Постанова 4851 № 520/9330/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 липня 2026 р. Справа № 520/9330/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Фоміної Л.О., Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Кухар М.Д., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/9330/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач, апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі В/Ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з листопаду 2025 року по грудень 2025 року; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь період проходження ним військової служби (з 21.09.2022 року по 20.01.2026 року). А саме: за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки; за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 та 2023 роки; грошова допомога на оздоровлення за відповідні роки служби; виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за відповідні роки служби; одноразова грошова допомога при звільненні з урахуванням повного строку військової служби з 21.09.2022 року, а не лише за 13 місяців календарної служби; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України від 28.06.2023 № 3161-IX, у розмірі 20 100 гривень на місяць, за період перебування у розпорядженні командира військової частини. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху та запропоновано усунути вказані недоліки протягом 10 днів з моменту отримання копії ухвали. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачу. Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду та передати справу для продовження розгляду до Харківського окружного адміністративного суду. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що строк звернення до суду починається саме з моменту письмового повідомлення працівника про звільнення, а не щомісячної виплати заробітної плати. В даній справі позивачу достовірно невідомо про суми, на які він має право, оскільки він отримав довідку від 22.01.2026 року, в якій визначено розмір грошового забезпечення, але без урахування грошового забезпечення за січень 2026 року, а 29.04.2026 року, у відповідь на адвокатський запит, позивач отримав довідку про розмір грошового забезпечення, дані в якій суперечать раніше наданій довідці, а відтак позивачеві і досі невідомо достеменно розмір сум грошового забезпечення, на які він має право. Позивач зазначає, що він не повинен просити суд поновити строк для звернення до суду, оскільки такий строк не був пропущений в будь-якому випадку, а відтак позивачем належним чином обґрунтовано позовні вимоги в цій частині та підстав для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачеві немає. Якщо виходити з довідки, отриманої 22.01.2026 року, то останнім днем для звернення до суду є 22.04.2026 року, а позивач звернувся з позовною заявою 20.04.2026 року. Якщо виходити з інформації від 18.04.2026 року, яку представник позивача отримав 29.04.2026 року, то вбачається, що строк звернення до суду закінчується 29.07.2026 року. Також апелянт зазначив, що до позовних вимог входять також позовні вимоги за січень 2026 року, тому навіть, якщо суд першої інстанції вважає, що позивач повинен був кожні 3 місяці звертатись до суду, то тоді позовна заява мала би бути повернена позивачеві в частині до січня 2026 року. Відповідач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Відповідно до ст. 294, ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги дійшла таких висновків. 17.04.2026 (зареєстровано 20.04.2026) ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до В/Ч НОМЕР_1 , в якому просив: - визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з листопаду 2025 року по грудень 2025 року; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за весь період проходження ним військової служби (з 21.09.2022 року по 20.01.2026 року). А саме: за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки; за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 та 2023 роки; грошова допомога на оздоровлення за відповідні роки служби; виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за відповідні роки служби; одноразова грошова допомога при звільненні з урахуванням повного строку військової служби з 21.09.2022 року, а не лише за 13 місяців календарної служби; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України від 28.06.2023 № 3161-IX, у розмірі 20 100 гривень на місяць, за період перебування у розпорядженні командира військової частини. Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху та запропоновано усунути вказані недоліки протягом 10 днів з моменту отримання копії ухвали. У зазначеній ухвалі суд першої інстанції вказав, що з адміністративного позову вбачається, що позивач оскаржує невиплату грошового забезпечення за весь період проходження ним військової служби (з 21.09.2022 року по 20.01.2026 року). А саме: за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки; за невикористані дні додаткової відпустки за 2022 та 2023 роки; грошова допомога на оздоровлення за відповідні роки служби; виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за відповідні роки служби; одноразова грошова допомога при звільненні. Позивача звільнено з військової служби наказом 20.01.2026 року № 20, а до суду з даним позовом позивач звернувся 20.04.2026, тобто з пропуском строк звернення до суду. Оскільки позивачем не додано до позову заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску, суд залишив адміністративний позов без руху та запропонував позивачу звернутись до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати поважні підстави для поновлення строку, з наданням до суду відповідних доказів. 