Постанова 4856 № 600/4027/25-а

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 600/4027/25-а Головуючий суддя 1-ої інстанції - Лелюк О.П. Суддя-доповідач - Гонтарук В. М. 14 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гонтарука В. М. суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року (ухвалене в м. Чернівці) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : позивач звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , військової частини НОМЕР_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору : ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов`язання вчинити дії. Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року позов задоволено. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. 02.03.2026 року до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено про безпідставність її доводів. 05.03.2026 року від Військової частини НОМЕР_1 надійшла відповідь на відзив. Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, відзиву та відповіді на відзив, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у 2025 році вступив до Буковинського державного медичного університету на навчання в інтернатурі. Водночас з матеріалів справи вбачається, що 06 серпня 2025 року позивач подав на ім`я начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 заяву, якою повідомив про визнання ним допущення порушення законодавства про адміністративні правопорушення та намір сплатити штраф за вчинене адміністративне правопорушення. Згідно відомостей «Журналу реєстрації вхідних документів» ІНФОРМАЦІЯ_3 вказану заяву зареєстровано 06 серпня 2025 року за номером зареєстрованого вхідного документа « 9740». Також 06 серпня 2025 року ІНФОРМАЦІЯ_4 складено відносно ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення, в якому вказано, що ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним та перебуваючи на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 , у визначений законом 60-денний строк не уточнив свої персональні дані, а саме: дані про місце проживання, номер телефону, адресу електронної пошти (за наявності), ступінь придатності до військової служби, чим порушив законодавство про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, вчинене в особливий період. Вказано, що своїми діями ОСОБА_1 скоїв адміністративне правопорушення, передбачене частиною третьою статті 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення. В подальшому, 12 серпня 2025 року ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 прийнято постанову №2690 про закриття справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у зв`язку з направлення його на військову службу. Так, з матеріалів справи вбачається, що згідно довідки військово-лікарської комісії від 07 серпня 2025 року №2025-0807-1127-5111-0 ОСОБА_1 було визнано придатним до військової служби, а наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08 серпня 2025 року №1542 Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період ОСОБА_1 призвано на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправлено до військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09 серпня 2025 року №228 призначено ОСОБА_1 на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, та зараховано його до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і на всі види забезпечення та на триразове котлове забезпечення на обід. Не погоджуючись з названими індивідуальними актами, ОСОБА_1 звернувся до суду з цим позовом, в обґрунтування якого, передусім, указував про подання ним 06 серпня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяви про надання та оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Проте таку заяву розглянуто не було, що і призвело до прийняття незаконного наказу про призов позивача на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а в подальшому наказу про зарахування його до списків особового складу військової частини. Натомість відповідач ІНФОРМАЦІЯ_3 вказував про не подання ОСОБА_1 06 серпня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяви про надання та оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вважаючи дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав. Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне. Так, згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні", постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. На момент виникнення спірних у цій справі відносин, як станом і на час розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Указом Президента України від 24.02.2022 року №65/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі Указ №65/2022). Згідно пункту 4 Указу №65/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами. Статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 року №3543-ХІІ (далі Закон №3543-ХІІ у редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано. Статтею 23 Закону №3543-XII передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації. Зокрема, згідно з пунктом 1 частини 3 статті 23 Закону №3543-ХІІ призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають, зокрема, докторанти та особи, зараховані на навчання до інтернатури. Саме на положення указаної норми та на обставину навчання в інтернатурі посилався позивач, стверджуючи про наявність у нього права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, питання щодо якої не було вирішено ІНФОРМАЦІЯ_3 за відповідною заявою позивача. Так, відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року №560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі Порядок №560 у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Згідно приписів пунктів 56, 57 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації). Абзацом першим пункту 58 Порядку №560 визначено, що за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком

5. Відповідно до абзаців першого-восьмого пункту 60 Порядку №560 комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. Орган державної влади, інший державний орган здійснює розгляд відповідного запиту протягом п`яти робочих днів з дати його отримання. Підтвердження достовірності та/або перевірка відомостей, зазначених у заяві, здійснюються шляхом електронної інформаційної взаємодії Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів з іншими державними реєстрами або базами (банками) даних. Комісія зобов`язана розглянути отримані заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи календарних днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом дня, наступного за днем отримання інформації на запити до органів державної влади, інших державних органів. На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. У разі коли комісія надіслала відповідні запити до органів державної влади, інших державних органів для отримання інформації, строк розгляду заяви та документів, що підтверджують право військовозобов`язаного на відстрочку, не перевищує 15 календарних днів. У разі неотримання від органу державної влади, іншого державного органу відповіді на запит комісія не пізніше ніж на п`ятнадцятий день з дати реєстрації заяви приймає рішення на підставі поданих заявником документів. Про відсутність відповіді від органу державної влади, іншого державного органу на запит зазначається в протоколі. Про прийняте комісією рішення заявникові повідомляється у спосіб, зазначений військовозобов`язаним у заяві про надання відстрочки, засобами телефонного, електронного або поштового зв`язку не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення. У разі позитивного рішення військовозобов`язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком

6. Про відмову у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком

7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку. Отже, наведеними нормами визначено, що військовозобов`язаний має право на особисте подання на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки заяви за встановленою формою з доданими до неї документами, які підтверджують право на відстрочку, перелік яких наведений в Додатку 5 до Порядку №560, а комісії, утворені при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період зобов`язані, зокрема, вивчити отриману заяву та додані до неї документи, оцінити законність підстав для надання відстрочки, і фактично розглянути такі документи протягом строку, встановленого пунктом 60 Порядку №560. Така комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки, що оформляються протоколом. У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за встановленою формою. Суд зауважує, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки в особі уповноваженої комісії з розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зобов`язаний вивчити зміст заяви військовозобов`язаного та доданих до неї документів, якими він обґрунтовує наявність у нього права на відстрочку, оцінити законність підстав для надання відстрочки такому військовозобов`язаному, за необхідності вчинити інші дії, визначені пунктом 60 Порядку №560 (надання запитів до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використання інформації з публічних електронних реєстрів). При цьому згідно з абзацом 9 пункту 60 Порядку №560 до ухвалення комісією рішення (в контексті змісту пункту 60 Порядку №560 мається на увазі рішення про надання або відмову у наданні відстрочки) військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Також положення абзаців 1 та 2 пункту 63 Порядку №560 передбачають, що військовозобов`язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіональних органів СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) із заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби, крім тих, що були раніше визнані обмежено придатними або тимчасово непридатними до військової служби за станом здоров`я на строк від шести до 12 місяців відповідно до висновку військово-лікарської комісії, у разі закінчення строку дії довідки (постанови) військово-лікарської комісії, за винятком тих, які визнані в установленому порядку особами з інвалідністю. Як свідчить зміст абзацу 2 пункту 63 Порядку №560, направлення військовозобов`язаного на медичний огляд для визначення придатності до військової служби відбувається у разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки. Згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_6 від 19 вересня 2025 року №1589/9993, який міститься в матеріалах справи, про розгляд звернення адвоката Олар Е.