Постанова 4857 № 300/6959/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ головуючий суддя у першій інстанції: Панікар І.В. 19 серпня 2025 рокуЛьвівСправа № 300/6959/23 пров. № А/857/22978/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого-судді: Бруновської Н.В. суддів: Хобор Р.Б., Шинкар Т.І. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 300/6959/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Міністерство оборони України про скасування рішення та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : 09.10.2023р. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися з позовом до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) у якому просили суд: - визнати протиправним та скасувати рішення органу приватизації Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) яке оформлене протоколом від 29.03.2023р. № 47 про відмову у приватизації житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 ; - зобов`язати Івано-Франківську квартирно-експлуатаційну частину (району), як орган приватизації, відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» оформити приватизацію житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025р. в позові відмовлено. Не погоджуючись із даним рішенням, апелянти ОСОБА_1 , ОСОБА_2 подали апеляційну скаргу, в якій зазначають, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Апелянти просить суд, Рішення Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 30.04.2025р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав. 23.12.2003р. рішенням виконавчого комітету Корницької сільської ради №40 ОСОБА_2 , з сім`єю з трьох осіб, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 видано ордер на право зайняття приміщення з трьох кімнат у квартирі АДРЕСА_2 . 24.12.2003р. перелічені особи в ордері, зареєстрували місце проживання у вказаній квартирі. Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, видно, що номер запису про право власності 316701135, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1835518226232 - житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 є власністю держави в особі Міністерства оборони України. Відповідно до довідки публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 06.05.2019р. позивачі використали чеки в сумі 1,31 грн. при нормі 4,20 грн. та рахуються в списках на приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_4 в ТВБВ № 10017/087 Філії Рівненське обласне управління АТ «Державний Ощадний банк України» (а.с.78). 28.03.2019р. позивачі, з членами сім`ї звернувся до начальника Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району із заявою про надання дозволу на приватизацію вище вказаної квартири. 29.05.2019р. начальник Івано-Франківської КЕЧ району у наданні дозволу на приватизацію квартири відмовив, у зв`язку з тим, що квартира службова. ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Івано-Франківської КЕЧ району про визнання права на приватизацію квартири. Рішенням Коломийського міськрайонного суду від 07.07.2020р. у справі № 346/3193/19 в позові ОСОБА_2 до Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району Міністерства оборони України про визнання права на приватизацію житлового приміщення відмовлено. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 16.11.2020р. апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Коломийського міськрайонного суду від 07 липня 2020 року без змін. ч.4 ст.78 КАС України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. 23.03.2023р. позивачу повторно звернулися до Івано-Франківської КЕЧ району, як органу приватизації із заявою про надання дозволу на приватизацію вказаної вище квартири. Відповідно до протоколу № 7 під час засідання органу приватизації Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району ОСОБА_2 відмовлено в приватизації квартири АДРЕСА_2 , оскільки остання є службовою (а.с.83). Листом від 06.04.2023р. №15/74 начальник Івано-Франківської КЕЧ району у приватизації квартири повідомив про відмову у приватизації, оскільки квартира АДРЕСА_2 є службова. ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. В ст.47 Конституції України передбачено, що кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких громадянин має змогу побудувати житло, придбати його у власність, або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступною платою відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права. Згідно ст.118 ЖК Української РСР передбачено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991р. № 2011-XII (далі Закон № 2011-XII), який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі. ст.12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», визначено, що держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених ЖК Української РСР та іншими нормативно-правовими актами, , в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом із ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства. Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті. Відповідно до п.8 ст.6 Закону України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: Ветеранам військової служби, органів внутрішніх справ, Національної поліції України, податкової міліції, Бюро економічної безпеки України, державної пожежної охорони, Державної кримінально-виконавчої служби України, служби цивільного захисту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України надаються такі пільги: право на безоплатне отримання у власність займаного ними та членами їх сімей житла незалежно від розміру його загальної площі в будинках державного житлового фонду. Правові основи приватизації державного житлового фонду, його подальшого використання і утримання, визначено Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.1992р. № 2482-XII (далі Закон № 2482-XII) який передбачає, що метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин. Згідно ч.1, ч.2 ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ. ч.1, ч.2 ст.2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», визначено, що до об`єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Не підлягають приватизації: квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних, регіональних ландшафтних парків, парків-пам`яток садово-паркового мистецтва, історико-культурних заповідників, музеїв; квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов`язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. Відповідно до ч.5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз. ч.1, ч.10 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» визначено, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Органи приватизації, органи місцевого самоврядування не мають права відмовити мешканцям квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках у приватизації займаного ними житла, крім випадків, передбачених законом. Правовий режим майна, закріпленого за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, і повноваження органів військового управління та посадових осіб щодо управління цим майном визначено Законом України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21.09.1999р. № 1075-XIV (далі Закон № 1075-XIV). Із ст.1-ст.3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», передбачено, що військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо. Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, Національної поліції України та Державної прикордонної служби України, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування. Військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням. Облік, інвентаризація, зберігання, списання, використання та передача військового майна здійснюються у спеціальному порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна у кількісних, якісних, обліково-номерних та вартісних показниках і враховують по відповідних службах - продовольчій, речовій, квартирно-експлуатаційній, пально-мастильних матеріалів тощо. У порядку, передбаченому частиною першою цієї статті, ведеться облік майна, закріпленого за підпорядкованими військовими частинами, у службах забезпечення органів військового управління, органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України, на які покладаються завдання щодо забезпечення військових частин майном відповідно до затверджених норм та організації його ефективного використання. Суд апеляційної інстанції звертає увагу апелянтів та наголошує, що приймаючи оскаржуваний протокол № 47 про відмову у приватизації житлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , відповідач зазначив та роз`яснив позивачам, що вказана квартира розподілена як службова. Тобто, спірним в даній справі є питання щодо відмови у приватизації житла за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки така перебуває в статусі службової. В абз.1-абз.3 п.3 Порядку забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей житловими приміщеннями, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006р. № 1081 (далі - Порядок № 1081), видно, що військовослужбовці, які мають вислугу на військовій службі 20 календарних років і більше та члени їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей для постійного проживання провадиться шляхом: надання новозбудованого житла, виключеного з числа службових, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла. Тобто, законодавством прямо передбачено право військовослужбовців самостійно визначатись, яким способом (шляхом) вони бажають реалізувати своє право на забезпечення житлом для постійного проживання. Реалізація забезпечення постійним житлом шляхом його виключення з числа службових жодним чином не пов`язується законодавством з квартирною чергою особи, яка обрала такий спосіб забезпечення житлом. п.22 Порядку №1081, передбачено, що облік військовослужбовців, які потребують поліпшення житлових умов, ведеться в військових частинах та квартирно-експлуатаційних органах. Згідно п.п.1,2 розділу I Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями від 31.07.2018р. № 380, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 06 вересня 2018 року № 1020/32472 (далі Інструкція № 380) ця Інструкція визначає зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України (крім військовослужбовців строкової служби), а також осіб, звільнених в запас або відставку, що залишилися перебувати після звільнення з військової служби на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання (далі - військовослужбовці), та членів їх сімей, у тому числі членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), зникли безвісти під час проходження військової служби, що перебувають на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей). Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями від Міністерства оборони України здійснюється за рахунок: -новозбудованого, вивільненого або придбаного житла; -надання грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення (за згодою військовослужбовця); -переобладнання нежилих приміщень фонду Міноборони у жилі (крім приміщень, розташованих на територіях, які використовуються за призначенням військовими частинами). п.-п. 1-3 Розділу ІІІ Інструкції № 380 визначено, що за поданням ГУКВ на підставі пропозицій ЦУІІЗ заступник Міністра оборони України (згідно розподілом обов`язків) затверджує розподіл житла у КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району протягом десяти робочих днів з дня його отримання. Всі жилі приміщення розподіляються в пропорційному співвідношенні залежно від кількості військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями та шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання. Розподіл жилих приміщень між військовими частинами, ТЦК та СП та квартирно-експлуатаційними установами (організаціями) здійснюється пропорційно кількості військовослужбовців та членів їх сімей, які потребують поліпшення житлових умов шляхом забезпечення службовими жилими приміщеннями або шляхом надання жилих приміщень для постійного проживання. Житлове приміщення включається до числа службового згідно рішення виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону або командира військової частини за погодженням з КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району відповідно до п.8 Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року № 1081. До числа службового може бути включене тільки вільне жиле приміщення (зазвичай окремі квартири). Службові житлові приміщення не підлягають приватизації, обміну, розділу, бронюванню. п.4 Розділу ІІІ Інструкції № 380 встановлено, що ГУКВ протягом п`яти робочих днів з дня надходження затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно розподілом обов`язків) розподілу жилих приміщень доводить його через ЦУІІЗ до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району за місцезнаходженням житла. Начальник КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району невідкладно доводить затверджений розподіл жилих приміщень до начальника гарнізону. Начальник гарнізону відповідно до затвердженого заступником Міністра оборони України (згідно з розподілом обов`язків) розподілу житлових приміщень: -протягом п`яти робочих днів за погодженням з КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району подає клопотання до виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради про включення житлових приміщень до числа службового житла; -протягом десяти робочих днів за пропозицією житлової комісії гарнізону, яка щороку утворюється наказом начальника гарнізону з представників військових частин гарнізону для розподілу житлової площі в гарнізоні, приймає рішення та затверджує розподіл житлової площі між військовими частинами гарнізону, про що видає відповідний наказ. п.6 Розділу ІІІ Інструкції № 380 передбачено, що наказ начальника гарнізону про розподіл жилих приміщень між військовими частинами невідкладно доводиться до КЕУ, КЕВ (КЕЧ) району та житлових комісій військових частин (об`єднаних житлових комісій). Колегія суддів зазначає, що відповідно до рішення виконавчого комітету Корницької сільської ради від 23.12.2003р. № 40 ОСОБА_2 , з сім`єю з трьох осіб, а саме: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_1 видано ордер на право зайняття приміщення з трьох кімнат у квартирі АДРЕСА_2 (а.с.71). 24.12.2003р. перелічені особи в ордері, зареєстрували місце проживання у вказаній квартирі. Тобто, ОСОБА_2 та його сім`я вселилися у спірне житлове приміщення на законній підставі і протягом тривалого часу правомірно та добросовісно користуються, на спірну житлову площу крім позивача ніхто не претендує, спірна квартира є єдиним об`єктом нерухомого майна та єдиним житлом сім`ї, що свідчить про те, що вказані особи мають достатні та триваючі зв`язки з конкретним місцем проживання, а зазначене житлове приміщення є в цілому «житлом». Із витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, видно,що номер запису про право власності 316701135, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1835518226232 - житловий будинок за адресою АДРЕСА_3 є власністю держави в особі Міністерства оборони України. Відповідно до довідки публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 06.05.2019р. позивачі використали чеки в сумі 1,31 грн. при нормі 4,20 грн. та рахуються в списках на приватизацію житла за адресою: АДРЕСА_4 в ТВБВ № 10017/087 Філії Рівненське обласне управління АТ «Державний Ощадний банк України» (а.с.78). 28.03.2019р. позивачі, з членами сім`ї звернувся до начальника Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини району із заявою про надання дозволу на приватизацію вище вказаної квартири (а.с.79). Однак, листом від 06.04.2023р. № 15/74 начальник Івано-Франківської КЕЧ району повідомив, що рішенням органу приватизації, зазначеного в протоколі № 47 від 29.03.2023р. відмовлено в приватизації квартири за адресою АДРЕСА_1 . Роз`яснено, що квартира АДРЕСА_2 розподілена як службова та в Івано-Франківській КЕЧ району обліковується як службова (а.с.80). Так, з метою всебічного, повного та об`єктивного з`ясування усіх обставин справи, Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 27.03.2025р. витребувано в Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) належним чином засвідчені документи, що підтверджують факт перебування квартири АДРЕСА_2 на обліку службових жилих приміщень (а.с.98-99). На виконання вказаної Ухвали Івано-Франківською квартирно-експлуатаційною частиною (району) долучено ряд документів, що підтверджують факт перебування квартири АДРЕСА_2 на обліку службових жилих приміщень (а.с.101-106). Відповідно до змісту Книги обліку службових жилих періщень Коломийського та Надвірнянського гарнізону судом встановлено, що наявний запис щодо квартири АДРЕСА_2 як службової (а.с.102-104). Крім того, відповідач долучив Карточку обліку житлової площі, закріпленої за Коломийським гарнізоном в будинках місцевих рад, міністерств та відомств за № 250 від 01.09.2009р., відповідно до якої квартира АДРЕСА_2 рада, закріплення житлової площі за військовою частино НОМЕР_1 (а.с.205). Колегія суддів повторно звертає увагу апелянтів, що в матеріалах справи наявні документи, що передбачені нормами Інструкції № 380, які підтверджують перебування квартири АДРЕСА_2 в статусі службової. В ст.118 ЖК України видно, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири. ст.121 ЖК України передбачено, що порядок надання службових жилих приміщень установлюється цим Кодексом та іншими актами законодавства. Службові жилі приміщення надаються за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації. Згідно ч.2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" чітко визначено, що не підлягають приватизації, зокрема, квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових. Отже, приватизація такої квартири можлива тільки після того, як її статус "службової" буде знятий. Так, порядок виключення житла з числа службового визначено п.10 розділу VII "Інструкції з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями", яка затверджена наказом Міністерства Оборони України від 31.07.2018р. №380, та зареєстрована у Міністерстві юстиції України 06.09.2018р. №1020/32472. п.11 даного Порядку встановлено механізм виключення житлового приміщення з числа службового, а саме: виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу. Інструкцією регламентовано процедуру виключення житла з числа службового. В п.3.5 зокрема визначено, що для виключення квартири з числа службових військовослужбовець чи особа, звільнена у запас (відставку), подає начальнику КЕВ (КЕЧ) району рапорт (заяву), підписаний (підписану) всіма повнолітніми членами сім`ї. Обов`язковою умовою для виключення квартир з числа службових є перебування військовослужбовців і осіб звільнених у запас або відставку, на квартирному обліку в Збройних Силах України і відповідність займаного житла нормам законодавства, встановленим для даного населеного пункту, що буде підставою для зняття сім`ї військовослужбовця з квартирного обліку. Питання виключення квартир з числа службових на засіданнях Комісії з контролю за розподілом житла в гарнізонах Збройних Сил Розглядається за такими критеріями: для військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі не менше 20 календарних років, а для осіб, звільнених у запас або відставку, які звільнені з військової служби за віком, станом здоров`я, а також у зв`язку з реформуванням ЗС України, зі скороченням штатів або проведенням інших організаційних заходів, у разі неможливості використання на військовій службі незалежно від вислуги років; для сімей померлих (загиблих) військовослужбовців, сімей, які мають у своєму складі інвалідів та тяжкохворих. Колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу апелянтів на те, що ч.2 ст.2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" неконституційною не визнавалась, не скасовувалась, а отже є чинною Крім того, суд апеляційної інстанції наголошує, що в матеріалах справи відсутні будь які належні та допустимі докази стосовно звернення до начальника КЕВ (КЕЧ) району із рапортом (заявою), підписаною всіма повнолітніми членами сім`ї про виключення вказаної квартири з числа службової. За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Івано-Франківської квартирно-експлуатаційної частини (району) діяв у спосіб визначений законами та Конституцією України. Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29). Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд- П О С Т А Н О В И В: Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишити без задоволення, а Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі № 300/6959/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н. В. Бруновська судді Р. Б. Хобор Т. І. Шинкар