Постанова Житомирський апеляційний суд № 295/1467/25

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №295/1467/25 Головуючий у 1-й інст. Чішман Л. М. Категорія 63 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Бондар О.О., Шевчук А.М., розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін у м. Житомирі цивільну справу №295/1467/25 за позовом ПП «КВЖРЕП №8» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за надані послуги, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 травня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Чішман Л.М. у м. Житомирі, в с т а н о в и в : У січні 2025 року приватне підприємство «КВЖРЕП №8» звернулося до суду з даним позовом у якому просило стягнути в солідарному порядку з відповідачів заборгованість за послуги з управління відходами в розмірі 4732,08 грн, за послуги з плати за абонентське обслуговування в розмірі 146,83 грн, яка утворилась за період з 01.02.2022 по 01.01.2025 та судові витрати - судовий збір в розмірі 3028, 00 грн і витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6000,00 грн. В обґрунтування вимог вказано, що відповідачі, мешкаючи за адресою: АДРЕСА_1 , користуються послугами з управління (поводження) з побутовими відходами, які надає позивач. На підставі рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 948 від 29.07.2015, рішення виконавчого комітету Житомирської міської ради № 2069 від 10.11.2020, публічного договору приєднання про надання послуг з поводження з побутовими відходами від 01.11.2021 та публічного договору приєднання про надання послуг з поводження з побутовими відходами від 02.04.2024 відповідачі знаходяться в договірних зобов`язаннях з позивачем. Відповідно до рішення Виконавчого комітету Житомирської міської ради № 2069 від 10.11.2020 в багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_2 визначено виконавцем послуг з вивезення побутових відходів на певній території міста Житомира Приватне підприємство «КВЖРЕП № 8» до 01.11.2027. 3 лютого 2022 року по теперішній час відповідачі не сплачують вказані послуги та мають заборгованість станом на 01 січня 2025 року в сумі 4878, 91 грн, з яких послуги з управління відходами - в сумі 4 732, 08 грн, послуги з плати за абонентське обслуговування - в сумі 129, 44 грн. Позивач звертався до відповідачів з проханням погасити вказану заборгованість, однак станом на момент звернення до суду відповідачами таке прохання проігноровано. Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 18 травня 2026 року позов приватного підприємства «КВЖРЕП №8» задоволено. Стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь приватного підприємства «КВЖРЕП №8» заборгованість за послуги з управління відходами та за послуги з плати за абонентське обслуговування в розмірі 4878,91 грн, яка утворилась за період з 01.02.2022 по 01.01.2025. Стягнуто з ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу по 2000,00 грн з кожного. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь приватного підприємства «КВЖРЕП №8» судовий збір в розмірі 1009,33 грн. Сплачений приватним підприємством «КВЖРЕП №8» судовий збір в розмірі 2018,67 грн компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову, здійснити перерозподіл судових витрат, стягнувши з позивача на користь відповідачів понесені ними судові витрати, у тому числі на професійну правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанціях. Вважає рішення незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з порушенням норм матеріального і процесуального права. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на те, що позивач стверджує, що на підставі публічного договору приєднання від 01.11.2021 р. він нібито надавав відповідачам послуги з вивезення твердих побутових відходів (ТПВ), за що нарахував заборгованість. Проте, ці твердження не відповідають дійсності та не підтверджені жодними належними доказами. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право одержувати своєчасно та належної якості житлово комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів. Згідно з п. 6 ч. 1 цієї ж статті Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їх якості. Згідно з п. 4 Правил надання послуг з поводження з побутовими відходами, затверджених Постановою КМУ від 10.12.2008 № 1070 (Постанова втратила чинність на підставі Постанови КМ України №835 від 08.08.2023), послуги надаються з урахуванням затвердженої схеми санітарного очищення населеного пункту. Вивезення відходів здійснюється зі спеціально обладнаних майданчиків, на яких встановлені контейнери, або за безконтейнерною схемою (спецавтотранспортом за графіком) . Пунктом 7 Правил визначено, що під час укладання договору про надання послуг, сторони узгоджують графік їх надання виходячи з потреби споживача, норм надання та якості послуг. Аналогічні норми визначені і у постанові КМ України №835 від 08.08.2023 «Про затвердження Правил надання послуги з управління побутовими відходами та типових договорів про надання послуги з управління побутовими відходами» (п.п. 26, 31). Зазначає, що «Графік надання послуг» відсутній у публічному договорі приєднання про надання послуг з поводження з побутовими відходами. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про відходи» (який діяв до 09.07.2023), органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують, зокрема виконання вимог законодавства про відходи; розроблення та затвердження схем санітарного очищення населених пунктів та інше. До повноважень місцевих державних адміністрацій у сфері поводження з відходами належить, зокрема розроблення та затвердження схем санітарного очищення населених пунктів (п. Ж ч. 1 ст. 20 Закону). За адресою проживання позивачів АДРЕСА_2 : відсутній будь-який спеціально обладнаний контейнерний майданчик для збору ТПВ, що підтверджується листом позивача, який знаходиться у матеріалах справи; відсутні контейнери, що належать позивачу; безконтейнерний (кільцевий) збір відходів спецавтотранспортом позивача за графіком за цією адресою також не здійснюється. Вказане також додатково підтверджується актом претензією складеним сторонами по справі 03.04.2026 в якому зазначено, що в межах санітарних норм відсутні контейнерні майданчики. Крім того, листом ПП «КВЖРЕП №8» №246 від 07.04.2026 погоджується з відсутністю контейнерних майданчиків у межах санітарних норм, при цьому посилаючись на Державні санітарні норми та правила утримання територій населених місць, затверджених Наказом МОЗ України від 17.03.2011 №

145. Згідно з Державними санітарними нормами та правилами утримання територій населених місць, затверджених Наказом МОЗ України від 17.03.2011 № 145, контейнерні майданчики повинні бути віддалені від меж житлової забудови не більше ніж на 100 метрів (п. 2.8). Відповідно до п. 2.10 Правил, затверджених Наказом МОЗ України №145, у виняткових випадках в районах забудови, що склалася, де немає можливості дотримання відстаней, зазначених у п. 2.8 Правил, місця розташування контейнерних майданчиків встановлюються комісією за участю посадових осіб спеціально уповноважених органів містобудування та архітектури і державної санітарно-епідеміологічної служби, а також представників балансоутримувача будинку та органу самоорганізації населення. Комісією складається акт довільної форми щодо місця розташування контейнерного майданчика, який підписується всіма членами комісії у чотирьох примірниках для кожної із сторін. Дозволяється розміщення контейнерів для зберігання побутових відходів у ізольованих спеціально обладнаних приміщеннях будівель і споруд за умови дотримання вимог, передбачених пунктом 2.20 Правил. Звертає увагу суду на вказаний пункт і зазначає, що до Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Монтана 16» з питання неможливості дотримання нормативних відстаней розміщення контейнерних майданчиків, ніхто не звертався, перевірки не проводилися та акти не складалися . Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» для забезпечення утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку, включаючи поточний ремонт, утримання багатоквартирного будинку та прибудинкової території, водопостачання та водовідведення, теплопостачання і опалення, отримання послуги з управління побутовими відходами, об`єднання за рішенням загальних зборів має право: задовольняти зазначені потреби самостійно шляхом самозабезпечення; визначати управителя, виконавців окремих житлово-комунальних послуг, з якими усі співвласники укладають відповідні договори; виступати колективним споживачем (замовником) усіх або частини житлово-комунальних послуг. Рішення загальних зборів щодо укладення колективного договору ОСББ «Монтана 16» не приймалося, а так само рішення і щодо укладення окремих договорів з усіма співвласниками окремо. Найближчий закріплений контейнерний майданчик, як зазначив відповідач у листі №246, вул. М. Грушевського, 71/105, знаходиться на відстані, що значно перевищує встановлені санітарні норми, що унеможливлює користування ним та свідчить про ненадання послуги за місцем проживання позивачів. Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» критерієм якості послуг з вивезення побутових відходів є дотримання графіка вивезення побутових відходів, дотримання правил надання послуг з поводження з побутовими відходами, дотримання вимог законодавства щодо надання послуг з вивезення побутових відходів. Тобто з вищевикладеного вбачається три основні факти, а саме ненадання послуг, відсутність інфраструктури збору ТПВ та порушення санітарних норм. Суд першої інстанції поклав на відповідачів тягар доведення «негативного факту» (факту ненадання послуги), що суперечить принципам процесуального права, адже саме позивач повинен був довести належними та допустимими доказами обсяг і факт наданих ним послуг. Позивач не надав жодного належного доказу, який би підтверджував фактичне надання послуг (шляхових листів водіїв сміттєвозів, даних GPS моніторингу, затвердженої схеми дислокації контейнерів) безпосередньо за адресою вул. Монтана, 16. 19 червня 2026 року на адресу Житомирського апеляційного суду від представника приватного підприємства «КВ ЖРЕП №8» - Кудак А.М. надійшов відзив, у якому просить відмовити задоволенні вимог апеляційної скарги адвоката Ткачука В.В. рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 травня 2026 року залишити в силі. Стягнути з відповідачів на користь позивача, в солідарному порядку, витрати на професійну правничу допомогу. У відзиві зазначає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив всі обставини справи та наявні у справі докази, а також правильно застосував норми матеріального та процесуального права, відтак, вказане рішення є обґрунтованим, законним та таким, що не підлягає скасуванню. Відповідачами та їх представником не були доведені ті обставини, на які вони посилались як на підставу своїх заперечень на позовну заяву та доданих матеріалів, відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України. До матеріалів апеляційної скарги, адвокатом Ткачуком В.