Постанова Київський апеляційний суд № 363/2247/26

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/10993/2026 Справа № 363/2247/26 П О С Т А Н О В А Іменем України 08 липня 2026 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області в складі судді Дьоміної О.П., постановлену в м. Вишгород 09 квітня 2026 року у справі за заявою Дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», заінтересована особа Центр надання адміністративних послуг Вишгородської міської ради про підтвердження наявності юридичного факту щодо майнових прав власності за судовими рішеннями, що набули законної сили, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У квітні 2026 року заявник ДП «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі - ДП «ШРБУ № 100») звернувся до суду із даною заявою, просив постановити судове рішення про підтвердження наявності юридичного факту щодо майнових прав власності ДП «ШРБУ № 100» на наступні об`єкти прав власності, розташовані по вул. Кривова, 44 в с. Крячки Васильківського р-ну Київської області , що належать ДП «ШРБУ № 100» на підставі свідоцтв про право власності від 20 грудня 2006 року: нежитлову будівлю трансформаторної підстанції пл. 42,02 кв.м., нежитлову будівлю адмінкорпуса пл. 90.9 кв.м., нежитлову будівлю санітарно-побутового корпуса пл. 51,1 кв.м., нежитлову будівлю модифікованого бітуму пл. 181.0 кв.м., нежитлову будівлю пульта управління пл. 46,0 кв.м., нежитлову будівлю для приготування бітумної емульсії пл. 194,0 кв.м., доручити Центру надання адміністративних послуг Вишгородської міської ради здійснити реєстраційні дії на виконання рішення суду, а саме відновити державну реєстрацію в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що належать ДП «ШРБУ № 100». Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 09 квітня 2026 року відмовлено у відкритті окремого провадження та роз`яснено заявнику право на звернення до суду в порядку позовного провадження. Заявник ДП «ШРБУ № 100», не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість ухвали, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 09 квітня 2026 року та постановити судове рішення про задоволення заяви ДП «ШРБУ № 100» про підтвердження наявності юридичного факту щодо майнових прав власності за судовими рішеннями, що набули законної сили. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, наводив стислий опис справи, зазначений у заяві про підтвердження наявності факту, вказував, що згідно з рішенням Вишгородського районного суду Київської області у справі № 3/2-а-8/10 від 01 лютого 2010 року, яке набрало законної сили, КП «Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» було зобов`язане відновити державну реєстрацію в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно 6 свідоцтв про право власності на нежитлові будівлі, що належать ДП «ШРБУ № 100», проте на звернення ДП «ШРБУ № 100» про здійснення цих дій КП «Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» повідомило, що в зв`язку із запровадженням з 01 січня 2013 року в Україні системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та обтяжень, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться державними реєстраторами. Таким чином, внаслідок тривалого часу розгляду справи та поетапного набрання сили Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, внаслідок переходу від бюро технічної інвентаризації прав доступу до Державного реєстру прав на нерухоме майно та їх обтяжень до державних реєстраторів фактично унеможливило виконання судових рішень, що набрали законної сили. Пояснював, що задовольняючи позов ДП «ШРБУ № 100» у справі № 3/2-а-8/10, суди всіх інстанції виходили із того, що виконавчий комітет сільської ради не має повноважень щодо скасування рішень, що були прийняті раніше. Саме тому «спір про право» вже був предметом розгляду судами всіх інстанції, і тому самоусунення від здійснення функцій правосуддя судом першої інстанції, яке відбулось у формі ухвали про відмову у відкритті провадження від 09 квітня 2025 року у справі № 363/2247/26, свідчить про ігнорування судом правових позицій та висновків судів вищих судових інстанцій, а також про такі правові засади існування правової держави, як дотримання принципу законності та обов`язковості виконання судових рішень. Більш того, норми процесуальних кодексів забороняють розгляд судових спорів між тими самими сторонами та з тих же предметів спору, за якими вже відбулись відповідні судові рішення. Посилався на правові висновки Верховного Суду у постанові від 19 червня 2018 року у справі № 820/5348/17, у якій суд зазначив, що розпочатий процес реалізації прав, за загальним правилом, повинен бути завершений за чинним на момент початку такого процесу закону (крім випадків, якщо у самому законі не визначений інший порядок), що узгоджується із принципом правової визначеності. Зазначав, що зміни до законодавства