Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/4004/25

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/4004/25 Суддя першої інстанції: Василь НЕПОЧАТИХ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2026 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача: Файдюка В.В., суддів: Аліменка В.О., Мєзєнцева Є.І., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити дії, - В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі - відповідач, ГУ ПФ України в Чернігівській області), в якому просила: - визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду трудової діяльності з 11.08.1978 по 11.08.1981 в ресторані «Лама» тресту громадського харчування на посадах збиральниці посуду та касира; - зобов`язати відповідача зарахувати до страхового стажу позивача період трудової діяльності з 11.08.1978 по 11.08.1981 в ресторані «Лама» тресту громадського харчування на посадах збиральниці посуду та касира і перерахувати розмір пенсії за віком, у зв`язку зі збільшенням страхового стажу. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено повністю. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативних наслідків для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника. Суд підкреслив, що факт роботи позивача у спірний період в ресторані «Лама» тресту громадського харчування підтверджується основним документом, а саме трудовою книжною. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів апелянт зазначає, що в записі про звільнення з роботи мають місце розбіжності, що унеможливлює зарахування періоду з 11.08.1978 по 11.08.1981 до страхового стажу позивача, та свідчить про помилковість протилежних висновків суду першої інстанції. Після усунення визначених в ухвалі від 12 листопада 2025 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 листопада 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу. Відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк не надійшло. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 липня 2026 року продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження з 14 липня 2026 року. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційну скаргу ГУ ПФ України в Чернігівській області необхідно залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року - без змін, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернігівській області та з 2012 року отримує пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.7). Позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою від 03.03.2025, в якій просила зарахувати до страхового стажу період її роботи з 11.08.1978 по 11.08.1981 та перерахувати розмір призначеної пенсії (а.с.6). Листом від 26.03.2025 №3550-2629/З-02/8-2500/25 ГУ ПФ України в Чернігівській області повідомило ОСОБА_1 , що до страхового стажу не зараховано період її роботи відповідно до запису трудової книжки з 11.08.1978 по 11.08.1981, оскільки в записі про звільнення з роботи мають місце розбіжності, а саме зазначена дата звільнення 11.08.1981, а наказ про звільнення від 20 04.1981 № 930, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 № 162 (а.с.8). Вважаючи таку відмову ГУ ПФ України в Чернігівській області протиправною, ОСОБА_1 звернулася до суду за захистом своїх прав. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів виходить з такого. Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ч. 1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 року №1058-IV. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж. Згідно з ч.ч. 1 та 2 ст. 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до ч. 1 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом. Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи. Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення. Частиною 1 ст. 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05 листопада 1991 року №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Згідно з ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення", основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Статтею 48 Кодексу законів про працю України визначено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться. Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637). Пунктами 1, 2 Порядку №637 визначено, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків. Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Згідно з п. 18 Порядку №637, за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Відповідно до п. 20 вказаного Порядку № 637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. Отже основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відсутності записів у ній, наявності неправильних чи неточних записів у трудовій книжці відповідач вправі вимагати від заявника подання додаткових документів на підтвердження страхового стажу. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17 та від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17. За приписами п. 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року №58 (далі - Інструкція №58), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 "Про трудові книжки працівників" визначено, що, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства, установи, організації в присутності працівника, а відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Пунктом 1.2 Інструкції №58 передбачено, що трудові книжки раніше встановленого зразка обміну не підлягають. Відповідно до пункту 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Згідно з пунктом 2.6 Інструкції №58 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. За приписами пункту 2.6 Інструкції №58, якщо підприємство, яке зробило неправильний або неточний запис, ліквідоване, відповідний запис робиться правонаступником і засвідчується печаткою, а в разі його відсутності - вищестоящою організацією, якій було підпорядковане підприємство, а в разі його відсутності - облархівом, держархівом м. Києва, держархівом м. Севастополя і держархівом при Раді Міністрів Криму. Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Таким чином, обов`язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника та сплати єдиного внеску покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця. Так, Верховний Суду у постанові від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17 сформував правову позицію, відповідно до якої, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком. Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 31 січня 2025 року у справі № 120/8471/23. Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11 листопада 2020 року у справі № 677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Також Верховний Суд у постанові від 17 вересня 2025 року по справі №300/6565/23 наголосив, що відповідальною особою за правильність та повноту ведення трудових книжок є керівник підприємства, установи, організації або уповноважена ним особа, а не працівник. Тому позивач не може нести відповідальність за порушення вимоги ведення трудових книжок третіми особами (за неповноту вказаної інформації). Як встановлено судом першої інстанції, ГУ ПФ України в Чернігівській області листом від 26 березня 2025 року №3550-2629/З-02/8-2500/25 повідомило позивачу, що до страхового стажу не зараховано період його роботи відповідно до запису трудової книжки з 11.08.1978 по 11.08.1981, оскільки в записі про звільнення з роботи мають місце розбіжності, а саме зазначена дата звільнення 11.08.1981, а наказ про звільнення від 20.04.1981 № 930, що є порушенням Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №

162. Згідно з п.п. 2.3, 2.5 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20 липня 1974 року № 162 (чинної у період роботи позивача у спірний період), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). У випадку виявлення неправильних чи неточних записів відомостей про роботу виправлення здійснюються адміністрацією підприємства, де був внесений відповідний запис. Аналіз вказаних положень вказує на те, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на відповідальну особу підприємства, установи, організації. Колегія суддів звертає увагу, що записи про спірний період роботи скріплені підписом посадової особи роботодавця та його печаткою. З огляду на зазначене, позивач не може бути позбавлений права на пенсійне забезпечення через неналежну організацію ведення обліку трудової книжки роботодавцем, а період з 11.08.1978 до 11.08.1981 має бути зарахований до її страхового стажу. Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 44 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. Згідно з п.п. 2 п. 6 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2, Головне управління Фонду має право отримувати безоплатно в установленому законодавством порядку від державних органів та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій усіх форм власності і від фізичних осіб підприємців відомості про нарахування, обчислення і сплату страхових внесків, а також інші відомості, необхідні для здійснення покладених на головне управління Фонду завдань. Таким чином, законодавець не тільки наділив відповідача правом на перевірку відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, а й зобов`язав витребовувати в установленому законодавством порядку відомості, необхідні для здійснення покладених на Головне управління Фонду завдань та сприяти особам, що звернулись за призначенням пенсії, в одержанні відсутніх у них документів для призначення пенсії. Отже, якщо поданих позивачем документів було не достатньо, то орган пенсійного фонду мав всі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставин, водночас вказаний дій відповідачем здійснено не було. Враховуючи встановлені обставини та висновки Верховного Суду, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог. Судовою колегією враховується, що згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 10 жовтня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 263, п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач В.В. Файдюк Судді В.О. Аліменко Є.І. Мєзєнцев Повне судове рішення виготовлено 14 липня 2026 року.