Постанова 4824 № 757/7434/25-ц

П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 08 липня 2026 року м. Київ Справа № 757/7434/25-ц Провадження№22-ц/824/6726/2026 Резолютивна частина постанови оголошена 08 липня 2026 року Повний текст постанови складено 09 липня 2026 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Стрижеуса А.М., суддів: Поливач Л.Д., Шкоріної О.І. секретаря: Узлій М.М. сторони: позивачі ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , що діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , що діє в інтересах ОСОБА_9 відповідачі Міністерство юстиції України, Національна соціальна сервісна служба України, Міністерство закордонних справ України, Національна поліція України розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_8 , до якої приєдналася ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року, постановлену у складі судді Остапчук Т.В., - В С Т А Н О В И В: 11.02.2025 року до Печерського районного суду м. Києва суду надійшла заява ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , що діє в інтересах ОСОБА_10 , ОСОБА_8 , що діє в інтересах ОСОБА_9 про забезпечення позову, в якій заявники просили застосувати заходи забезпечення позову, а саме зобов`язати Міністерство юстиції України, Національну соціальну сервісну службу України, Міністерство закордонних справ України, Національну поліцію України до розгляду справи по суті, в межах своїх повноважень: негайно встановити точне місцезнаходження незаконно переміщених від батьків та утримуваних дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , країна Естонія, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , країна Німеччина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , країна Австрія, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , країна Австрія, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , країна Німеччина; забезпечити щоденну можливість телекомунікаційного зв`язку із кожною дитиною тривалістю не менше однієї години; організувати безперешкодні особисті зустрічі з кожною дитиною не рідше одного разу на три дні. Вимоги заяви обґрунтовані тим, що заявники мають намір звернутися до суду із позовною заявою про повернення дітей. Як зазначено в заяві, до ухвалення рішення по суті справи, а саме до прийняття рішення про повернення дітей, необхідно зобов`язати відповідачів негайно встановити точне місцезнаходження незаконно переміщених від батьків утримуваних іншими особами дітей; забезпечити щоденну можливість телекомунікаційного зв`язку із кожною дитиною тривалістю не менше однієї години; організувати безперешкодні особисті зустрічі з кожною дитиною не рідше одного разу на три дні; забезпечити право батьків на безпосередню участь у вихованні. Заявники вважають, що до вирішення спору щодо повернення дітей по суті, забезпечення позову в цій справі запобігатиме подальшому неконтрольованому переміщенню (зникненню) дітей, допоможе уникнути стресової ситуації для дітей, тобто є найкращим в інтересах дитини, а також забезпечує ефективне виконання можливого судового рішення без утруднень. Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 , що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , що діє в інтересах малолітньої дитини ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , що діє в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , що діє в інтересах ОСОБА_9 про забезпечення позову відмовлено. Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції виходив з того, що заявники не надали суду будь-яких доказів щодо виїзду дітей за межі території України та на підтвердження обставин, зазначених у заяві. Заявники не надали суду доказів що рішеннями судів вирішено питання про визначення місця проживання дітей. Так само суду не було надано доказів щодо місця проживання заявників, та батьків дітей, враховуючи що в заяві вказано про їх проживання за межами території України. Заявниками не зазначено будь-яких доказів, які б свідчили про істотну зміну умов проживання дітей, зокрема про неможливість проживання дитини з матір`ю/батьком. В той же час відповідачами у справі визначені відповідні органи України: Міністерство закордонних справ України, Національна сервісна служба України, Міністерство юстиції України, Національна поліція України. Заявники не посилались на норми діючого законодавства України згідно з яким на Міністерство закордонних справ України, Національну сервісну службу України, Міністерство юстиції України, Національну поліцію України покладаються обов`язки по уточненню місця знаходження малолітніх дітей на території іншої держави. На думку суду вказані заявниками заходи не є заходами забезпечення майбутнього позову про повернення дітей. Заява обґрунтована припущеннями, а тому дійшов до висновку про відмову у задоволенні заяви у зв`язку із її необґрунтованістю. Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду ОСОБА_8 , до якої приєдналася ОСОБА_1 подав апеляційну скарну, в якій посилаючись на порушення судом норм процесуального права просить скасувати у хвали суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Предметом заяви про забезпечення позову було встановлення обов`язку відповідачів вчинити певні дії, що прямо передбачено п. 3 ч. 1 ст. 150 ЦПК . Суд не навів аналізу жодного з доводів заявників, не зіставив їх із поданими матеріалами та обмежився лише декларативним посиланням на «недостатність доказів», що порушує ст. 12, 13, 81 ЦПК України. Суд дійшов висновку, що встановлення місця перебування дітей та забезпечення в`язку з ними не є заходами забезпечення позову» такий висновок прямо суперечить п. 10 ч. 1 ст. 150 ЦПК України (інші заходи, необхідні для ефективного захисту прав); правовій природі забезпечення позову як превентивного інструменту. За наявності сумнівів щодо достатності доказів суд був зобов`язаний надати можливість подати додаткові пояснення та витребувати необхідні матеріали. Натомість суд самоусунувся від з`ясування обставин, не дослідив жодного доказу та навіть не відкривав матеріали справи, що підтверджується технічним відеозаписом судового засідання, що є істотним процесуальним порушенням. У відзиві на апеляцій скаргу представник Національної соціальної сервісної служби України Сухомлінова О.Г. посилаючись на законність та обґрунтованість постановленої ухвали просила залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва залишити без змін. Зазначає, що колективна заява про забезпечення позову є безпідставною, а будь-які вимоги зазначені у заяві не можуть доводити необхідність вжиття заходів забезпечення позову, оскільки фактично будуть вирішенням справи по суті, не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову. Вказує, що заявники посилаються на відсутність підтримки та сприяння з боку Національної соціальної сервісної служби України (далі - Нацсоцслужба), однак не надають жодних доводів та належних доказів недотримання Нацсоцслужбою положень законодавства та міжнародних договорів, в тому числі Конвенції про юрисдикцію, право що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року. В той же час, на виконання положень Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей 1996 року Нацсоцслужба виконує покладені Законом України «Про приєднання України до Конвенції про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей» № 136-V, в редакції згідно із Законом № 2357-IX від 08.07.2022 обов`язки, що підтверджується наступною інформацією. Дитина ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , мати ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_7 звернулася до Посольства з проханням допомогти повернути дитину, яку було вилучено повторно австрійською соціальною службою. У відповідь на запит Посольства України у Австрії, Відділення МА11 у м. Відень Служби у справах дітей та молоді Республіки Австрія повідомило Посольству листом про те, що малолітню дитину, ОСОБА_13 , відібрано в матері через неналежне піклування нею за дитиною та з метою захисту прав дитини, оскільки у Служби є підстави вважати, що життю і здоров`ю дитини існує певна загроза. Оскільки мати дитини, ОСОБА_14 , незважаючи на неодноразові спроби Служби провести з нею бесіди та дійти консенсусу в справі, не виявляла налаштованість до співробітництва та поводила себе неадекватно, Службою було подано клопотання до австрійського суду про встановлення опіки над дитиною Службою у справах дітей та молоді МА11. Відділення МА11 у м. Відень Служби у справах дітей та молоді Республіки Австрія повідомило Посольству, що за результатами медичного обстеження дитини було встановлено, що плями на шкірі дитини виникли у зв`язку з укусами москітів, про що у Служби є медичний висновок. Подряпини на обличчі дитини виникли в результаті дій матері, яка хотіла забрати у дитини пустушку під час останнього побачення з дитиною. Під час того ж побачення ОСОБА_15 поводилася дуже агресивно та вдалася до застосування фізичної сили у відношенні до соціальної працівниці. У зв`язку з цим, Відділення МА11 у м. Відень Служби у справах дітей та молоді Республіки Австрія відзначено необхідність проведення психіатричного огляду та обстеження громадянки України ОСОБА_5 через її неадекватну поведінку, а психічний стан матері не дозволяє повернути їй дитину. За інформацією центрального органу Австрії, в той час, коли 27 серпня 2023 року року дитина поверталась до житлового комплексу, куди її було розміщено, з групою дітей та у супроводі соціального працівника, батьки дитини несподівано здійснили напад на групу та викрали неповнолітнього. Надалі, за повідомленням центрального органу Французької Республіки, відповідального за виконання Конвенції, 20 вересня 2023 року батьки ОСОБА_16 були взяті під варту представниками французької поліції, а дитина поміщена до прийомної сім`ї, яка мешкає в м. Париж. 15 вересня 2023 року Служба у справах дітей м. Відень направила заяву до суду що до повернення неповнолітнього ОСОБА_17 на територію Республіки Австрія. В свою чергу, за повідомленням центрального органу Франції дитина була повернута до Австрії 02 листопада 2023 року. Повернення дитини матері та бабусі не відповідає найкращим інтересам дитини. Дитина ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_1 під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації виїхала з дочкою, ОСОБА_18 та онуком ОСОБА_19 до Федеративної республіки Німеччина (далі - ФРН), де у ОСОБА_18 місцевими соціальними службами було відібрано малолітнього сина. Зі слів заявниці дитину вилучили, коли ОСОБА_1 та ОСОБА_18 з ОСОБА_19 перебували у Франкфурті-на Майні у центрі для біженців. Бабуся не знає, де наразі перебуває ОСОБА_20 , та не має змоги спілкуватись з ним. Місцевий суд рішенням від 23.04.2023 позбавив батьківських прав ОСОБА_18 та призначив Управління у справах молоді Франкфурта-на-Майні законним опікуном. З ОСОБА_18 не було жодних контактів з моменту взяття дитини під опіку і вона не з`явилася на судове засідання. ОСОБА_1 , яка проживає в гуртожитку для біженців поблизу Ерлангена, була присутня. Телефонний контакт з ОСОБА_1 довелося припинити тому, що він не відповідав інтересам дитини. За твердженням німецької сторони, ні мати дитини, ні бабуся не скористалися пропозицією регулярно зустрічатися з хлопчиком у Франкфурті. Подальша перспектива для хлопчика наразі з`ясовується компетентними органами ФРН. Відповідь ЦО від березня 2025: «Контакт з батьками дитини досі відсутній. Місцевим соціальним службам не відомо про будь-які засоби зв`язку (адреса/телефон/поштова адреса). Наскільки відомо ЦО ФРН, бабуся дитини все ще проживає в Адельсдорфі/Баварія . Останній контакт з нею був у грудні 2024 року. Була спроба ініціювати відвідування у супроводі відповідно до §19, яка не увінчалася успіхом через поведінку бабусі під час вступної зустрічі, контактний провайдер відмовився. Місцеві соціальні служби наразі не вважають, що контакт з бабусею відповідає найкращим інтересам дитини.». Дитина ОСОБА_22 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , відібраний місцевою службою у справах дітей через занедбаність з боку матері. ОСОБА_22 розміщений у прийомній сім`ї. Мати, ОСОБА_3 , не знає ні адреси, ні прізвища прийомних батьків. У минулому мати дитини неодноразово погрожувала, що хоче зникнути разом з ОСОБА_22 . Також існує ризик, що мати буде навідуватися до прийомних батьків і створювати там неспокій, що стане додатковим навантаженням для ОСОБА_22 . Після взяття хлопчика під опіку, матір довелося випровадити з території районної адміністрації поліцією під загрозою застосування сили. Згодом планується, що ОСОБА_22 переїде на постійне проживання в інтернатну групу для дітей з розумовою відсталістю, оскільки під час медичного обстеження було встановлено наступні діагнози: - внутрішньоутробний розлад алкогольного спектру; - легка розумова відсталість з розладом поведінки; - астигматизм, носіння окулярів, косоокість. Наразі зберігаються щотижневі візити матері у супроводі соціального працівника. При переведенні ОСОБА_22 в інтернатну групу графік повинен бути скоригований через більшу відстань. Переміщення ОСОБА_3 разом із сином до будинку матері та дитини, на жаль, неможливе через обмеження матері. Дитина ОСОБА_25 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за інформацією, наданою естонською стороною, ОСОБА_26 , ІНФОРМАЦІЯ_6 і ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибули в Естонію як біженці від війни і зареєстрували своє прибуття в Департаменті поліції і прикордонної охорони. ОСОБА_26 і ОСОБА_9 оселилися в місті Рапла, зареєстрували місце проживання. Вони мають дійсні дозволи на проживання та документи, що посвідчують особу. ОСОБА_26 орендує квартиру в центрі міста Рапла, де проживає з сином на самоті. З весни 2022 року ОСОБА_9 навчається в естонській школі в місті Рапла, він також паралельно продовжує навчання в українській школі. ОСОБА_26 працює і забезпечує себе і свою дитину. У дитини є сімейний лікар, який бачився з дитиною кілька разів. Дитина здорова і щаслива. ОСОБА_9 також отримав психологічну підтримку, яка буде продовжена за необхідності. Крім того, батько подав клопотання про повернення дитини в Україну на підставі Гаазької Конвенції 1980 року. Справа (2-22-12716) розглядалася в усіх трьох судових інстанціях Естонії, і було винесено остаточне рішення - не повертати дитину. Рішення про відмову в поверненні дитини вступило в законну силу. Естонський суд переклав документи на українську мову і направив їх в Україну, про що 17.07.2023 повідомлено заявнику. При розгляді вказаних вище справ Нацсоцслужбою, на виконання вимог положень Конвенції, були направлені запити до центральних органів з метою з`ясування ситуації щодо дітей. У відзиві на апеляцій скаргу представник Міністрества юстиції України Мороз С.В. посилаючись на законність та обґрунтованість постановленої ухвали просила залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва залишити без змін. Зазначає, що своїй діяльності Міністерство юстиції керується Конституцією та законами України, указами Президента України і постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства, а також Положенням «Про Міністерство юстиції України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 № 228 (зі змінами) (далі - Положення № 228). Відповідно до Положення № 228 до повноважень чи обов`язків Міністерства юстиції не входить негайне встановлення точного місцезнаходження дітей, забезпечення щоденної можливості телекомунікаційного зв`язку із кожною дитиною тривалістю не менше однієї години, організація особистих зустрічей з кожною дитиною не рідше одного разу на три дні, як того вимагають Заявники. Звертаючись з заявою заявники не посилались на норми діючого законодавства України згідно з яким на Міністерство закордонних справ України, Національну сервісну службу України, Міністерство юстиції України, Національну поліцію України покладаються обов`язки по уточненню місця знаходження малолітніх дітей на території іншої держави. Питання забезпечення позову розглядалось Великою Палатою Верховного Суду у справі № 800/521/17. Так, у постанові від 28.03.2018 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Отже, судом першої інстанції надано належну оцінку обставинам справи та зроблено вірний висновок про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. У відзиві на апеляцій скаргу представник національної поліції України Золотухіна Г.О. посилаючись на законність та обґрунтованість постановленої ухвали просила залишити без задоволення, а ухвалу Печерського районного суду м. Києва залишити без змін. Зазначає, що заявники не посилались на норми діючого законодавства України згідно з яким на Національну поліцію України покладаються обов`язки по уточненню місця знаходження малолітніх дітей на території іншої держави. Крім того, позивачем на підтвердження своїх вимог, не надано доказів щодо наявності між позивачами та Національною поліцією України дійсного спору. У відповіді на відзив Міністерства Юстиції України Фельдман О.І. зазначає, що Мін'юст є центральним органом за міжнародними конвенціями і не може посилатися на відсутність повноважень та стверджувати, що до його повноважень не входить «негайне встановлення місцезнаходження дітей, забезпечення зв'язку та організація зустрічей». Це твердження суперечить чинним міжнародним зобов`язанням України. Відповідно до Закону України «Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей» (Гаазька конвенція 1980 р.), в другом реченні пункту 1, вказано, що «В Україні функції Центрального органу виконує Міністерство юстиції України». Стаття 7 Конвенції прямо покладає на центральний орган обов`язки: вживати всіх доцільних заходів для встановлення місцезнаходження дитини; запобігати подальшому заподіянню шкоди дитині; забезпечити добровільне повернення дитини або сприяти мирному врегулюванню спору; обмінюватися інформацією про становище дитини з іноземними центральними органами; надавати або сприяти наданню правової допомоги . Аналогічні обов`язки центрального органу закріплені в статтях 30-35 Гаазької конвенції 1996 р. (ратифікована Законом України № 136-V), учасницею якої є Україна. Таким чином, твердження Мін`юсту про відсутність у нього повноважень є пряме заперечення його ж конвенційного статусу центрального органу України. У відповіді на відзив Національної поліції України ОСОБА_8 зазначає, що відповідно до