Постанова 4824 № 758/3059/25

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 липня 2026 року м. Київ Унікальний номер справи № 758/3059/25 Апеляційне провадження № 22-ц/824/11831/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Євграфової Є.П., Саліхова В.В., за участю секретаря судового засідання - Марченка М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Войтенко Т.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кара Олександра Олександрівна, Кредитна спілка «ЗАРАЗ», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності, - в с т а н о в и в : У березні 2025 року ОСОБА_1 , звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила: витребувати квартиру за адресою АДРЕСА_1 , з незаконного володіння ОСОБА_2 та передати її у власність ОСОБА_1 ;визнати недійсною та скасувати державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_2 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; зобов`язати Державного реєстратора внести відповідні зміни до реєстру; стягнути з відповідача судові витрати (т. 1 а.с. 1-5). Позов обґрунтовувала тим, що відповідно до договору дарування квартири від 01.11.2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пономарьовою В.Ю. №3741, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . У вищевказаній квартирі зареєстровані дві особи: ОСОБА_1 та мати її ОСОБА_3 . Вказувала, що 10 лютого 2025 року у вищевказану квартиру увірвались невідомі люди та пояснили, що вони нові власники і щоб ОСОБА_1 та її мати залишили квартиру. Невідомі особи надали позивачці договір купівлі-продажу її квартири та повідомили, що вони купили її в Кредитної спілки «ЗАРАЗ». В подальшому, на місце події було тричі викликано наряди поліції, в тому числі СОГ, однак, жодних дій по захисту позивачки та її матері від протиправних дій невідомих осіб правоохоронними органами не було здійснено. Мати ОСОБА_1 в результаті отриманого психологічного шоку була госпіталізована до лікарні. Після чого, група осіб, які протиправно захопили квартиру позивачки, силоміць виставили її з матір`ю з квартири, не дозволили забрати особисті речі та кішку. ОСОБА_1 стверджувала, що без її відома та без укладення будь-яких правочинів, право власності на квартиру було незаконно зареєстровано за ОСОБА_4 та в подальшому ще раз квартиру перепродано. Відповідно до Витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, 07.03.2025 року право власності було зареєстровано вже за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу №2407, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карою О.О. Позивачка посилалась на те, що не укладала жодних договорів купівлі-продажу, дарування, міни чи інших угод, які могли б стати підставою для переходу права власності. Вказувала, що дізналась про незаконну реєстрацію випадково після отримання витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 1-5). 15 квітня 2025 року від представника КС «ЗАРАЗ» - адвоката Огородника К.Я. надійшли письмові пояснення щодо позовних вимог, в яких зазначив, що 26 січня 2024 року між КС «ЗАРАЗ» та ОСОБА_1 було укладено Договір № КВ-0002/01-24/3010-СП про споживчий кредит №2 та договір іпотеки (реєстровий № 351), що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. Кредит було надано з 26 січня 2024 року по 26 січня 2025 року у розмірі 500 000,00 грн., плата за користування кредитом 36% річних. В подальшому, 11.03.2024 року між КС «ЗАРАЗ» та ОСОБА_1 укладено Додатковий договір до Кредитного договору, відповідно до якого, кредитний ліміт збільшено до 750 000,00 грн., відповідні зміни внесено в договір іпотеки. КС «Зараз» на підставі Доручень на перерахунок коштів та усних звернень позивача виконувала свої зобов`язання наступним чином: 26.01.2024 року надала позивачу безготівковий транш у розмірі 100 000,00 грн. на банківський рахунок в АТ «Приватбанк», 26.01.2024 року на банківський рахунок позивача в ПрАТ «КБ «Акордбанк» - 320 176,00 грн.; 08.03.2024 року - 2 625,00 грн. та 75 000,00 грн.; 11.03.2024 року - 239 183,00 грн. та 13 281,00 грн. Вказував, що починаючи з квітня 2024 року позивач в односторонньому порядку відмовилась від виконання зобов`язань за кредитним договором, до звернення стягнення на предмет іпотеки платежі за кредитним договором не здійснювала, на адресу КС «Зараз» з метою врегулювання простроченої заборгованості не зверталась. До письмових пояснень спілкою долучено довідку № 40/25 від 23.01.2025 року, з якої вбачається, що станом на 23.01.2025 року заборгованість ОСОБА_1 , перед КС «ЗАРАЗ» за кредитним договором №КВ-0002/01-24/3010-СП від 26 січня 2024 складає 2 895 942,26 грн. У зв`язку з чим, посадовими особами КС «ЗАРАЗ» було направлено позивачу 21.10.2024 року та 23.01.2025 року вимоги про усунення порушення зобов`язання. Крім того, починаючи з 17.07.2024 року, шляхом листування в месенджері Вайбер, кредитною спілкою неодноразово доводилось до відома позивача про те, що у разі неусунення порушень у виконанні кредитного договору - спілка буде вимушена розпочати процес позасудового врегулювання спору в порядку передбаченому ЗУ «Про іпотеку», про що позивача повідомлено 30.10.2024 та 31.10.2024 року. Після чого, 06.02.2025 року ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченому приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. , за реєстровим № 855, правомірно, в порядку та у спосіб передбачений діючим законодавством, набуто у власність спірне майно. Враховуючи вищевикладене, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (т. 1 а.