Постанова Миколаївський апеляційний суд № 487/1087/26

09.07.26 33/812/297/26 Єдиний унікальний номер судової справи: 487/1087/26 Номер провадження: 33/812/297/26 Категорія: ч.1 ст. 130 КУпАП Головуючий у апеляційному суді: Крамаренко Т.В. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2026 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі: головуючого судді - Крамаренко Т.В., із секретарем судового засідання Богуславською О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_1 адвоката Ганги Дмитра Григоровича на постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, військовослужбовця, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП, в с т а н о в и в: Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 579719 від 31 січня 2026 року, ОСОБА_1 31 січня 2026 року о 00 год 57 хв керував автомобілем Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 в м. Миколаєві по вул. Павла Скоропадського, 2А у стані алкогольного сп?яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу у встановленому законодавством порядку за допомогою спеціального технічного приладу Alcotes Drager 7510 прилад ARLM 0366, результат огляду позитивний - 1,38 ‰ (номер тесту 326). ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. Постановою Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. He погодившись із зазначеною постановою суду, 29 червня 2026 року захисник - адвокат Ганга Д.Г. подав до Миколаївського апеляційного суду через суд першої інстанції апеляційну скаргу, в якій просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову, якою провадження у справі закрити за відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Також, захисник просив поновити строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції, оскільки вважає, що його пропуск відбувся з поважних причин. Зокрема, як на поважність причин пропуску строку адвокат Ганга Д.Г. посилається на те, що оскаржувана постанова винесена 14 травня 2026 року, однак про постану ні йому ні ОСОБА_1 відомо не було, оскільки її текст вчасно не був опублікований в ЄДРСР, а також не був доставлений до Електронного суду. Про наявність вказаної постанови захиснику стало відомо 22 травня 2026 року, після того як вона була доставлена до його електронного кабінету (22.05.2026 року о 18 год 18 хв.). До того ж, з ЄДРСР вбачається, що вказана постанова була надіслана судом лише 21 травня 2026 року, а оприлюднена 22 травня 2026 року. Захисник вважає, що особа не може бути поставлена у гірше процесуальне становище через те, що повний текст судового рішення був фактично виготовлений, підписаний та став доступним значно пізніше дати, якою це рішення формально датоване. У даному випадку саме 21 травня 2026 року є першою об`єктивно підтвердженою датою створення та підписання електронного примірника постанови суддею, а 22 травня 2026 року - датою фактичної доставки повного тексту постанови захиснику в електронний кабінет. Також, захисник звертає увагу суду, що протягом десятиденного строку з дня коли дізнався про наявність постанови подав апеляційну скаргу, однак згідно постанови Миколаївського апеляційного суду від 17 червня 2026 року, у поновленні строку було відмовлено та повернуто апеляційну скаргу. Адвокат наголошує, що повторне подання цієї апеляційної скарги зумовлене виключно поверненням попередньої апеляційної скарги та необхідністю забезпечення права ОСОБА_1 на апеляційний перегляд постанови суду першої інстанції. При цьому, зауважує, що повторне звернення не є зловживанням процесуальними правами, оскільки сторона захисту з самого початку послідовно та добросовісно реалізовує право на апеляційне оскарження, а попередня скарга не була розглянута по суті. За таких обставин, пропуск десятиденного строку, встановленого ст. 294 КУпАП, був зумовлений об`єктивними та незалежними від ОСОБА_1 і його захисника причинами, а саме: розглядом справи без їх участі, ненаданням копії постанови у день її винесення, відсутністю належним чином підписаного та доступного повного тексту постанови станом на 14 травня 2026 року, несвоєчасним направленням постанови до Реєстру та фактичною можливістю ознайомитися з її змістом лише 22 травня 2026 року, коли вона була доставлена у підсистему Електронний суд. Водночас, у даному випадку, сторона захисту діяла добросовісно та без зволікання. Після фактичного отримання повного тексту постанови 22 травня 2026 року адвокат Ганга Д.