у сфері державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна не змінювали процесуальних прав та обов`язків сторін, у тому числі не містили ретроспективних змін щодо неможливості відновлення процедури державної реєстрації майнових прав після набуття чинності цими змінами. У справі № 6-26цс14 Верховний Суд України сформував позицію, яка викладена у постанові від 23 квітня 2014 року, відповідно до якої стосовно судового процесу та його учасників застосовується норма, яка була чинною на момент здійснення відповідної процесуальної дії. При цьому суд повинен враховувати вимоги процесуального закону, згідно з якими при зміні такого закону забороняється встановлювати нові обов`язки, скасовувати чи звужувати права, належні учасникам судового процесу, чи обмежувати їх використання. Вказував, що в зв`язку із відмовою у відкритті провадження в справі ДП «ШРБУ № 100» не змогло реалізувати своє право на доступ до компетентного суду за правилами чинного судочинства, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України. Підсумовував, що «спір про право» вже був предметом розгляду судами всіх інстанцій, а тому висновки суду щодо роз`яснення заявнику права на звернення до суду в порядку позовного провадження по суті обмежують саме це право на доступ до справедливого та компетентного суду. Повідомляв, що ухвала суду першої інстанції істотно перешкоджає процедурі внесення відповідних відомостей про заподіяні збитки від ракетного обстрілу рф, ушкоджень та руйнування засобів виробництва майна, що має статус об`єктів державної форми власності, і потребує невідкладної та адекватної правової оцінки з боку вищих судових інстанції в інтересах забезпечення захисту прав та національних інтересів України. Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло. В судове засідання учасники справи не з`явились, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи шляхом направлення судової повістки-повідомлення до електронного кабінету. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Так, суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про відмову у відкритті окремого провадження, керувався ч. 4 ст. 315 ЦПК України та мотивував своє рішення тим, що заявник просить встановити факт на підтвердження права власності на нерухоме майно та зобов`язати заінтересовану особу вчинити певні дії, а саме реєстраційні дії, отже судом вбачається спір про право. Апеляційний суд не погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що 01 лютого 2010 року Вишгородським районним судом Київської області ухвалене рішення у справі № 3/2-а-8/10, яким задоволено позов Дочірнього підприємства "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" до Путрівської сільської ради Васильківського району Київської області, Комунального підприємства Київської обласної ради "Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації", про скасування рішень та зобов`язання вчинити дії. Визнано неправомірним та скасовано рішення № 65 виконавчого комітету Путрівської сільської ради Васильківського району Київської області від 29.08.2008 року "Про відміну рішення виконавчого комітету". Визнано неправомірним та скасовано рішення № 23 виконавчого комітету Путрівської сільської ради Васильківського району Київської області від 25.03.2009 року "Про розгляд звернення ДП ШРБУ №100". Визнано неправомірними дії Комунального підприємства Київської обласної ради «Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації по внесенню змін до електронного Реєстру прав власності на нерухоме майно щодо нерухомого майна Дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно - будівельне управління № 100" Відкритого акціонерного товариства -«Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», а саме: споруди трансформаторної підстанції площею 42,02 кв. м., адміністративної споруди площею 90,9 кв. м., санітарно - побутового приміщення площею 51,1 кв.м., споруди - навісу для приготування модифікованого бітуму площею 181,0 кв. м., споруди - пульта управління площею 46,0 кв. м., споруди для приготування бітумної емульсії площею 194,0 кв. м., що розташовані по вул. Кривова, 44 в с. Крячки Путрівської сільської ради Васильківського району Київської області . Зобов`язано Комунальне підприємство Київської обласної ради "Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації" відновити державну реєстрацію в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно: свідоцтва про право власності від 20.12.2006 року на нежитлову будівлю трансформаторної підстанції площею 42,02 кв.м., що розташована по вул. Кривова, 44 в с. Крячки Васильківського району Київської області та належить Дочірньому підприємству "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100"; свідоцтва про право власності від 20.12.2006 року на нежитлову будівлю адмінкорпуса площею 90,9 кв.