Постанова Київський апеляційний суд № 752/5866/25

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2026 року м. Київ Справа № 752/5866/25 Провадження №22-ц/824/4395/2026 Резолютивна частина постанови оголошена 08 липня 2026 року Повний текст постанови складено 09 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Узлій М.М. сторони: позивач Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , подану адвокатом Сніжко Анатолієм Григоровичем на рішення Голосіївського районного м. Києва від 09 вересня 2025 рокуухваленого у складі судді Слободянюк А.В.,- В С Т А Н О В И В: У березні 2025 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги. Позов мотивовано тим, що з 01 травня 2018 КП «Київтеплоенерго» є виконавцем з надання комунальних послуг, а саме: з 01 травня 2018 до 31 жовтня 2021 є виконавцем з надання послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води, а з 01 листопада 2021, у зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем з надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води. Будинок АДРЕСА_1 в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок квартира АДРЕСА_2 за зазначеною адресою під`єднана до внутрішньо-будинкової системи тепло- та водопостачання, а отже відповідачі є споживачами наданих послуг. Проте відповідачі своєчасно не сплачують за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість. Повідомляє, що позивач діє на підставі типових договорів про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, опублікованому 28 березня 2018 року в газеті «Хрещатик» № 34 (5085). Крім того позивач зазначає, що 11 жовтня 2018 між ПАТ «Київтеплоенерго» та КП «Київтеплоенерго» було укладено Договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), за яким ПАТ «Київтеплоенерго» відступило право вимоги, а КП «Київтеплоенерго» набуло право вимоги до відповідачів з оплати спожитих послуг централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води. Надання послуг відповідачам здійснювалось на підставі Договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами 630, опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго» та в газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511). Факт відсутності письмового договору про надання таких послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг. Враховуючи викладене, позивач просив суд стягнути солідарно з відповідачів: заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 10 115,40 грн;, інфляційну складову у розмірі 1234,08 грн, 3% річних у розмірі 303,46 грн; заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 532,25 грн;, інфляційну складову у розмірі 64,93 грн, 3% річних у розмірі 15,97 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення в розмірі 35 378,02 грн.; інфляційну складову боргу 4316,12 грн.; 3% річних 1064,25 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 10 029,12 грн.; інфляційну складову боргу 1223,55 грн.; 3% річних 301,70 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії в розмірі 53 040,38 грн; інфляційну складову боргу 5383,65 грн.; 3% річних 1309,65 грн., пеню у розмірі 826,95 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води в розмірі 17 357,71 грн ; інфляційну складову боргу 1861,51 грн.; 3% річних 439,81 грн., пеню у розмірі 294,41 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1277,79 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 665,50грн; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 246,19 грн; Вирішити питання про розподіл судових витрат. Ухвалою Голосіївського районного суду міста від 03 травня 2025 року відкрито провадження у справі, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Рішенням Голосіївського районного м. Києва від 09 вересня 2025 року позов КП «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні послуги задоволено частково. Стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго»: заборгованість за спожиті з 01 травня 2019 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 10 029,12 грн.; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії в розмірі 53 040,38 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води в розмірі 17 357,71 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2019 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення в розмірі 22 474,08 грн. заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1277,79 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 665,50грн; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 246,19 грн, інфляційну складову боргу 2994,43 грн.; 3% річних 731,48 грн нараховані на заборгованість за спожиті з 01 травня 2019 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення в розмірі 22 474,08 грн.; інфляційну складову боргу 1223,55 грн.; 3% річних 301,70 грн нараховані на заборгованість за спожиті з 01 травня 2019 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 10 029,12 грн.; інфляційну складову боргу 5383,65 грн.; 3% річних 1309,65 грн. нараховані на заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії в розмірі 53 040,38 грн; інфляційну складову боргу 1861,51 грн.; 3% річних 439,81 грн., пеню у розмірі 294,41 грн нараховані на заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води в розмірі 17 357,71 грн, а всього стягнути солідарно 119 630 (сто дев`ятнадцять тисяч шістсот тридцять) гривень 96 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго»: заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 10 115,40 грн; заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 532,25 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2019 року послуги з централізованого опалення в розмірі 12 903,94 грн; інфляційна складова у розмірі 1234,08 грн, 3% річних у розмірі 303,46 грн нараховані на суму боргу - 10 115,40 грн, за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення; інфляційна складова у розмірі 64,93 грн, 3% річних у розмірі 15,97 грн нараховані на суму боргу за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 532,25 грн; інфляційна складова боргу 1719,32 грн.; 3% річних 420 грн нараховані на суму боргу за спожиті з 01 травня 2018 року по 30 квітня 2019 року послуги з централізованого опалення в розмірі 12903,94, а всього стягнути 27 309 (двадцять сім тисяч триста дев`ять) гривень 35 копійок. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 1 791 (одна тисяча сімсот дев`яносто одна) гривня 65 копійок. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь КП «Київтеплоенерго» судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, в розмірі 1 229 (одна тисяча двісті двадцять дев`ять) гривень 06 копійок. Задовольняючи позов частково суд першої інстанції виходив з того, що період з жовтня 2015 року по 30 квітня 2019 року відповідачка ОСОБА_2 була неповнолітньою, як наслідок не набула повної цивільної дієздатності, суд не вбачає правових підстав для стягнення з неї на користь позивача заборгованості за вказаний період, а також нарахованих на вказану заборгованість інфляційних втрат та трьох процентів річних, оскільки грошові зобов`язання відповідача за період до 30 квітня 2019 року повинні були виконуватись законними представниками (батьками (усиновителями), опікунами (піклувальниками) до набуття нею цивільної дієздатності в повному обсязі. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачі як особи, зареєстровані у квартирі, до якої надаються житлово-комунальні послуги, є споживачами таких послуг у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та несуть обов`язок щодо їх оплати. Не погоджуючись з рішенням суду, представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Сніжко А.Г. подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволені позову відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що рішення суду є незаконним, необґрунтованим, ухваленим при неправильній оцінці доказів, наявних у матеріалах справи і як наслідок неправильних висновків суду, що в сукупності призвело до неправильного застосування норм матеріального права при порушенні норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідачі не укладали з КП «Київтеплоенерго» договору про надання житлово-комунальних послуг за адресою: АДРЕСА_3 , а тому, на думку апелянтів, не є споживачами цих послуг. Також апелянти посилаються на те, що власником квартири є ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 лише формально зареєстровані у квартирі. Зазначають, що з січня 2007 року фактично проживають в інших місцях, а ОСОБА_1 з березня 2022 року проживає у Фінляндії. Крім того, апелянти вважають, що суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи, неправильно визначив їх споживачами послуг та безпідставно поклав на них обов`язок зі сплати заборгованості. Відзив на апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду не надходив. В судовому засіданні представник ОСОБА_1 , ОСОБА_2 адвокат Сніжко А.Г. підтримав доводи апеляційної скарги. Позивач КП «Київтеплоенерго» явку свого представника в судове засідання не забезепечив, про день та час розгляду справи відповідно до звіту про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду, повідомлений належним чином. За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності представника КП «Київтеплоенерго». Заслухавши доповідь судді-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків. Частинами першою-третьою статті 367 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Судом встановлено, що з 01 травня2018 року Комунальне підприємство (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме: з 01 травня 2018 по 31 жовтня 2021 є виконавцем послуг з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води; з 01 листопада 2021 у зв`язку зі зміною законодавства позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води. На виконання вимог Закону КП «Київтеплоенерго», на підставі типового договору підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення і постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28.03.2018 № 34 (5085). На підставі договору №602-18 від 11 жовтня 2018 про відступлення права вимоги (цесії) ПАТ «Київенерго» передало право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 послуг з централізованого та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 з урахуванням оплат, що отримані ПАТ «Київенерго» за період з 01 серпня 2018 до дати укладання цього договору - Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго». Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 , а отже є споживачами послуг, які надаються позивачем за вказаною адресою. Відомості про те, що відповідачі не споживають надані житлово-комунальні послуги та/або відмовлялися від них у матеріалах справи відсутні. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України). При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`'зок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. За вимогами ст. 13 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають, зокрема, з договорів, інших правочинів, а також із дій осіб, які хоча і не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У цій справі обов`язок з оплати виник із фактичного надання житлово-комунальних послуг до житлового приміщення, під`єднаного до відповідних мереж, а також із спеціальних норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона зобов`язана вчинити на користь іншої сторони певну дію, зокрема сплатити кошти, а кредитор має право вимагати виконання такого обов`язку. У спірних правовідносинах КП «Київтеплоенерго» є виконавцем послуг і кредитором у грошовому зобов`язанні, а відповідачі є особами, на яких законом покладено обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг, наданих до житла, у якому вони зареєстровані. Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Тому відповідачі не можуть бути звільнені від оплати послуг лише на підставі власного заперечення проти нарахувань або посилання на відсутність підписаного договору. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов - відповідно до вимог, що звичайно ставляться. Отже, якщо житлово-комунальні послуги фактично надавалися, а відповідачі не довели підстав для звільнення від оплати, грошове зобов`язання має бути виконане належним чином. Відповідно до статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк. Плата за житлово-комунальні послуги є періодичним щомісячним платежем, тому несплата або неповна сплата у встановлені строки свідчить про прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Наявність непогашеної заборгованості за надані житлово-комунальні послуги свідчить про порушення грошового зобов`язання. Відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Тому у разі прострочення оплати житлово-комунальних послуг кредитор має право на стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних у межах, визначених законом і заявлених вимог. Відповідно до статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальним споживачем є фізична або юридична особа, яка є власником або співвласником нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна й отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб. Відповідно до пункту 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами і тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, визначені відповідними договорами. Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні із споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. З аналізу наведених норм убачається, що обов`язок з оплати житлово-комунальних послуг не обмежується виключно власником житла. Закон прямо покладає солідарну відповідальність також на дієздатних осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача. Верховний Суд України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15 дійшов висновку, що відсутність укладеного договору з виконавцем житлово-комунальних послуг не позбавляє відповідача обов`язку оплатити фактично надані йому послуги в межах строку позовної давності. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц виходила з того, що за умови фактичного надання комунальних послуг та їх отримання споживачем відсутність окремо оформленого письмового договору не є самостійною підставою для звільнення від оплати таких послуг. У постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц зазначено, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг; водночас для стягнення заборгованості виконавець має довести факт фактичного надання таких послуг. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є споживачами житлово-комунальних послуг у розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги», колегія суддів відхиляє. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні із споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Суд першої інстанції встановив, що відповідачі зареєстровані у квартирі за адресою: АДРЕСА_3 . Відповідачі не надали доказів зняття їх з реєстрації у спірний період, не довели припинення правового зв`язку з цим житлом та не надали доказів того, що позивач безпідставно врахував їх як осіб, відповідальних за оплату житлово-комунальних послуг. Тому довід апеляційної скарги про відсутність у відповідачів статусу осіб, відповідальних за оплату житлово-комунальних послуг, є необґрунтованим. Доводи апеляційної скарги про те, що власником квартири є ОСОБА_4 , а не ОСОБА_1 чи ОСОБА_2 , колегія суддів відхиляє. Відповідно до статті 322 ЦК України власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Разом із тим, спеціальна норма частини третьої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає солідарну відповідальність не лише власника, а й дієздатних осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача. Отже, право власності іншої особи на квартиру не виключає відповідальності зареєстрованих у цьому житлі дієздатних осіб за оплату житлово-комунальних послуг. Оскільки відповідачі зареєстровані у спірній квартирі, а доказів припинення такої реєстрації або звільнення їх від солідарної відповідальності не надано, довід про те, що належним боржником може бути виключно власник квартири, є помилковим. Доводи апеляційної скарги про те, що відповідачі не укладали з КП «Київтеплоенерго» письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, колегія суддів відхиляє. Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають не лише з договорів, а й з інших юридичних фактів. У цій справі таким юридичним фактом є фактичне надання позивачем житлово-комунальних послуг до квартири, яка під`єднана до внутрішньобудинкових систем тепло- та водопостачання. Відповідно до статті 509 ЦК України внаслідок такого надання послуг між сторонами виникло грошове зобов`язання, у якому позивач має право вимагати оплату, а особи, на яких законом покладено обов`язок з оплати послуг, повинні виконати цей обов`язок. Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається. Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином. З урахуванням висновків Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Великої Палати Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15-ц та Верховного Суду у постанові від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц, відсутність письмового договору сама по собі не звільняє споживача від оплати фактично наданих житлово-комунальних послуг. Суд першої інстанції встановив, що будинок АДРЕСА_1 приєднаний до мереж тепло- та водопостачання, а квартира АДРЕСА_2 під`єднана до внутрішньобудинкових систем. Відповідачі не надали доказів відключення квартири від цих мереж, ненадання послуг або надання їх неналежної якості. Частина третя статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачає відповідальність осіб, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача. Використання законодавцем конструкції «та/або» означає, що для виникнення солідарної відповідальності достатнім є не лише фактичне проживання, а й реєстрація особи у житлі споживача. Судом першої інстанції встановлено факт реєстрації відповідачів у спірній квартирі. Відповідачі не надали доказів зняття з реєстрації, не довели, що зверталися до КП «Київтеплоенерго» із заявами про перерахунок у зв`язку з непроживанням, не надали доказів подання виконавцю підтверджуючих документів або доказів відмови виконавця у проведенні перерахунку. Відповідно до статті 81 ЦПК України саме відповідачі повинні були довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх заперечень. За таких обставин довід про непроживання у квартирі не спростовує правового значення факту реєстрації відповідачів у житлі та не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 з березня 2022 року перебуває у Фінляндії, колегія суддів відхиляє. Документи щодо перебування особи за кордоном можуть підтверджувати лише факт її фактичного перебування в іншій держави, водночас такі документи не підтверджують, відключення квартири у м. Києві від мереж централізованого теплопостачання чи постачання гарячої води, ненадання КП «Київтеплоенерго» послуг до квартири, відсутність заборгованості за особовим рахунком, звернення відповідачів до виконавця із заявою про перерахунок, проведення виконавцем такого перерахунку. Оплата житлових чи комунальних послуг у Фінляндії стосується іншого житлового приміщення, іншого виконавця послуг та інших правовідносин. Такі платежі не припиняють грошового зобов`язання щодо оплати житлово-комунальних послуг, наданих до квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Доводи апеляційної скарги про необґрунтованість стягнутої заборгованості колегія суддів відхиляє, оскільки позивач подав розрахунок заборгованості за видами послуг і періодами, що підтверджує склад заборгованості. Відповідачі не подали власного розрахунку, не зазначили, які саме суми є неправильними, за який період, за яким видом послуг, які платежі не враховані або який розмір заборгованості вони вважають правильним. Відповідно до статті 81 ЦПК України саме сторона, яка заперечує проти розрахунку, повинна довести його неправильність. Саме лише посилання на відсутність договору, непроживання або перебування за кордоном не є доказом неправильності математичного розрахунку заборгованості, а тому підстав для переоцінки визначених судом першої інстанції сум колегія суддів не встановила. Аналіз наведених правових норм та встановлених обставин дає колегії суддів підстави для висновку, що розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, дослідив наявні у справі докази і дав їм належну правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку. Конституцією України передбачено, що всі рівні перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (статті 24 та 129). Аргументи, зазначені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції, були перевірені судом першої інстанції, їм судом надана мотивована оцінка. Згідно з підпунктом б), в) пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. У постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц (провадження № 61-39028св18) зроблено висновок, що: «у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Разом із тим, у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат». Тому, з урахуванням висновку щодо суті апеляційної скарги, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат. Оскільки Київський апеляційний суд дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення а рішення Голосіївського районного м. Києва від 09 вересня 2025 року- без змін, розподіл судових витрат Київським апеляційним судом не здійснюється. Керуючись ст.ст. 268, 367, 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , подану адвокатом Сніжко Анатолієм Григоровичем - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного м. Києва від 09 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2026 року м. Київ Справа № 752/5866/25 Провадження №22-ц/824/4395/2026 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Узлій М.М. сторони: позивач Комунальне підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відповідач: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , подану адвокатом Сніжко Анатолієм Григоровичем на рішення Голосіївського районного м. Києва від 09 вересня 2025 року,ухваленого у складі судді Слободянюк А.В.,- Відповідно до вимог ч.6 ст.259, ч.6 ст.268, ст. 383 ЦПК України, суд проголошує вступну та резолютивну частини постанови. Повний текст постанови буде виготовлено протягом 10 днів. Суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , подану адвокатом Сніжко Анатолієм Григоровичем - залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного м. Києва від 09 вересня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Суддя-доповідач А. М. Стрижеус Судді: Л. Д. Поливач О. І. Шкоріна