с. 61-65). 22 квітня 2025 року представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Ванджурак Р.В. подано відзив на позов, в якому зазначено, що позовні вимоги ОСОБА_1 відповідач не визнає у повному обсязі, оскільки вважає їх необґрунтованими, безпідставними і надуманими. Вказував, що 28 лютого 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено попередній договір, відповідно до умов якого сторони погодили до 07 березня 2025 року включно підписати та нотаріально посвідчити основний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , що перебувала у власності продавця. Після чого, 07 березня 2025 року ОСОБА_2 на підставі відплатного договору купівлі-продажу набула право приватної власності на вказану квартиру. При посвідченні цього договору приватний нотаріус перевірив відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Крім того, зазначав, що 31 січня 2025 року ОСОБА_1 знята з реєстрації спірної квартири, відповідно до витягу з реєстру територіальної громади, наданого позивачем. Відтак, на час укладення договору купівлі-продажу квартири від 07 березня 2025 року, в ній були відсутні зареєстровані будь-які фізичні особи, у тому числі й позивачка. Стверджував, що ОСОБА_2 добросовісно набула право власності на спірне нерухоме майно, є законною власницею, проживає у квартирі та проводить ремонт, несе усі витрати по сплаті комунальних послуг, тобто користується та володіє вказаним майном, тому вважав, що таке майно не підлягає витребуванню у кінцевого добросовісного набувача. Крім того, вказував, що вимоги позивача про скасування державної реєстрації прав власності є неналежними способами захисту права власника (т. 1 а.с. 195-199). Рішенням Подільського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року ОСОБА_1 у задоволенні її позову до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кара О.О., КС «ЗАРАЗ», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності - відмовлено(т. 2 а.с. 56-67). Додатковим рішенням Подільського районного суду міста Києва від 07травня 2026 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «ЗАРАЗ» 17 500 грн. витрат на правничу допомогу (т. 2 а.с. 98-100). Не погодившись з рішенням районного суду, 11 травня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Максиміхіна А.П. звернулась до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити(т. 2 а.с. 105-111, 136-142). В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що суд першої інстанції прямо встановив: КС «ЗАРАЗ» порушила процедуру позасудового звернення стягнення;приватний нотаріус не мала правових підстав для державної реєстрації права власності за КС «ЗАРАЗ»;вимоги пункту 61 Порядку №1127 дотримані не були;державна реєстрація проведена з порушенням шестимісячного строку. Разом із тим суд дійшов суперечливого висновку про неможливість витребування квартири у ОСОБА_2 , так як суд вважає, що остання є добросовісним набувачем. Суд протиправно не проаналізував попередній договір та не взяв до уваги таке: згідно п. 1 попереднього договору «сторони зобов`язуються у встановлений строк укласти договір купівлі-продажу нерухомого майна, що являє собою квартира загальна площа 65.7 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до п. 2 сторони визначають, що ціна зазначеної квартири за якою продавець зобов`язується продати, покупець купити квартиру становить: два мільйони сімдесят п`ять тисяч грн. З моменту укладення даного попереднього договору, продавець зобов`язується не змінювати умов продажу квартири, в тому числі ціну продажу нерухомості. При цьому, відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 07.03.2026 року (а.с. 202) продаж квартири здійснено за один мільйон двісті сорок одну тисячу гривень, тобто у двічі менше, ніж зазначено в попередньому договорі. В цьому ж договорі купівлі-продажу вказана не відповідність загальної площі квартири, яка зазначена в розмірі 71,4 кв.м, тоді як дійсна загальна площа вказаної квартири становить 65,70 кв.