07.05.2026 позивачем було подано до суду заяву про усунення недоліків уточнену позовну заяву, в якій вказав, що позивач, усуваючи недоліки позовної заяви відмовляється від частини позовних вимог, а саме за попередні роки та просить суд прийняти уточнену позовну заяву з урахуванням зменшення позовних вимог та висновків Верховного Суду по справі № 240/15039/25. Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивачем уточнено позовні вимоги, по яким не надано заяву про поновлення пропущеного строку, також додані нові позовні вимоги, але причини пропуску строку звернення до суду позивачем в уточненому позові не наведені, заяву про поновлення пропущеного строку не надано. Тобто, вимоги суду не виконані, недоліки не усунено. Надаючи оцінку оскаржуваній ухвалі колегія суддів зазначає таке. Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Реалізація цього права передбачає, зокрема, дотримання порядку, визначеного процесуальним законом, в тому числі щодо строків звернення до адміністративного суду. Згідно із ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Положеннями ч. 1 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті. За змістом ст. 118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Відповідно до абз. першого ч. 1 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. За змістом ч. 2 ст. 233 КЗпП України із заявою про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Норми статті 233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2024 у справі № 990/156/23. Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX (далі Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладено у такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)». Тобто, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Водночас після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 у справі № 240/12017/19 зауважила, що для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. Верховний Суд наголосив на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. З матеріалів справи встановлено, що позовні вимоги (з урахуванням уточненої позовної заяви) стосуються перерахунку грошового забезпечення за період з листопада 2025 року по січень 2026 року, виплати компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 роки та невикористані дні додаткової відпустки за 2022 та 2023 роки, виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та додаткової винагороди за період з 01.11.2025 по момент звільнення. Тобто, позивачем заявлено вимоги здійснити нарахування та виплату сум, право на які він набув право під час проходження військової служби. При цьому важливим є те, що позов про перерахунок та виплату грошового забезпечення у належному розмірі подано вже після звільнення позивача. У Рішенні від 05 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття «заробітна плата» і «оплата праці», які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків. Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо. Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. Чинна редакція ч. 2 ст. 233 КЗпП України містить поняття «суми, що належать працівникові при звільненні». З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються ч. 2 ст. 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні. В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що він не повинен був просити суд поновити строк для звернення до суду, оскільки такий строк не був пропущений в будь-якому випадку, а відтак позивачем належним чином обґрунтовано позовні вимоги в цій частині та підстав для залишення позовної заяви без руху та повернення позовної заяви позивачеві немає, оскільки якщо виходити з довідки, отриманої 22.01.2026 року, то останнім днем для звернення до суду є 22.04.2026 року, а позивач звернувся з позовною заявою 20.04.2026 року. Колегія суддів погоджується з такими доводами апелянта з огляду на таке. Відповідно до правової позиції, яка викладена в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову, який передбачений частиною 2 статті 233 КЗпП України (в редакції Закону № 2352-IX), слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні), зокрема, грошового атестата. Визначення моменту вручення грошового атестата як початку перебігу строку відповідає вимогам частини 2 статті 233 КЗпП України та не суперечить принципу юридичної визначеності. У ході судового розгляду встановлено, що позивачем разом з позовною заявою було надано суду першої інстанції копію грошового атестату від 22.01.2026 № 1846/1624. При цьому позовну заяву в підсистемі «Електронний суд» було сформовано, підписано на направлено до суду 17.04.2026, тобто в межах тримісячного строку, передбаченого ч. 2 ст. 233 КЗпП України. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху у зв`язку з пропуском строку звернення до суду та подальшого повернення позовної заяви. Враховуючи вищевикладене, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно з ч. 3 ст. 312 КАС України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції. Відповідно до ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання. Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції при постановленні ухвали про повернення позовної заяви було допущено порушення норм процесуального права, що є підставою для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 19.05.2026 з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст. ст. 242, 294, 308, 311, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 19 травня 2026 року по справі № 520/9330/26 - скасувати. Справу № 520/9330/26 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню. Головуючий суддя Л.О. Фоміна Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова