Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/30812/25

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 10 липня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/30812/25 Перша інстанція: суддя Білостоцький О.В., повний текст судового рішення складено 12.05.2026, м. Одеса П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Федусика А.Г., суддів: Семенюка Г.В. та Шляхтицького О.І., розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі ГУПФ в Одеській області), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі ГУПФ в м.Києві) та просив: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУПФ в м.Києві від 28.08.2025 року №951380195813 щодо відмови ОСОБА_1 у переведенні на пенсію відповідно до Закону України Про державну службу; - зобов`язати ГУПФ в Одеській області перевести, перерахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком починаючи з 19.08.2025 відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 року №3723-ХІІ "Про державну службу", з урахуванням довідок Одеської митниці від 08.08.2025 року №227,

228. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року позов задоволено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим апелянт просив його скасувати та ухвалити нове про відмову в позові. Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення з огляду на таке. Судом першої інстанції встановлено, що позивач перебуває на обліку в ГУПФ в Одеській області та з 04.07.2001 отримував пенсію по інвалідності в розмірі пенсії за віком згідно Закону України Про пенсійне забезпечення. З 18.02.2011 року позивача було переведено на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України Про державну службу. За доцільністю позивача з 01.10.2017 року було переведено на пенсію по інвалідності відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, розмір якої становив 3559,85 грн. Водночас, 19.08.2025 року позивач звернувся ГУПФ в Одеській області із заявою про переведення з пенсії по інвалідності відповідно до Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу. До вказаної заяви було додано довідку Одеської митниці від 08.08.2025 року №227 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) (розмір заробітної плати станом на грудень 2023 року 11435,97 грн.), а також довідку Одеської митниці від 08.08.2025 року №228 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби (розмір заробітної плати станом на грудень 2023 року 15270,00 грн.). Вищезазначені довідки видані відповідно до Порядку призначення пенсій деяким категоріям осіб, затвердженого Постановою КМУ від 14.09.2016 року №622, зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 12.07.2024 року №823. За принципом екстериторіальності заява позивача була розглянута ГУПФ в м. Києві області, внаслідок чого було прийнято рішення №951380195813 від 28.08.2025 року про відмову в переведенні на пенсію відповідно до Закону України Про державну службу. В обґрунтування вказаного рішення зазначено, що оскільки пенсію по інвалідності відповідно до Закону №3723-ХІІ позивачу було призначено 18.02.2011 року, він отримував зазначену пенсію з дати призначення до дня набрання чинності Законом №889-VIII, станом на 01.05.2016 року на державній службі не працював, то на обчислення пенсії на умовах Порядку №622 права він не має. Вважаючи такі дії та рішення відповідачів протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством України передбачено право державних службовців отримувати пенсію по інвалідності відповідно до Закону України Про державну службу та для реалізації такого права заявник повинен мати необхідний стаж державної служби та довести факт наявності у нього інвалідності. Суд встановив, що наявні правові підстави для переведення позивача з пенсії по інвалідності, призначеної відповідно до Закону №1058-IV, на пенсію державного службовця по інвалідності відповідно до Закону №3723-ХІІ. Також суд дійшов висновку, що призначення позивачу пенсії державного службовця має відбуватись відповідно до поданої ним заяви з урахуванням доданих до неї документів. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції і вважає їх такими, що відповідають вимогам статей 2, 6, 8, 9, 73, 74, 75, 76, 77, 78 КАС України, з огляду на таке. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Положеннями ст.2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. Згідно ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення, створенням мережі державних, комунальних приватних закладів для догляду непрацездатними. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" №1058-IV від 09.07.2003 року (далі - Закон №1058-ІV). Відповідно до ч.1 статті 1 Закону №1058-IV пенсія це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом. 01.05.2016 року набув чинності Закон України від 10.12.2015 року №889-VIII Про державну службу (далі - Закон №889-VIII), пп.1 п.2 розділу XI Прикінцеві та перехідні положення якого визнав Закон України 16.12.1993 року №3723-XII Про державну службу таким, що втратив чинність, окрім ст.37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктом 10 розділу ХІ Закону №889-VIII визначено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст.25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Пунктом 12 розділу ХІ Закону №889-VIII визначено, що для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України Про державну службу та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону України Про державну службу у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Таким чином, розділом XI Закону №889-VIII передбачено, що за наявності у особи станом на 01.05.2016 року стажу державної служби (10 років стажу для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років стажу державної служби незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 року на державній службі), то така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ, але за певної умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, ст.37 Закону №3723-ХІІ передбачає додаткові умови для наявності права на призначення пенсії державного службовця: конкретний вік і страховий стаж. Отже, обов`язковою умовою для збереження у особи права на призначення пенсії відповідно до ст.37 Закону №3723-ХІІ після 01.05.2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч.1 ст.37 Закону №3723-ХІІ і п.п.10, 12 розділу Прикінцеві та перехідні положення Закону №889-VIII, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №466/6057/17, від 22.06.2021 у справі №308/67/17, від 29.11.2022 у справі №431/991/17. При цьому, пунктом 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України №889-VIII передбачено, що стаж державної роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим Постановою КМУ №283 від 03.05.1994 року (чинним до 01.05.2016 року) (далі Порядок №283) визначались посади і органи, час роботи в яких зараховується до стажу державної служби. Згідно п.2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується робота (служба), зокрема, на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. Як було встановлено судом з розрахунку страхового стажу форми РС-право, позивач у періоди з 23.10.1978 року по 11.02.2011 року працював на посадах в митних органах, віднесених до державної служби. З наведеного вбачається, що на момент призначення позивачу з 18.02.2011 року пенсії відповідно до Закону України Про державну службу він вже мав підтверджений стаж роботи на посадах державної служби понад 20 років. Водночас, в оскаржуваному рішенні пенсійний орган самостійно констатував, що позивач має право на поновлення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України Про державну службу із встановленням розміру пенсії, який він отримував до 01.10.2017 року. Враховуюче наведене, а також той факт, що з 18.02.2011 року позивачу вже було призначено пенсію відповідно до Закону України Про державну службу, то суд доходить висновку, то станом на 01.05.2016 року стаж державної служби позивача становив понад 20 років. Також, Постановою КМУ №622 від 14.09.2016 року було затверджено Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб (у редакції від 20.07.2024 року). Згідно п.4 Порядку №622 пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. При цьому: посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років враховуються в розмірах, установлених на день звернення за призначенням пенсії за останньою займаною посадою державної служби (або прирівняною до неї у разі відсутності у державному органі відповідних посад державної служби); розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за будь-які 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією незалежно від наявності перерв починаючи з 1 травня 2016 року. Середньомісячна сума зазначених виплат за 60 календарних місяців визначається шляхом ділення загальної суми цих виплат на

60. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні; у разі коли в осіб, зазначених в пункті 2 цього Порядку, станом на дату звернення немає 60 календарних місяців роботи на посаді державної служби підряд перед зверненням за пенсією починаючи з 1 травня 2016 р., середньомісячна сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за наявні місяці роботи починаючи з 1 травня 2016 р. на кількість таких місяців. За бажанням особи неповні місяці роботи на посаді державної служби враховуються як повні. При цьому для державних службовців, які звернулися за призначенням пенсії у травні 2016 р., а також для осіб, які не працювали починаючи з 1 травня 2016 р. на посадах державної служби, сума виплат (крім посадових окладів, надбавок за ранг та вислугу років) визначається з розрахунку таких виплат за травень 2016 р. як за повний місяць; матеріальна допомога та виплати, які нараховуються за період, що перевищує календарний місяць, враховуються в частині, що відповідає кількості місяців у розрахунковому періоді. За бажанням осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, і які на дату виходу на пенсію не перебувають на державній службі, розмір зазначених в абзацах третьому - п`ятому цього пункту виплат визначається в середніх розмірах, визначених законодавством, таких виплат за місяць, що передує місяцю звернення за призначенням пенсії за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі. Середньомісячна сума зазначених виплат за місяць визначається шляхом ділення загальної суми таких виплат за місяць на фактичну чисельність державних службовців за відповідною (прирівняною) посадою (посадами) за останнім місцем роботи на державній службі. Визначення заробітної плати для призначення пенсії державним службовцям, які працювали в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, здійснюється з урахуванням положень пунктів 4-1 і 4-2 цього Порядку. З матеріалів справи вбачається, що позивач при зверненні 19.08.2025 року до пенсійного органу із заявою про переведення з пенсії по інвалідності відповідно до Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу, долучив до заяви довідку Одеської митниці від 08.08.2025 року №227 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 року працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років) (розмір заробітноі плати станом на грудень 2023 року 11435,97 грн.), а також довідку Одеської митниці від 08.08.2025 року №228 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби (розмір заробітної плати станом на грудень 2023 року 15270,00 грн.). Вказані довідки були видані відповідно до Порядку №622, зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 12.07.2024 року №823. Проте, в оскаржуваному рішенні було зазначено, що оскільки пенсію по інвалідності відповідно до Закону України Про державну службу №3723-ХІІ позивачу було призначено 18.02.2011 року, та він отримував зазначену пенсію з дати призначення до дня набрання чинності Законом України Про державну службу №889-VIII, станом на 01.05.2016 року на державній службі не працював, то на обчислення пенсії на умовах Порядку №622 права він не має. Однак, вже зазначалось вище, станом на 01.05.2016 року стаж державної служби позивача становив понад 20 років та йому вже з 2011 року було призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України Про державну службу №3723-ХІІ. Факт того, що позивач станом на 01.05.2016 року на державній службі не працював, не скасовує наявності у нього станом на 18.02.2011 року стажу роботи на державній службі понад 20 років, а тому не може бути підставою для відмови в обчисленні пенсії на умовах Порядку №622, зокрема, із врахуванням довідок Одеської митниці від 08.08.2025 року 3227 та від 08.08.2025 року №228. Суд також зауважує, що форма вказаних довідок відповідає формам довідок про заробітну плату для призначення пенсії державним службовцям відповідно до Порядку №622. На всі види оплати праці, включені у довідки, нараховано єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Довідки видані на підставі особових рахунків, мають штамп та гербову печатку Одеської митниці, а також підписи відповідальних осіб. Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як акта правозастосування, є його обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття. Отже, зазначивши про відсутність підстав для врахування довідок, не навівши конкретні норми, на підставі яких не було враховані ці довідки, відповідачем було порушено принцип обґрунтованості та вмотивованості акту індивідуальної дії. При цьому, колегія суддів відхиляє доводи апелянта, що норми, передбачені частиною першою статті 37 Закону №3723-XII, які визначають умови для призначення пенсії державного службовця, а саме: вік, стаж державного службовця і страховий стаж, оскільки Закон не пов`язує нарахування пенсії по інвалідності з такою умовою, як досягнення певного віку. Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблеми, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист та неприпустимість обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень і сформулював правову позицію, згідно якої Конституція України та закони України відокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначена за спеціальними законами. Реалізація права на соціальний захист та неприпустимість обмеження прав громадян на достатній життєвий рівень закріплений нормами Конституції України, відповідно до яких конституційні права і свободи людини і громадянина гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У рішенні від 20 січня 2026 року по справі № 1-301/2019(7129/19) Конституційний Суд зазначив, що Державна служба та служба в органах місцевого самоврядування є одним із видів трудової діяльності громадян (абзац п`ятий підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 жовтня 2007 року № 8-рп/2007). Згідно з частиною першою статті 43 Конституції України право на працю охоплює можливість кожного заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Однак стосовно державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування реалізація цього права має певні особливості, зумовлені спеціальним статусом цих осіб. Відповідно до частини другої статті 42 Конституції України закон установлює обмеження щодо зайняття підприємницькою діяльністю, зокрема, для посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування. На державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування поширюється дія Закону України „Про запобігання корупції від 14 жовтня 2014 року №1700-VII зі змінами (далі - Закон №1700) (частина п`ята статті 5 Закону №889, частина третя статті 7 Закону №2493, підпункт „в пункту 1 статті 3 Закону №1700), а отже, зобов`язання, заборони та обмеження, установлені Законом №1700. Державним службовцям та посадовим особам місцевого самоврядування заборонено займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку [крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді)], якщо інше не передбачено Конституцією або законами України (частина перша статті 25 Закону №1700). Законом №889 установлено заборону щодо призначення на посаду державної служби особи, яка буде прямо підпорядкована близькій особі або якій будуть прямо підпорядковані близькі особи (частина перша статті 32). Так само на службу в органи місцевого самоврядування не може бути прийнято осіб, які в разі прийняття на службу в органи місцевого самоврядування будуть безпосередньо підпорядковані близьким особам (пункт 5 частини першої статті 12 Закону № 2493). Отже, державна служба та служба в органах місцевого самоврядування характеризуються особливими вимогами до державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, які пов`язані із значущістю виконуваних ними функцій, та встановленням певних обмежень конституційних прав громадян. Конституційний Суд України у Рішенні від 13 травня 2015 року №4-рп/2015 наголосив на взаємозв`язку між особливими умовами пенсійного забезпечення окремих категорій громадян та особливостями їх професійної діяльності, зазначивши, що „пенсійне забезпечення окремих категорій громадян регулюється спеціальними законами з урахуванням особливостей умов праці, характеру, складності і значущості виконуваної роботи, ступеня відповідальності, певних обмежень конституційних прав і свобод тощо (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини). Протягом тривалого часу дії Закону №3723 особливі вимоги до державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування і обмеження конституційних прав цих осіб у зв`язку з перебуванням на державній службі та службі в органах місцевого самоврядування компенсувалися особливими умовами їх пенсійного забезпечення. З наведеного можна дійти висновку, що відповідачем під час прийняття рішення, яким відмовлено в переведенні на пенсію по інвалідності відповідно до Закону №889-VIII, не враховано усі обставини, що мають значення для переведення на даний вид пенсії позивача, як наслідок, відповідач допустив неналежний розгляд поданої позивачем заяви і документів та, відповідно, прийняв необґрунтоване рішення про відмову в переведенні на пенсію за інвалідністю відповідно до Закону №889-VIII, чим обмежив позивача у праві на належне йому пенсійне забезпечення. Таким чином, на підставі встановлених в ході судового розгляду обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку стосовно спірних правовідносин. Доводи апеляційної скарги, яким була дана оцінка в мотивувальній частині рішення, ґрунтуються на суб`єктивній оцінці фактичних обставин справи та доказів. Зазначені доводи не містять посилань на конкретні обставини чи факти або на нові докази, які б давали підстави для скасування рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 308, 309, 315, 321, 322, 325 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення, а Одеського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Суддя-доповідач А.Г. Федусик Судді О.І. Шляхтицький Г.В. Семенюк