Постанова 4851 № 480/3926/26

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 липня 2026 р. Справа № 480/3926/26 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Присяжнюк О.В. , Спаскіна О.А. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Громадської організації "Суспільно-правова система" на ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 05.06.2026, головуючий суддя І інстанції: Л.М. Опімах, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, по справі № 480/3926/26 за позовом ОСОБА_1 , Громадської організації "Суспільно-правова система" до Територіального сервісного центру МВС №5946 , Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (філія ГСЦ МВС) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Громадська організація «Суспільно-правова система» (далі ГО «Суспільно-правова система», перший позивач, апелянт) та ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , другий позивач), від імені якого діє голова ГО «Суспільно-правова система» Михайлюк О.В. звернулися до суду з адміністративним позовом до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Харківській, Полтавській та Сумській областях (Філія ГСЦ МВС) (далі перший відповідач), Територіального сервісного центру МВС № 5946 (далі другий відповідач), в якому просили: - визнати протиправними дії Територіального сервісного центру МВС № 5946 щодо відмови ОСОБА_1 у наданні адміністративної послуги з обміну посвідчення водія серії НОМЕР_1 , вимоги щодо: подання документа компетентного органу Російської Федерації, складання теоретичного та практичного іспитів, та скасувати рішення (лист-відмову) № 5946 № 31/32/5946/Б-2147-2137-2026 від 29.04.2026; - зобов`язати Територіальний сервісний центр МВС № 5946 здійснити обмін посвідчення водія серії НОМЕР_1 , виданого 08.05.1991, на національне посвідчення водія України без покладення на ОСОБА_1 обов`язку подання документа органів Російської Федерації та без складання теоретичного і практичного іспитів. Ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року позовну заяву повернуто. ГО «Суспільно-правова система», представник Михайлюк О.В., не погодившись із ухвалою суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просила скасувати ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 05.06.2026 та направити справу для продовження розгляду справи до суду першої інстанції. Визнати поважними та належними документи, подані разом із позовом, які підтверджують право ГО «Суспільно-правова система» звертатися до суду на користь свого члена Богданова О.В. В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність у Михайлюка О.В. повноважень на підписання позовної заяви від імені ОСОБА_1 , оскільки безпідставно ототожнив звернення громадської організації в інтересах свого члена із представництвом фізичної особи за довіреністю. Зауважує, що позов подано громадською організацією в межах її статутних повноважень на захист прав свого члена, а Михайлюк О.В. підписав позов як керівник юридичної особи, повноваження якого підтверджуються відомостями з Єдиного державного реєстру. Апелянт вказує, що до позовної заяви були додані всі необхідні документи, які підтверджують право громадської організації на звернення до суду в інтересах ОСОБА_1 , зокрема витяг з Єдиного державного реєстру, положення Статуту, заява ОСОБА_1 про надання правової допомоги та рішення правління громадської організації про здійснення його представництва. Проте суд першої інстанції не надав належної оцінки зазначеним доказам та не перевірив обставини, які, на переконання апелянта, мають істотне значення для вирішення питання щодо наявності у громадської організації права на звернення до суду. Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував правові висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 31.03.2021 у справі №640/21611/19, оскільки наведені у ній критерії у даному випадку були дотримані, а також не врахував правову позицію, викладену в Рішенні Конституційного Суду України від 28.11.2013 №12-рп/2013, відповідно до якої громадська організація за наявності передбачених законом і статутом повноважень має право звертатися до суду на захист прав своїх членів. Також апелянт вважає, що суд допустив надмірний формалізм, оскільки за наявності сумнівів щодо повноважень особи, яка підписала позов, мав залишити позовну заяву без руху та надати строк для усунення недоліків, а не повертати її. На думку апелянта, оскаржувана ухвала необґрунтовано обмежує право на доступ до правосуддя та ефективний судовий захист, зокрема з огляду на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а предмет спору стосується оскарження відмови у наданні адміністративної послуги. ОСОБА_1 та відповідачі правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались. Відповідно до ч. 2 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 5-7, 11, 14, 26 ч. 1 ст. 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження). Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції виходив з того, що до позову не додано належних доказів на підтвердження повноважень Михайлюка О.В. на підписання позовної заяви та представництво інтересів ОСОБА_1 у суді. Суд зазначив, що надані витяг з Єдиного державного реєстру та витяг зі Статуту Громадської організації «Суспільно-правова система» підтверджують статус Михайлюка О.В. як керівника громадської організації, однак не посвідчують його повноважень діяти від імені Богданова О.В. як фізичної особи. Крім того, суд звернув увагу, що до позовної заяви не додано повного тексту Статуту громадської організації, з якого можливо було б встановити порядок набуття членства, повноваження органів управління та порядок представництва інтересів членів організації. Також суд першої інстанції вказав, що подані документи не містять належних доказів членства Богданова О.В. у Громадській організації «Суспільно-правова система», зокрема рішення про набуття ним членства відповідно до положень установчих документів організації. За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна заява підписана особою, яка не підтвердила свої повноваження щодо її підписання, що відповідно до пункту 3 частини 4 статті 169 КАС України є підставою для повернення позовної заяви. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції та зазначає наступне. Відповідно до ч. 2 ст. 160 КАС України позовна заява подається в письмовій формі позивачем або особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб. Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Частинами 1 та 3 ст. 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист. До суду можуть звертатися в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право. Відповідно до ч. 1 ст. 53 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, державні органи, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із позовними заявами в інтересах інших осіб і брати участь у цих справах. Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 28.11.2013 №12-рп/2013 громадська організація може захищати в суді особисті немайнові та майнові права як своїх членів, так і права та охоронювані законом інтереси інших осіб, які звернулися до неї за таким захистом, лише у випадках, якщо таке повноваження передбачено у її статутних документах та якщо відповідний закон визначає право громадської організації звертатися до суду за захистом прав та інтересів інших осіб (п. 2.6 Рішення). Особливості правового статусу громадських організацій, що звертаються до суду в інтересах своїх членів аналізувалися Верховним Судом у справах № 815/219/17, №480/3476/22. У постановах по вказаних справах від 14.03.2018 та від 28.08.2025 Верховний Суд дійшов таких висновків: «

32. Громадські організації є організаційно-правовою формою діяльності людей, які об`єднуються для спільного здійснення та захисту своїх прав, свобод та інтересів, які відображаються у статуті громадської організації у вигляді мети та напрямів її діяльності. Таким чином, діяльність громадських організацій не можна розглядати абстрактно, без зв`язку з її метою та правами людей (її членів), що об`єдналися. Створюючи громадську організацію або вступаючи до неї, її члени об`єднуються на визначених статутом умовах для спільної реалізації своїх прав». Отже, вирішуючи питання щодо права громадських організацій на звернення до суду в інтересах інших осіб, суди повинні з`ясувати: - статус громадської організації та її засновників, їх безпосередню заінтересованість у вирішенні питання, що є предметом позову; - мету громадської організації та її безпосередній зв`язок з предметом позову; - інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту; - чи зверталися ці особи за захистом своїх прав до громадської організації; - добросовісність дій громадської організації, що звертається до суду. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про громадські об`єднання» (далі Закон № №4572-VI) громадське об`єднання - це добровільне об`єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. Пунктом 2 ч. 1 ст. 11 цього Закону передбачено, що статут громадського об`єднання має містити відомості про мету (цілі) та напрями його діяльності. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону №4572-VI для здійснення своєї мети (цілей) громадське об`єднання має право звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влад органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами. З матеріалів електронної справи вбачається, що позовну заяву через підсистему «Електронний суд» від імені Богданова О.В. підписано та подано ОСОБА_2 як головою ГО «Суспільно-правова система», яка також визначена одним із позивачів у даній справі. На підтвердження своїх повноважень Михайлюком О.В. до позовної заяви долучено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, витяг зі Статуту Громадської організації «Суспільно-правова система», заяву ОСОБА_1 від 02.03.2026 про надання правової допомоги та представництва, а також протокол №1 засідання правління Громадської організації «Суспільно-правова система» від 06.03.2026 щодо надання правової допомоги Богданову О.В. та представництва його інтересів. Оцінюючи наведені документи у їх сукупності та враховуючи правові висновки Верховного Суду щодо критеріїв, які підлягають з`ясуванню при вирішенні питання про право громадської організації звертатися до суду в інтересах інших осіб, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належних правових підстав для звернення Громадської організації «Суспільно-правова система» до суду в інтересах ОСОБА_1 , з огляду на таке. Так, зі змісту витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вбачається, що Громадська організація «Суспільно-правова система» є зареєстрованою юридичною особою, а її керівником є Михайлюк О.В., який має право діяти від імені Організації без довіреності. Разом з тим, матеріали справи не містять доказів безпосередньої заінтересованості самої Громадської організації у вирішенні спірного питання, оскільки предметом даного спору є оскарження індивідуальної відмови суб`єкта владних повноважень у наданні адміністративної послуги конкретній фізичній особі, а не захист прав чи законних інтересів самої Організації. Щодо мети громадської організації та її безпосереднього зв`язку з предметом спору, колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 2.1 Статуту ГО «Суспільно-правова система» основною метою створення та діяльності Громадської організації є впровадження освітніх, організаційних і наукових заходів для захисту законних економічних, соціальних та інших спільних прав та інтересів членів організації. Пунктом 2.2.4 Статуту одним із основних напрямів діяльності Організації визначено всебічний захист прав та інтересів членів організації, а пунктом 2.3.2 передбачено право Організації представляти і захищати свої законні інтереси та інтереси своїх членів у державних та громадських органах, судах, правоохоронних органах, на підприємствах, в установах та організаціях. Разом з тим, колегія суддів зазначає, що наведені положення Статуту не свідчать про наявність безпосереднього зв`язку між визначеними цілями діяльності Організації та предметом цього спору, оскільки предметом спору у цій справі є правомірність рішення Територіального сервісного центру МВС щодо відмови ОСОБА_1 у наданні адміністративної послуги з обміну посвідчення водія, тоді як визначені Статутом мета та напрями діяльності Організації мають загальний характер та спрямовані на здійснення освітньої, організаційної та наукової діяльності із захисту спільних прав та інтересів її членів. Саме по собі передбачене пунктом 2.3.2 Статуту право представляти інтереси членів у судах не свідчить про існування безпосереднього зв`язку між статутною діяльністю Організації та предметом конкретного публічно-правового спору, як цього вимагають правові висновки Верховного Суду. Щодо того, інтереси яких саме осіб є предметом судового захисту, слід зазначити, що зі змісту позовної заяви вбачається, що заявлені вимоги спрямовані виключно на захист особистих прав ОСОБА_1 , пов`язаних із відмовою у наданні йому адміністративної послуги з обміну посвідчення водія. Будь-яких вимог щодо захисту прав чи законних інтересів самої Громадської організації або невизначеного кола її членів позовна заява не містить. Доводи апелянта про те, що спір має значення також для інших членів Громадської організації та осіб, які перебувають в аналогічному правовому становищі, не впливають на наведений висновок, оскільки предметом заявленого позову є захист виключно індивідуальних прав ОСОБА_1 , а не прав чи законних інтересів невизначеного кола осіб або самої Громадської організації. Колегія суддів зазначає, що матеріали справи містять заяву ОСОБА_1 від 02.03.2026, у якій останній просив надати йому правову допомогу та забезпечити представництво його інтересів, а також протокол №1 засідання правління Громадської організації від 06.03.2026, яким прийнято рішення про надання такої допомоги та представництва. У зв`язку з чим, колегія суддів погоджується з доводами апелянта, що ОСОБА_1 дійсно звертався до Громадської організації із заявою про захист своїх прав. Разом з тим, таке звернення не є достатньою самостійною підставою для висновку про наявність у громадської організації процесуального права звернення до адміністративного суду в інтересах цієї особи. Також колегія суддів не встановила обставин, які б свідчили про недобросовісність дій Громадської організації при зверненні до суду. Водночас дотримання цього критерію саме по собі не усуває необхідності підтвердження інших обов`язкових умов, визначених Верховним Судом та Рішенням Конституційного Суду України від 28.11.2013 №12-рп/2013. Таким чином, наведені вище обставини у своїй сукупності свідчать про відсутність у Громадської організації «Суспільно-правова система» передбачених законом правових підстав для звернення до адміністративного суду в інтересах ОСОБА_1 у даній справі, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність належного підтвердження повноважень особи, яка підписала позовну заяву від його імені. Посилання апелянта на те, що суд першої інстанції