Ухвала КАС ВС № 440/12830/25

УХВАЛА 14 липня 2026 року м. Київ справа № 440/12830/25 адміністративне провадження № К/990/30838/26 Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Дашутіна І.В., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 440/12830/25 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування подання, наказу, установив: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, Міністерства юстиції України, у якій просив: - визнати протиправним та скасувати подання Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 12 серпня 2025 року № 115092/20.4.1/33-25 про зупинення діяльності приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області ОСОБА_1; - визнати протиправним та скасувати наказ Мін`юсту «Про зупинення діяльності приватного виконавця ОСОБА_1» № 1995/7 від 16 вересня 2025 року, яким зупинена діяльність приватного виконавця виконавчого округу Полтавської області ОСОБА_1, посвідчення № НОМЕР_1, видане 27 жовтня 2017 року, строком на один місяць. Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено. До Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 440/12830/25. Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу. Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним і касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права. У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Як убачається зі змісту касаційної скарги, скаржник вказує на необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права (положення підпункту 4 пункту 6-1 розділу ІV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів») у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, а саме в постанові Верховного Суду від 08 квітня 2025 року у справі № 380/12053/23. Перевіривши такі доводи скаржника, Суд звертає увагу, що відступленням від висновку слід розуміти або повну відмову Верховного Суду від свого попереднього висновку на користь іншого або ж конкретизацію попереднього висновку із застосуванням відповідних способів тлумачення юридичних норм (п. 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, провадження №11-377апп18). Тобто у касаційній скарзі скаржник має зазначити, що існуючий висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах потребує видозміни, від нього слід відмовитися або ж уточнити, модифікувати певним чином з урахуванням конкретних обставин його справи. Сама ж по собі вмотивованість такого клопотання скаржника оцінюється судом касаційної інстанції при застосуванні наведеного процесуального фільтра під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження у справі. Водночас Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини 4 статті 328 КАС України скаржнику необхідно зазначити конкретну норму права щодо застосування якої Верховний Суд має відступити від раніше прийнятого висновку, а також зазначити, як саме на його думку необхідно застосовувати цю норму права та належним чином обґрунтувати наявність необхідності такого відступлення. Крім того, Суд звертає увагу, що посилання на необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду не може бути формальним та повинно супроводжуватися чітким обґрунтуванням того, у чому саме полягає помилковість відповідного правового підходу, його непридатність або неможливість застосування до спірних правовідносин. Таких доводів касаційна скарга не містить. Зокрема, скаржник фактично висловлює незгоду із сформульованим Верховним Судом правовим висновком та наслідками його застосування судами попередніх інстанцій у цій справі, однак не наводить переконливих аргументів щодо неправильності відповідного тлумачення норми матеріального права або неповноти чи помилковості сформованого правового висновку. Наведені доводи зводяться до посилань на відсутність належного мотивування оскаржуваного наказу Міністерства юстиції України та незгоди з оцінкою судами таких обставин, що саме по собі не свідчить про необхідність відступу від висновку Верховного Суду. Посилання скаржника на практику Верховного Суду щодо вимог до мотивованості індивідуальних актів суб`єктів владних повноважень також не містять обґрунтування існування суперечності між відповідними правовими висновками та висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 08 квітня 2025 року у справі № 380/12053/23, а також не доводять необхідності його конкретизації чи зміни. При цьому скаржник не пояснює, яким саме чином сформульований Верховним Судом висновок призвів до неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень підпункту 4 пункту 6-1 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів». Таким чином, наведене у касаційній скарзі обґрунтування не відповідає вимогам пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки не містить належних мотивів, які б свідчили про необхідність відступу від правового висновку Верховного Суду, а фактично зводиться до незгоди скаржника із зазначеним висновком та його застосуванням судами у конкретній справі. Сама по собі незгода скаржника з таким підходом не може розглядатися як достатня підстава для відступу від сформованого правового висновку. З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованим посилання скаржника на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження. Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно з пунктом 4 частини п`ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку. За таких обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження. На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України, постановив: Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 січня 2026 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року у справі № 440/12830/25 - повернути особі, яка її подала. Роз`яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає. СуддяІ.В. Дашутін