Постанова 4857 № 300/6919/25

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 300/6919/25 пров. № А/857/48769/25 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Онишкевича Т.В., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання вчинити певні дії, суддя у І інстанції Могила А.Б., час ухвалення рішення не зазначено, місце ухвалення рішення м. Івано-Франківськ, дата складення повного тексту рішення 31 жовтня 2025 року, ВСТАНОВИВ : У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі ГУ ПФУ в Луганській області) від 20.08.2025 за №092750013505 про відмову у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (далі ГУ ПФУ в Івано-Франківській області) зарахувати позивачу до страхового стажу за Списком №2 періоди роботи з 02.02.1991 по 30.09.2003, з 01.10.2003 по 28.12.2009, з 09.02.2010 по 26.01.2011 та призначити і виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах, передбачену Списком №2, пунктом б частини 1 статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення, статтею 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 11.08.2025. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31.10.2025 у справі №300/6919/25, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без участі сторін, позов було задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Луганській області від 20.08.2025 за №092750013505 про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . Зобов`язано ГУ ПФУ в Луганській області зарахувати позивачу до його страхового стажу періоди роботи з 02.02.1991 по 28.02.1991, з 01.01.1992 по 30.09.2003, з 01.10.2003 по 28.12.2009, з 09.02.2010 по 26.01.2011 та до пільгового стажу за Списком №2 періоди роботи з 02.02.1991 по 30.09.2003, з 01.10.2003 по 28.12.2009, з 09.02.2010 по 26.01.2011. Зобов`язано ГУ ПФУ в Луганській області призначити ОСОБА_1 з 11.08.2025 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту б частини 1 статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення. Зобов`язано ГУ ПФУ в Івано-Франківській області провести виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту б частини 1 статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення починаючи з 11.08.2025. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив із того, що трудова книжка ОСОБА_1 містить необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази, на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу у спірні періоди. Суд звернув увагу, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Отже, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів Пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист. Щодо періодів роботи позивача з 01.10.2003 по 28.12.2009, з 09.02.2010 по 26.01.2011, які підтверджено, то суд зазначив, що виникнення спірних правовідносин, зокрема здобуття спірного загального страхового/спеціального трудового стажу позивачем, мало місце до виходу Держави Україна та російської федерації з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року. Тому її положення підлягають застосуванню до таких правовідносин і спірні періоди роботи позивача на території російської федерації підлягають до зарахування до страхового та пільгового стажу позивача. Щодо зарахування до страхового стажу періодів роботи позивача з 01.03.1991 по 31.12.1991, то вказані періоди зараховані до його страхового стажу, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню. У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено ГУ ПФУ в Луганській області та ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, які у своїх скаргах просили таке скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування апеляційних скарг посилаються на те, що позивач не має достатньо страхового стажу та пільгового стажу, а тому рішення винесене ГУ ПФУ в Луганській області №092750013505 від 20.08.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 прийнято згідно з нормами чинного законодавства. Окрім того вважають, що територіальний орган Пенсійного фонду має виключну компетенцію у питаннях призначення (перерахунку) пенсії і зазначене питання віднесено до дискреційних повноважень територіального органу Пенсійного фонду. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 11.08.2025 звернувся до ГУ ПФУ в Івано-Франківській області із заявою про призначення йому пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Органом призначення пенсії за принципом екстериторіальності визначено ГУ ПФУ в Луганській області, яке своїм рішенням від 20.08.2025 №092750013505 відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 у зв`язку з відсутністю необхідного пільгового та страхового стажу. У цьому рішенні зазначено, що до страхового стажу позивача не зараховано період роботи: з 02.02.1991 по 28.02.1991, оскільки запис про звільнення з роботи не засвідчений підписом відповідальної особи та печаткою підприємства; для визначення права з 01.01.1992 по 30.09.2003, з 01.10.2003 по 28.12.2009 та з 09.02.2010 по 26.01.2011, оскільки до заяви не долучені підтвердні документи, передбачені пунктом 3 Порядку №562/2. До пільгового стажу роботи за Списком №2 не зараховано періоди роботи: з 02.02.1991 по 30.09.2003 та з 01.10.2003 по 28.12.2009 за довідками уточнюючими особливий характер роботи або умов праці, необхідні для призначення пільгових пенсій від 22.01.2010 №14.17/61 та від 21.12.2009 №01-08/1522.УА, оскільки довідки не містять легалізації відповідно до законодавства та до заяви не долучені підтвердні документи, передбачені пунктом 3 Порядку №562/2. У цьому ж рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 7 років 7 місяців 18 днів, стаж роботи за Списком №2 не визначено. Вважаючи таке рішення пенсійного органу протиправним, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду за захистом своїх прав із позовом, що розглядається. При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV). Як визначено частиною 1 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до абзацу першого частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. Згідно частини 4 статті 24 Закону №1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно із пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі Порядок № 637), трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Пунктом 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлено, що у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, куди включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. Судом встановлено, що відомостями, які містяться в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 від 30.08.1988, підтверджено періоди його роботи з 02.02.1991 по 30.09.2003, з 01.10.2003 по 28.12.2009, з 09.02.2010 по 26.01.2011. При цьому трудова книжка ОСОБА_1 містить необхідні записи, які засвідчені роботодавцем та дають можливість встановити дату прийняття та звільнення з роботи, місце роботи та накази на підставі яких позивач був прийнятий на таку роботу за спірні періоди. Апеляційний суд погоджується із твердженням суду першої інстанції, що певні недоліки трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певного періоду роботи з трудового стажу позивача. Суд першої інстанції вірно зазначив, що позивач не може нести відповідальність за правильність та належний порядок ведення та заповнення трудової документації, що не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист та вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах. Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність дій пенсійного органу щодо незарахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача з підстав недоліків трудової книжки. ГУ ПФУ в Луганській області у своїй апеляційній скарзі посилається на те, що чинним законодавством не передбачено підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі для визначення права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за відсутності міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Також ГУ ПФУ в Івано-Франківській області у своїй скарзі звертає увагу, що особи, які працювали в інших державах і у яких відсутній необхідний страховий стаж, передбачений частинами першою третьою статті 26 Закону, додають до заяв про призначення пенсії підтвердні документи. Підтвердні документи, визнаються дійсними в Україні за наявності легалізації відповідно до законодавства, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. З цього приводу апеляційний суд зазначає таке. Як передбачено статтею 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору. Відповідно до частини 2 статті 4 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", якщо міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору. Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов`язання за якою взяли на себе дев`ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація (далі - Угода). Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди). Згідно зі статтею 1 Угоди пенсійне забезпечення громадян держав - учасниць цієї Угоди та членів їхніх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають. Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Згідно із абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом рф "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визнається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Сторонами визнаються дипломи, свідоцтво, інші документи державного зразка про рівень освіти і кваліфікації, які видані відповідними компетентними органами Сторін, без легалізації. Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників-мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки Білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російська федерація, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами. Таким чином, з наведеного слідує, що обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством держави, на території якої відбувалась трудова діяльність; пільговий стаж, набутий на території однієї з цих двох держав, визнається іншою державою. Апеляційний суд звертає увагу, що на час роботи позивача у російській федерації, Україна була учасником угоди, а тому норми Угоди застосовуються до спірних правовідносин. Постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення" постановлено вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 р. у м. Москві. Зазначена вище постанова набрала чинності 02.12.2022. Отже, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України №1328 від 29.11.2022 Україна, як держава - учасниця Угоди виконує зобов`язання, взяті згідно Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. На переконання апеляційного суду, за наявності чинних у період роботи особи положень Угоди, що передбачали відповідне право, така особа не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового чи пільгового стажу. Додатково суд також зазначає, що за приписами статті 13 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, ратифікованої із застереженнями Законом № 240/94-ВР від 10.11.1994, документи, що на території однієї з Договірних Сторін виготовлені або засвідчені установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції та за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення. Документи, що на території однієї з Договірних Сторін розглядаються як офіційні документи, користуються на територіях інших Договірних Сторін і доказовою силою офіційних документів. 01.12.2022 прийнято Закон України Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року №2783-IX (далі по тексту - Закон №2783-IX), яким керуючись положеннями статті 62 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", зупинено у відносинах з російською федерацією та Республікою Білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року № 140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Вирішено керуючись положеннями статті 54 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, статті 84 Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України", вийти з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., № 46, ст. 417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. Москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1998 р., № 26, ст. 162). Отже, Законом №2783-IX зупинено дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчинену від імені України у м. Мінську 22 січня 1993 року і ратифіковану Законом України від 10 листопада 1994 року № 240/94-ВР, тому до документів, виданих на території російської федерації, при їх пред`явленні на території України застосовуванню підлягала вимога засвідчення апостилем згідно з Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів, 1961 року, яка є чинною у відносинах України з російською федерацією. Після зупинення дії Конвенції виникла ситуація, коли громадяни України, які мали документи, видані на території, зокрема, російської федерації, з метою проставлення на таких документах апостилю мали б їхати на територію держави-агресора, зокрема, російської федерації. Водночас, 04.02.2023 Кабінет Міністрів України прийняв постанову №107 Деякі питання прийняття на території України під час воєнного стану документів, виданих уповноваженими органами іноземних держав, якою установлено, що під час воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування документи, виготовлені або засвідчені на території іноземних держав установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Таким чином, під час дії воєнного стану, виготовлені на території російської федерації, установою або спеціально на те уповноваженою особою в межах їх компетенції за установленою формою і скріплені гербовою печаткою документи, приймаються на території України без спеціального посвідчення (консульської легалізації, проставлення апостиля тощо) у разі, коли станом на 24 лютого 2022 р. такі документи приймалися на території України без спеціального посвідчення. Законом України №2102-IX від 24.02.2022 затверджено Указ Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022, яким введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. У подальшому Законами України неодноразово затверджувалися Укази Президента України про продовження дії воєнного стану в Україні та на час розгляду цієї справи воєнний стан в Україні триває. Станом на 24.02.2022 трудова книжка та інші документи приймалися на території України без спеціального посвідчення в силу Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, дія якої була зупинена лише Законом №2783-IX від 01.12.2022, тому трудова книжка з відповідними записами, а також інші документи підлягають прийняттю на території України без спеціального посвідчення (проставлення апостиля). Таким чином, під час вирішення питання про наявність у позивача права на пенсію за віком відповідачем повинен був бути врахований трудовий стаж набутий позивачем на території будь-якої з держав - учасниць Угоди, в тому числі на території російської федерації та інших держав - учасниць СНД. Отже, доводи апеляційних скарг, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції вважає, що підстав для скасування судового рішення немає, тому апеляційні скарги слід залишити без задоволення. Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає. Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, ПОСТАНОВИВ : апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишити без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 31 жовтня 2025 року у справі №300/6919/25 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий суддя Т. В. Онишкевич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар