Постанова Чернігівський апеляційний суд № 734/2174/26

Справа № 734/2174/26 Головуючий у 1 інстанції Соловей В. В. Провадження № 33/4823/649/26 Категорія - ч. 1 ст. 130 КУпАП П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 липня 2026 року місто Чернігів Суддя Чернігівського апеляційного суду Олійник М.Ю. за участю захисника Халупка С.В. розглянувши апеляційну скаргу захисника Халупка Сергія В`ячеславовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 червня 2026 року у справі про притягнення до адміністративної відповідальності: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП, в с т а н о в и в:

1. Короткий зміст оскаржуваної постанови. Постановою Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 червня 2025 ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП та на нього накладене адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 1 рік, а також стягнутий в дохід держави судовий збір в розмірі 665,60 грн. Судом першої інстанції встановлено, що о 13:02 годині 14 травня 2026 року на 97 км автодороги М01 Київ-Чернігів-Нові Яриловичі в с. Кіпті Чернігівського району Чернігівської області водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом Chery E5, д.н.з. НОМЕР_1 , у стані алкогольного сп`яніння, чим порушив вимоги п. 2.9а Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306. Огляд на стан сп`яніння зі згоди водія ОСОБА_1 у встановленому законом порядку проведений із застосуванням приладу Drager 7510 № ARLM-0398, результат тесту № 2075 0.51 проміле, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

2. Вимоги та доводи апеляційної скарги. В апеляційній скарзі захисник Халупко С.В. просив скасувати постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 червня 2026 року та закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. В обґрунтування своїх вимог захисник зазначив, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, зокрема положення ст. 266-1 КУпАП, безпідставно визнав допустимими результати огляду на стан сп`яніння, проведеного з порушенням спеціального порядку огляду військовослужбовців, а також поклав їх в основу висновку про винуватість особи. Крім того, апелянт вважає, що суд не перевірив законність зупинки транспортного засобу та наявність достатніх підстав для проведення огляду на стан сп`яніння, формально оцінив зібрані докази, не усунув сумнівів щодо їх належності, допустимості та достатності, чим порушив вимоги статей 245, 251 та 252 КУпАП. Також зазначає, що під час розгляду справи не було забезпечено належної реалізації права ОСОБА_1 на захист, а висновки суду не відповідають принципу презумпції невинуватості та стандарту доведення вини поза розумним сумнівом.

3. Позиції учасників судового провадження. В ході апеляційного розгляду ОСОБА_2 , який підтримав апеляційну скаргу та не заперечував проти її розгляду без участі ОСОБА_1 , просив скасувати постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 червня 2026 року, а провадження у справі закрити за відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

