Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 260/3865/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 260/3865/25 пров. № А/857/35255/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: судді-доповідача: Гінди О.М., суддів: Заверухи О.Б., Качмара В.Я., розглянувши в письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року (головуючий суддя: Луцович М.М., місце ухвалення - м. Ужгород) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними і зобов`язання вчинити певні дії, - встановив: ОСОБА_1 (далі позивач), 15.05.2025, звернувся до суду із позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив: 1) визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 , щодо звільнення з військової служби ОСОБА_1 на підставі абзацу 13 п. 3 ч. 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 року № 2232-XII; 2) зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби ОСОБА_1 на підставі абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.92 року №2232-XII у зв`язку із постійним доглядом за ОСОБА_2 . Позовні вимоги обґрунтовані тим, що має право на звільнення з військової служби на підставі ст. 26 ч. 4 п. 2 пп. «г» Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу», а саме: у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за своїм батьком, який є інвалідом І групи, тому звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби. Позивач отримав відповідь № 1838/12-240 від 04.04.2025, з якої вбачається, що у поданому рапорті та доданих документах не міститься достатніх підстав, передбачених чинним законодавством, для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану. Також зазначено, що у рапорті та доданих документах не доведена потреба в постійному догляді за ОСОБА_2 , і є відомості про наявність інших членів сім`ї ІІ ступеня споріднення. На переконання позивача, долучені до рапорту документи, є цілком достатніми для підтвердження наявності підстав, передбачених ст. 26 ч. 4 п. 2 пп. «г» Закону України «Про військовий обов`язок i військову службу», для звільнення його з військової служби. Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. Із цим рішенням суду першої інстанції не погодився ОСОБА_1 та оскаржив в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржуване рішення ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, позивач покликається на підстави аналогічні тим, які викладені в позовній заяві. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Враховуючи те, що апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, суд апеляційної інстанції вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких мотивів. Судом першої інстанції встановлено, що у зв`язку із оголошенням Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 загальної мобілізації позивач ІНФОРМАЦІЯ_1 був призваний та направлений 16.03.2022 до військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.03.2022 № 9 ОСОБА_1 призначено до військової частини НОМЕР_1 стрільцем 2 відділення 3 взводу охорони 3 роти охорони НОМЕР_2 батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.03.2025 № 72 ОСОБА_1 призначено на посаду сапером розмінування 2 відділення розмінування 1 взводу розмінування 2 роти розмінування 1 батальйону розмінування військової частини НОМЕР_1 , яку займає по сьогодні. Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 від 22.12.2023 батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є: батько - ОСОБА_2 , мати - ОСОБА_3 , про що 07 грудня 1974 року складено відповідний актовий запис №2726. ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є інвалідом І Б групи. За результатами розгляду рапорту, військова частина НОМЕР_1 листом від 04.04.2025 № 1838/12-240 повідомила позивача, що в поданому рапорті та доданих до нього документах не міститься достатніх підстав, передбачених чинним законодавством, для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема, в рапорті та доданих документах не доведена потреба у постійному догляді за ОСОБА_2 і є відомості про наявність інших членів сім`ї ІІ ступеня споріднення. Вважаючи відмову відповідача у звільненні позивача з військової служби за сімейними обставинами у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю I Б групи, протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав суду достатніх та беззаперечних доказів необхідності здійснення постійного догляду за його хворим батьком, а також відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступеня споріднення, які можуть здійснювати постійний догляд, тому суд дійшов висновку, що відповідач правомірно відмовив в задоволенні його рапорту про звільнення з військової служби. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно зі ст. 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VІІІ від 12.05.2015, (далі Закон № 389-VІІІ) воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закон № 389-VIII). Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому, воєнний стан неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 «Про загальну мобілізацію», у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом. Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII, (далі Закон № 3543-XII) встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів. Відповідно до абз. 4, 5 ч. 1 ст. 1 Закону № 3543-XII: мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ, (далі - Закон № 2232-ХІІ). Пунктом 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ (в редакції чинній на момент подання рапорту про звільнення) передбачено виключний перелік підстав звільнення військовослужбовці, які проходять військову службу під час дії воєнного стану. Так, згідно з п.п. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, під час воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); Абзацом 13 пункту 3 частиною 12 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Системний аналіз наведених вище правових норм надає суду апеляційної інстанції підстави для висновку, що військовослужбовці які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану, за наявність таких умов, зокрема: - необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків; - наявність у осіб, які потребують догляду, I чи II групи інвалідності; - відсутність інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи. Згідно з ч. 7 ст. 26 Закону № 2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Так, Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Положення), яке визначається порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі. Це Положення застосовується також до відносин, що виникають у зв`язку з проходженням у Збройних Силах України кадрової військової служби особами офіцерського складу до їх переходу в установленому порядку на військову службу за контрактом або звільнення з військової служби. Згідно п. 233 Порядку, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) військовий комісаріат, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 № 170, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1905.2009 за № 438/16454, відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (із змінами і доповненнями) та Указу Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України», затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України. (далі Інструкція). Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (п. 1.1 Інструкції). Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України (абз. 13. п. 14.10 Інструкції). Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що звільнення військовослужбовців з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини, здійснюється військовослужбовцем, який не висловив бажання продовжувати військову службу, шляхом подання рапорту та документів, які підтверджують підстави для звільнення. Так, судом апеляційної інстанції встановлено, що позивач скерував до відповідача рапорт про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своїм батьком, ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю I-Б групи. До цього рапорту додано такі документи: - копія свідоцтва про народження ОСОБА_1 ; - копія паспорту ОСОБА_2 ; - копія довідки до акту огляду МСЕК стосовно ОСОБА_2 ; - копія витягу з протоколу ЛКК стосовно ОСОБА_2 ; - копія висновку форма №080-4/о стосовно ОСОБА_2 ; - консультативний висновок спеціаліста стосовно ОСОБА_2 ; - виписка із медичної карти амбулаторного хворого ОСОБА_2 ; - свідоцтво про розірвання шлюбу між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ; - витяг з реєстру територіальної громади стосовно ОСОБА_1 ; - витяг з реєстру територіальної громади стосовно ОСОБА_2 ; - витяг з реєстру територіальної громади стосовно ОСОБА_3 ; - копія відповіді відділу державної реєстрації актів цивільного стану; - копія заяви ОСОБА_2 ; - копія акту про встановлення факту здійснення особою постійного догляду. Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем відмовлено у звільненні з військової служби позивача, оскільки в поданому рапорті та доданих до нього документах не міститься достатніх підстав, передбачених чинним законодавством, для звільнення з військової служби під час дії воєнного стану, зокрема, в рапорті та доданих документах не доведена потреба у постійному догляді за ОСОБА_2 і є відомості про наявність інших членів сім`ї ІІ ступеня споріднення. Оцінюючи правомірність відмови у звільнені з військової служби позивача, апеляційний суд зазначає, що зі змісту довідки до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 891204 від 25.07.2024, яка була додана до рапорту позивача про звільнення з військової служби, встановлено, що батьку позивача ОСОБА_2 встановлено І Б групу інвалідності без терміну переогляду, причина інвалідності загальне захворювання. Таким чином, позивачем доведено факт наявності у його батька на час подання рапорту інвалідності І групи, що вимагається абзацом 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», і що відповідачем в ході судового розгляду справи не заперечувалось. Також апеляційний суд звертає увагу на те, що в довідці до акту огляду МСЕК серії 12 ААГ № 891204 від 25.07.2024, зазначено таке: «значна залежність від інших осіб, частково здатний до виконання окремих елементів самообслуговування; можлива робота в спеціально створених умовах». Також зазначено про необхідність лікування в окуліста. Однак, у цій довідці відсутні відомості про необхідність такої особи в постійному сторонньому догляді, відсутня також індивідуальна програма реабілітації, яка б містила такі відомості. Суд апеляційної інстанції зазначає, що з огляду на правові висновки у подібних спірних правовідносинах Верховного Суду у постановах від 21.02.2024 у справі № 120/1909/23, від 11.04.2024 у справі № 420/16689/23, від 13.06.2024 у справі № 520/21316/23, необхідність постійного догляду за хворим може підтверджуватися відповідним медичним висновком ЛКК. Так, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що долучений позивачем до рапорту на звільнення висновок ЛКК Комунального некомерційного підприємства «Медичний центр сім`я» про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о) не містить інформації про те, що батько позивача ОСОБА_2 , має необхідність у постійному догляді. Разом з тим, «постійний догляд» це систематична соціальна послуга, яка передбачає безперервний догляд, який надається особі, яка не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження. При цьому, підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що підставою для звільнення є саме необхідність здійснення постійного догляду. Отже, за встановлених обставин, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено в установленому порядку належними доказами обставин з приводу того, що його батько має необхідність саме у постійному сторонньому догляді, що, у свою чергу, свідчить про відсутність підстави для його звільнення з військової служби на підставі підпункт «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Щодо посилання відповідача на те, що позивачем не підтверджено відсутність інших осіб першого/другого ступеня споріднення, суд вказує наступне. Відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятої статті 26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин на підставі необхідность здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Зі змісту наведеної норми висновується, що для звільнення з військової служби у випадку необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, достатньою є наявність однієї з таких умов: - відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи; - інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Таким чином «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує. У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону № 2122-IX. Позивачем до рапорту було долучено: - витяг з реєстру територіальної громади № 2023/003846858, сформованого 19.05.2023 року, згідно якого ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 з 14.04.1993 року; - свідоцтво про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, згідно якого шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 розірвано 04.02.2025 року; - витяг з реєстру територіальної громади №2024/007993851, сформованого 06.07.2024 року, згідно якого ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 з 11.10.2019 року; - відповідь Відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Мукачеві Мукачівського району Закарпатської області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції №134/31.3-3.22 від 22.02.2025 року на заяву щодо надання інформації стосовно всіх дітей у ОСОБА_2 ; - заяву ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно якого останній повідомив, що станом на поточну дату має одну дитину, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивач вказує, що такі докази підтверджують, що позивач є єдиним членом сім`ї І ступеня споріднення батька. Як вже було встановлено судом, відповідно до пп. 26 пункту 5 додатку 19 до Інструкції № 170 при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я: зокрема, один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Тобто в даному випадку наявність чи відсутність інших осіб І чи II ступеня споріднення, які здійснюють або можуть здійснювати догляд за особою з інвалідністю, що його потребує, підтверджується актом обстеження сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформації про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки. Апеляційним судом встановлено, що такий акт до рапорту військовослужбовця ОСОБА_1 про звільнення з військової служби не додавався. Отже, подаючи на розгляд командира військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби, позивач не підтвердив підстави для звільнення, оскільки не подав для цього зазначених вище документів. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість адміністративного позову та відсутність підстав для його задоволення. Таким чином, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, тому відповідно до ст. 316 КАС України, апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, рішення суду без змін. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати розподілу не підлягають. Керуючись ст. ст. 311, 316, 321, 322, 325, 328, КАС України, суд постановив: апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 24 липня 2025 року у справі № 260/3865/25 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя О. М. Гінда судді О. Б. Заверуха В. Я. Качмар