/6959/23 адміністративне провадження № К/990/38825/25 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Чиркіна С.М., суддів: Берназюка Я.О., Стародуба О.П., розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 (головуючий суддя Панікар І.В.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2025 (головуючий суддя Бруновська Н.В., судді: Хобор Р.Б., Шинкар Т.І.) у справі № 300/6959/23 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства оборони України, про скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій, УСТАНОВИВ: І. РУХ СПРАВИ У 2023 році ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) (далі також - Івано-Франківська КЕЧ), третя особа - Міністерство оборони України, в якому просили: - визнати протиправним та скасувати рішення органу приватизації Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району), оформлене протоколом від 29.03.2023 № 47, про відмову у приватизації житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; - зобов`язати Івано-Франківську квартирно-експлуатаційну частину (району) як орган приватизації відповідно до Закону України від 19.06.1992 № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі - Закон № 2482-XII) оформити приватизацію ОСОБА_1 , ОСОБА_2 житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням суду першої інстанції від 30.04.2025 у задоволенні позову відмовлено. Постановою суду апеляційної інстанції від 19.08.2025 апеляційна скарга ОСОБА_2 , ОСОБА_1 залишена без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду - без змін. 22.09.2025 позивачі подали касаційну скаргу до Верховного Суду, в якій просять скасувати рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2025, ухвалити у вказаній частині нове судове рішення про задоволення позову. ІІ. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ Ухвалою Верховного Суду від 24.11.2025 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2025 у справі № 300/6959/23 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Міністерства оборони України, про скасування рішення та зобов`язання до вчинення дій та витребувано справу з Івано-Франківського окружного адміністративного суду. Ухвалою Верховного Суду від 10.07.2026 справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН Позов обґрунтований тим, що ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах. Під час проходження військової служби у Коломийському гарнізоні на підставі рішення виконавчого комітету Корницької сільської ради від 23.12.2003 № 40 «Про видачу ордерів на заселення житлової площі» ОСОБА_1 видано ордер на право зайняття жилого приміщення з трьох кімнат у квартирі АДРЕСА_2 . 01.03.2019 ОСОБА_1 звернувся до начальника Івано-Франківської КЕЧ із заявою про надання дозволу на приватизацію вказаної квартири, однак листом від 07.03.2019 № 15/58 відповідачем у наданні дозволу відмовлено у зв`язку із тим, що квартира розподілялася як службова. Відтак, на думку позивачів, відповідач порушив їх право на приватизацію, яке суду слід захистити шляхом визнання відмови безпідставною та зобов`язати відповідача відповідно до вказаного закону оформити позивачам приватизацію житлового приміщення у вказаній квартирі. Відповідачем подано відзив на позовну заяву, мотивований тим, що квартира АДРЕСА_2 розподілена позивачам як службова та станом на даний час в Івано-Франківській КЕЧ обліковується як службова. Відповідно до пункту 2 статті 2 Закону № 2482-XII службові квартири приватизації не підлягають, внаслідок чого, рішенням органу приватизації, зазначеним в протоколі від 29.03.2023 № 47, законно відмовлено в приватизації квартири за адресою АДРЕСА_3 . Крім того зазначено, що рішенням Коломийського міськрайонного суду в Івано-Франківській області від 07.07.2020 у справі № 346/3193/19 позивачам відмовлено у позові про визнання права на приватизацію вищезазначеної квартири. ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до рішення виконавчого комітету Корницької сільської ради від 23.12.2003 № 40 ОСОБА_1 , з сім`єю з трьох осіб, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , видано ордер на право зайняття приміщення з трьох кімнат у квартирі АДРЕСА_2 . 24.12.2003 перелічені в ордері особи зареєстрували місце проживання у вказаній квартирі. Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису про право власності 316701135, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1835518226232 - житловий будинок за адресою: АДРЕСА_3 є власністю держави в особі Міністерства оборони України. Відповідно до довідки публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 06.05.2019 позивачі використали чеки в сумі 1,31 грн при нормі 4,20 грн та рахуються в списках на приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_4 , в ТВБВ № 10017/087 Філії Рівненське обласне управління АТ «Державний Ощадний банк України». 28.03.2019 позивач з членами сім`ї звернувся до начальника Івано-Франківської КЕЧ із заявою про надання дозволу на приватизацію вказаної вище квартири. 29.05.2019 начальник Івано-Франківської КЕЧ у наданні дозволу на приватизацію квартири відмовив у зв`язку з тим, що квартира службова. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Івано-Франківської КЕЧ про визнання права на приватизацію квартири. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 07.07.2020 у справі № 346/3193/19 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Івано-Франківської КЕЧ про визнання права на приватизацію житлового приміщення - відмовлено. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.11.2020 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 07.07.2020 без змін. 23.03.2023 позивачі повторно звернулися до Івано-Франківської КЕЧ як органу приватизації із заявою про надання дозволу на приватизацію вказаної вище квартири. Відповідно до протоколу № 47 під час засідання органу приватизації Івано-Франківської КЕЧ ОСОБА_1 відмовлено у приватизації квартири АДРЕСА_2 , оскільки остання є службовою. Листом від 06.04.2023 № 15/74 начальник Івано-Франківської КЕЧ повідомив про відмову у приватизації, оскільки квартира АДРЕСА_2 є службовою. Позивачі, вважаючи необґрунтованим оскаржуване рішення та таким, що прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, звернулися до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. V. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ Приймаючи рішення про відмову у задоволенні адміністративного позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що приватизація службової квартири можлива тільки після того, як її статус «службової» буде знятий. На час розгляду справи, позивачі не надали суду докази, що підтверджують звернення до начальника КЕВ (КЕЧ) району із рапортом (заявою), підписаною всіма повнолітніми членами сім`ї, про виключення вказаної квартири з числа службової. VІ. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ У поданій касаційній скарзі позивачі як на підставу для касаційного оскарження судових рішень покликаються на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, вказуючи при цьому, що суди попередніх інстанцій при розгляді справи застосували норми права без урахування висновків щодо застосування таких норм, викладених у постановах Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 346/4520/19, від 30.01.2019 у справі № 183/1694/16, від 25.09.2019 у справі № 183/5694/16. Обґрунтовують касаційну скаргу тим, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову у приватизації квартири відповідач посилався на те, що спірна квартира розподілена як службова. Водночас жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Разом з тим в матеріалах справи докази надання квартирі статусу службової (рішення виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів) відсутні. На час вселення та на момент звернення з позовом до суду спірна квартира не мала статусу службової, ордер на неї було видано на загальних підставах у відповідності до вимог статті 58 Житлового кодексу УРСР. Запис щодо квартири АДРЕСА_2 як службової в книзі обліку службових жилих приміщень Коломийського та Надвірнянського гарнізону, що на думку судів підтверджує її статус службової, не є відповідно до вимог статті 73 КАС України належним доказом. Інші учасники справи правом на подачу відзиву на касаційну скаргу не скористалися, хоча про відкриття касаційного провадження у справі були повідомлені належним чином, що підтверджується документально. VІІ. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, у межах касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить із такого. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність, або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступною платою відповідно до закону. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон № 2011-XII), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. Статтею 12 Закону № 2011-XII визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом УРСР та іншими нормативно-правовими актами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом із ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті. Відповідно до статті 12 Закону № 2011-XII Кабінетом Міністрів України постановою від 03.08.2006 № 1081 затверджено Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями (далі - Порядок № 1081), який діяв на момент винесення оскаржуваного рішення органу приватизації. За змістом пункту 3 цього Порядку військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Житлові приміщення надаються військовослужбовцям у межах норм, встановлених законодавством. Житлове приміщення включається до числа службового згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини, погодженого з квартирно-експлуатаційним органом (пункт 8 Порядку № 1081). Оперативний облік службових житлових приміщень ведеться у військовій частині та квартирно-експлуатаційному органі (пункт 10 Порядку № 1081). Житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень. Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу (пункт 11 Порядку № 1081). Аналогічні за змістом положення містилися в Положенні про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37 (далі - Положення № 37), яке діяло на момент вселення позивачів у спірну квартиру. Зокрема, відповідно до пункту 3 Положення № 37 жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації. До числа службових може бути включено тільки вільне жиле приміщення (пункт 4 Положення № 37). Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових. Службові жилі приміщення обліковуються в журналі обліку службових жилих приміщень (додаток № 1). Оперативний облік належних їм службових жилих приміщень провадять також відповідні підприємства, установи, організації (пункт 5 Положення № 37). Жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Про виключення жилого приміщення з числа службових у журналі обліку службових жилих приміщень робиться відповідна відмітка (пункт 6 Положення № 37). Водночас згідно зі статтею 118 Житлового кодексу УРСР, яка діяла на момент вселення позивачів у спірну квартиру (що за змістом є аналогічною статті 118 Житлового кодексу України, яка діяла на момент винесення оскаржуваного рішення органу приватизації), службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Виходячи з наведених приписів жиле приміщення включається до числа службових виключно рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Разом з тим відповідно до частини першої статті 58 Житлового кодексу УРСР, яка діяла на момент вселення позивачів у спірну квартиру, ордер є єдиною підставою для вселення в надане громадянину жиле приміщення. Згідно з частиною першою статті 122 Житлового кодексу УРСР на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення. У постанові від 12.02.2020 у справі № 346/3395/17 Верховний Суд, аналізуючи зміст статті 118 Житлового кодексу УРСР, дійшов висновку про те, що спірна квартира у встановленому законом порядку не була віднесена до числа службових. При цьому необхідно виходити з того, що приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду вважаються службовими з часу винесення рішення виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради про включення їх до числа службових. За відсутності такого окремого рішення підстави для висновку про те, що спірне жиле приміщення є службовим, відсутні. Відповідно до частини першої статті 58 Житлового кодексу УРСР ордер є єдиною підставою для вселення в надане громадянину жиле приміщення. При цьому, враховуючи спеціальний порядок віднесення квартир до числа службових, визначення у наданих ордерах квартир як службових не має правового значення, оскільки такого статусу квартира набуває лише після прийняття відповідного рішення. Спеціальним законом, який визначає правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання, є Закон № 2482-XII. Відповідно до частини другої статті 2 Закону № 2482-XII не підлягають приватизації, зокрема, квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом (пункт 10 статті 8 Закону № 2482-XII). Відмовляючи позивачам у приватизації квартири АДРЕСА_2 , відповідач власне і виходив з того, що остання обліковується як службова. Водночас судами попередніх інстанцій не було встановлено, чи була спірна квартира віднесена до числа службових у встановленому законом порядку. Суд апеляційної інстанції послався виключно на наявність облікових документів КЕЧ та гарнізону щодо перебування квартири на обліку службових жилих приміщень, однак не встановив наявності рішення компетентного виконавчого органу про включення спірної квартири до числа службових. Разом з тим за відсутності в матеріалах справи рішення виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради про включення жилого приміщення до числа службових, висновок судів попередніх інстанцій про те, що спірне жиле приміщення є службовим, є передчасним. Не надано оцінки судами попередніх інстанцій і підставам вселення позивачів в надану їм спірну квартиру. Зазначені недоліки не можуть бути усунені в межах касаційного провадження. За змістом частин першої та другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Без дослідження та з`ясування наведених вище обставин, ухвалені у справі рішення судів першої та апеляційної інстанцій не можна вважати законними та обґрунтованими відповідно до вимог статті 242 КАС України. Верховний Суд наголошує, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи з метою ухвалення справедливого та об`єктивного рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази. Водночас Верховний Суд звертає увагу на те, що, встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Таким чином, для повного, об`єктивного та всебічного з`ясування обставин справи суду необхідно надати належну правову оцінку кожному окремому доказу в їх сукупності, які містяться в матеріалах справи або витребовуються, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, з посиланням на це в мотивувальній частині свого рішення, враховуючи при цьому відповідні норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Отже, Верховний Суд уважає, що для правильного вирішення цього спору суду необхідно встановити всі обставини справи щодо предмету спору, з цього приводу належним чином дослідити наявні докази, а у разі потреби, витребувати додаткові. Також надати оцінку всім аргументам, які учасники справи наводять в обґрунтування своїх вимог та заперечень. Згідно із частиною другою статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справ. Відповідно до частини 4 статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції. За таких обставин рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до Івано-Франківського окружного адміністративного суду. Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356. 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задовольнити частково. Постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.08.2025 та рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025 у справі № 300/6959/23 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та не може бути оскаржена. Судді Верховного Суду С.М. Чиркін Я.О. Берназюк О.П. Стародуб