м., що підтверджено копією договору дарування від 01.11.2013 року, звіт про оцінку майна (квартири), витяг з державного реєстру речових прав. Всі перелічені докази прямо вказують на недобросовісність та не доброчесність ОСОБА_6 , яка очевидно знала про такі порушення. Суд першої інстанції не надав належної оцінки таким обставинам справи:квартира була відчужена одразу після незаконної реєстрації права власності за Кредитною Спілкою «ЗАРАЗ»;між реєстрацією права власності за Кредитною Спілкою «ЗАРАЗ» та продажем квартири минув надзвичайно короткий строк;відбулося декілька поспіль відчужень майна у короткий період (менше місяця). Вказані обставини свідчать про очевидний ризиковий характер набуття майна. Наявність запису в реєстрі речових прав не свідчить автоматично про добросовісність. У даній справі такі обставини були очевидними:поспішний перепродаж квартири 3 рази: 23.01.2025 року зареєстровано право власності за Кредитною Спілкою «ЗАРАЗ»; 06.02.2025 року між КС «ЗАРАЗ» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу; 07.03.2025 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу. В матеріалах справи наявний повний витяг з реєстру речових прав на вказану квартиру, який надала приватний нотаріус Кара, з якого вбачається ланцюг перепродажу квартири три рази. За таких обставин відповідач не могла не усвідомлювати ризиковий характер придбаної квартири. Суд першої інстанції не дослідив ринковість ціни та економічну обґрунтованість правочину. Згідно договору купівлі-продажу від 07.03.2025 року, 3-кімнатна квартира, яка знаходиться в Подільському районі м. Києва була продана за один мільйон двісті сорок одну тисячу гривень. За офіційними даними НБУ, курс долара США на 07.03.2025 року становив 41,28 грн. Відповідно в доларовому еквіваленті вартість квартири склала 30 000 доларів США, що не відповідає статистичним даним в загальному доступі в мережі Інтернет вартості квартир з такими ж характеристиками (параметрами) в Подільському районі м. Києва. Так, станом на 07.03.2025 р. вартість квартири в Подільському районі м. Києва (заг.площа 66 кв.м.) становила щонайменше 60 000 доларів США. Із вказаного можна стверджувати, що відповідачка набула квартиру позивачки за заниженою ціною. Як зазначено в договорі купівлі-продажу від 07.03.2025 року відповідачка оглядала квартиру. В квартирі на момент огляду знаходилися особисті речі позивачки ОСОБА_7 та її матері, серед речей також знаходилися документи позивачки, про що позивачка зазначала в позовній заяві. Таким чином, ОСОБА_8 при огляді квартири могла бачити речі та документи ОСОБА_9 . Вказане ще раз підкреслює недоброчесність та недобросовісність відповідача (т. 2 а.с. 105-111, 136-142). 18 червня 2026 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу від представника КС «ЗАРАЗ» - адвоката Огородника К.Я., в якому зазначав, що законне та обґрунтоване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог не підлягає скасуванню, проте, у мотивувальній частині оскаржуваного рішення щодо помилкового висновку про набуття КС спірного майна у власність з порушенням встановленого Законом порядку - підлягає зміні. Відзив на апеляційну скаргу поданий 16 червня 2026 року, тобто у строк визначений ухвалою Київського апеляційного суду від 02 червня 2026 року, про що свідчить штемпель поштового відправлення (т. 2 а.с. 151-152, 163-174). В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Максиміхіна А.П. підтримала скаргу і просила її задовольнити. Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Ванджурак Р.В. заперечував проти скарги і просив її відхилити. Інші особи до суду не прибули, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином про що у справі є докази. Повідомлення відповідача ОСОБА_2 , третьої особи - приватного нотаріуса Київського МНО Кара О.О., кожного окремо, повернулись із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адреси місця проживання (перебування) від вказаних осіб до суду не надходили. Поряд з цим, про розгляд справи апеляційним судом 09 липня 2026 року відповідач ОСОБА_2 була сповіщена 09 червня 2026 року повідомленням її представника - адвоката Ванджурак Р.В. до Електронного кабінету в ЄСІТС із забезпеченням технічної фіксації такого повідомлення. Факт належного повідомлення ОСОБА_2 , її представник - адвокат Ванджурак Р.В. підтвердив в суді про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання 25 червня 2026 року від приватного нотаріуса Київського МНО Гамаль І.М. надійшла заява з проханням розглянути справу за її відсутності. 09 липня 2026 року представник КС «ЗАРАЗ» - адвокат Огороднік К.Л. подав заяву з проханням розглянути справу за його відсутності (т. 2 а.с. 154-162, 175, 183-187, 196-198). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ст. 131, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 26 січня 2024 року між КС «ЗАРАЗ» та ОСОБА_1 було укладено договір № КВ-0002/01-24/3010-СП про споживчий кредит №2, згідно умов якого Кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти Позичальникові у споживчий кредит у сумі 500 000 грн. 00 коп. на умовах строковості, зворотності, цільового характеру використання, платності та забезпеченості, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом та інші нараховані суми (за наявності підстав для їх нарахування) на умовах та в строки, встановлені Договором. Плата за користування кредитом (проценти) становить 36 процентів річних (т. 1 а.