статті 23 Закону України «Про Національну поліцію», до основних повноважень поліції належать: пункт 7 - розшукує осіб, які пропали безвісти, та інших осіб у випадках, визначених законом; пункт 25 - виконує в межах компетенції запити органів правопорядку інших держав або міжнародних організацій поліції відповідно до закону та міжнародних договорів України; пункт 26 - здійснює оперативно-розшукову діяльність відповідно до закону; пункт 28 - забезпечує інформування Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, вживає заходів для їх розшуку. Відповідно до пункту 4 статті 26 Закону України «Про Національну поліцію», поліція формує інформаційні ресурси для розшуку осіб, зниклих безвісти. Таким чином, розшук дітей, місцезнаходження яких невідоме, є не правом, а прямим законодавчим обов`язком НПУ. Посилання НПУ на відсутність правових підстав для таких дій суперечить нормам Закону, яким регулюється її власна діяльність. В судовому засіданні ОСОБА_8 підтримав доводи апеляційної скарги. Представник МЮ України Мороз С.В. заперечувала проти доводів апеляційної скарги. Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи і перевіривши доводи апеляційної скарги, врахувавши аргументи, наведені у відзивах на апеляційну скаргу, апеляційний суд в складі колегії суддів приходить до наступних висновків. Відповідно до статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову. У статті 150 ЦПК України встановлені види забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб. Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Згідно з частиною першою статті 151 ЦПК України у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності. При розгляді заяви про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконанню чи утрудненню виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Крім того, при вирішенні питання про забезпечення позову суд здійснює оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів до забезпечення позову з урахуванням адекватності вимог заявника, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, ймовірності утруднення виконання рішення суду в разі невжиття таких заходів. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів. Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача та являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим. Враховуючи вищенаведене, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що таке обмеження захищає законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає у рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Цивільний процесуальний закон не зобов'язує при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що «Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову». Також у вказаній постанові зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам». Встановлено, що заявники звернулися до суд із заявою про забезпечення позову до пред`явлення позову про повернення дітей, в якій просили забезпечити позов шляхом зобов`язання Міністерство юстиції України, Національну соціальну сервісну службу України, Міністерство закордонних справ України, Національну поліцію України до розгляду справи по суті, в межах своїх повноважень: негайно встановити точне місцезнаходження незаконно переміщених від батьків та утримуваних дітей ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , країна Естонія, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , країна Німеччина, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , країна Австрія, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , країна Австрія, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , країна Німеччина; забезпечити щоденну можливість телекомунікаційного зв`язку із кожною дитиною тривалістю не менше однієї години; організувати безперешкодні особисті зустрічі з кожною дитиною не рідше одного разу на три дні. Обґрунтовуючи заяву про забезпечення позову заявники посилалися на те, що до ухвалення рішення по суті справи, а саме до прийняття рішення про повернення дітей, необхідно зобов`язати відповідачів негайно встановити точне місцезнаходження незаконно переміщених від батьків утримуваних іншими особами дітей; забезпечити щоденну можливість телекомунікаційного зв`язку із кожною дитиною тривалістю не менше однієї години; організувати безперешкодні особисті зустрічі з кожною дитиною не рідше одного разу на три дні; забезпечити право батьків на безпосередню участь у вихованні. Заявники вважають, що до вирішення спору щодо повернення дітей по суті, забезпечення позову в цій справі запобігатиме подальшому неконтрольованому переміщенню (зникненню) дітей, допоможе уникнути стресової ситуації для дітей, тобто є найкращим в інтересах дитини, а також забезпечує ефективне виконання можливого судового рішення без утруднень. Вирішення питання щодо обґрунтованості заяви про забезпечення позову здійснює виключно суддя на підставі наданих стороною доказів. Як вірно зазначив суд в оскаржуваній ухвалі заявники не посилались на норми діючого законодавства України згідно з яким на майбутніх відповідачів у справі покладаються обов`язки по уточненню місця знаходження малолітніх дітей на території іншої держави. Крім того, позивачем на підтвердження своїх вимог, не надано доказів щодо наявності між позивачами спору. Пунктом 10 частини другої статті 150 ЦПК України визначено, що не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Судом першої інстанції було встановлення відсутність доказів, що свідчили б про вирішення судом питання про визначення місця проживання дітей, не було надано доказів щодо місця проживання заявників, та батьків дітей, враховуючи що в заяві вказано про їх проживання за межами території України. Питання забезпечення позову розглядалось Великою Палатою Верховного Суду у справі № 800/521/17. Так, у постанові від 28.03.2018 Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що позов не може бути забезпечено таким способом, який фактично підмінює собою судове рішення у справі та вирішує позовні вимоги до розгляду справи по суті судом. Отже, судом першої інстанції надано належну оцінку обставинам справи та зроблено вірний висновок про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову. Також, відповідачами у справі визначені відповідні органи України: Міністерство закордонних справ України, Національна сервісна служба України, Міністерство юстиції України, Національна поліція України, при цьому заявники не посилались на норми діючого законодавства України, згідно з яким на зазначені органи Міністерство юстиції України та інші органи покладаються обов`язки по уточненню місця знаходження малолітніх дітей на території іншої держави. Крім того, у висновках викладених Верховним Судом у постанові від 19.12.2018 у справі № 826/5523/18, зокрема щодо підстав застосування заходів забезпечення позову зазначено ступне: «при розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Вищезазначені підстави є оціночними. Тому містять небезпеку застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Тому суди, дослідивши конкретні докази, повинні встановити, чи є захід забезпечення позову співмірним з позовними вимогами та чи відповідає він меті і завданням правового інституту забезпечення позову. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24.09.2019 під час перегляду в касаційному порядку рішень у справі № 640/6311/19 та від 16.11.2022 у справі №464/8946/21. З урахуванням викладено, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що вказані заявниками заходи не є заходами забезпечення майбутнього позову про повернення дітей, оскільки заявники не надали суду доказів що рішеннями судів вирішено питання про визначення місця проживання дітей. Так само суду не було надано доказів щодо місця проживання заявників, та батьків дітей, враховуючи що в заяві вказано про їх проживання за межами території України. Заявниками не зазначено будь-яких доказів, які б свідчили про істотну зміну умов проживання дітей, зокрема про неможливість проживання дитини з матір'/батьком. Відмовляючи в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову, суд першої інстанції врахував предмет майбутнього спору, здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявників щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні заяви про забезпечення позову до його пред`явлення. Доводи апеляційної скарги в їх сукупності не можуть бути підставою для скасування законного і обґрунтованого судового рішення, оскільки по своїй суті зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції щодо установлення обставин справи, які були предметом дослідження й оцінки судом. Аргументи, зазначені у відповіді на відзиві, не можуть бути взяти до уваги, оскільки такі обґрунтування мали б бути зазначені у заяві про забезпечення позову. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволенню. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 375, 381-384, 390 ЦПК України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_8 , до якої приєдналася ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 08 грудня 2025 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Суддя-доповідач: А.М. Стрижеус Судді: Л.Д. Поливач О.І. Шкоріна