Постанова 4854 № 420/5183/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5183/25 Головуючий в 1 інстанції: Пекний А. С. Місце ухвалення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А.І. Ступакової І.Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одеса адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду 28 квітня 2026 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И Л А: ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить: визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно із застосуванням місяця, в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців (місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення базового місяця) - січень 2008 року; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січень 2008 року у загальному розмірі 85653,61 грн з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 до 15.06.2024 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації-різниці) відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; стягнути з Військової частини НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) у фіксованому розмірі 3947,10 грн у місяць за період з 01.03.2018 до 15.06.2024 у загальному розмірі 250640,85 грн відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум; визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_3 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 16.06.2024; стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 369630,72 грн; зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 15.06.2024, відповідно до Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2011 №

159. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що позивач у період з 11.07.2014 до 15.06.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 . Починаючи з 2015 року військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому (грошовому) забезпеченні при військовій частині НОМЕР_1 . При цьому, починаючи з 01.12.2015 до 15.06.2024 відповідач виплачував індексацію грошового забезпечення у неповному обсязі: з 01.12.2015 до 28.02.2018 взагалі не виплачував; з 01.03.2018 до 15.06.2024 не виплачував індексацію-різницю. З метою захисту своїх прав позивач звернувся до командира Військової частини із заявою, у якій, зокрема, просив надати довідку про нараховане і виплачене йому грошове забезпечення та індексацію, а також виплатити останню у повному обсязі. Листом від 18.12.2024 № 3088 відповідач фактично відмовив у виплаті індексації грошового забезпечення, зазначивши, що вона проводилася у відповідності до чинного законодавства. Таку бездіяльність відповідача позивач вважає протиправною, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду 28 квітня 2026 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно зі встановленням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно зі встановленням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 із застосуванням щомісячної фіксованої індексації (індексації-різниці) відповідно до абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення (індексацію-різницю) у фіксованому розмірі 3947,10 грн у місяць за період з 01.03.2018 до 28.01.2020 у загальному розмірі 90401,32 грн відповідно до вимог абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44, з урахуванням раніше виплачених сум. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незастосування норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, просить змінити рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 у справі 420/5183/25, виклавши абзац три у такій редакції: Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно зі встановленням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року у загальному розмірі 85 653,61 грн з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 у справі 420/5183/25 у частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, виплати середнього заробітку за час неповного розрахунку при звільненні скасувати та у цій частині ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В своїй скарзі, апелянт зазначає, що відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Враховуючи дану норму, індексація грошового забезпечення Позивача у період з 01.12.2015 до 28.02.2018 (включно) складає (цей розрахунок також відповідає даним калькулятору індексації грошових доходів онлайнплатформи LIGA360) у загальному розмірі з урахуванням виплачених сум 85 653,61 грн. Вказує, що даний розрахунок було вказано у позовній заяві, однак, усупереч вимогам КАС України, судом першої інстанції він досліджений не був Також зазначає, що основною умовою для виплати громадянину згаданої компенсації є порушення встановлених строків виплати доходів (у тому числі індексації). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі індексації, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Наявність факту невиплати позивачу сум, пов`язаних з грошовим забезпеченням, визначає право позивача на компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та інших у повному обсязі, а отже, Одеський окружний адміністративний суд протиправно відмовив у задоволенні цієї позовної вимоги, що свідчить про його незаконність у цій частині. Також зазначає, що позивач має право на виплату йому середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, а загальна сума середнього заробітку за час затримки повного розрахунку з урахуванням шестимісячного обмеження (183 дні), тобто за період з 16.06.2024 до 15.12.2024, становить 369 630,72 грн (порядок розрахунку: 2 019,84 грн * 183 дні). Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом встановлено, ОСОБА_1 у період з 11.07.2014 до 15.06.2024 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 , яка починаючи з 2015 року перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 . Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2025 № 2/584 щодо розміру грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 15.06.2024 позивачу індексація грошового забезпечення з 01.12.2015 по 28.02.2018 не нараховувалася та не виплачувалася. Відповідно до довідки Військової частини НОМЕР_1 від 04.06.2025 № 2/584 щодо розміру грошового забезпечення за період з 01.01.2015 по 15.06.2024 позивачу нараховано індексацію грошового забезпечення у грудні 2018 року у сумі 71,08 грн, у січні 2019 року 71,08 грн, у лютому 2019 року 134,47 грн, у березні 2019 року 134,47 грн, у квітні 2019 року 134,47 грн, у травні 2019 року 134,47 грн, у червні 2019 року 134,47 грн, у липні 2019 року 278,97 грн, у серпні 2019 року 206,72 грн, у вересні 2019 року 0,00 грн, у жовтні 2019 року 206,72 грн, у листопаді 2019 року 206,72 грн, у грудні 2019 року 216,51 грн, у січні 2020 року 216,51 грн, у лютому 2020 року 0,00 грн, у березні 2020 року 216,51 грн, у квітні 2020 року 216,51 грн, у травні 2020 року 216,51 грн, у червні 2020 року 216,51 грн, у липні 2020 року 226,29 грн, у серпні 2020 року 226,29 грн, у вересні 2020 року 226,29 грн, у жовтні 2020 року 226,29 грн, у листопаді 2020 року 226,29 грн, у грудні 2020 року 233,81 грн, у січні 2021 року 331,42 грн, у лютому 2021 року 331,42 грн, у березні 2021 року 331,42 грн, у квітні 2021 року 415,41 грн, у травні 2021 року 415,41 грн, у червні 2021 року 415,41 грн, у липні 2021 року 540,03 грн, у серпні 2021 року 540,03 грн, у вересні 2021 року 540,03 грн, у жовтні 2021 року 540,03 грн, у листопада 2021 року 540,03 грн, у грудні 2021 року 563,19 грн, у січні 2022 року 563,19 грн, у лютому 2022 року 672,35 грн, у березні 2022 року 672,35 грн, у квітні 2022 року 672,35 грн, у травні 2022 року 913,01 грн, у червні 2022 року 1017,21 грн, у липні 2022 року 1066,00 грн, у серпні 2022 року 1281,80 грн, у вересні 2022 року 1281,80 грн, у жовтні 2022 року 1281,80 грн, у листопаді 2022 року 1424,80 грн, у грудні 2022 року 1470,83 грн. 07.12.2024 позивач звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із заявою про нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, індексації-різниці, компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушення строків виплати індексації, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. На заяву позивача Військова частина НОМЕР_1 листом від 18.12.2024 № 3088 повідомила, що абзацом третім пункту 242 Положення № 1153/2008 визначено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю, забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини. ОСОБА_1 погодився з наказом командира військової частини, згідно якого його було розраховано та виключено із списків особового складу частини і всіх видів забезпечення. Зазначений наказ у передбачений законодавством строк оскаржено не було. Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду із цим позовом. Вирішуючи спірне питання та частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи наведені приписи Закону № 1282-XII та Порядку № 1078, а також встановлені під час розгляду цієї справи обставини, зокрема, щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018, прийшов до висновку, що належним способом відновлення порушених прав позивача є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року зі встановленням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року. Водночас, прийшов до висновку, що оскільки індексація грошового забезпечення за вказаний період не нараховувалася, тому у суду відсутні підстави для стягнення індексації грошового забезпечення у сумі 85653,61 грн, відтак позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Також дійшов висновку про те, що позивач має право на виплату фіксованої індексації-різниці грошового