Г. підготував апеляційну скаргу, погодив її правову позицію з клієнтом-військовослужбовцем та 01 червня 2026 року подав апеляційну скаргу до Миколаївського апеляційного суду через суд першої інстанції разом із клопотанням про поновлення строку. Тобто, захисник переконаний, що перша апеляційна скарга була подана у межах десятиденного строку з моменту, коли сторона захисту фактично отримала доступ до повного тексту оскаржуваної постанови та отримала реальну можливість підготувати мотивовану апеляційну скаргу. Крім цього, захисник зазначає також про те, що ОСОБА_1 є діючим військовослужбовцем, який виконує завдання військової служби, а оскаржуваною постановою його позбавлено права керування транспортними засобами, що має істотне значення для його мобільності, виконання службових завдань та повсякденного забезпечення військової служби. Таким чином, ця справа має для ОСОБА_1 суттєве значення, а відмова у поновленні строку фактично позбавить його єдиної реальної можливості домогтися апеляційного перегляду постанови, якою його визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення та застосовано стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами. Також, захисник зазначає, що судом першої інстанції було порушено право ОСОБА_1 на захист та на участь його - військовослужбовця у судовому розгляді. Так, захисником було направлено до суду першої інстанції клопотання про відкладення судового засідання, яке було обґрунтоване тим, що захисник та сам ОСОБА_1 з поважних причин не можуть прибути до суду, оскільки адвокат Ганга Д.Г. у цей день та час буде приймати участь у іншому засіданні по справі №634/1022/25 у Сахновщинському районному суді Харківської області, а сам ОСОБА_1 не може з`явитися до суду оскільки його наразі переводять по службі на нову посаду, він здає справи і через це не може відлучатися з місця служби, про що надіслав копії відповідних наказів та рапортів (у справі) і повідомив, що бажає все ж таки надати суду свої пояснення. Вищенаведені причини були поважними, особливо зважаючи на статус ОСОБА_1 як військовослужбовця, який у цей час боронить країну від ворога та просив суд відкласти судове засідання, бо він не може прибути, але бажає надати свої пояснення особисто. Більше того, участь адвоката Ганги Д.Г. у іншому засіданні була підтверджена належними доказами. Водночас, суд першої інстанції розцінив це клопотання як зловживання своїми процесуальними правами і незважаючи на вищезазначене клопотання - суддя суду першої інстанції проігнорував його та розглянув справу без участі військовослужбовця ОСОБА_1 та його захисника. Адвокат вважає, що такими своїми діями суддя грубо порушив гарантоване Конвенцією про захист прав та основоположних свобод 1950 року право на справедливий розгляд справи, право на правову допомогу, а також право бути присутнім у судовому засіданні і надавати свої пояснення особисто, яке регламентоване КУпАП. Щодо оскарження постанови по суті, захисник зазначає, зокрема, про те, що будь-які дані, які б свідчили про необхідність зупинки автомобіля, визначених п. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію» в матеріалах справи відсутні. Матеріали справи не містили доказів правомірності дій працівників поліції, які містяться у вичерпному переліку підстав, за яких поліцейський може зупиняти транспортні засоби. Отже, оскільки з матеріалів справи про адміністративне правопорушення не вбачалось, що водій допустив будь-які порушення правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити, у зв`язку із чим, всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов`язаний виконувати, а всі складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Більше того, на відео відсутній факт руху транспортного засобу саме під керуванням ОСОБА_1 . Окрім цього, відеозапис, що міститься в матеріалах справи, хоча й являє собою один цілий відеозапис, який склеєний з 2 відеозаписів з бодікамери. Між тим, у відео є прогалина між 00:57 та 00:59, що свідчить про те, що він не є безперервним. На думку захисника, наданий поліцією відеозапис не відповідав вимогам безперервної та повної відеофіксації, встановленим нормативними актами, не відображав всієї картини подій, містив прогалини, у зв`язку з чим такий доказ не міг вважатися належним і допустимим доказом. Також, судпершої інстанції не врахував, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, проходить військову службу за мобілізацією у в/ч НОМЕР_2 , а його статус підтверджувався наявними у справі документами, зокрема посвідченням УБД та довідкою форми

5. Поліцейські були обізнані про його спеціальний статус і мали діяти з урахуванням спеціального порядку, встановленого для огляду військовослужбовців. Водночас працівники поліції не застосували спеціальний порядок, передбачений ст. 266-1 КУпАП, не викликали уповноважених службових осіб Військової служби правопорядку, не забезпечили проведення огляду у спеціальному порядку, а також не відобразили у протоколі спеціальний статус ОСОБА_1 як військовослужбовця. Це свідчить про істотне порушення процедури огляду та формальний підхід до оформлення матеріалів справи. ОСОБА_1 як військовослужбовець ВЧ НОМЕР_2 тривалий час перебуває на бойових позиціях, виконує бойові завдання у зоні активних бойових дій, а також у прифронтовій зоні. Його службова діяльність як військовослужбовця безпосередньо пов`язана з необхідністю постійного переміщення на значні відстані, у тому числі між місцем тимчасового перебування, пунктами дислокації, бойовими позиціями та прифронтовими населеними пунктами. В умовах війни, особливо у прифронтовій зоні, можливість оперативного пересування транспортним засобом є для військовослужбовця не побутовою зручністю і не привілеєм, а реально необхідним засобом виконання службових завдань, збереження мобільності та безпеки. Окремо слід врахувати, що у прифронтових районах, де ОСОБА_1 