Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/15656/26

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/15656/26 Головуючий у 1-й інстанції: Нагірняк М.Ф. Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П. 14 липня 2026 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Полотнянка Ю.П. суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Держприкордонслужби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом Адміністрації Державної прикордонної служби України, у якому просив: - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 15.09.2019 відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, з визначенням з 01.12.2015 місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, із застосуванням з 01.03.2018 щомісячної індексації-різниці; - зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати і виплатити йому індексацію грошового забезпечення з 01.12.2015 по 15.09.2019 з визначенням з 01.12.2015 місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців - січень 2008 року, із застосуванням з 01.03.2018 щомісячної індексації-різниці у розмірі 4463,15 грн; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації невикористаної відпустки УБД за 2015-2019 роки з урахуванням індексації-різниці; - зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок і виплату йому грошової компенсації невикористаної відпустки УБД за 2015-2019 роки з урахуванням індексації-різниці у розмірі 4436,15 грн; - визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати йому одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації-різниці; - зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України здійснити перерахунок і виплату йому одноразової грошової допомоги при звільненні з урахуванням індексації-різниці у розмірі 4436,15 грн; - зобов`язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати і виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року позовну заяву залишено без руху та запропоновано позивачу надати належні докази, що підтверджують правонаступництво та встановлюють належного відповідача у справі. На виконання вимог зазначеної ухвали представником позивача подано клопотання, у якому повідомлено про неможливість самостійного подання відповідних доказів, оскільки вони перебувають у володінні Адміністрації Державної прикордонної служби України, а також заявлено клопотання про їх витребування судом. Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України у зв`язку з неусуненням недоліків позовної заяви. Не погоджуючись із зазначеною ухвалою, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить її скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неусунення недоліків позовної заяви, оскільки позивач повідомив суд про неможливість самостійного подання доказів щодо правонаступництва Військової частини НОМЕР_1 та вжив усіх залежних від нього заходів для їх отримання, зокрема шляхом направлення адвокатського запиту до Адміністрації Державної прикордонної служби України. На думку апелянта, витребувані судом документи перебувають у володінні суб`єкта владних повноважень, а тому не можуть бути подані позивачем самостійно. Крім того, апелянт вказує, що питання належності відповідача та наявності правонаступництва підлягають з`ясуванню під час розгляду справи, а положення статті 48 Кодексу адміністративного судочинства України передбачають можливість заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача. Вважає, що повернення позовної заяви з підстав неподання доказів, які знаходяться у розпорядженні відповідача, є проявом надмірного формалізму та призвело до необґрунтованого обмеження його права на доступ до правосуддя, у зв`язку з чим просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи та правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до статей 160 та 161 КАС України позовна заява повинна містити, зокрема, зміст позовних вимог, виклад обставин, якими позивач їх обґрунтовує, та зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини. Залишаючи позовну заяву без руху, суд першої інстанції виходив із необхідності подання доказів правонаступництва та встановлення належного відповідача у справі. Однак колегія суддів зазначає, що стадія вирішення питання про відкриття провадження у справі не передбачає оцінки достатності доказів для підтвердження обставин, на які посилається позивач, а спрямована на перевірку відповідності позовної заяви формальним вимогам процесуального закону. Із матеріалів справи вбачається, що позивачем визначено відповідачів, сформульовано позовні вимоги, наведено фактичні обставини спору та зазначено підстави, з яких Адміністрація Державної прикордонної служби України визначена відповідачем у справі. Питання належності відповідача та наявності правонаступництва є питанням, що підлягає з`ясуванню під час розгляду справи, а не на стадії вирішення питання про відкриття провадження. Колегія суддів також враховує, що представник позивача повідомила суд про неможливість самостійного отримання документів щодо правонаступництва та надала відомості про вжиття заходів для їх отримання шляхом направлення адвокатського запиту до Адміністрації Державної прикордонної служби України. За змістом частини четвертої статті 79 КАС України учасник справи, який не має можливості подати доказ у встановлений строк з об`єктивних причин, повинен повідомити про це суд та зазначити причини неможливості його подання. Таким чином, позивачем було повідомлено суд про об`єктивні причини неможливості подання відповідних доказів та заявлено клопотання про їх витребування. За наведених обставин висновок суду першої інстанції про неусунення недоліків позовної заяви є передчасним. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що положення частини третьої статті 48 КАС України передбачають можливість заміни неналежного відповідача належним відповідачем або залучення співвідповідача під час розгляду справи. Отже, сама по собі наявність сумнівів щодо належності визначеного позивачем відповідача не може бути самостійною підставою для повернення позовної заяви. Апеляційний суд наголошує на тому, що у постанові від 17.04.2018 у справі № 523/9076/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтування позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У постанові від 13.02.2018 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного у справі № 826/1460/16 вказує, що позивач не завжди спроможний правильно визначити відповідача. Звертаючись до суду з адміністративним позовом, позивач зазначає відповідачем особу, яка, на його думку, повинна відповідати за позовом, проте під час розгляду справи він може заявити клопотання про заміну неналежного відповідача належним. Заміна відповідача може відбутися за клопотанням не лише позивача, а й будь-якої іншої особи, яка бере участь у справі, у тому числі й за клопотанням самого відповідача, або навіть за ініціативою суду. Суд першої інстанції фактично поставив можливість відкриття провадження у справі в залежність від надання доказів, які, за твердженням позивача, перебувають у володінні суб`єкта владних повноважень та самостійно отримані ним бути не можуть. Такий підхід не відповідає завданню адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень та призводить до надмірного формалізму при застосуванні процесуальних норм. У відповідності до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказує, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У Рішенні Європейського суду з прав людини від 08.04.2010 у справа «Меньшакова проти України» (Заява №377/02) у п.52 «Суд повторює, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду з позовом щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Таким чином, він втілює в собі «право на суд», яке, згідно з практикою Суду, включає в себе не тільки право ініціювати провадження, але й право розраховувати на «розгляд» спору судом (Рішення у справі «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п.25, ЕСПЛ 2002-ІІ)». У справі «Мушта проти України» (Заява № 8863/06) від 18.11.2010 в п.32 Європейський суд з прав людини нагадує, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Відповідно до частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року постановлена з порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Житомирського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Держприкордонслужби України про визнання протиправною бездіяльність, зобов`язання вчинити дії скасувати. Справу направити до Житомирського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає. Головуючий Полотнянко Ю.П. Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.