забезпечення 3947,10 грн з 01.03.2018 по 28.01.2020, а отже, у вказаний період позивач мав право на отримання індексації грошового забезпечення з урахуванням положень абзаців 3, 4, 6 пункту 5 Порядку №1078, а тому на думку суду належним способом захисту прав позивача у цьому випадку є зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення у фіксованому розмірі 3947,10 грн з 01.03.2018 по 28.01.2020 у загальній сумі 90401,32 грн (3947,10 грн х 22 місяці 28 днів). Поряд з цим зазначив, що позивачем, у свою чергу, не було надано доказів, що у нього виникло право на нарахування індексації грошового забезпечення у фіксованій величині з 29.01.2020, а також доказів того, що з 29.01.2020 розмір доходу був менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці. Також прийшов до висновку, що вимоги позивача про проведення нарахування та виплати індексації грошового забезпечення з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінетом Міністрів України від 15.01.2004 № 44, підлягають задоволенню. Водночас відмовив у задоволенні позовних вимог в частині нарахування та компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення та щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки відповідачем не здійснено виплату спірної заборгованості позивачу, а тому позовні вимоги в цій частині є передчасними та задоволенню не підлягають, так як суд не може надавати правову оцінку майбутньому та лише можливому порушенню прав позивача у цій частині. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції з урахуванням ст. 308 КАС України, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного. Як вбачається з апеляційної скарги, предметом апеляційного розгляду є не згода позивача з рішенням в частині не визначення судом першої інстанції конкретних сум, які йому відповідач зобов`язаний виплатити за наслідком нарахування спірної індексації. З цього приводу колегія суддів зазначає, що механізм індексації має універсальний характер, позаяк індексації підлягають всі грошові доходи населення, які не мають разового характеру. Як вірно встановлено судом першої інстанції, розмір посадового окладу за посадою позивача, як і будь-якого іншого військовослужбовця в Україні в період з 01 січня 2008 року до 01 березня 2018 року, був визначений постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Наступне підвищення окладів військовослужбовців відбулося 01 березня 2018 року, після набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704, якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу. Тож з огляду на місяць підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовців та правила пунктів 5, 10-2 Порядку № 1078, саме січень 2008 року є місяцем підвищення доходу позивача, за яким і слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації його грошового забезпечення за спірний період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року. За таких обставин, за умови останнього підвищення військовослужбовцям посадового окладу в січні 2008 року, місяцем для розрахунку індексації грошового забезпечення для цілей застосування Порядку № 1078 (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2019 № 1013) є січень 2008 року. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 380/1730/22 від 22 березня 2023 року, № 420/15397/21 від 27 квітня 2023 року. Враховуючи викладене, колегія суддів зазначає, що рішення суду першої інстанції в цій частині є обґрунтованим та законним, проте згідно правової позиції Верховного Суду, викладеній, зокрема, в постанові по справі № 320/8554/21 від 20.04.2023, в даному випадку суд має дослідити питання обґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку суми індексації грошового забезпечення за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року. Дослідивши наданий позивачем розрахунок індексації за період з 01.12.2015 по 28.02.2018 року, врахувавши коефіцієнт індексації та прожитковий мінімум, перевіривши наведений розрахунок на Калькуляторі розрахунку суми індексації зарплати (https://ips.ligazakon.net/ calculator/zp) та на офіційному сайті Мінфіну України (https://index.minfin.com.ua/ua/ labour/salary/indexing/), колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 Порядку № 1078 сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків. Враховуючи дану норму, індексація грошового забезпечення Позивача у період з 01.12.2025 по 28.02.2018 (включно) складає: за грудень 2015 року (31 календарний день) 2302,64 грн (коефіцієнт індексації 167,10%, прожитковий мінімум 1378,00 грн) за січень 2016 року (31 календарний день) 2359,14 грн (коефіцієнт індексації 171,20%, прожитковий мінімум 1378,00 грн) за лютий 2016 року (29 календарних днів) 2359,14 грн (коефіцієнт індексації 171,20%, прожитковий мінімум 1378,00 