Постанова Харківський апеляційний суд № 638/4456/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Справа № 638/4456/23 Головуючий суддя І інстанції Штих Т. В. Провадження № 22-ц/818/234/26 Суддя доповідач Яцина В.Б. Категорія: надання послуг П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 09 липня 2026 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого Яцини В.Б. суддів колегії Мальованого Ю.М., Тичкової О.Ю., за участю секретаря судового засідання Шевцової К.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року, у цивільній справі № 638/4456/23, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором про надання послуг б/н від 23.09.2021, в с т а н о в и в : У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовною заявою, в якій просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь суму заборгованості за договором про надання послуг б/н від 23.09.2021 у розмірі 449 563,62 грн, а також судовий збір у розмірі 4495,64 грн. Позовна заява мотивована тим, що 23.09.2021 між позивачем та відповідачкою укладено договір про надання послуг з ремонту. Позивач зазначає, що виконав всі ремонтні роботи, що були обумовлені відповідно до договору. Відповідно до договору субпідряду на виконання будівельно-монтажних робіт з поточного ремонту від 20.10.2021 ФОП ОСОБА_3 було виконано ремонтні роботи робітниками у квартирі, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . В подальшому позивач звернувся до ОСОБА_2 щодо здійснення розрахунку за виконані ремонтні роботи та прийняття роботи, однак відповідачка відмовилась здійснити розрахунок за виконану роботу та повідомила, що її не влаштовує якість виконаних робіт. Позивач вказує, що план робіт виконаний в повному обсязі та відповідно до домовленостей. Відповідно до акту виконаних робіт від 12 жовтня 2021 року, з урахуванням сплачених замовником сум, заборгованість за договором складає 449 563,62 грн, яку позивач просить стягнути з відповідача. Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за договором про надання послуг залишено без задоволення. Судові витрати покладено на позивача. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 70600,00 грн Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення скасувати у частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 70600,00 грн, та ухвалити у цій частині рішення, яким відмовити у задоволенні. Стягнути з Відповідача на користь ОСОБА_1 користь сплачені: судовий збір за розгляд апеляційної скарги Вказав, що рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08.04.2025 року по справі №638/4456/23 порушує принцип розумності і добросовісності, рівності і справедливості, правової визначеності, ясності і недвозначності правової норми як складові принципу верховенства права, зокрема щодо необґрунтованості понесених витрат на правову допомогу Відповідачем. Зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги відсутність у справі детального опису робіт, і були виконанні адвокатом за час розгляду справи та визначення вартості наданих робіт адвокатом подано без чітких критеріїв оцінки таких послух, що порушує принцип верховенства права та можливість визначити фактично виконану роботу представником. Більше того, Дзержинський районний суд м. Харкова не здійснив жодного правового обґрунтування поданій заяві Відповідача щодо стягнення витрат в розмірі, який економічно необґрунтованим. Окрім того, звертаю увагу суду апеляційної інстанції, що, адвокатські витрати, і мають бути присуджені, повинні визначатися не тільки з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично або мають бути понесені, але й також - чи є їх о обґрунтованою та на користь якої сторони ухвалено рішення, враховуючи розмір задоволених позовних вимог. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964 зауважено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішую останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати необхідність. Подібний висновок викладений і у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховні Суду від 12.05.2020 у справі 904/4507/18. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансового стану обох сторін (пункт додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі 755/9215/15-ц, пункт 5.40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2021 справі № 904/4507/18. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи скарги у визначених ст. 367 ЦПК України межах, колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скарги, з наступних підстав. Оскільки судове рішення оскаржується тільки щодо стягнення з позивача витрат на правову допомогу, в іншій частині судом апеляційної інстанції не переглядається. Згідно зі ст.ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Вказаним вимогам оскаржене рішення суду не повністю відповідає. Відповідно до ст. 133 ЦПК Україна, правнича допомога є складовою судових витрат. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Як установлено в частині 2 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. З аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи. Такий висновок міститься у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що принцип змагальності знайшов своє втілення, зокрема, у положеннях частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявності підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності, тому при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу. Ці висновки узгоджуються з висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 червня 2019 року у справі № 9901/350/18 (провадження № 11-1465заі18) та додатковій постанові у вказаній справі від 12 вересня 2019 року, постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19), постанові від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18 (провадження № 12-136гс19), постанові від 08 червня 2021 року у справі № 550/936/18 (провадження № 14-26цс21) та постанові від 08 червня 2022 року у справі № 357/380/20 (провадження № 14-20цс22). Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема в рішенні від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відповідно до положень статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Так, договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту визначає гонорар. Частинами 1, 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)). У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом. У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі. Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі «Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану» (заява № 37083/03, пункт 106). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Отже, розмір витрат на правничу допомогу визначається судом, виходячи з умов договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, проте, вказаний розмір може бути зменшений за клопотанням іншої сторони у разі, якщо такі витрати є неспівмірними із складністю справи, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних, обсягом наданих послуг та ціною позову та (або) значенням справи для сторони. На підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу суду разом із відзивом на позовну заяву було надано угоду про надання правничої допомоги від 01 червня 2023 року, додаткову угоду до угоди про надання правничої допомоги від 01 червня 2023 року, платіжну інструкцію від 02.06.2023 про сплату 67000,00 грн (а.с.198,199,200 т.1). Також 22 січня 2025 року представником ОСОБА_4 було подано заяву про компенсацію здійснених витрат разом з платіжними інструкціями: від 20.06.2023 про сплату 1800,00 грн; від 13.11.2024 про сплату 1800,00 грн; від 02.06.2023 про сплату 67000,00 грн квитанціями (а.с.25-28 т.2) Указані докази підтверджують факт понесення відповідачем витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 70600,00 грн. Суд першої інстанції ураховуючи категорію справи, обсяг фактичних витрат, понесених стороною позивача, обсяг наданих адвокатом послуг, їх необхідність та доцільність, керуючись принципом законності та справедливості, вважав необхідним стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в заявленому позивачем розмірі 70600,00 грн. Разом з тим, Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц). Згідно правової позиції, висловленої Верховним Судом в постанові від 15.09.2021 у справі №924/675/20, у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менше, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 126 ГПК України (ч. 4 ст. 137 ЦПК України). Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначено, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений і в пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. При цьому для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)). Суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов`язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному конкретному випадку за критеріями співмірності необхідних і достатніх витрат. Як вбачається з матеріалів справи, позивач зазначив, що з огляду на складність справи та виконані адвокатом роботи, ціну позову, заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 70600,00 грн не відповідають критеріям розумності, справедливості та співмірності. Проаналізувавши надані стороною відповідача докази на підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, в яких зазначено здійснені адвокатом роботи (послуги), а також врахувавши заперечення сторони відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу в сумі 70600,00 грн не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням вчиненого адвокатом об`єму дій та наданих послуг, а також з урахуванням складності справи, а тому підлягає зменшенню з 70600,00 грн до 20 000,00 грн, оскільки цей розмір судових витрат доведений, документально обґрунтований та відповідає критерію розумної необхідності таких витрат, з урахуванням складності справи та вчинених адвокатом дій. Тобто такий розмір витрат, з урахуванням всіх вищенаведених обставин, відповідає критерію справедливості. Відтак рішення суду в частині розподілу судових витрат, стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на правничу допомогу слід зменшити з 70600,00 грн до 20 000,00 грн. При цьому колегія суддів зазначає, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову. Згідно ч. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому рішення суду в частині розподілу судових витрат за законом не підлягає оплаті судовим збором. Відповідно до п.22 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 17.10.2014 №10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» у разі оскарження рішення суду лише в частині відшкодування чи розподілу судових витрат, що не пов`язано з позовними вимогами і не стосується суті спору, сторона не повинна оплачувати за таку скаргу судовий збір. Отже, оскільки ОСОБА_1 оскаржує додаткове рішення суду лише в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, то він не повинен сплачувати судовий збір за подання апеляційної скарги, а тому судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 6676 грн 56 коп.(6744,00- 67,44 комісія банку) підлягає поверненню апелянту. Пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір передбачено, що сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом. Отже, враховуючи апелянтом помилково сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги, який необхідно йому повернути. Суд апеляційної інстанції також роз`яснює заявнику наступне. Подання на повернення помилково зарахованого до бюджету судового збору подається до відповідного органу Казначейства за формою згідно з додатком 1 до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787(зі змінами). Подання за формою згідно з додатком 1 до цього Порядку подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ, або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету ( висновок Верховного Суду в ухвалі від 18 квітня 2019 року у справі №736/1215/17 ). Враховуючи зазначене, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 року №787(зі змінами) (надалі - Порядок), вказані кошти є надмірно сплаченими. Суд апеляційної інстанції, звертає увагу апелянта, що у матеріалах справи міститься копія платіжної інструкції № 0.0.4382210213.1 від 22.05.2025 року про сплату судового збору за апеляційну скаргу 6676 грн 56 коп.(6744,00- 67,44 комісія банку), яка була подана разом з апеляційною скаргою (а.с.64 т.2). Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції постановив : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 08 квітня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 70600,00 грн. (сімдесят тисяч шістсот гривень)-змінити. Зменшити розмір стягнутих з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу з 70600,00 грн до 20 000,00 грн. Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 6676 грн 56 коп. сплачений згідно платіжної інструкції № 0.0.4382210213.1 від 22.05.2025 року. Зобов`язати Управління Державної казначейської служби України в Основ`янському районі міста Харкова повернути ОСОБА_1 сплачену суму судового збору у розмірі 6676 грн 56 коп. згідно платіжної інструкції № 0.0.4382210213.1 від 22.05.2025 року. Роз`яснити ОСОБА_1 , що повернення судового збору проводиться фінансовим органом за особистою заявою про повернення судового збору із зазначенням реквізитів рахунку отримувача коштів, оригіналом платіжного доручення, що підтверджує сплату судового збору до бюджету. Копію платіжної інструкції № 0.0.4382210213.1 від 22.05.2025 року про сплату судового збору повернути ОСОБА_1 . Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складений 10 липня 2026 року. Головуючий В.Б.Яцина Судді колегія Ю.М.Мальований О.Ю.Тичкова