В. було долучено копію Акта-претензії від 03 квітня 2026 року, та відповіді ПП «КВЖРЕП №8» від 07 квітня 2026 року №246, проте, вказані докази є неналежними, так як створені вже після періоду, за який формувалась заборгованість скаржників (01.02.2022 по 01.01.2025). Матеріали справи не містять доказів несвоєчасного або неповного чи неналежного надання послуг зі сторони позивача, чи будь - якого обґрунтування для проведення перерахунку вартості послуг. Необґрунтованим є посилання представника скаржників на п. 2.8. Державних санітарних норм та правил утримання територій населених місць, затверджених Наказом МОЗ України від 17.03.2011 №145, у зв`язку з тим, що вказаний пункт норм містить лише мінімальну відстань для розміщення сміттєзбірних майданчиків від меж житлової забудови 20 метрів, та не містить норм щодо максимальної віддаленості для розміщення таких майданчиків. Межі територій на яких позивач надає послуги з вивезення побутових відходів, а також перелік майданчиків, облаштованих для збирання побутових відходів визначений органом місцевого самоврядування Житомирською міською радою, був затверджений рішенням №2069 від 10.11.2020. Технічно неможливим є забезпечення кожного житлового багатоквартирного будинку окремим майданчиком для збирання побутових відходів, крім того, відсутнє законодавче зобов`язання щодо таких дій. Щодо зазначення в апеляційній скарзі про надмірний процесуальний формалізм суду першої інстанції, що полягав у відмові в задоволенні клопотань відповідачів, варто зазначити про те, що клопотання, що подавались відповідачами та їх представником під час розгляду справи судом першої інстанції були спрямовані виключно на затягування розгляду справи та містили ознаки зловживання процесуальними правами. Щодо обов`язку суду витребовувати докази у позивача з власної ініціативи. Тут варто зазначити про те, що це лише право, а не обов`язок суду, який є безстороннім, та не має права реалізовувати права та обов`язки жодної із сторін судового процесу. ПП «КВЖРЕП №8» не є монополістом, та не порушує права споживачів послуг. Вказує, що позивач поніс витрати, що полягали в оплаті професійної правничої допомоги адвоката Кудака А.М., в розмірі 4000,00 грн. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що рішенням 74 сесії 7 скликання Житомирської міської ради №2069 від 10.11.2020 ПП «КВЖРЕП №8» визначено виконавцем послуг з вивезення побутових відходів по межам території №5 строком до 01.11.2027. До меж території №5 згідно додатку №2 входить вулиця Монтана в цілому. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно ОСОБА_1 та ОСОБА_5 є співвласниками квартири АДРЕСА_3 , з визначеними рівними частками, кожному з яких належить по 1/2 частині квартири. ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстровані та проживають за адресою: АДРЕСА_1 , згідно відомостей ВОМІРМП УДМС України в Житомирській області. Рішенням №737 від 07.07.2021 погоджено інвестиційну програму ПП «КВЖРЕП №8» та встановлено тарифи на послуги з поводження з побутовими відходами. Публічний договір про надання послуг з поводження з побутовими відходами від 01.11.21 р. та від 02.04.2024 , де надавачем послуг є приватне підприємство "КВЖРЕП №8" оприлюднювався у встановлений спосіб, шляхом розміщення на сайті виконавчого комітету. Рішеннями виконавчого комітету Житомирської міської ради №28 від 19.01.2022 та №559 від 03.08.2022 встановлювалися тарифи на послуги з поводження з побутовими відходами. Зазначене рішення органу місцевого самоврядування від 19.01.2022 та №559 оприлюднювалось у встановлений спосіб, шляхом розміщення на сайті виконавчого комітету та публікації в засобах масової інформації. Згідно розрахунку заборгованості, станом на 01 січня 2025 року заборгованість відповідачів склала 4878, 91 грн, з яких послуги з управління відходами - 4 732, 08 грн, послуги з плати за абонентське обслуговування - в сумі 129, 44 грн. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачі допустили неналежне виконання обов`язку зі своєчасної сплати внесків за послуги з управління відходами та абонентське обслуговування, наслідок чого утворилась заборгованість, яка підлягає стягненню. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Статтею 319 ЦК України встановлено, що власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 322 ЦК України). Тобто, положення статті 322 ЦК України встановлюють презумпцію обов`язку власника нести усі витрати, пов`язані з утриманням належного йому майна, у тому числі з оплати комунальних та інших наданих йому послуг, поза залежністю від того, чи користується він ними безпосередньо чи ні. До таких витрат належать витрати, пов`язані зі зберіганням майна, його ремонтом, забезпеченням збереження його властивостей тощо. Такий обов`язок власника є похідним від належних йому, як абсолютному володарю, правочинів володіння, користування та розпорядження майном. Невиконання власником свого обов`язку по утриманню своєї власності може створювати небезпеку для третіх осіб. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (далі Закон № 2189-VІІІ) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Такі послуги надаються споживачу фізичній чи юридичній особі, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Згідно зі статтею 6 Закон № 2189-VІІІ учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні), виконавець, управитель. Виконавець комунальної послуги суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (стаття 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги). Відповідно до пункту 1 частини першої статті 7 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору про надання житлово-комунальних послуг. Як передбачено статтею 5 Законом № 2189-VІІІ до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга (послуга з управління багатоквартирним будинком) та комунальні послуги. Комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами. Згідно п.1 та п.5 ч. 2 ст. 7 Закону № 2189-VІІІ індивідуальний споживач зобов`язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а також оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства. у строки, встановлені відповідними договорами. Відповідно до ст. 9 Закону № 2189-VІІІ споживач здійснює оплату за спожиті житлово- комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Відповідно до п. «б» ч. 1 ст. 15 Закону України «Про відходи» № 187/98-ВР від 05.03.1998 (який діяв до 08.07.2023) громадяни України, іноземці та особи без громадянства зобов`язані вносити в установленому порядку плату за користування послугами з вивезення побутових відходів. Згідно зі статтею 64 ЖК України наймачі несуть рівні обов`язки по сплаті комунальних послуг, повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. Відповідно до статей 150, 156, 162 ЖК України власник житлового будинку (квартири), а також члени його сім`ї також зобов`язані утримувати квартиру, сплачувати за комунальні послуги за затвердженими тарифами. Відповідно до статті 541 ЦК України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання. У частинах другій та третій статті 35-1 Закону України «Про відходи» № 187/98-ВР від 05.03.1998 (який діяв до 08.07.2023) передбачено, що власники або наймачі, користувачі, у тому числі орендарі, джерел утворення побутових відходів, земельних ділянок укладають договори з виконавцем послуг з вивезення побутових відходів, здійснюють оплату послуг з поводження з побутовими відходами та забезпечують роздільне збирання побутових відходів. Виконавця послуг з вивезення побутових відходів визначає орган місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Законом України «Про управління відходами» № 2320-ІХ від 20.06.2022 року (який набув чинності з 09.07.2023) в статті 1 закону введено поняття утворювач відходів, яким є фізична особа, юридична особа, в результаті діяльності якої утворюються відходи, а також суб`єкти управління відходами, які здійснюють операції із сортування, змішування або інші операції, що призводять до зміни характеристик або складу відходів. Згідно п.1 ч. 2 ст. 31 Закону України «Про управління відходами» № 2320-ІХ утворювачі побутових відходів зобов`язані укладати договори з виконавцем послуги з управління побутовими відходами та вносити у встановленому порядку плату за послугу з управління побутовими відходами. Суб`єкти господарювання, які здійснюють збирання та перевезення побутових відходів, визначаються органами місцевого самоврядування на конкурсних засадах у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Виконавчий орган місцевої ради на конкурсних засадах може визначити декількох суб`єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність із збирання та перевезення побутових відходів, на території територіальної громади за територіальним принципом та/або за видами побутових відходів (змішані, великогабаритні, ремонтні, небезпечні) (ч. 3 ст. 33 ЗУ «Про управління відходами» № 2320-ІХ). Договір з вивезення відходів і в розумінні Закону України «Про відходи №187/ 98-ВР від 05.03.1998 (який діяв до 08.07.2023), і в розумінні Закону України «Про управління відходами» № 2320-ІХ від 20.06.2022 (який набув чинності з 09.07.2023.) містить в собі також елементи договору приєднання (стаття 634 ЦК України), оскільки договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Системне тлумачення вказаних норм свідчить, що на фізичних осіб покладено законодавчий обов`язок укласти договір та вносити плату за користування послугами з побутових відходів; а тому у випадку відсутності прийняття оферти шляхом на укладання договору про вивезення відходів або конклюдентних дій, які свідчать про прийняття пропозиції, таке прийняття може бути також у вигляді мовчання. Такий правовий висновок зробив Верховний Суд в постанові від 11 листопада 2019 року у справі № 646/834/17. Отже, договір про вивезення побутових відходів є укладеним з моменту, коли споживач акцептував пропозицію офертанта у формі конклюдентних дій та не висловив заперечень проти договору. В даній справі в якості пропозиції для підписання споживачами був Публічний договір приєднання про надання послуг з поводження з побутовими відходами від 01.11.2021 та від 02.04.2024. Предметом такого договору визначено, що виконавець (позивач) зобов`язується згідно з графіком