Ухвала Велика Палата ВС № 759/15500/13-ц

УХВАЛА 24 червня 2026 року м. Київ cправа № 759/15500/13-ц провадження № 14-54цс26 Велика Палата Верховного Суду у складі: судді-доповідачки Ступак О. В., суддів Банаська О. О., Білоконь О. В., Булейко О. Л., Губської О. А., Ємця А. А., Кишакевича Л. Ю., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Мартинюк Н. М., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стефанів Н. С., Тітова М. Ю., Ткача І. В., Уркевича В. Ю., перевіривши наявність підстав для розгляду Великою Палатою Верховного Суду справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 04.03.2025 (суддя Ключник А. С.) та постанову Київського апеляційного суду від 28.05.2025 (головуючий Стрижеус А. М., судді Поливач Л. Д., Шкоріна О. І.) за скаргою ОСОБА_1 на дії / бездіяльність приватного виконавця виконавчого округу м. Києва Варави Романа Сергійовича (далі - Виконавець), стягувач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі - Товариство), УСТАНОВИЛА:

1. У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду зі скаргою на дії / бездіяльність Виконавця (далі - Скарга), у якій просила визнати неправомірною та скасувати його постанову від 19.06.2024 про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1, відкритого на виконання виконавчого листа № 759/15500/13-ц, виданого 27.02.2015 Святошинським районним судом м. Києва (далі - Виконавчий лист).

2. Скарга обґрунтована тим, що Виконавчий лист видано 27.02.2015, а виконавче провадження № НОМЕР_1 відкрито постановою від 19.06.2024, яка є необґрунтованою, невмотивованою та ухвалена з порушенням вимог законодавства.

3. Святошинський районний суд м. Києва ухвалою від 04.03.2025, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного суду від 28.05.2025, відмовив у задоволенні Скарги.

4. Судові рішення мотивовані тим, що Виконавець відкрив виконавче провадження 19.06.2024 на підставі Виконавчого листа, який був повторно пред`явлений до виконання у межах строку, передбаченого Законом України від 02.06.2016 № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII), а тому діяв у спосіб та на підставі закону. Апеляційний суд відхилив доводи ОСОБА_1 про те, що постановою Київського апеляційного суду від 15.03.2023 встановлено, що при першому зверненні до виконавчої служби у березні 2016 року стягувач пропустив строк пред`явлення Виконавчого листа, оскільки тією ж постановою апеляційного суду встановлено, що постанова про відкриття виконавчого провадження від 18.03.2016 не була ніким оскаржена, усі подальші процесуальні дії щодо виконання, повернення та повторного пред`явлення вказаного виконавчого документа до виконання є правомірними. Також суд апеляційної інстанції не погодився з посиланнями ОСОБА_1 на те, що виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, адже постановою приватного виконавця Мойсеєнко Д. П. від 19.09.2023 закінчено виконавче провадження № НОМЕР_2, а постановою Виконавця від 19.06.2024 відкрито інше виконавче провадження - № НОМЕР_1 на підставі повторно пред`явленого Виконавчого листа. 5. 18.06.2025 ОСОБА_1 звернулась до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (далі - КЦС ВС) з касаційною скаргою, у якій просила скасувати ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 04.03.2025 та постанову Київського апеляційного суду від 28.05.2025 та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Мотивуючи касаційну скаргу, ОСОБА_1 покликається, зокрема, на неврахування судами пропуску Товариством строку пред`явлення Виконавчого листа до виконання (до 13.11.2015) ще в 2016 році. Водночас Київський апеляційний суд у свої постанові від 15.03.2023 у цій справі встановив, що стягувач пропустив вказаний строк при зверненні до виконавчої служби у березні 2016 року. На переконання скаржниці, відповідно до частини першої статті 40 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову. Натомість апеляційний суд тлумачив цю норму так, що не може бути розпочате знову саме виконавче провадження № НОМЕР_2, а постановою приватного виконавця від 19.06.2024 відкрито інше виконавче провадження - № НОМЕР_3. Однак ці виконавчі провадження не є відмінними, адже стосуються одного й того ж Виконавчого листа.

7. Ухвалою від 30.06.2025 колегія суддів КЦС ВС відкрила касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 20.05.2026 передала справу разом з касаційною скаргою на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини п`ятої статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), оскільки вважала, що ця справа містить виключну правову проблему, яка полягає у тому, що визначений вказаною статтею ЦПК України механізм відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не охоплює випадку, коли потрібно відступати від правового висновку, викладеного Верховним Судом у цій же справі під час перегляду попередньо ухвалених судових рішень.

8. Мотивуючи ухвалу про передання, колегія суддів КЦС ВС зауважила, що у цій справі рішення суду, на підставі якого було видано Виконавчий лист, було ухвалено 14.10.2014 та набрало законної сили 13.11.2014, а вказаний виконавчий документ був виданий 27.02.2015 зі строком пред`явлення до виконання до 13.11.2015, однак 18.03.2016 старший державний виконавець ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві Чубарев О. О. на підставі зазначеного вище листа ухвалив постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_4. Колегія КЦС ВС здійснила аналіз статей 22-24 Закону № 606-XIV та виснувала, що на момент звернення стягувача до виконавчої служби строк пред`явлення Виконавчого листа до примусового виконання вже сплив. Водночас матеріали справи не містять доказів звернення Товариства до суду із заявою про поновлення строку для його пред`явлення для виконання після 27.02.2015, як і не містять ухвали суду щодо вирішення вказаного питання, а у справі не встановлено обставин, які свідчать про переривання вказаного строку. Отже, на думку колегії суддів КЦС ВС, строк пред`явлення Виконавчого листа до виконання сплив 13.11.2015 та не був поновлений судом. Колегія суддів КЦС ВС вважає, що повторне звернення Товариства до приватних виконавців із заявою про примусове виконання рішення суду в 2020 та 2024 роках не впливає на перебіг строку пред`явлення Виконавчого листа до виконання, який сплив 13.11.2015 та не був поновлений судом, адже такий юридичний факт виник раніше та зумовлює неможливість відкриття виконавчого провадження. Такі ж висновки в подібних правовідносинах висловлені в постановах КЦС ВС від 30.07.2025 у справі № 2-5723/2010 та від 19.02.2025 в справі № 2-2293/11. Натомість у постанові від 28.06.2023 у цій же справі в межах перегляду судових рішень, ухвалених за результатами оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 17.09.2021, КЦС ВС зробив протилежний висновок про те, що, звертаючись до виконавчої служби у березні 2016 року, стягувач пропустив строк для пред`явлення до виконання Виконавчого листа, що залишилось поза увагою державного виконавця, який відкрив виконавче провадження постановою від 18.03.2016. Проте ця постанова не була оскаржена і є чинною, тому всі подальші дії щодо виконання, повернення та повторного пред`явлення Виконавчого листа до виконання є правомірними. Тобто колегія суддів Другої судової палати КЦС ВС не вважала превалюючими установлений факт спливу строку пред`явлення до виконання Виконавчого листа до дати первісного звернення стягувача до виконавця та вимогу частини другої статті 19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. На переконання колегії КЦС ВС, висновок, викладений у постанові Другої судової палати КЦС ВС від 28.06.2023 у цій справі, не відповідає правильному тлумаченню і застосуванню статей 22-24 Закону № 606-XIV, а вирішення цієї справи за наявності такого висновку є неможливим, у зв`язку із чим передала її на розгляд об`єднаної палати КЦС ВС для відступу від вказаного вище висновку. Однак ухвалою від 02.03.2026 об`єднана палата КЦС ВС повернула справу на розгляд колегії суддів КЦС ВС, оскільки питання щодо відступу стосувалось висновку, викладеного у рішенні Верховного Суду у цій же справі, що не є підставою для її передачі на розгляд об`єднаної палати. Колегія суддів КЦС ВС вважає, що за умови існування висновку щодо застосування статей 22-24 Закону № 606-XIV, викладеного іншою колегією у постанові від 28.06.2023 у цій справі, іншого способу для вирішення описаної правової проблеми, окрім передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, немає, оскільки визначений статтею 403 ЦПК України механізм відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не охоплює випадку, коли потрібно відступати від правового висновку, викладеного Верховним Судом у цій же справі під час перегляду попередньо ухвалених судових рішень. Обґрунтовуючи наявність кількісного виміру виключної правової проблеми, колегія суддів вказує, що в провадженні КЦС ВС перебуває значна кількість аналогічних справ, у яких нагальним є вирішення питання щодо можливості поновлення строку для пред`явлення виконавчого листа до виконання, відкриття виконавчого провадження після спливу такого строку, а також видачі дубліката виконавчого листа, що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру судових рішень, зокрема, у справах № 2-1382/11, № 127/2-1707/2010, № 759/7373/15, № 2-1006/10, № 202/15066/24, № 1512/5902/2012, № 522/11918/14, № 2610/5287/2012, № 761/10391/13-ц, № 932/3605/23, № 2-4486/11 та інших. Щодо якісного критерію колегія суддів КЦС ВС звертає увагу на те, що ухвалення протилежних чи суперечливих судових рішень, особливо судом вищої інстанції, може спричинити порушення права на справедливий суд. На переконання колегії суддів, у цій справі неможливо вирішити питання правомірності відкриття виконавчого провадження після спливу строку для пред`явлення виконавчого документа до виконання за наявності висновку КЦС ВС, викладеного у постанові від 28.06.2023 у цій справі. Також колегія КЦС ВС зауважує, що від вирішення правової проблеми щодо застосування статей 22-24 Закону № 606-XIV залежатиме правильність розгляду справ, в яких установлений факт спливу строку пред`явлення виконавчого листа до виконання до дати первісного звернення стягувача до виконавця, що сприятиме формуванню однозначної судової практики щодо перебігу строку пред`явлення виконавчого документа до виконання.

9. Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для прийняття цієї справи до свого розгляду з огляду на таке.

10. Відповідно до частини п`ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовної практики.

11. За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему слід оцінювати з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, ще вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можна кваліфікувати як виключну правову проблему; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права.

12. Пунктом 1 частини другої статті 45 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що Велика Палата Верховного Суду у визначених законом випадках здійснює перегляд судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.

13. Отже, з наведеної норми права, а також частини п`ятої статті 403 ЦПК України слідує, що справа з указаної підстави може бути передана на розгляд Великої Палати Верховного Суду за наявності двох ознак: 1) справа містить виключну правову проблему; 2) вирішення такої виключної правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду необхідне для забезпечення розвитку права та формування судами єдиної правозастосовної практики.

14. Виходячи з наведених критеріїв КЦС ВС, передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для вирішення виключної правової проблеми, має обґрунтувати її наявність за кількісним та якісним вимірами, наприклад навести інші справи різних юрисдикцій, у яких мала місце зазначена правова проблема, наявність різної судової практики її вирішення тощо.

15. Насамперед Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне наголосити на процесуальному характері виключної правової проблеми, описаної колегією КЦС ВС в ухвалі про передання.

16. Так, колегія КЦС ВС дійсно вказувала про наявність у цій справі правового питання щодо застосування статей 22-24 Закону № 606-XIV та наводила аргументи, які можуть свідчити про незгоду з висновками, викладеними в постанові від 28.06.2023 у цій справі, які КЦС ВС зробив в іншому складі, переглядаючи судові рішення, ухвалені за результатами оскарження постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_2 від 17.09.2021. Однак з ухвали про передання слідує, що колегія КЦС ВС не має труднощів щодо застосування чи тлумачення у спірних правовідносинах вказаних вище норм матеріального права, адже вона сформувала власну правову позицію щодо цього питання з посиланням, зокрема, на висновки КЦС ВС, викладені у постановах від 30.07.2025 у справі № 2-5723/2010 та від 19.02.2025 в справі № 2-2293/11. Натомість виключна правова проблема, яка, на думку колегії КЦС ВС, виникла в цій справі, має процесуальний характер та полягає передусім у тому, що передбачений статтею 403 ЦПК України механізм відступу від висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах не дає можливості відступити від попередніх висновків касаційного суду в іншому складі, викладених у постанові, що ухвалена у цій же справі.

