Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 490/4090/26

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 490/4090/26 Категорія:113080000 Головуючий в 1 інстанції: Гуденко О.А. Місце ухвалення: м. Миколаїв Дата складання повного тексту:15.05.2026р. Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Бітова А.І. суддів Лук`янчук О.В. Ступакової І.Г. у зв`язку з відсутністю клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю, справа розглянута згідно п.1 ч.1 ст. 311 КАС України, розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови, В С Т А Н О В И Л А : У травні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі ІНФОРМАЦІЯ_2 ) про: - поновлення строку на оскарження постанови №R330590 від 02 лютого 2026 року як такого, що пропущений з поважних причин; - визнання протиправною та скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №R330590 від 02 лютого 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210 КУпАП та накладення штрафу у розмірі 17 000 грн.; - провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч.3ст. 210 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 08 травня 2026 року адміністративний позов залишено без руху та надано 5-тиденний строк для усунення виявлених судом недоліків, а саме надати докази поважності причин пропуску строку звернення до суду, вказати обставини, які були б об`єктивно непереборними та не залежали від його волевиявлення, були б пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення у справі процесуальних дій. Клопотання про поновлення строку звернення до суду залишено без задоволення. Роз`яснено позивачу, що наслідками невиконання ухвали суду відповідно до ч.5 ст. 169 КАС України є повернення позовної заяви. На виконання цієї ухвали 14 травня 2026 року ОСОБА_1 надав суду заяву про поновлення процесуального строку на оскарження постанови №R330590 від 02 лютого 2026 року. В заяві посилається на те, що позивач вважає за необхідне окремо зазначити, що навіть за умови наявності такої заяви вона за своєю правовою природою не є доказом отримання позивачем копії постанови №R330590 від 02 лютого 2026 року. Копію вказаної постанови позивачу особисто не вручали, поштовим відправленням не надсилали, а також позивач не отримував належного повідомлення, яке б містило текст постанови, її реквізити, мотиви притягнення до відповідальності, порядок і строк оскарження. У застосунку "Резерв+" або на електрону пошту позивача така постанова також не надходила. Фактично про існування постанови та про застосування до нього штрафу позивач дізнався 20 квітня 2026 року, коли отримав повідомлення у банківському застосунку про арешт коштів та блокування рахунків у межах виконавчого провадження. Вже наступного дня, 21 квітня 2026 року, позивач звернувся до органу державної виконавчої служби із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження №80673949, оскільки саме виконавче провадження стало першим реальним джерелом інформації про існування спірної постанови. 27 квітня 2026 року представник позивача, адвокат Ферлій А.А., фактично ознайомився з матеріалами виконавчого провадження та вперше отримав можливість побачити копію постанови №R330590 від 02 лютого 2026 року і зафіксувати її зміст. До цього моменту позивач не мав тексту акта індивідуальної дії, не знав повного змісту фабули правопорушення, мотивів прийняття постанови та обсягу доказів, на які послався відповідач. 04 травня 2026 року позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, тобто без невиправданого зволікання після фактичного отримання можливості ознайомитися зі змістом постанови. Позивач зазначав, що заява від 02 лютого 2026 року через електронний кабінет не є доказом отримання постанови. Тобто така заява є процесуальним документом, який передує винесенню постанови або слугує підставою для розгляду справи у спрощеному порядку без участі особи. Вона не є розпискою про отримання постанови, не є доказом направлення постанови, не є технічним підтвердженням доставки постанови в електронний кабінет і не підтверджує ознайомлення позивача з повним текстом постанови. Позивач вказував на те, що після того як він 20 квітня 2026 року дізнався про арешт рахунків, він вже 21 квітня 2026 року звернувся до органу ДВС із заявою про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Після фактичного ознайомлення представника позивача з матеріалами виконавчого провадження 27 квітня 2026 року позивач 04 травня 2026 року подав адміністративний позов до суду. Така послідовність дій свідчить, що позивач не ігнорував свої права, не допускав бездіяльності та не мав наміру затягувати звернення до суду. Навпаки, він діяв активно та добросовісно одразу після того, як отримав реальну можливість з`ясувати джерело арешту коштів і зміст оскаржуваної постанови. Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до адміністративного суду з позовом про скасування постанови №R330590 від 02 лютого 2026 року та поновити ОСОБА_1 строк звернення до адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови №R330590 від 02 лютого 2026 року. Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2026 року позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про скасування постанови №R330590 від 02 лютого 2026 року повернуто особі, яка її подала. Повернуто ОСОБА_1 судовий збір у сумі 605,60 грн. який було сплачено відповідно до квитанції ID: 8414-1544-5347-6356 від 04 травня 2026 року. Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з порушенням норм процесуального права. Доводи апеляційної скарги: - у заяві про поновлення строку позивач чітко та послідовно наголошував, що копію постанови №R330590 від 02 лютого 2026 року йому особисто не вручали, поштою не надсилали, у застосунку "Резерв+" чи на електронну пошту її повний текст також не надходив; - суд першої інстанції повністю проігнорував те, що процесуальний обов`язок доказування факту належного надіслання та вручення постанови лежить виключно на відповідачі. Натомість суд переклав цей тягар на позивача, змушуючи громадянина "вгадувати", коли і яке саме рішення, з якими реквізитами та яким розміром штрафу було винесено; - відсутність у позивача копії постанови до 27 квітня 2026 року (дати ознайомлення адвоката з матеріалами виконавчого провадження) була об`єктивною та непереборною перешкодою для своєчасного звернення до суду; - заява про згоду на розгляд справи не є розпискою про отримання готової постанови, не є доказом її направлення відповідачем і не підтверджує технічну доставку результатів розгляду справи в електронний кабінет; - чинне законодавство України, зокрема Закон України "Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів" та Положення про електронний кабінет (постанова Кабінету Міністрів України від 30 липня 2024 року №879), не встановлює презумпції автоматичного вручення постанови через сам лише факт авторизації особи в застосунку; - суд першої інстанції застосував процесуальні норми з надмірним формалізмом, відмовивши у доступі до правосуддя особі, якій загрожує безпрецедентний за розміром штраф у 17 000 грн. У відзиві ІНФОРМАЦІЯ_3 на апеляційну скаргу вказується, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх доводів, зокрема щодо неотримання постанови в мобільному за стосунку. Позивач не позбавлений права надати колегії для огляду свій мобільний застосунок "Резерв+" в якому будуть відображені системні повідомлення про надходження постанови та міститися сама оскаржувана постанова. У відповіді на відзив ОСОБА_1 зазначає що усі звинувачення відповідача про пропуск строку зводяться до незаконної вимоги, щоб позивач оскаржував "очікування постанови", текст якої держава йому приховала. ІНФОРМАЦІЯ_2 було подано заперечення, в яких відповідач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2026 року. Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням того, що оскаржувана постанова прийнята 02 лютого 2026 року, то позовна заява ОСОБА_1 подана з пропуском 10-денного строку на оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності. За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутні причини пропуску строку звернення до суду, які можуть вважатися поважними. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Відповідно до ст. 118 КАС України процесуальні строки це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. З матеріалів справи вбачається, що спірна постанова ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно позивач була винесена 02 лютого 2026 року. Таким чином початок перебігу процесуального строку на оскарження означеної постанови почався 03 лютого 2026 року. Відповідно, датою закінчення процесуального строку є 13 лютого 2026 року. Позовна заява подана ОСОБА_1 до адміністративного суду 04 травня 2026 року, тобто з пропуском строку встановленого ч.2 ст. 286 КАС України. Позивач просив суд поновити пропущений строк звернення до адміністративного суду. Колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про відсутність причини пропуску строку звернення позивача до суду, які можуть вважатися поважними. Відповідно ч.1 ст. 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Так, згідно вимог ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Частиною 1 ст. 123 КАС України визначено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч.1 ст. 123 КАС України). Водночас, ст. 286 КУпАП врегульовано, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі,-протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови). Отже, положення ст. 286 КАС України містять імперативну норму в частині подання позовної заяви щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови). Разом з тим, зважаючи на те, що КАС України не містить заборону на поновлення судом строку звернення до суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, колегія суддів акцентує увагу, що вказаний процесуальний строк може бути поновлений судом за заявою позивача у разі наявності поважних причин його пропуску. Колегія суддів вважає, що такими поважними причинами пропуску строку звернення до суду може бути, у тому числі, невручення постанови про притягнення до адміністративної відповідальності особі, стосовно якої її було винесено, адже за відсутності даних щодо підстав притягнення до відповідальності, змісту застосованого