Ухвала КГС ВС № 908/2570/20(908/379/26)

УХВАЛА 09 липня 2026 року м. Київ Справа № 908/2570/20(908/379/26) Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: головуючого - Пєскова В. Г., суддів: Жукова С. В., Картере В. І., за участю секретаря судового засідання Багнюка І. І., учасники справи: представник ОСОБА_1 - Баховський М. М.; Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро-Експрес" - Забродін О. М.; Товариства з обмеженою відповідальністю "Телепорт Груп ЮА" - Бистров Д. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 (вх.№3323/2026) на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2026 у складі колегії суддів: Фещенко Ю. В. (головуючий), Золотарьової Я. С., Мартинюка С. В. та рішення Господарського суду Запорізької області від 17.03.2026 у складі судді Юлдашева О. О. у справі № 908/2570/20 (908/379/26) за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро-Експрес" третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Телепорт Груп Юа" про визнання недійсним договору купівлі-продажу в межах справи № 908/2570/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро-Експрес", ВСТАНОВИВ: Обставини справи У провадженні Господарського суду Запорізької області перебуває справа № 908/2570/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Аеро-Експрес" (далі - ТОВ "Аеро-Експрес"). 19.01.2021 ухвалою Господарського суду Запорізької області у справі № 908/2570/20 (908/2988/20), залишеною без змін постановами Центрального апеляційного господарського суду та Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, визнано недійсними договори купівлі-продажу вантажного терміналу міжнародної кур`єрської пошти та земельної ділянки, укладені 24.11.2017 між ТОВ "Аеро-Експрес" та ТОВ "ТММ Експрес", скасовано державну реєстрацію права власності за покупцем та поновлено право власності на зазначене майно за ТОВ "Аеро-Експрес". 23.10.2025 комітет кредиторів ТОВ "Аеро-Експрес" надав згоду на продаж вантажного терміналу міжнародної кур`єрської пошти та земельної ділянки, погодив умови їх продажу та уповноважив арбітражного керуючого Забродіна О.М. на підписання договору купівлі-продажу. У подальшому ухвалою Господарського суду Запорізької області від 06.11.2025 надано згоду на продаж зазначеного майна Товариство з обмеженою відповідальністю "Телепорт Груп Юа" (далі - ТОВ "Телепорт Груп Юа") на погоджених умовах. 10.12.2025 між ТОВ "Аеро-Експрес" та ТОВ "Телепорт Груп Юа" укладено договір купівлі-продажу вантажного терміналу міжнародної кур`єрської пошти та земельної ділянки. Цього ж дня ТОВ "Телепорт Груп Юа" перерахувало на рахунок ТОВ "Аеро-Експрес" 68 132 000 грн як оплату за придбане майно. Отримані від продажу кошти були спрямовані на погашення кредиторських вимог, а також на виплату основної та додаткової грошової винагороди і відшкодування витрат арбітражного керуючого у справі про банкрутство. Короткий зміст позовних вимог У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернулася до Господарського суду Запорізької області в межах справи № 908/2570/20 з позовом до ТОВ "Аеро-Експрес", в якому просила визнати недійсним договір купівлі-продажу вантажного терміналу міжнародної кур`єрської пошти, укладений між ТОВ "Аеро-Експрес" та ТОВ "Телепорт Груп Юа". Позовні вимоги мотивовані тим, що між позивачкою, яка є колишнім учасником ТОВ "ТММ Експрес", та зазначеним товариством виник корпоративний спір щодо виплати вартості її частки після виходу зі складу учасників товариства. На думку позивачки, після визнання недійсними договорів купівлі-продажу від 24.11.2017 та поновлення права власності ТОВ "Аеро-Експрес" на вантажний термінал і земельну ділянку це майно підлягало врахуванню при визначенні вартості активів ТОВ "ТММ Експрес", що має значення для визначення вартості належної їй частки. Позивачка вважала, що укладення ТОВ "Аеро-Експрес" спірного договору купівлі-продажу фактично унеможливило проведення реституції за недійсними договорами, призвело до вибуття майна та порушило її майнові інтереси у корпоративному спорі. Крім того, вона зазначала, що сторони оспорюваного договору є пов`язаними особами, а відчуження майна мало ознаки фраудаторного правочину, спрямованого на виведення активів та недопущення задоволення її майнових вимог. Короткий зміст рішення суду першої інстанції 17.03.2026 рішенням Господарського суду Запорізької області у справі №908/2570/20 (908/379/26) у задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що спірний договір був укладений у межах процедури банкрутства після повернення майна до ліквідаційної маси, за погодженням комітету кредиторів, забезпеченого кредитора та на підставі окремої ухвали господарського суду про надання згоди на його відчуження. Суд дійшов висновку, що продаж здійснювався під судовим контролем, відповідав інтересам кредиторів та був спрямований на погашення кредиторської заборгованості боржника. Суд також встановив, що після виходу позивачки зі складу учасників ТОВ "ТММ Експрес" між нею та цим товариством виник окремий корпоративний спір щодо виплати вартості її частки, який розглядається іншим господарським судом. При цьому ані позивачка, ані ТОВ "ТММ Експрес" не є сторонами спірного договору, не є учасниками справи про банкрутство ТОВ "Аеро-Експрес" та не мають статусу його кредиторів. Виходячи із цього, місцевий господарський суд дійшов висновку, що оспорюваний правочин сам по собі не породжує для позивачки жодних прав чи обов`язків і не порушує її суб`єктивних прав або охоронюваних законом інтересів. Суд виходив із того, що право на звернення з позовом про визнання правочину недійсним має або сторона правочину, або інша заінтересована особа, яка доведе, що саме цим правочином порушено її права. Оскільки такого порушення позивачкою не доведено, суд визнав відсутніми передумови для застосування обраного способу захисту та відмовив у задоволенні позову. Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції 29.04.2026 постановою Центрального апеляційного господарського суду рішення Господарського суду Запорізької області від 17.03.2026 у справі №908/2570/20(908/379/26) залишено без змін. Суд апеляційної інстанції виходив із того, що позов про визнання недійсним договору повинен бути пред`явлений до всіх сторін оспорюваного правочину. Оскільки позивачка визначила відповідачем лише продавця - ТОВ "Аеро-Експрес", тоді як покупець (ТОВ "Телепорт Груп Юа") був залучений до участі у справі лише як третя особа, апеляційний суд дійшов висновку про неналежний суб`єктний склад відповідачів. Визнавши пред`явлення позову до неналежного складу відповідачів самостійною підставою для відмови у позові, суд залишив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог без змін. Здійснюючи такі висновки, суд апеляційної інстанції керувався правовими позиціями Верховного Суду, наведеними, зокрема, у постановах від 20.08.2019 у справі № 910/13209/18, від 26.05.2020 у справі № 922/2743/18, від 14.07.2022 у справі № 3/5025/1379/12 (924/681/21). За таких обставин, за висновком суду, пред`явлення позовної вимоги до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в позові та виключає необхідність для господарського суду надавати оцінку правомірності позовних вимог позивача. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ А. Короткий зміст вимог касаційної скарги та доводи особи, яка подала касаційну скаргу У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 17.03.2026 у справі №908/2570/20(908/379/26) та ухвалити нову постанову про задоволення позову. Підставою касаційного оскарження ОСОБА_1 пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), оскільки вважає, що суд апеляційної інстанції застосував норми матеріального та процесуального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування у подібних правовідносинах. На підтвердження цієї підстави скаржниця посилається на такі постанови: - щодо поняття "заінтересована особа" та права особи, яка не є стороною правочину, оспорювати його: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21; від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 (пункт 108); об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г; - щодо можливості оспорення правочинів, спрямованих на виведення майна боржника та уникнення виконання зобов`язань: постанови Верховного Суду України від 19.10.2016, провадження № 6-1873цс16; від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц; від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц; постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц; - щодо поняття та ознак фраудаторного правочину: постанова об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17; постанови Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 201/16327/16-ц; від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19); від 19.01.2023 у справі № 925/1248/21 (925/111/22); постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20; від 18.12.2024 у справі № 916/379/23. - щодо розгляду спорів у межах справи про банкрутство: постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 914/2441/15 (914/841/22). На обґрунтування касаційної скарги заявниця зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно визначили відсутність у неї статусу заінтересованої особи та не врахували, що між нею і ТОВ "ТММ Експрес" існує корпоративний спір щодо виплати вартості її частки після виходу зі складу учасників товариства. Крім того, скаржниця стверджує, що суд першої інстанції не надав належної оцінки її доводам про афілійованість сторін договору, спрямованість правочину на уникнення виконання майнових зобов`язань, наявність ознак фраудаторного правочину та зловживання правом, обмежившись лише висновком про відсутність у неї порушеного права. Також заявниця не погоджується з висновком апеляційного суду щодо неналежного суб`єктного складу відповідачів. На її думку, апеляційний суд не врахував особливості розгляду спорів у межах справи про банкрутство, передбачені статтями 2, 3, 7 і 42 Кодексу України з процедур банкрутства, а також те, що функціональні можливості підсистеми "Електронний суд" не передбачають технічної можливості визначення іншої особи відповідачем у такій категорії справ. Б. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Аеро-Експрес" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Відзив мотивовано тим, що позивачка не довела порушення спірним договором своїх прав чи законних інтересів, не є заінтересованою особою щодо оспорюваного правочину, а наведені у касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду стосуються неподібних правовідносин. У відзиві на касаційну скаргу ТОВ "Телепорт Груп Юа" також просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій - без змін. Відзив мотивовано тим, що позивачка не є стороною спірного договору, кредитором боржника чи власником відчуженого майна, а тому не має права на його оспорювання. Крім того, третя особа підтримує висновок суду апеляційної інстанції про неналежний суб`єктний склад учасників справи, зазначаючи, що незалучення покупця за договором як співвідповідача є самостійною підставою для відмови у позові.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ Дослідивши наведене у касаційній скарзі, у межах доводів та підстав касаційного оскарження, Верховний Суд відзначає таке. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку. Отже, відповідно до положень норм ГПК України (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України) касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин. Зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Колегія суддів наголошує, що наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, за цією підставою касаційного оскарження обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування (неврахування) правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто неврахуванням висновку Верховного Суду є саме неврахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції для обґрунтування мотивувальної частини постанови. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі у подібних правовідносинах. У цій справі суд апеляційної інстанції виходив з того, що позов про визнання недійсним договору повинен бути пред`явлений до всіх сторін оспорюваного правочину - договору купівлі-продажу майна. Оскільки позивачка визначила відповідачем лише продавця, тоді як покупець був залучений до участі у справі лише як третя особа, апеляційний суд дійшов висновку про неналежний суб`єктний склад відповідачів. Визнавши пред`явлення позову до неналежного складу відповідачів самостійною підставою для відмови у позові, суд залишив рішення про відмову в задоволенні позовних вимог без змін. Посилаючись на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.03.2026 у справі № 922/5241/21, від 03.04.2024 у справі № 916/4093/21 (пункт 108), а також об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2019 у справі № 908/1141/15-г, скаржниця фактично порушує питання щодо поняття заінтересованої особи та права особи, яка не є стороною правочину, на його оспорення. Водночас наведені правові висновки не стосуються питання належного суб`єктного складу відповідачів у спорі про визнання недійсним двостороннього правочину та правових наслідків пред`явлення такого позову лише до однієї зі сторін договору, яке було визначальним при ухваленні постанови суду апеляційної інстанції у цій справі. Отже, зазначені висновки Верховного Суду не стосуються подібних за змістом правовідносин. Також скаржниця посилається на постанови Верховного Суду України від 19.10.2016 (провадження № 6-1873цс16), від 23.08.2017 у справі № 306/2952/14-ц, від 09.09.2017 у справі № 359/1654/15-ц, постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, постанову об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17, постанови Верховного Суду від 19.08.2020 у справі № 201/16327/16-ц, від 24.11.2021 у справі № 905/2030/19 (905/2445/19), від 19.01.2023 у справі № 925/1248/21 (925/111/22), постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20 та від 18.12.2024 у справі № 916/379/23, в яких сформульовано висновки щодо правового терміну правочину, ознак фіктивних та фраудаторних правочинів, можливості їх оспорення, застосування принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом. Проте наведені правові висновки стосуються матеріально-правових підстав недійсності правочинів та критеріїв їх оцінки по суті, тоді як суд апеляційної інстанції у справі, що переглядається, не вирішував зазначених питань, а дійшов висновку про наявність самостійної процесуальної підстави для відмови у позові у зв`язку з пред`явленням його до неналежного суб`єктного складу відповідачів. Тому ці правові висновки також не стосуються подібних правовідносин. Аналогічно посилання ОСОБА_1 на постанову Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 914/2441/15 (914/841/22), яка містить висновки щодо особливостей розгляду спорів у межах справи про банкрутство, не свідчить про наявність подібних правовідносин. Наведений висновок стосується процесуальної концентрації спорів у межах справи про банкрутство та не вирішує питання належного суб`єктного складу відповідачів у спорі про визнання недійсним двостороннього правочину, яке було покладене в основу постанови суду апеляційної інстанції. Отже, наведені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду містять правові висновки щодо інших правових питань, ніж те, яке було вирішальним для ухвалення оскаржуваної постанови. У цій справі суд апеляційної інстанції виходив виключно з того, що пред`явлення позову про визнання недійсним двостороннього правочину лише до однієї зі сторін договору свідчить про неналежний суб`єктний склад відповідачів та є самостійною підставою для відмови у позові. Висновків Верховного Суду щодо застосування норм права саме у таких правовідносинах скаржниця не навела, а тому підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася. Натомість суд апеляційної інстанції керувався правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 20.08.2019 у справі № 910/13209/18, від 26.05.2020 у справі № 922/2743/18 та від 14.07.2022 у справі № 3/5025/1379/12 (924/681/21), які стосуються саме питання належного суб`єктного складу відповідачів у спорах про визнання недійсними двосторонніх правочинів та правових наслідків пред`явлення позову не до всіх сторін такого правочину, тобто були застосовані у подібних за змістом правовідносинах. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду, та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними. Верховний Суд також зазначає, що право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України"). У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі "Monnell and Morris v. the United Kingdom" (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". Отже, Верховний Суд дійшов висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , оскільки після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України Судом встановлено, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду, та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, за змістовним, суб`єктивним і об`єктними критеріями є неподібними. У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 ГПК України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржницю та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає. Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ: Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 29.04.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 17.03.2026 у справі № 908/2570/20 (908/379/26). Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Головуючий В. Пєсков Судді С. Жуков В. Картере