виконує завдання, існує постійна загроза застосування ворогом БПЛА, артилерії та інших засобів ураження. У таких умовах транспортний засіб фактично є одним із засобів швидкого переміщення, уникнення небезпеки, евакуації з небезпечних ділянок, своєчасного прибуття до місця служби та виконання поставлених командуванням завдань. За таких обставин, позбавлення ОСОБА_1 права керування транспортними засобами не лише істотно ускладнить його повсякденне життя, а насамперед створить реальні перешкоди для належного виконання ним військової служби, оперативного пересування у прифронтовій зоні та виконання завдань, пов`язаних із обороною держави. У цьому конкретному випадку право керування транспортним засобом має для ОСОБА_1 підвищене значення саме з огляду на його статус військовослужбовця, характер служби та умови, у яких він виконує бойові завдання. Тому при вирішенні питання про вид і міру адміністративного стягнення суд має врахувати не лише формальну санкцію статті, та особу ОСОБА_1 , його військовий статус, участь у виконанні бойових завдань, значення права керування для проходження служби та можливі реальні наслідки позбавлення його такого права. У цьому випадку позбавлення права керування транспортними засобами не відповідатиме засадам індивідуалізації відповідальності, пропорційності та справедливого балансу між публічним інтересом у притягненні особи до відповідальності та необхідністю забезпечення належного виконання військовослужбовцем завдань із захисту держави. У даному випадку призначене судом покарання фактично паралізує можливість виконання ОСОБА_1 конституційного обов`язку із захисту Батьківщини згідно вимог ст. 65 Конституції України. За таких обставин, з урахуванням висновків, зазначених Конституційним Судом України, сторона захисту вважає за можливе клопотати перед судом про застосування у даній справі про адміністративне правопорушення аналогію закону ст. 69 КК України щодо не накладення додаткового стягнення на ОСОБА_1 у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами. У судове засідання, ОСОБА_1 та його захисник - адвокат Ганга Д.Г. не з`явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи клопотання про поновлення строку апеляційний суд вважає, що воно підлягає задоволенню з таких підстав. Частиною 2 статті 294 КУпАП передбачено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня винесення постанови особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 7 та частиною першою статті 287 цього Кодексу. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено. З матеріалів справи вбачається, що 14 травня 2026 року Заводським районним судом м. Миколаєва винесено оскаржувану постанову. При цьому ні ОСОБА_1 ні його захисник - адвокат Ганга Д.Г. в судовому засіданні цього дня присутні не були. Згідно супровідного листа Заводського районного суду м. Миколаєва від 25 травня 2026 року № 487/1087/26/9797/2026 копію постанови судом було направлено ОСОБА_1 за адресою його реєстрації. Однак, в матеріалах справи відсутні відомості про отримання ОСОБА_1 копії постанови. Крім цього, з підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» встановлено, що постанова суду першої інстанції від 14 травня 2026 року була надіслана до електронного суду 22 травня 2026 року та доставлена до електронного кабінету захисника ОСОБА_1 - адвоката Ганги Д.Г. цього ж дня о 18 год 42 хв. Отже, доводи захисника з стосовно дати та часу отримання копії оскаржуваної постанови знайшли своє підтвердження за електронними матеріалами справи, а тому заслуговують на увагу суду. До того ж, слід звернути увагу, що будь-які недоліки у роботі суду, як то несвоєчасне направлення повного тексту постанови особі, яка притягається до адміністративної відповідальності не повинно тлумачитись на шкоду праву цій особі на доступ до правосуддя, у тому числі і праву на оскарження постанови. Також, суд апеляційної інстанції враховує, що вперше захисник ОСОБА_1 - адвокат Ганга Д.Г. подав апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку через свій електронний кабінет підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 01 червня 2026 року. При цьому, згідно постанови Миколаївського апеляційного суду від 17 червня 2026 року ОСОБА_1 відмовлено в поновленні строку та повернуто його апеляційну скаргу. Повторно, захисник ОСОБА_1 - адвокат Ганга Д.Г. подав апеляційну скаргу разом з клопотанням про поновлення строку через свій електронний кабінет підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» 29 червня 2026 року. Вирішуючи клопотання про поновлення строку, апеляційний суд враховує те, що розгляд справи в суді першої інстанції відбувся за відсутності ОСОБА_1 та його захисника, отримання адвокатом постанови 22 травня 2026 року о 18 год 42 хв, перебування ОСОБА_1 на військовій службі в ЗСУ, а також право особи на доступ до правосуддя, проголошене ст. 55 Конституції України та ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд вважає, що з урахуванням конкретних обставин у даній справі та задля забезпечення доступу ОСОБА_1 до суду, є доцільним поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2026 року. Відповідно до вимог частини 7 статті 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. Згідно положень ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності. Порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається цим Кодексом та іншими законами України ( ст. 246 КУпАП). Розгляд справи про адміністративне правопорушення здійснюється на засадах рівності перед законом і органом (посадовою особою), який розглядає справу, всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мови та інших обставин (ст. 248 КУпАП). Відповідно до ч.1 ст. 249 КУпАП справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), та випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Згідно ст. 280 КУпАП Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суддя першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 вказаних вимог закону дотримався, з`ясував всі обставини, дослідив і належним чином оцінив всі докази та дійшов правильного висновку про наявність в діях останнього складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, за обставин, викладених в оскаржуваній постанові суду. З вказаним висновком суд апеляційної інстанції погоджується в повному обсязі з огляду на таке. За положеннями пункту 2.9 «а» ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Відповідно до п. 2, 3, 6, 7 розділу І «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров`я України № 1452/735 від 9 листопада 2015 року, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за №1413/27858, огляду на стан сп`яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп`яніння згідно з ознаками такого стану. Ознаками алкогольного сп`яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці. Огляд на стан сп`яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі - спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров`я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп`яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення відповідно до статті 266 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - заклад охорони здоров`я). Як вбачається з матеріалів справи, 31 січня 2026 року о 01 год 28 хв інспектором 1 взводу 2 роти 2 батальйону УПП в Миколаївській області старшим лейтенантом поліції Гулієвим Огтай Га Біл Огли був складений протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 579719, відповідно до якого, ОСОБА_1 31 січня 2026 року о 00 год 57 хв керував автомобілем Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 в м. Миколаєві по вул. Павла Скоропадського, 2А у стані алкогольного сп?яніння. Огляд на стан сп`яніння проводився на місці зупинки транспортного засобу у встановленому законодавством порядку за допомогою спеціального технічного приладу Alcotes Drager 7510 прилад ARLM 0366, результат огляду позитивний - 1,38 ‰ (номер тесту 326). ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.9 ПДР, за що відповідальність передбачена ч.1 ст. 130 КУпАП. Результат огляду також підтверджується чеком Alcotes Drager 7510, в якому зазначено, що 31 січня 2026 року о 01 год 04 хв. ОСОБА_1 пройшов огляд на стан алкогольного сп`яніння за допомогою приладу ARLM 0366, тест № 326, результат - 1,38 ‰. До протоколу додано Акт огляду на стан алкогольного сп?яніння з використанням спеціальних технічних засобів, відповідно до якого огляд ОСОБА_1 було проведено у зв`язку з виявленими у нього ознаками алкогольного сп?яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, порушення мови. Результат огляду - позитивний (1,38 ‰). Також, до протоколу додано направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, з якого вбачається, що 31 січня 2026 року ОСОБА_1 було направлено до медичного закладу - МКЦПЗ МОР для проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння. До того ж, до протоколу долучено диск, який містить відеозаписи як з автомобільного відео реєстратора так і з бодікамер працівників поліції. Переглянувши наявні на диску відеозаписи, судом встановлено, що 31 січня 2026 року працівниками поліції був зупинений транспортний засіб Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 , водієм якого, як було встановлено на місці зупинки був ОСОБА_1 . Під час спілкування працівників поліції з водієм, у останнього були виявлені ознаки алкогольного сп?яніння, зокрема, запах алкоголю з порожнини рота та нестійка хода. У зв`язку з чим, водію було запропоновано пройти огляд на стан алкогольного сп?яніння на місці зупинки за допомогою приладу Драгер. Водій без вагань погодився. При цьому, ОСОБА_1 не тільки не заперечував того, що перебуває в стані алкогольного сп`яніння, а й підтвердив що вживав алкогольні напої (38 хв відеозапису). Продувши прилад Драгер, результат огляду склав - 1,38 ‰. Після чого, працівник поліції запитав, чи згоден він з таким результатом, на що водій відповів так. На наступне питання чи бажає водій проїхати до медичного закладу для проходження медичного огляду, ОСОБА_1 відповів - ні. Надалі, працівник поліції роз`яснив водію наслідки позитивного тестування на алкоголь, а саме те, що відносно нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення та про те, що остаточне рішення ухвалить суд, за результатом розгляду даного протоколу. Також поліцейський повідомив водія про те, що його відсторонено від подальшого керування транспортним засобом та про необхідність знайти тверезого водія. Також відеозапис фіксує складання адміністративних матеріалів відносно ОСОБА_1 та ознайомлення його з ними під особистий підпис. Апеляційний суд враховує, що обставини фабули адміністративного правопорушення, які зазначені в протоколі про адміністративне правопорушення та норма інкримінованого ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, повністю узгоджуються із дослідженими судом апеляційної інстанції відеозаписами, що містяться на диску. Відеозаписи, що містяться в матеріалах справи є одним із об`єктивних доказів в справі про адміністративне правопорушення, на якому зафіксована подія правопорушення, який суд оцінює в сукупності з іншими долученими до протоколу доказами, які досліджені судом, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП. Вказані докази свідчать, про те що водій ОСОБА_1 31 січня 2026 року 00 год 57 хв керував транспортним засобом Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 в м. Миколаєві по вул. Павла Скоропадського, 2А у стані алкогольного сп?яніння. Висновок суду першої інстанції про наявність в діях водія ОСОБА_1 вини у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, у зв`язку з керуванням транспортним засобом в стані алкогольного сп`яніння, підтверджений сукупністю зібраних та належним чином перевірених в судовому засіданні доказів, є правильним. При накладенні стягнення на водія, визначенні його виду та розміру, судом першої інстанції дотримані загальні правила накладення стягнення за адміністративне правопорушення, визначені статтею 33 КУпАП. Доводи апеляційної скарги про безпідставну зупинку транспортного засобу суд до уваги не бере, оскільки дії поліцейських щодо зупинки транспортного засобу перебувають поза предметом розгляду у цьому провадженні, проте можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства чи в інший спосіб, встановлений законом. Крім того, правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв`язку з обов`язком водія пройти огляд на стан сп`яніння та виконувати заборону на керування транспортним засобом у стані, зокрема, алкогольного сп`яніння. Також не заслуговує на увагу твердження захисника про те, що на відео відсутній факт руху транспортного засобу під керуванням ОСОБА_1 , оскільки вказане повністю спростовується як відеозаписом з автомобільного відео реєстратора працівників поліції та і відеозаписом з боді камери поліцейських. Зокрема, відеозапис з автомобільного відео реєстратора фіксує рух автомобіля Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 безпосередньо перед поліцейським автомобілем (00:00 - 00:50 с відеозапису). А відеозапис з боді камери працівників поліції фіксує, як ОСОБА_1 після зупинки його транспортного засобу, виходить з водійського місця автомобіля Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 (37 хв 23 с відеозапису). А відтак, будь - які сумніви, щодо факту керування ОСОБА_1 автомобілем Mitsubishi Lancer, реєстраційний номер НОМЕР_1 за обставин викладених в протоколі у суду апеляційної інстанції відсутні, оскільки повністю підтверджуються відеозаписами, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення. Що стосується аргументів захисника про те, що відеозапис «склеєний» з двох відеозаписів з боді камер працівників поліції, суд до уваги їх не бере, оскільки відеозаписи що містяться на диску є по суті самостійними та відображають ідентичні обставини, а не є продовженням один одного. Більш того, з вказаних відеозаписів вбачається, що вони записані на різні боді камери (№ 473448, № 470578), що свідчить про те, що у обох працівників поліції були увімкнені боді камери які фіксували обставини події за участю ОСОБА_1 , та відеозаписи з яких були записані на диск, що долучений до протоколу про адміністративне правопорушення. З цих самих мотивів суд відхиляє доводи захисника про не безперервність відеозапису. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є військовослужбовцем, а тому до нього мав був бути застосований спеціальний порядок, передбачений ст. 266-1 КУпАП, апеляційний суд відхиляє з огляду на наступне. За ст. 266-1 КУпАП військовозобов`язані та резервісти під час проходження зборів, а також військовослужбовці Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, виконують обов`язки військової служби або перебувають на території військових частин, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром (начальником) військової частини (установи, організації, підприємства, закладу, підрозділу), іншого утвореного відповідно до законів України військового формування, а також правоохоронного органу спеціального призначення, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп`яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів. Порядок направлення військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, та проведення такого огляду здійснюється в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Огляд військовозобов`язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним. Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); під час виконання державних обов`язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов`язки не були пов`язані з військовою службою; під час виконання обов`язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку. Як приклад, за ч. 1 ст. 172-20 КУпАП розпивання алкогольних, слабоалкогольних напоїв або вживання наркотичних засобів, психотропних речовин чи їх аналогів військовослужбовцями, військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів на території військових частин, військових об`єктів, або поява таких осіб на території військової частини в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, або виконання ними обов`язків військової служби в нетверезому стані, у стані наркотичного чи іншого сп`яніння, а також відмова таких осіб від проходження огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк до семи діб. Натомість, адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 КУпАП, не відноситься до військових адміністративних правопорушень та вчинене ОСОБА_1 як учасником дорожнього руху. Відтак, працівники поліції під час оформлення матеріалів керувалися порядком, визначеним ст. 266 КУпАП та загальною Інструкцією з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженою наказом МВС України № 1395 від 07 листопада 2015 року, якою не передбачено ні виклик, ні повідомлення Військової служби правопорядку. Щодо посилання в апеляційній скарзі необхідність незастосування до ОСОБА_1 такого виду стягнення як позбавлення права керування транспортними засобами, з огляду на його статус військовослужбовця, апеляційний суд зазначає наступне. Санкція частини 1 статті 130 КУпАП за своєю правовою природою є кумулятивною та неподільною, передбачаючи одночасне накладення штрафу та позбавлення права керування транспортними засобами. Вказана норма не містить альтернативи у виді застосування лише одного з цих стягнень. У відповідності до вимог ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованому в автоматичному режимі. Отже, з огляду на те, що накладене на ОСОБА_1 адміністративне стягнення, призначено в межах санкції статті, за якою останнього визнано винним, а також зважаючи, що положення ч. 2 ст. 33 КУпАП не застосовуються до правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, визначена правопорушнику міра відповідальності за вчинене ним порушення правил дорожнього руху за своїм видом та розміром є законною і обґрунтованою, а також відповідає меті стягнення - виховання особи, яка його вчинила, та запобіганню вчиненню нових правопорушень, як це передбачено ст. 23 КУпАП. Більш того, принцип рівності всіх перед законом (ст. 24 Конституції України) гарантує рівні права та обов`язки, забороняючи привілеї за ознакою професійної діяльності. Апеляційний суд звертає увагу, що адміністративне правопорушення, передбачене ст.130 КУпАП України відноситься до тих правопорушень, яке за своїм характером є грубим суспільно небезпечним проступком в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху та є небезпечним як для самого правопорушника так і для інших учасників дорожнього руху. А відтак, статус військовослужбовця не може бути підставою для звільнення від відповідальності за дії, що можуть загрожувати життю інших учасників дорожнього руху. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях підкреслив, що суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання, проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені в даній справі, були вивчені і була надана конкретна чітка відповідь на аргументи, які є вирішальними для вирішення справи (справи «Ван де Хурк проти Нідерландів», §61, «Болдеа проти Румунії», §30, «Морейра Феррейра проти Португалії», § 84). За такого, доводи апеляційної скарги з приводу відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення. При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винуватості водія ОСОБА_1 додержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами. Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові та були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Не встановлено і істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт. Суд першої інстанції в межах наданих йому матеріалів справи про адміністративне правопорушення провів судовий розгляд, дослідив надані йому докази, з`ясував усі обставини при розгляді справи про адміністративне правопорушення, ухвалив законну та обґрунтовану постанову про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Отже, підстав для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження в справі за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП, апеляційним судом не встановлено, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись статтями 283, 294 КУпАП, суд, п о с т а н о в и в: Клопотання про поновлення строку задовольнити. Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2026 року. Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_1 адвоката Ганги Дмитра Григоровича залишити без задоволення. Постанову Заводського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає. Суддя Миколаївського апеляційного суду Т.В. Крамаренко