грн) за березень 2016 року (31 календарний день) 2359,14 грн (коефіцієнт індексації 171,20%, прожитковий мінімум 1378,00 грн) за квітень 2016 року (30 календарних днів) 2359,14 грн (коефіцієнт індексації 171,20%, прожитковий мінімум 1378,00 грн) за травень 2016 року (31 календарний день) 2482,40 грн (коефіцієнт індексації 171,20%, прожитковий мінімум 1450,00 грн), з урахуванням фактично виплачених 274,26 грн 2208,14 грн; за червень 2016 року (30 календарних днів) 2710,05 грн (коефіцієнт індексації 186,90%, прожитковий мінімум 1450,00 грн) за липень 2016 року (31 календарний день) 2710,05 грн (коефіцієнт індексації 186,90%, прожитковий мінімум 1450,00 грн) за серпень 2016 року (31 календарний день) 2710,05 грн (коефіцієнт індексації 186,90%, прожитковий мінімум 1450,00 грн) за вересень 2016 року (30 календарних днів) 2710,05 грн (коефіцієнт індексації 186,90%, прожитковий мінімум 1450,00 грн) за жовтень 2016 року (31 календарний день) 2710,05 грн (коефіцієнт індексації 186,90%, прожитковий мінімум 1450,00 грн) за листопад 2016 року (30 календарних днів) 2710,05 грн (коефіцієнт індексації 186,90%, прожитковий мінімум 1450,00 грн) за грудень 2016 року (31 календарний день) 3177,60 грн (коефіцієнт індексації 198,60%, прожитковий мінімум 1600,00 грн) за січень 2017 року (31 календарний день) 3177,60 грн (коефіцієнт індексації 198,60%, прожитковий мінімум 1600,00 грн) за лютий 2017 року (28 календарних днів) 3177,60 грн (коефіцієнт індексації 198,60%, прожитковий мінімум 1600,00 грн) за березень 2017 року (31 календарний день) 3360,00 грн (коефіцієнт індексації 210,00%, прожитковий мінімум 1600,00 грн) за квітень 2017 року (30 календарних днів) 3360,00 грн (коефіцієнт індексації 210,00%, прожитковий мінімум 1600,00 грн) за травень 2017 року (31 календарний день) 3536,40 грн (коефіцієнт індексації 210,00%, прожитковий мінімум 1684,00 грн) за червень 2017 року (30 календарних днів) 3730,06 грн (коефіцієнт індексації 221,50%, прожитковий мінімум 1684,00 грн) за липень 2017 року (31 календарний день) 3730,06 грн (коефіцієнт індексації 221,50%, прожитковий мінімум 1684,00 грн) за серпень 2017 року (31 календарний день) 3730,06 грн (коефіцієнт індексації 221,50%, прожитковий мінімум 1684,00 грн) за вересень 2017 року (30 календарних днів) 3896,78 грн (коефіцієнт індексації 231,40%, прожитковий мінімум 1684,00 грн) за жовтень 2017 року (31 календарний день) 3896,78 грн (коефіцієнт індексації 231,40%, прожитковий мінімум 1684,00 грн) за листопад 2017 року (30 календарних днів) 3896,78 грн (коефіцієнт індексації 231,40%, прожитковий мінімум 1684,00 грн) за грудень 2017 року (31 календарний день) 4258,75 грн (коефіцієнт індексації 241,70%, прожитковий мінімум 1762,00 грн) за січень 2018 року (31 календарний день) 4258,75 грн (коефіцієнт індексації 241,70%, прожитковий мінімум 1762,00 грн) за лютий 2018 року (28 календарних днів) 4258,75 грн (коефіцієнт індексації 241,70%, прожитковий мінімум 1762,00 грн). (загальна сума 85 927,87 грн.) Позивач як у позові так і у апеляційній скарзі вказує, що відповідач зобов`язаний йому виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, у загальному розмірі з урахуванням виплачених сум 85 653,61 грн. Таким чином, позивач має право на виплату індексації, а відповідач зобов`язаний виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) січень 2008 року, у загальному розмірі 85 653,61 грн., а тому доводи апелянта в цій частині знайшли своє підтвердження, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні. Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, то колегія суддів зазначає, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом №2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії, водночас законодавець пов`язав виплату такої компенсації з виплатою заборгованості відповідного доходу, тобто компенсація та основна сума заборгованості підлягають виплаті в одному місяці. Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23.03.2023р. у справі №520/2020/19 та від 25.03.2023р. у справі №400/8389/21, від 24.07.2024р. у справі №520/2674/2020 та від 31.07.2024р. у справі №480/1704/19. Так, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць. Подібні правовідносини, пов`язані з визначенням наявності права на компенсацію у випадках, коли суми пенсії нараховані, але фактично не виплачені, були предметом розгляду Верховного Суду. У постанові від 08.12.2025р. у справі №420/13975/24, аналізуючи положення Закону №2050-III та Порядку №159, Суд зазначив, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація: нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу; має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу; відповідно до ст.4 Закону №2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період. Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III. Однак, саме виникнення такого права не означає його порушення. Відповідно до ст.2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому. Законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку. Виходячи з викладеного, враховуючи підхід Верховного Суду, викладений, зокрема, у постанові від 08.12.2025р. у справі №420/13975/24, колегія суддів зазначає, що вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів у теперішній момент є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб`єктом владних повноважень відповідного обов`язку. Колегія суддів звертає увагу на те, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17 викладений висновок, згідно з яким суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Верховного Суду, а тому з урахуванням висновків викладених в постанові Верховного Суду від 08.12.2025 року у справі №420/13975/24, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 29.05.2025 у справі № 640/12053/21 Щодо позовних вимог про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 369630,72 грн, то колегія суддів зазначає наступне. Згідно ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму. Статтею 117 КЗпП України визначено, що У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Таким чином, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Відповідно до обставин даної справи, відповідачем не було виплачено позивачу всі суми, що підлягали виплаті при звільненні, відповідно, у відповідача виник обов`язок відшкодувати позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Слід зазначити, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку. Суд звертає увагу на те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 06.02.2020 (справа № 806/305/17). В той же час для обрахунку розміру середнього заробітку необхідно встановити розмір усіх належних звільненому працівникові сум, що є необхідним для пропорційного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 640/17872/19. Таким чином, суд зазначає, що позивачка має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, однак стягнення такого середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є можливим за наявності двох умов, а саме: факту невиплати усіх належних працівникові сум при звільненні та факту проведення з працівником остаточного розрахунку. Отже, зважаючи на те, що станом на сьогодні остаточного розрахунку з позивачкою відповідач не провів, на думку апеляційного суду, відсутня можливість встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частки коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частки коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, що є умовами для проведення розрахунку суми середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Тому апеляційний суд погоджується із думкою суду першої інстанції про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку, за відсутності факту проведення із позивачем остаточного фактичного розрахунку, є передчасними, а тому у їх задоволенні необхідно відмовити. Суд зазначає, що спірні правовідносини виникнуть після фактичного розрахунку відповідача з позивачем на виконання рішення, а також після того, як відповідач самостійно не здійснить виплату середнього заробітку позивача за весь час затримки по день фактичного розрахунку та порушить право позивача на таку виплату. Таким чином, на час розгляду даної справи відсутній об`єкт судового захисту, а доводи апелянта висновків суду першої інстанції в цій частині не спростовують. При цьому, з урахуванням вимог ст. 308 КАС України оцінка рішенню суду першої інстанції в іншій частині не надається. Відповідно до п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 1, ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (частина четверта статті 317 КАС України). За таких обставин, доводи апеляційної скарги частково знайшли своє підтвердження в частин помилковості не зазначення суми індексації яка підлягає виплаті, а тому рішення суду підлягає зміні в резолютивній частині щодо задоволення таких позовних вимог. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів , - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду 28 квітня 2026 року змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини в наступній редакції: Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 28.02.2018 включно зі встановленням місяця підвищення доходу (базового місяця) - січень 2008 року у загальному розмірі 85653,61 грн з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №

44. В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду 28 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 14 липня 2026 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А.І. Бітов Суддя: І.Г. Ступакова