17. Однак Велика Палата Верховного Суду з таким підходом не погоджується, адже відповідно до частин першої та другої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд: - палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати або у складі такої палати; - об`єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об`єднаної палати. Отже, якщо колегія суддів КЦС ВС вважає за необхідне відступити від висновків, викладених у раніше ухвалених рішеннях цього ж касаційного суду, положеннями частин першої, другої статті 403 ЦПК України передбачено передання справи, яка переглядається, на розгляд палати, до якої входить така колегія, або на розгляд об`єднаної палати цього касаційного суду. Стаття 403 ЦПК України не містить обмежень, які забороняють палаті, об`єднаній палаті касаційного суду або Великій Палаті Верховного Суду відступати від висновків відповідних колегій касаційного суду, висловлених раніше у тій самій справі, яка передана на розгляд палати (див. mutatis mutandis висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені пунктах 41, 42 ухвали від 17.12.2025 у справі № 913/374/24). Наведене підтверджується пунктом 8.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 906/513/18, за змістом якого вона відступила від висновків Верховного Суду, викладених у пункті 36 постанови від 12.03.2019 про направлення тієї ж справи на новий розгляд.

18. Разом із цим Велика Палата Верховного Суду дослідила перелік справ, наведених в ухвалі про передання на обґрунтування кількісного виміру виключної правової проблеми (див. пункт 8 цієї ухвали), та зауважує, що він не містить справ іншої, крім цивільної, юрисдикції у подібних правовідносинах, а відтак, формулюючи виключну правову проблему, колегія КЦС ВС не покликалась на необхідність узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій. Більш того, у значній частині справ з наведеного вище переліку КЦС ВС ухвалив постанови (від 27.04.2026 у справі № 932/3605/23, від 22.05.2026 у справі № 1512/5902/2012 та від 27.05.2026 у справі № 2-1006/10), якими здійснив касаційний перегляд рішень судів попередніх інстанцій та не покликався на існування виключної правової проблеми щодо застосування статей 22-24 Закону № 606-XIV.

19. Судом касаційної інстанції в цивільних справах відповідно до статті 388 ЦПК України є Верховний Суд, у складі якого за змістом статей 36, 37 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» діє, зокрема, Касаційний цивільний суд. Переглядаючи в касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

20. Оскільки в ухвалі про передання цієї справи колегія КЦС ВС не обґрунтувала причин, з яких у разі незгоди з висновками, викладеними у постанові від 28.06.2023 у цій справі, питання відступу від них не може вирішити об`єднана палата КЦС ВС у порядку, встановленому частиною другою статті 403 ЦПК України, а також не покликалась на необхідність узгодження висновків Верховного Суду, зроблених касаційними судами різних юрисдикцій у подібних правовідносинах, - Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що наявність виключної правової проблеми у цій справі не підтвердилась, а на її розгляд передано питання, яке може вирішити КЦС ВС як належний суд.

21. Відповідно до частини шостої статті 404 ЦПК України якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, а також якщо дійде висновку про недоцільність розгляду справи Великою Палатою Верховного Суду, зокрема через відсутність виключної правової проблеми, справа повертається (передається) відповідній колегії (палаті, об`єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії (палати, об`єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати.

22. З огляду на зазначене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для передачі цієї справи на її розгляд, у зв`язку із чим повертає справу для розгляду відповідній колегії КЦС ВС у порядку частини шостої статті 404 ЦПК України. Керуючись статтями 403, 404 Цивільного процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду УХВАЛИЛА: Справу № 759/15500/13-ц повернути відповідній колегії Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду для розгляду. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідачкаО. В. Ступак Судді:О. О. БанаськоМ. В. Мазур О. В. Білоконь Н. М. Мартинюк О. Л. БулейкоК. М. Пільков О. А. ГубськаС. О. Погрібний А. А. ЄмецьН. С. Стефанів Л. Ю. КишакевичМ. Ю. Тітов В. В. КорольІ. В. Ткач О. В. КривендаВ. Ю. Уркевич Відповідно до частини третьої статті 415 ЦПК України ухвалу оформив суддя К. М. Пільков