с.68-77). Кредит надається строком на 12 фактичних місяців від дати отримання позичальником кредиту, тобто з 26 січня 2024 року по 26 січня 2025 року (п. 2.1 договору). 26 січня 2024 року між позивачем та Кредитною спілкою «ЗАРАЗ» було укладено договір іпотеки (реєстровий № 351), що посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. (т.1 а.с.78 - 79). Відповідно до п. 1.1. договору іпотеки, іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю у якості забезпечення виконання всіх своїх зобов`язань за договором № КВ-0002/01-24/3010-СП про споживчий кредит, квартиру АДРЕСА_2 . З довідки № 40/25 від 23.01.2025 року, вбачається, що станом на 23.01.2025 року заборгованість ОСОБА_1 перед КС «ЗАРАЗ» за кредитним договором № КВ-0002/01-24/3010-СП від 26 січня 2024 складає 2 895 942,26 грн. (т.1 а.с. 134). 11.03.2024 року між Кредитною спілкою «ЗАРАЗ» та ОСОБА_1 укладено Додатковий договір до Кредитного договору, відповідно до якого кредитний ліміт збільшено до 750 000,00 грн., відповідні зміни внесено в договір іпотеки (т. 1, а.с.98). 26.01.2024 року КС «ЗАРАЗ» надала позивачці ОСОБА_1 як позичальнику безготівковий транш у розмірі 100 000,00 грн. на банківський рахунок в АТ «Приватбанк», 26.01.2024 року на банківський рахунок позивача в ПрАТ «КБ «Акордбанк» - 320 176,00 грн.; 08.03.2024 року - 2 625,00 грн. та 75 000,00 грн.; 11.03.2024 року - 239 183,00 грн. та 13 281,00 грн., що підтверджується первинними фінансовими документами, письмовими розписками ОСОБА_10 про отримання коштів (т. 1 а.с. 82-97, 101-108). 21.10.2024 року КС «ЗАРАЗ» направило ОСОБА_1 вимогу про усунення порушення зобов`язання (за вих. № 629/24), в якій зазначалось про необхідність усунення порушень у зобов`язанні у тридцяти денний строк з дати отримання. Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0303900035635 вимога № 629/24 від 21.10.2024 року повернулась 12.11.2024 року відправнику без вручення з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання» (т. 1 а.с. 115-118). 25.11.2024 року КС «ЗАРАЗ» на адресу позивача повторно направила вимогу про усунення порушення зобов`язання за вих. № 660/24, та відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення № 0303900044391 - вимога № 660/24 від 25.11.2024 року повернулась 12.11.2024 року відправнику без вручення з відміткою Укрпошти «за закінченням терміну зберігання» (т. 1 а.с.120-123). 23.01.2025 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 76827688 від 27.01.2025 року 18:09:30, та зареєстровано за кредитною спілкою «ЗАРАЗ» право власності на квартиру АДРЕСА_3 , на підставі іпотечного договору, серія та номер: 351, виданий 26.01.2024 року (т.1 а.с. 135). 06.02.2025 року між КС «ЗАРАЗ» та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 139-140). 28 лютого 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено попередній договір, відповідно до умов якого сторони погодили до 07 березня 2025 року включно підписати та нотаріально посвідчити основний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , що перебувала у власності продавця (т. 1 а.с. 201). Сторони у попередньому договорі визначили, що ціна зазначеної квартири, за якою продавці зобов`язуються продати, а покупець купити квартиру становить 2 075 000 грн., що на момент підписання даного договору становить суму 50 000 доларів США згідно поточного комерційного курсу продажу доларів США в пунктах обміну валют м. Києва. З моменту укладення даного попереднього договору продавець зобов`язується не змінювати умов продажу квартири, у т.ч. ціну продажу нерухомості. 07 березня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватник нотаріусом Кара О.О. (т.1 а.с. 152). Вартість квартири згідно Висновку про оціночну вартість об`єкту нерухомого майна виготовленого ТОВ «Українська оціночна компанія» від 06 березня 2025 року становить 1241040 грн. (п. 4 договору). 07 березня 2025 року внесено відомості про право власності на квартиру АДРЕСА_2 за ОСОБА_2 (т. 1 а.с.141). Так, предметом позову у цій справі є витребування спірної квартири від ОСОБА_2 як останнього власника на підставі частини третьої статті 388 ЦК України. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Відповідно до ч. 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися заставою. Відповідно до ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи. Відповідно до частини першої статті 7 Закону України «Про іпотеку» за рахунок предмета іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити свою вимогу за основним зобов`язанням у повному обсязі або в частині, встановленій іпотечним договором, що визначена на час виконання цієї вимоги, включаючи сплату процентів, неустойки, основної суми боргу та будь-якого збільшення цієї суми, яке було прямо передбачене умовами договору, що обумовлює основне зобов`язання. Частиною першою статті 33 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. У частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» зазначено, що у разі порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов`язань, вимога про виконання порушеного зобов`язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Визначена у частині першій статті 35 Закону України «Про іпотеку» процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та (або) умов іпотечного договору передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 червня 2019 року у справі № 205/578/14-ц). Наведені норми спрямовані на забезпечення фактичного повідомлення боржника, аби надати йому можливість усунути порушення, і цим запобігти зверненню стягнення на майно боржника. Тому повідомлення боржника потрібно вважати здійсненим належним чином за умови, що він одержав або мав одержати повідомлення, але не одержав його з власної вини. Доказом належного здійснення повідомлення може бути, зокрема, повідомлення про вручення поштового відправлення з описом вкладення (аналогічний висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23 червня 2020 року у справі № 645/1979/15-ц). Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про іпотеку» сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. З огляду на зміст частини першої статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 визначено процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов`язки суб`єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна. Відповідно до пункту 61 Порядку № 1127 для державної реєстрації прав на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, набуття права оренди земельної ділянки, права користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) чи права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), також подаються: 1) оригінал або засвідчена іпотекодержателем копія письмової вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцю та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 2) оригінал або засвідчена іпотекодержателем копія повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з відміткою про вручення адресату, або оригінал або засвідчена іпотекодержателем копія рекомендованого поштового відправлення або поштового відправлення з оголошеною цінністю, яким надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, з позначкою про відмову адресата від одержання такого відправлення, або оригінал або засвідчені іпотекодержателем копії рекомендованих поштових відправлень або поштових відправлень з оголошеною цінністю (поштових конвертів), якими не менше ніж двічі з періодичністю не менше ніж один місяць надсилалася вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, та які повернулися відправнику у зв`язку із відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення, або засвідчені іпотекодержателем паперові копії електронного листа, яким за допомогою засобів інформаційної, комунікаційної або інформаційно-комунікаційної системи, що забезпечує обмін електронними документами, або інші документи, передбачені договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, що підтверджують факт належного виконання іпотекодержателем вимог законодавства щодо направлення вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, надіслано вимогу, зазначену у підпункті 1 цього пункту, та електронного службового повідомлення відповідної системи, яким підтверджується доставка відповідного електронного листа за адресою електронної пошти адресата (у разі коли договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, передбачено можливість обміну електронними документами, або інші документи, передбачені договором з іпотекодавцем або боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, що підтверджують факт належного виконання іпотекодержателем вимог законодавства щодо направлення вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту). Вимога, зазначена у підпункті 1 цього пункту, незалежно від обраного іпотекодержателем способу її направлення, передбаченого цим підпунктом, повинна бути надіслана не раніше шести місяців до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації; 3) довідка іпотекодержателя, що містить відомості про суму боргу за основним зобов`язанням станом на дату не раніше 10 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації та відомості про вартість предмета іпотеки, визначену суб`єктом оціночної діяльності, станом на дату не раніше 90 днів до дня подання документів для проведення відповідної державної реєстрації; 4) заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу). У разі подання документа, зазначеного в абзаці першому або четвертому підпункту 2 цього пункту, державна реєстрація проводиться після спливу тридцятиденного строку з моменту отримання адресатом вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, якщо у такій вимозі не зазначений більш тривалий строк. У разі надсилання вимоги, зазначеної у підпункті 1 цього пункту, засобами поштового зв`язку державним реєстратором за допомогою офіційного веб-сайту оператора поштового зв`язку