стягнення, реквізитів оскаржуваного рішення тощо особа позбавлена можливості належним чином реалізувати своє право на судовий захист. Колегія суддів констатує, що матеріали справи не містять доказів направлення ОСОБА_1 засобом поштового зв`язку та вручення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення. Як вбачається з матеріалів справи, 27 квітня 2026 року представник апелянта в ході вивчення матеріалів виконавчого провадження, яке було відкрито щодо стягнення з позивача коштів на виконання спірної постанови, ознайомився з вищезазначеною постановою. До суду з позовом позивач звернувся 04 травня 2026 року. Колегія суддів акцентує увагу на тому, що позивач приймав активні дії щодо отримання інформації щодо руху справи про адміністративне правопорушення про що свідчать заява про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Колегія суддів вважає хибним довід відповідача, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження своїх доводів щодо неотримання постанови в мобільному застосунку, оскільки беззаперечним є принцип, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 КАС України). Тобто, саме відповідач, як суб`єкт владних повноважень зобов`язаний довести (надати докази), що позивачем була отримана постанова про накладення адміністративного стягнення. При цьому такий обов`язок доказування витікає з обов`язку суб`єкта владних повноважень вчинити, передбачені законом дії по врученню такої постанови особі яка притягується до адміністративної відповідальності. В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про вручення спірної постанови позивачу, або про вчинення відповідачем будь яких дій направлених на вручення такої постанови у відповідності до норм КАС України. З урахуванням вищенаведених обставин, виходячи із завдань адміністративного судочинства, визначених ч.1 ст. 2 КАС України, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у спірних правовідносинах таких обставин, які могли б бути визнані судом поважними у розрізі вирішення питання про поновлення строку звернення до суду та забезпечення особі належної реалізації доступу до правосуддя. Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, який в своїх рішеннях неодноразово зазначав що строк звернення до суду закріплений в нормах національного законодавства не є абсолютним. Згідно ч.1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Відповідно ч.ч.1, 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яку ратифіковано Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР і яка для України набрала чинності 11 вересня 1997 року (Конвенція), закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист як доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права. Статтею 6 Конвенції встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією. Так, з Рішення Європейського Суду з прав людини по справі "Іліан проти Туреччини" слідує, що правило встановлення обмежень до суду у зв`язку з пропуском строку звернення до суду, повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. У справі Delcourt v. Belgium Європейський Суд з прав людини зазначив, що "у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення". Водночас у справі Bellet v. France Суд зазначив, що "стаття 6 §1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права". Таким чином, правило про пропуск строку звернення до суду не має абсолютного характеру і не повинно застосовуватися автоматично, застосування правила пропуску строку звернення до суду залежить від обставин справи. Під цим слід розуміти вагомість права, про захист якого особа звернулася до суду. При цьому, встановлення обмежень доступу до суду повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи. Підсумовуючи, колегія судді констатує, що у даній справі є підстави для поновлення позивачу процесуального строку для звернення до адміністративного суду з позовом про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності. З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції про залишення позову без розгляду через пропуск строку звернення до суду, що свідчить про порушення судом першої інстанції норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. При цьому ці порушення перешкоджають подальшому провадженню у даній справі. Враховуючи, що судом першої інстанції, при вирішені спірного питання, допущено порушення процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, судове рішення суду першої інстанції, відповідно до п.4 ч.1 ст. 320 КАС України, підлягає скасуванню з направленням матеріалів справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 308, 311, 312, ч.1 ст. 315, п.4 ч.1 320, ст.ст. 321, 322, 325, ч.2 ст. 328, ст. 329 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 15 травня 2026 року скасувати. Справу №490/4090/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови №R330590 від 02 лютого 2026 року, направити до Центрального районного суду м. Миколаєва для продовження розгляду. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повне судове рішення складено 13 липня 2026 року. Головуючий: Бітов А.І. Суддя: Лук`янчук О.В. Суддя: Ступакова І.Г.