надавати послуги з поводження з побутовими відходами, а споживач (власник (наймач, орендар) квартири, нежитлового приміщення у житловому будинку, житлового будинку, розташованого в приватному секторі в межах території обслуговування №5) зобов`язується своєчасно оплачувати послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених такими договорами, на підставі рішення Житомирської міської ради від 11.11.2020 №2069. Суд першої інстанції вірно вважав, що факт надання послуг з вивезення побутових відходів щодо будинку, в якому проживають відповідачі, підтверджується наданими позивача доказами, а саме накладними на придбання контейнерів, довідкою про сміттєзбиральні майданчики та кількість контейнерів, договором оренди транспортного засобу, договором на надання послуг по захороненню твердих побутових відходів та графіком приймання останніх, реєстром сміттєзбиральних майданчиків. Згідно з розрахунком заборгованості, станом на 01 січня 2025 року заборгованість відповідачів склала 4878, 91 грн, з яких послуги з управління відходами - 4 732, 08 грн, послуги з плати за абонентське обслуговування - в сумі 129, 44 грн. Доказів, які б спростовували факт надання позивачем послуг з вивезення побутових відходів стосовно квартири за адресою: АДРЕСА_1 , відповідачами суду не надано, як і не надано доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за надані послуги. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідачі допустили неналежне виконання обов`язку щодо своєчасної сплати за послуги з управління відходами та абонентське обслуговування, у зв`язку з чим утворилась заборгованість в розмірі 4878, 91 грн, яка підлягає стягненню на користь позивача. Доводи апеляційної скарги є аналогічними аргументам, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та їх спростував, з посиланням на зібрані у справі докази та сформулював обґрунтовані висновки у прийнятому ним рішенні, з яким у повній мірі погоджується колегія суддів. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованого та правильного висновку суду. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року). Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами. За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв`язку із чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - залишенню без змін. Колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 про витребування додаткових доказів, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для перевірки законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції. Щодо витрат на правову допомогу надану в суді апеляційної інстанції Представник приватного підприємства «КВ ЖРЕП №8» - Кудак А.М. у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути 4000,00 грн витрат понесених в суді апеляційної інстанції. На підтвердження понесених витрат, до відзиву долучено свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; акт наданих послуг , згідно якого, розмір гонорару адвоката за надану правову допомогу становить 4000,00 грн; платіжну інструкцію від 18.06.2026 про оплату ПП «КВЖРЕП №8 за надану професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн. У матеріалах цивільної справи наявний договір про надання професійної правничої допомоги від 20.01.2025 року. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини четверта - шоста статті 137 ЦПК України). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи (частина третя статті 141 ЦПК України). Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України). У розумінні умов частин четвертої - шостої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе винятково на підставі клопотання іншої сторони у разі доведення нею недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21. У постановах від 19 лютого 2022 року № 755/9215/15-ц та від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Отже, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково. Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення. Колегія суддів наголошує, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи. Вищезазначене узгоджується із постановою Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2024 у справі №686/5757/23. Врахувавши конкретні обставини цієї справи, колегія суддів дійшла переконання, що зазначені адвокатом витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру, а тому заявлений представником приватного підприємства «КВ ЖРЕП №8» - Кудак А.М. розмір судових витрат, понесених в суді апеляційної інстанції, підлягає зменшенню до 2100,00 грн. Витрати по сплаті судового збору залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції залишено без змін рішення суду першої інстанції, тому питання перерозподілу судового збору не вирішується апеляційним судом. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд у х в а л и в : Відмовити в задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 про витребування доказів. Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ОСОБА_4 залишити без задоволення. Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 18 травня 2026 року залишити без змін. Стягнути із ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь приватного підприємства «КВ ЖРЕП №8» по 700,00 грн з кожного витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Т.М. Павицька Судді О.О. Бондар А.М. Шевчук