перевіряється за штриховим кодовим ідентифікатором поштового відправлення факт його вручення адресату, відмови адресата від одержання чи повернення відправнику у зв`язку з відсутністю адресата або закінченням встановленого строку зберігання поштового відправлення. Сканована копія відомостей за результатами такої перевірки долучається до відповідної заяви. Отже, у пункті 61 Порядку № 1127 визначено вичерпний перелік обов`язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені, на підставі яких проводиться державна реєстрація права власності на предмет іпотеки за договором, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, і державний реєстратор під час її проведення приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 953/5325/21. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що наведені вимоги чинного законодавства при здійсненні реєстрації права власності на спірну квартиру за іпотекодержателем не дотримано, адже за наявними в матеріалах справи доказами, вимога (т.1, а.с. 115) про усунення порушення та звернення стягнення на майно вперше направлялась поштою 22.10.2024 року (т.1 а.с.116), та не була отримана позивачем (т. 1 а.с. 117); друга вимога про усунення порушення та звернення стягнення на майно направлялась поштою 25.11.2024 року (т.1 а.с.121), та не була отримана позивачем (т. 1 а.с. 122); а прийняття рішення про державну реєстрацію приватним нотаріусом здійснено 23.01.2025 року (т. 1 а.с. 141 зворот). Тобто, КС «Зараз» подала документи для реєстрації права власності з порушенням встановленого п. 61 Порядку № 1127 шестимісячного строку, а приватний нотаріус відповідно не мала правових підстав для вчинення реєстраційної дії та прийняття рішення про реєстрації права власності за КС «Зараз». Відтак, при зверненні стягнення на іпотечне майно у позасудовому порядку шляхом переходу права власності на предмет іпотеки було порушено процедуру звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Однак, відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що придбана добросовісною набувачкою ОСОБА_2 квартира не може бути витребувана у неї за позовом попередньої власниці (не сторони договору купівлі-продажу). Проте, суд апеляційної інстанції не може погодитись з висновками суду першої інстанції. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (частина перша статті 330 ЦК України). Виникнення права власності у добросовісного набувача відбувається за таких умов: факт відчуження майна; майно відчужене особою, яка не мала на це права; відчужене майно придбав добросовісний набувач; відповідно до статті 388 ЦК, майно, відчужене особою, яка не мала на це право, не може бути витребуване у добросовісного набувача (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 березня 2019 року в справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св18), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2024 року в справі № 754/446/22 (провадження № 61-7349сво23)). Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України). Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року в справі № 752/13695/18 (провадження № 61-6415св19)). Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18)). Правила частини першої статті 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18)). Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно. При цьому стаття 400 ЦК України вказує на обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна. Разом з тим стаття 330 ЦК України передбачає можливість добросовісному набувачеві набути право власності на майно, відчужене особою, яка не мала на це права, як самостійну підставу набуття права власності (та водночас, передбачену законом підставу для припинення права власності попереднього власника відповідно до приписів статті 346 ЦК України). Так, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 ЦК України майно не може бути витребуване в нього. Стаття 388 ЦК України містить сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Так, відповідно до частини першої вказаної норми якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Тобто можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (див.: постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19 (провадження № 12-35гс21)). Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19)). Добросовісна особа, яка придбаває нерухоме майно у власність або набуває інше речове право на нього, вправі покладатися на відомості про речові права інших осіб на нерухоме майно та їх обтяження (їх наявність або відсутність), що містяться у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Тому за відсутності в цьому реєстрі відомостей про права інших осіб на нерухоме майно або їх обтяжень особа, яка добросовісно покладалася на ці відомості, тобто не знала і не мала знати про існування таких прав чи обтяжень, набуває право на таке майно вільним від незареєстрованих прав інших осіб та обтяжень (пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 922/3537/17). Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України). Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України). Так, відповідач, придбавши у власність спірну квартиру,не проявила розумну обачність та ознайомившись зі змістом документів, що підтверджують право власності на це майно, підстави його набуття,не звернула увагу, що КС «Зараз» через два тижні після реєстрації спірної квартири за собою, було відчужено її на користь ОСОБА_4 . Разом з тим, ОСОБА_4 вже 28 лютого 2025 року (менше місяця з дня набуття права власності) уклала з відповідачем попередній договір купівлі-продажу спірної квартири. Тобто, право власності на спірну квартиру втретє переходило до нового власника менше ніж за три місяці. При цьому, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що сторони у попередньому договорі визначили, що ціна зазначеної квартири, за якою продавці зобов`язуються продати, а покупець купити квартиру становить 2 075 000 грн., що на момент підписання даного договору становить суму 50 000 доларів США згідно поточного комерційного курсу продажу доларів США в пунктах обміну валют м. Києва. З моменту укладення даного попереднього договору продавець зобов`язується не змінювати умов продажу квартири, у т.ч. ціну продажу нерухомості (т. 1 а.с. 201). 07 березня 2025 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , посвідчений приватник нотаріусом Кара О.О. (т. 1 а.с. 152). Вартість квартири згідно Висновку про оціночну вартість об`єкту нерухомого майна виготовленого ТОВ «Українська оціночна компанія» від 06 березня 2025 року становить 1241040 грн. (п. 4 договору). Тобто, має місце заниження вартості спірного майна між вартістю, яка була погоджена в попередньому договорі купівлі-продажу від 28.02.2025 року та вартість такого майна в договорі купівлі-продажу від 07 березня 2025 року. Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскільки майно вибуло з володіння власника поза його волею, а відповідач не довів своєї добросовісності, разом з тим, проявив необережність при купівлі спірного майна, зокрема, швидкий перепродаж спірного майна, занижену вартість майна, а відтак, права позивача підлягають захисту шляхом витребування майна на підставі ст. 388 ЦК України. Разом з тим, визнання недійсною скасування державної реєстрації не є належним способом захисту та судом першої інстанції було обґрунтовано відхилено вказану вимогу позивача. Такими чином, оскаржуване рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Додаткове рішення суду, ухвалене в порядку статті 270 ЦПК України, є невід`ємною частиною основного рішення у справі по суті спору, та не може існувати окремо від нього. У разі скасування рішення у справі ухвалене додаткове рішення втрачає силу. Ураховуючи те, що рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року підлягає скасуванню, тому додатковерішення Подільського районного суду міста Києва від 07 травня 2026 року, яким стягнуто з ОСОБА_1 на користь КС «ЗАРАЗ» 17 500 грн. витрат на правничу допомогу втрачає силу, у зв`язку з чим також підлягає скасуванню. Відповідна правова позиція міститься і постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 липня 2023 року у справі № 904/8884/21 (провадження № 12-39гс22), постанові Верховного Суду від 08 квітня 2026 року у справі № 210/1936/22 (провадження № 61-9926св25). Щодо судового збору. Згідно з частиною тринадцятою ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина перша статті 141 ЦПК України). Враховуючи, що суд апеляційної інстанції, переглядаючи оскаржуване рішення дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають перерозподілу. Відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн. (т. 1 а.с. 15) за розгляд справи судом першої інстанції та 14 892,48 грн. за розгляд справи судом апеляційної інстанції, сплата якого підтверджується доказами по справі (т. 2 а.с. 115, 134). Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 381- 384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Подільського районного суду міста Києва від 12 березня 2026 року та додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 07 травня 2026 року - скасувати та ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Кара Олександра Олександрівна, Кредитна спілка «Зараз», приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Гамаль Ірина Миколаївна про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності - задовольнити частково. Витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) квартиру за адресою АДРЕСА_4 . В іншій частині позовних вимог - відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1211,20 грн. за розгляд справи судом першої інстанції та 14 892,48 грн. за розгляд справи судом апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили негайно з моменту її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення - 10 липня 2026 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець Є.П. Євграфова В.В. Саліхов