4. Оцінка доводів апеляційної скарги та мотиви апеляційного суду. Відповідно до вимог статей 245, 251, 252, 280 КУпАП, суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти законне, обґрунтоване і вмотивоване рішення. Дослідивши встановлені обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції у повному обсязі дотримався вищенаведених вимог КУпАП щодо порядку провадження в справі про адміністративне правопорушення, у зв`язку з чим постановив законне та обґрунтоване судове рішення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП, з огляду на таке. Пункт 1.3 ПДР зобов`язує учасників дорожнього руху знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Пунктом 2.9а ПДР передбачено, що водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Приписами пункту 2.5 ПДР встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Право органів Національної поліції вимагати пройти у встановленому порядку медичний огляд у відповідності до п. 2.5 ПДР кореспондується із обов`язком водія не керувати транспортним засобом у стані сп`яніння. Висновок суду першої інстанції про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, підтверджується зібраними та дослідженими доказами, яким суд дав належну правову оцінку, а саме: - протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 665698 від 14 травня 2026 року; - довідкою тесту № 2075 (результат тесту 0.51 проміле). - актом від 14 травня 2026 року огляду на стан алкогольного сп`яніння ОСОБА_1 з використанням спеціального технічного засобу Drager 7510 № ARLM-0398; - відеозаписом з нагрудних камер працівників поліції, на якому відображено: 14 травня 2026 року: 13:05:23 поліцейським зупинений транспортний засіб, яким керував водій ОСОБА_1 ; 13:06:58 - поліцейський запропонував водію ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу і той погодився; 13:13:57 результат огляду водія ОСОБА_1 після застосування спеціального технічного засобу склав 0.51 проміле, водій ОСОБА_1 погодився з результатами огляду. Вищезазначені докази жодних сумнівів щодо їх достовірності та допустимості не викликають, оскільки вони оформлені у визначеному процесуальним законом порядку. Суд першої інстанції, повно, всебічно та об`єктивно дослідивши матеріали справи, дійшов обґрунтованого висновку про достатність наявних доказів для встановлення винуватості ОСОБА_1 та вмотивовано визнав його винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції з огляду на таке. 4.1 Щодо тверджень про відсутність підстав для зупинки транспортного засобу В апеляційній скарзі захисник акцентував увагу на недотриманні працівниками поліції порядку зупинки транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , через відсутність достатніх підстав для такої зупинки. Суд вважає наведені доводи непереконливими, виходячи з покладених на працівників поліції повноважень з регулювання дорожнього руху та здійснення контролю за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками згідно із Законами України «Про дорожній рух», «Про Національну поліцію України». Окрім того, відповідно до п. 4 та п. 5 «Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану», затвердженого постановою Кабінету Міністрів № 1456 від 29.12.2021 року, перевірка документів в осіб, огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян здійснюється лише після введення воєнного стану в межах території та у строки, зазначені в указі Президента України про введення воєнного стану, на підставі наказу військового командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення). Право на проведення перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян надано відповідним уповноваженим особам Національної поліції, СБУ, Національної гвардії, Держприкордонслужби, ДМС, Держмитслужби та Збройних Сил, які визначені в наказі коменданта. Згідно із п. 10 Постанови уповноважена особа має право зупиняти транспортні засоби, зокрема, і в разі проїзду транспортних засобів через блокпости та контрольні пункти в`їзду виїзду. Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території України з 05 год 30 хв. 24 лютого 2022 року введено воєнний стан. У зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією проти України, Законами України неодноразово продовжувався строк дії воєнного стану в Україні, який безперервно діє і до тепер. Також згідно з пунктами 1, 4 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські мають право застосовувати превентивні заходи, зокрема перевіряти документи та зупиняти транспортні засоби. Крім того, доводи апеляційної скарги щодо безпідставної зупинки транспортного засобу спростовуються дослідженим судом відеозаписом, а також рапортом, наявним в матеріалах справи, в якому відображено інформацію, що зупинка транспортного засобу була здійснена на підставі п. 2 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію України». За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що зупинка транспортного засобу була здійснена на законних підставах, а подальші дії працівників поліції щодо проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння були обумовлені виявленням у водія передбачених законом ознак такого сп`яніння. Відтак доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими та спростовуються матеріалами справи. 4.2 Щодо посилань на необхідність застосування положень ст. 266-1 КупАП. Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 на військовій службі його огляд на стан сп`яніння мав проводитися виключно посадовою особою, уповноваженою начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, відповідно до вимог ст. 266-1 КУпАП. Відповідно до ст. 15 КУпАП військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами лише у випадках, прямо передбачених законом, а в інших випадках адміністративну відповідальність на загальних підставах. Згідно з частин 2, 3 статті 266-1 КУпАП огляд військовослужбовців на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння проводиться посадовими особами Військової служби правопорядку або командирами військових частин лише у випадках, коли є підстави вважати, що військовослужбовець у стані сп`яніння виконує обов`язки військової служби або перебуває на території військової частини, а також у випадках перебування військовослужбовця у стані сп`яніння у громадських місцях, визначених цією нормою. Отже, положення ст. 266-1 КУпАП підлягають застосуванню лише за умови встановлення факту виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або наявності інших передбачених законом обставин. Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів того, що на момент зупинки транспортного засобу ОСОБА_1 виконував обов`язки військової служби у розумінні положень ст. 266-1 КУпАП. Саме по собі проходження військової служби не є безумовною підставою для застосування спеціального порядку проведення огляду. За таких обставин апеляційний суд дійшов висновку, що працівники поліції діяли в межах наданих їм законом повноважень та правомірно склали щодо ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за ст. 130 КУпАП. Відтак доводи апеляційної скарги у цій частині також є необґрунтованими. 4.3 Щодо тверджень про наявність підстав для неврахування результатів огляду приладом «Drager Alcotest 7510». Доводи апеляційної скарги про те, що результат огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу Drager не є належним і допустимим доказом, а також про недостатність доказів вини ОСОБА_1 , апеляційний суд суддів відхиляє як необґрунтовані. Відповідно до статей 251, 252 КУпАП доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку встановлюються наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Такі докази підлягають оцінці судом у їх сукупності за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному дослідженні всіх обставин справи. Як вбачається з матеріалів справи, висновок суду першої інстанції про перебування ОСОБА_1 у стані алкогольного сп`яніння ґрунтується не лише на результаті тестування спеціальним технічним засобом Drager, а й на сукупності досліджених доказів, зокрема протоколі про адміністративне правопорушення, акті огляду на стан алкогольного сп`яніння, роздруківці результату тестування, відеозаписі з нагрудної камери поліцейського та інших матеріалах справи. Із відеозапису, який був досліджений судом першої інстанції та перевірений судом апеляційної інстанції, вбачається, що працівниками поліції ОСОБА_1 було повідомлено про виявлені ознаки алкогольного сп`яніння, роз`яснено порядок проходження огляду, після чого останній добровільно погодився пройти огляд із використанням спеціального технічного засобу. Результат огляду становив 0,51 проміле, з яким ОСОБА_1 погодився, про що зокрема свідчить його особистий підпис на довідці і акті, заперечень щодо порядку проведення огляду чи його результатів на місці не висловлював та не наполягав на проведенні огляду в закладі охорони здоров`я. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції не перевірив усіх елементів процедури проведення огляду, не свідчать про недопустимість отриманих доказів. Матеріали справи не містять відомостей про порушення встановленого законом порядку проведення огляду, які могли б поставити під сумнів достовірність його результатів або свідчили б про істотне порушення вимог КУпАП. Фактично наведені в апеляційній скарзі доводи ґрунтуються на припущеннях щодо можливих процесуальних порушень та не підтверджені жодними об`єктивними даними. Саме по собі посилання на необхідність перевірки окремих процесуальних аспектів проведення огляду не є підставою для визнання результатів такого огляду недопустимими доказами за відсутності встановлених законом істотних порушень процедури його проведення. Отже, апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції надав належну оцінку всім наявним у справі доказам у їх сукупності, а доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновку суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. 4.4. Щодо доводів апеляційної скарги про формальну оцінку доказів та порушення вимог статей 245, 251, 252, 280 КУпАП Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції формально оцінив докази та не виконав вимог статей 245, 251, 252, 280 КУпАП, апеляційний суд вважає необґрунтованими. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції дослідив усі наявні у справі докази, перевірив їх належність, допустимість, достовірність та надав їм оцінку в сукупності, що відповідає вимогам статей 251 та 252 КУпАП. При цьому висновок про наявність у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення ґрунтується не на окремому доказі, а на сукупності досліджених матеріалів, які узгоджуються між собою та взаємно підтверджують встановлені судом обставини. Твердження апелянта про те, що суд обмежився формальним переліком доказів без їх належного аналізу, спростовуються змістом оскаржуваної постанови, у якій наведено мотиви, з яких суд дійшов висновку про доведеність вини особи, а також зазначено підстави відхилення доводів сторони захисту. 4.5. Щодо доводів апеляційної скарги про порушення права на захист і принципу презумпції невинуватості. Апеляційний суд також відхиляє доводи апеляційної скарги про порушення права ОСОБА_1 на захист. Матеріали справи свідчать, що під час розгляду справи судом першої інстанції ОСОБА_1 користувався правовою допомогою захисника, мав можливість надавати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання та реалізовував інші процесуальні права, передбачені ст. 268 КУпАП. Обставин, які б свідчили про обмеження права особи на захист чи позбавлення її можливості реалізувати процесуальні права, матеріали справи не містять. Сам по собі факт незгоди сторони захисту з оцінкою доказів або висновками суду першої інстанції не свідчить про порушення права на захист. Не знаходять свого підтвердження й доводи апеляційної скарги про порушення принципу презумпції невинуватості та недотримання стандарту доведення вини поза розумним сумнівом. Висновок суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_1 ґрунтується на належних, допустимих, достовірних та достатніх доказах, досліджених у їх сукупності, а не на припущеннях чи недоведених обставинах. Будь-яких сумнівів щодо доведеності вини особи, які не могли бути усунуті під час судового розгляду та підлягали б тлумаченню на її користь, матеріали справи не містять. Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують правильності висновків суду першої інстанції та не свідчать про допущення ним порушень норм матеріального чи процесуального права, які були б підставою для скасування оскаржуваної постанови.

5. Висновки апеляційного суду. Суд першої інстанції під час розгляду справи дотримався вимог статей 245, 251, 252, 280 КУпАП та належним чином дослідив обставини, що мають значення для її вирішення. Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не спростовують правильних по суті висновків суду. Призначене адміністративне стягнення відповідає вимогам КУпАП та меті адміністративної відповідальності, визначеній ст. 23 КУпАП. Істотних порушень закону, які могли б бути підставою для скасування постанови, під час апеляційного розгляду не встановлено. Таким чином, відповідно до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції без змін. На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу захисника Халупка Сергія В`ячеславовича в інтересах ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 23 червня 2026 року без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя М.Ю. Олійник