Постанова Київський апеляційний суд № 755/1554/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2026 року м. Київ Унікальний номер справи № 755/1554/26 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9916/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року, постановлену під головуванням судді Катющенко В.П., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, - в с т а н о в и в : У лютому 2026 позивач звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому просив в порядку поділу майна подружжя визнати: за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 та частку квартири АДРЕСА_2 ; за ОСОБА_2 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 та частку квартири АДРЕСА_2 . (а.с. 1-4). 13 березня 2026 року від позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову, в якій останній просив: накласти арешт на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68.1 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1998341780000; накласти арешт на частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 67.5 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1998110280000; заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які правочини щодо користування, розпорядження та володіння квартирою АДРЕСА_1 ; заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які правочини щодо користування, розпорядження та володіння квартирою АДРЕСА_2 ; заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії щодо вселення до квартири АДРЕСА_1 будь-яких осіб; заборонити ОСОБА_2 вчиняти дії щодо вселення до квартири АДРЕСА_2 будь-яких осіб (а.с. 38-41). Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову, посилався на те, що протягом останнього року між сторонами тривають судові спори з різними предметами та підставами. Позивачу відомо, що відповідачка останнім часом вчиняє дії щодо відчуження частини майна, що належить їй на праві власності. Вона може продовжити і надалі відчужувати належне їй на праві власності майно, що поставить позивача у вкрай невигідне становище, оскільки він буде позбавлений можливості виконати судове рішення у даній справі у разі задоволення позовних вимог. Крім того, відповідачка без погодження з позивачем уклала договори оренди на спірні квартири, отримує орендну плату, при цьому позивач не має можливості користуватися вказаними квартирами, а також не має можливості отримувати дохід від здачі квартир в оренду, що порушує його право власності та обмежує його права. Вказані вище обставини змушують позивача звернутися до суду із заявою про забезпечення позову, що забезпечить неможливість відчуження/обтяження відповідачем спірного майна, а також його псування третіми особами, що сприятиме можливості розгляду спору у розумні строки, а в разі задоволення позовних вимог забезпечить можливість виконання судового рішення та ефективний захист прав позивача, оскільки незастосування заходів забезпечення позову утруднить виконання рішення суду та потягне за собою подальші звернення позивача до суду за захистом своїх прав (а.с. 38-41). Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя - відмовлено (а.с. 47-48). Не погодившись з ухвалою районного суду, 30 березня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Лісовська О.В. звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржувану ухвалу та ухвалити нове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову (а.с. 83-86, 105-107). На обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Суд першої інстанції фактично звів критерії забезпечення позову виключно до необхідності доведення вчинених відповідачем дій з відчуження майна, хоча закон вимагає лише оцінки ймовірності утруднення або унеможливлення виконання рішення та потреби в ефективному захисті прав позивача, а не встановлення безспірного факту завершеного відчуження. Так, суд встановив, що спір стосується поділу квартир, однак не врахував, що нерухоме майно є індивідуально визначеним об`єктом, а будь-яке його відчуження, передання в користування третім особам, створення нових обтяжень або фактичне заселення інших осіб ускладнить виконання майбутнього можливого рішення суду та може спричинити нові судові спори. Запропоновані позивачем заходи забезпечення позову не вирішують спір по суті, не позбавляють відповідача права власності та мають тимчасовий характер (а.с. 83-86, 105-107). Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходив. Особи, які беруть участь у справі до суду не прибули, про розгляд справи апеляційним судом були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси, тобто належним чином, про що у справі є докази. Повідомлення апелянта ОСОБА_1 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресата за зазначеною ним адресою, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаної особи до суду не надходили. Поряд з цим про розгляд справи апеляційним судом 11 червня 2026 року і 09 липня 2026 року апелянт ОСОБА_1 був сповіщений 18 травня 2026 року і 10 червня 2026 року повідомленням його представника - адвоката Лісовської О.В. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень про що у справі є докази. Відповідач ОСОБА_2 , її представник - адвокат Шипілов О.В. про розгляд справи апеляційним судом 11 червня 2026 року і 09 липня 2026 року були сповіщені 18 травня 2026 року і 10 червня 2026 року, кожен окремо, повідомленнями до їх Електронних кабінетів в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень. 07 липня 2026 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Лісовської О.В. надійшло клопотання з проханням розглянути справу за відсутності апелянта та його представника (а.с. 113-129). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Відмовляючи у задоволенні заяви про вжиття заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з неналежного мотивування та доказового підтвердження наявного ризику недобросовісних дій з боку відповідача, які у майбутньому можуть призвести до неможливості або утруднення виконання рішення суду у разі ймовірного задоволення позовних вимог. При цьому, посилання позивача на те, що останнім часом відповідачка вчиняє дії щодо відчуження частини майна, що належать їй на праві власності, не містять жодного доказового підтвердження у матеріалах заяви. Крім того, немає обґрунтованих підстав вважати, що укладений договір оренди квартири, яку позивач просить поділити в рівних частках, унеможливить виконання ймовірного рішення суду про задоволення майбутнього позову. Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Відповідно до ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії; Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України). За роз`ясненнями, що містяться в п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободвід 04 листопада 1950 року № ETS № 005 та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. За змістом ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі. Сфера зобов`язань Договірних держав за статтею 13 коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13, має бути «ефективним» як на практиці, так і за законом (порівняйте: «Кудла проти Польщі» [GC], № 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, «Міфсуд проти Франції» [GC], № 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України», заява N 11901/02 Страсбург). У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. У постанові Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача». Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Так, з матеріалів справи вбачається, що предметом судового розгляду в даній справи є поділ майна подружжя, зокрема квартири АДРЕСА_1 та квартири АДРЕСА_2 . Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, позивач посилався на ймовірність відчуження відповідачем свого нерухомого майна, і як наслідок - неможливість виконання можливого рішення суду про задоволення позовних вимог. Крім того, вказував, що відповідачка без погодження з позивачем уклала договори оренди на спірні квартири, отримує орендну плату, при цьому позивач не має можливості користуватися вказаними квартирами, що порушує його право власності та обмежує його права. В матеріалах справи містяться витяги з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрації права власності, відповідно до яких власником спірних квартир є ОСОБА_2 (а.с. 9,12). За наявними в матеріалах справи Витягами з інформації Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Деснянської РДА, зазначено зареєстроване місце проживання ОСОБА_1 і ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 29-30). Крім того, до заяви про забезпечення позову додано копію договору оренди житла (квартири) від 09 листопада 2025 року, відповідно до якого ОСОБА_2 надала в оренду ОСОБА_3 квартиру за адресою АДРЕСА_4 (а.с. 44). Отже передача в оренду (довгострокову чи короткострокову) квартир, які є предметом поділу у цій справі, третім особам з наданням останнім певних прав щодо користування спірним майном, ускладнюватиме можливе виконання рішення суду у випадку задоволення позову. Оскільки предметом позову є поділ майна подружжя, застосування заходу забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірне майно та заборона відповідачу вчиняти будь-які правочини щодо користування, розпорядження та володіння квартирою АДРЕСА_1 є саме тим заходом забезпечення позову, який унеможливить ускладнення чи невиконання рішення суду у разі задоволення позову, забезпечить можливість ефективного захисту його прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. Поняття співмірності передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. З огляду на наявність між сторонами спору, існування загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у разі задоволення позову, враховуючи предмет та підстави позову та приймаючи до уваги, що обраний позивачем спосіб забезпечення позову спрямований на ефективний захист та поновлення порушених прав і може забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову, колегія суддів приходить до висновку про скасування ухвали суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 68.1 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1998341780000, накладення арешту на частину квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 67.5 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1998110280000, заборони ОСОБА_2 вчиняти будь-які правочини щодо користування, розпорядження та володіння квартирою АДРЕСА_1 , заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які правочини щодо користування, розпорядження та володіння квартирою АДРЕСА_2 , заборони ОСОБА_2 вчиняти дії щодо вселення до квартири АДРЕСА_1 будь-яких осіб, заборони ОСОБА_2 вчиняти дії щодо вселення до квартири АДРЕСА_2 будь-яких осіб. Оскільки відповідачем вчиняються дії відносно спірного майна, зокрема, передача в оренду квартири, яка є предметом спору у цій справі, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта, що належним способом забезпечення позову, окрім арешту (який убезпечує спірне майно від його відчуження третім особам), є заборона відповідачу вчиняти будь-які правочини щодо користування, розпорядження та володіння квартирою. Отже заява про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню. Вказані заходи забезпечення позову будуть сприяти охороні матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача, направлені на реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийнято на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконання такого рішення. Також, слід зазначити, що забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідач не позбавлений можливості звернутися до суду з заявою про скасування заходів забезпечення позову внаслідок існування таких обставин. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-382, 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Ухвалу Дніпровського районного суду міста Києва від 23 березня 2026 року - скасувати. Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити частково. Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 68.1 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1998341780000. Накласти арешт на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 67.5 кв.м., реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна: 1998110280000. Заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які правочини щодо користування, розпорядження та володіння квартирою АДРЕСА_1 . Заборонити ОСОБА_2 вчиняти будь-які правочини щодо користування, розпорядження та володіння квартирою АДРЕСА_2 . В іншій частині заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити. Стягувач: ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_3 ). Боржник: ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_3 ). Строк пред`явлення постанови до виконання - три роки. Постанова набирає законної сили негайно з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 10 липня 2026 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Є.П. Євграфова В.В. Саліхов