безпідставно ототожнив звернення громадської організації в інтересах свого члена із представництвом фізичної особи за довіреністю, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки, як встановлено вище, вирішальним у даному випадку є не спосіб підписання позовної заяви чи статус ОСОБА_2 , як керівника громадської організації, а наявність передбачених законом підстав для звернення громадської організації до адміністративного суду в інтересах іншої особи. При цьому надані апелянтом витяг з Єдиного державного реєстру, витяг зі Статуту, заява ОСОБА_1 та протокол засідання правління Громадської організації були предметом оцінки суду першої інстанції, за результатом якої, суд дійшов вірного висновку про те, що вказані документи не підтверджують наявності у громадської організації в даному випадку права звертатися до суду в інтересах ОСОБА_1 . Необґрунтованими є також доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції правових висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 31.03.2021 у справі №640/21611/19, оскільки, як вбачається зі змісту оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції врахував наведені правові висновки Верховного Суду, навів критерії, які підлягають з`ясуванню при вирішенні питання щодо права громадської організації звертатися до суду в інтересах інших осіб, та, дослідивши подані до позову документи, дійшов висновку про відсутність належного підтвердження повноважень Михайлюка О.В. на звернення до суду в інтересах ОСОБА_1 . Крім того, як встановлено вище, колегією суддів перевірено наявність усіх критеріїв, які підлягають з`ясуванню при вирішенні питання щодо права громадської організації звертатися до суду в інтересах іншої особи та встановлено, що у даному випадку не підтверджено наявності всіх необхідних умов, зокрема безпосереднього зв`язку між визначеною Статутом метою діяльності Організації та предметом спору, а також передбачених законом правових підстав для звернення ГО «Суспільно-правова система» до адміністративного суду в інтересах ОСОБА_1 . Посилання апелянта на рішення Конституційного Суду України від 28.11.2013 №12-рп/2013 також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, оскільки, як прямо зазначено у цьому рішенні, громадська організація може звертатися до суду на захист прав своїх членів лише за одночасної наявності двох умов: якщо відповідне повноваження передбачено її статутними документами та якщо право на таке звернення визначене законом. Натомість у спірних правовідносинах передбачених законом підстав для звернення ГО «Суспільно-правова система» до суду в інтересах ОСОБА_1 не встановлено. Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині ґрунтуються на помилковому тлумаченні наведених правових висновків Верховного Суду та Конституційного Суду України і не спростовують висновків суду першої інстанції. Колегія суддів також відхиляє доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції повинен був залишити позовну заяву без руху та надати строк для усунення її недоліків, оскільки відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачу, якщо її не підписано, підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано. Таким чином, відсутність належного підтвердження повноважень особи, яка звернулася до суду від імені іншої особи, є самостійною процесуальною підставою для повернення позовної заяви, а не для залишення її без руху. Посилання апелянта на надмірний формалізм суду першої інстанції та порушення права на доступ до правосуддя колегія суддів також вважає безпідставними, оскільки право на звернення до суду реалізується у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Встановлення Кодексом адміністративного судочинства України вимог щодо належного підтвердження повноважень особи, яка звертається до суду в інтересах іншої особи, спрямоване на забезпечення належного здійснення правосуддя та не може розцінюватися як непропорційне обмеження права на доступ до суду. Не впливають на правильність висновків суду першої інстанції і посилання апелянта на те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а предметом спору є оскарження відмови у наданні адміністративної послуги, оскільки зазначені обставини не звільняють осіб, які звертаються до суду, від обов`язку дотримуватися вимог процесуального закону щодо підтвердження повноважень на звернення до суду в інтересах іншої особи. Відповідно до частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що судове рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин, які мають значення для вирішення даного питання, відповідає нормам процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній ухвалі, у зв`язку з чим підстав для її скасування не має. Керуючись ст. ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Громадської організації "Суспільно-правова система" - залишити без задоволення. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 05 червня 2026 року по справі № 480/3926/26 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.В. Присяжнюк О.А. Спаскін