М., яке надійшло 13 вересня 2025 року, щодо можливих неправомірних дій з боку посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Так, у названому листі вказано: «Перевіркою встановлено, що громадянин ОСОБА_1 особисто прибув до ІНФОРМАЦІЯ_8 та подав заяву на відстрочку від мобілізації, у зв`язку із навчанням на інтернатурі у Буковинському державному медичному університеті. Однак посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_8 не врахували цього та проводили мобілізаційні заходи відносно громадянина ОСОБА_1 . Таким чином, посадові особи ІНФОРМАЦІЯ_8 не перевірили наявність підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у громадянина ОСОБА_1 , та останнього було призвано на військову службу під час мобілізації». У зв`язку з цим, ухвалою суду від 08 жовтня 2025 року було витребувано у ІНФОРМАЦІЯ_6 належним чином засвідчені копії матеріалів перевірки, проведеної за зверненням щодо можливих неправомірних дій з боку посадових осіб ІНФОРМАЦІЯ_4 відносно громадянина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . З отриманих від ІНФОРМАЦІЯ_6 матеріалів, а саме: відомостей «Журналу запису відвідувачів ІНФОРМАЦІЯ_9 », вбачається, що 06 серпня 2025 року ОСОБА_1 було дійсно подано заяву про відстрочку. Крім цього, згідно змісту пояснень, відібраних у рамках проведення перевірки ІНФОРМАЦІЯ_10 у головного спеціаліста відділення рекрутингу та комплектування ІНФОРМАЦІЯ_11 ОСОБА_2 , 06 серпня 2025 року близько 17:20 до ІНФОРМАЦІЯ_11 звернувся громадянин ОСОБА_1 для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки є інтерном. Однак за наслідком перевірки поданих документів вирішено про відсутність підстав щодо оформлення відстрочки громадянину ОСОБА_1 . Також в отриманих від ІНФОРМАЦІЯ_6 матеріалах наявна і заява ОСОБА_1 , адресована Голові комісії ІНФОРМАЦІЯ_8 , щодо надання (оформлення) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Суд зазначає, що за приписами статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Згідно статей 75 -76 Кодексу адміністративного судочинства України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Відповідно до частин першої третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв`язок цих доказів у їх сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що такі підтверджують доводи позову про подання ОСОБА_1 06 серпня 2025 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 заяви про надання та оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та, відповідно, спростовують твердження відзиву ІНФОРМАЦІЯ_3 про не подання позивачем указаної заяви. При цьому, як вбачається з обставин цієї справи, комісією, утвореною при ІНФОРМАЦІЯ_3 , для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки, оформленого протоколом, прийнято не було; військовозобов`язаного ОСОБА_1 не повідомлено письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7 Порядку №560. У ході судового розгляду справи ІНФОРМАЦІЯ_3 не надано суду доказів розгляду у встановлений пунктом 60 Порядку №560 спосіб поданої ОСОБА_1 заяви від 06 серпня 2025 року та доданих до неї документів про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації згідно пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Отже, станом на день винесення оскаржуваного наказу ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08 серпня 2025 року №1542, яким призвано ОСОБА_1 на військову службу, його заява від 06 серпня 2025 року встановленого зразка за формою, визначеною Додатком 4 до Порядку №560, про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 1 частини 3 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у передбачений Порядком №560 спосіб не була розглянута; фактично, поставлене позивачем питання уповноваженим органом - комісією, утвореною при ІНФОРМАЦІЯ_3 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період - не вирішувалося. Водночас, з огляду на приписи пунктів 60 та 63 Порядку №560, до моменту прийняття указаною комісією ІНФОРМАЦІЯ_3 рішення, оформленого протоколом, про надання (оформлення) або відмову у наданні (оформленні) відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, ОСОБА_1 не мав бути направлений на проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби та, відповідно, не міг бути призваний на військову службу під час мобілізації. Керуючись принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина перша статті 8 Конституції України, частина перша статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України), суд вважає, що за наведених вище обставин ІНФОРМАЦІЯ_3 не вправі був приймати рішення про призов позивача на військову службу під час мобілізації. Наведене дає підстави для висновку про незаконність прийняття начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 наказу від 08 серпня 2025 року №1542 Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправку його до військової частини НОМЕР_1 . Колегія суддів зазначає, що за змістом судової практики Європейського суду з прав людини захист законних сподівань (очікувань) є одним з аспектів правової визначеності, при цьому державні органи повинні дотримуватися принципу належного урядування (рішення ЄСПЛ «Суханов та +4 посилання» тощо). Принцип захисту законних очікувань та принцип правової визначеності є невід`ємними елементами правової держави та принципу верховенства права. Суд наголошує, що будь-які обмеження прав і свобод: мають бути законними; повинні мати легітимну мету; повинні бути необхідними в демократичному суспільстві для досягнення легітимної мети. Якщо суд встановлює, що певний захід відповідає критерію законності, то він з`ясовує наявність легітимної мети, а вже тоді визначає можливість вважати цей захід необхідним у демократичному суспільстві для досягнення однієї із законних цілей. При цьому в умовах введеного в Україні воєнного стану та, як наслідок, оголошеної загальної мобілізації, заходи, пов`язані із такою мобілізацією, повинні здійснюватися в виключно межах чинного законодавства. Перевіряючи указане вище оскаржуване рішення суб`єкта владних повноважень, яке зумовило звернення позивача до суду з цим позовом, на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при його прийнятті відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; не обґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; упереджено та нерозсудливо. Враховуючи вищенаведені обставини, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправним та скасування наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08 серпня 2025 року №1542 Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації, на особливий період в частині призову ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації, на особливий період та відправки до військової частини НОМЕР_1 . Оскільки, як вбачається з обставин справи, прийняття зазначеного наказу зумовило прийняття 09 серпня 2025 року командиром військової частини НОМЕР_1 наказу №228, яким призначено ОСОБА_1 на посаду курсанта навчального взводу навчальної роти навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 Десантно-штурмових військ Збройних Сил України, зараховано його до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 і на всі види забезпечення та на триразове котлове забезпечення на обід, то суд, незважаючи на те, що командир вказаної військової частини безпосередньо не допустив протиправних дій при прийнятті названого наказу, приходить до висновку про наявність підстав і для визнання протиправним та скасування наказу від 09 серпня 2025 року №228 щодо ОСОБА_1 як похідного від незаконного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 08 серпня 2025 року №1542 щодо позивача. Суд також зауважує, що після винесення названих вище наказів стосовно позивача виникли нові правовідносини проходження особою військової служби, особливості яких визначаються Законом України Про військовий обов`язок і військову службу від 25 березня 1992 року №2232-XII. Утім, вказаним законом не передбачено звільнення військовослужбовця з військової служби шляхом скасування наказу про зарахування особи в списки особового складу військової частини. Накази про призов позивача на військову службу під час мобілізації та про зарахування його в списки особового складу військової частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду фактично реалізовані, а тому лише їх скасування без прийняття відповідного рішення про звільнення з військової служби не відновить початковий стан і не призведе до захисту порушених прав позивача, у зв`язку із чим і було подано цей позов до суду. Суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Конституційний Суд України в Рішенні від 30.01.2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Отже, судовий захист повинен бути реальним та практичним, а не ілюзорним. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Частиною першою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. Згідно положень частини другої статі 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів. Відповідно до частини третьої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. З огляду на викладене у своїй сукупності, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що належним та ефективним способом захисту порушених прав позивача у даній ситуації буде як визнання протиправними та скасування наказів про призов позивача на військову службу під час мобілізації та про зарахування його в списки особового складу військової частини, на всі види забезпечення та призначення на посаду, так і зобов`язання відповідача військову частину НОМЕР_1 виключити позивача зі списків особового складу військової частини та звільнити його з військової служби. Саме такий спосіб захисту порушених прав позивача відповідає об`єкту порушеного права й у спірних правовідносинах є достатнім та необхідним. Щодо тверджень апелянта військової частини НОМЕР_1 про необхідність урахування позиції Верховного Суду у постанові від 05 лютого 2025 року по справі №160/2592/23 про те, що процедура призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, то такі суд відхиляє, адже обставини цієї справи є суттєво відмінними від обставин справи, у якій суд касаційної інстанції дійшов зазначеного висновку. Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено. Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 04 листопада 2025 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Гонтарук В. М. Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.