м., що розташована по вул. Кривова, 44 в с. Крячки Васильківського району Київської області та належить Дочірньому підприємству "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100"; свідоцтва про право власності від 20.12.2006 року на нежитлову будівлю санітарно-побутового корпуса площею 51,1 кв.м., що розташована по вул. Кривова, 44 в с. Крячки Васильківського району Київської області та належить Дочірньому підприємству "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100"; свідоцтва про право власності від 20.12.2006 року на нежитлову будівлю модифікованого бітуму площею 181,0 кв.м., що розташована по вул. Кривова, 44 в с. Крячки Васильківського району Київської області та належить Дочірньому підприємству "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100"; свідоцтва про право власності від 20.12.2006 року на нежитлову будівлю пульта управління площею 46,0 кв.м., що розташована по вул. Кривова, 44 в с. Крячки Васильківського району Київської області та належить Дочірньому підприємству "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100"; свідоцтва про право власності від 20.12.2006 року на нежитлову будівлю для приготування бітумної емульсії площею 194,0 кв.м., що розташована по вул. Кривова, 44 в с. Крячки Васильківського району Київської області та належить Дочірньому підприємству "Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100". Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01 лютого 2010 року рішення Вишгородського районного суду Київської області було залишено без змін. У зазначеній справі судами встановлено, що рішенням № 106 виконавчого комітету Путрівської сільської ради від 29 листопада 2006 року за позивачем було визнано право власності на будівлі і споруди, розташовані на території Путрівської сільської ради в с. Крячки по вул. Кривова, 44 , а саме на споруду трансформаторної підстанції площею 42,02 кв.м.; адміністративну споруду площею 90,9 кв.м.; санітарно-побутове приміщення площею 51,1 кв.м.; споруду-навіс для приготування модифікованого бітуму площею 181,0 кв.м.; споруду - пульт управління площею 46,0 кв.м.; споруду для приготування бітумної емульсії площею 194,0 кв.м. 20 грудня 2006 року Путрівською сільською радою позивачеві було видано відповідні свідоцтва про право власності на дане нерухоме майно. 20 грудня 2007 року Васильківськім МБТІ дані свідоцтва були зареєстровані в електронному Реєстрі прав власності на нерухоме майно. 29 серпня 2008 року рішенням № 65 виконкому Путрівської сільської ради, з посиланням на ст. 30 Закону України "Про органи місцевого самоврядування в Україні", було відмінено рішення № 106 від 29 листопада 2008 року та зобов`язано Васильківське МБТІ погасити свідоцтва про право власності. Дане рішення залишено без змін рішенням № 23 виконкому Путрівської сільської ради від 25 березня 2009 року. Задовольняючи позов, суд виходив із того, що Тимчасовим положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно не передбачається погашення свідоцтва про право власності на будь-якій підставі, крім випадків переходу права власності від одного власника іншому. Разом із тим, при зверненні ДП «ШРБУ № 100» до КП Київської обласної ради «Васильківське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» останнє листом від 03 грудня 2025 року повідомило, що в зв`язку із запровадженням з 01 січня 2013 року в Україні системи державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно проводиться державними реєстраторами, органами державної реєстрації прав - структурними підрозділами територіальних органів Міністерства юстиції України. На підставі вищевикладеного, саме державний реєстратор прав на нерухоме майно у випадках, встановлених чинним законодавством України, видає свідоцтво про право власності на нерухоме майно під час проведення державної реєстрації права власності. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з частинами першою, другою статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право. Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтереси інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18 (провадження № 14-567цс18) зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб`єктивних прав громадян. Проте не завжди той чи інший факт, що має юридичне значення, може бути підтверджений відповідним документом через його втрату, знищення архівів тощо. Тому закон у певних випадках передбачає судовий порядок встановлення таких фактів. Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов: факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення; встановлення факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов`язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах; заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред`явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо); чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів. Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 зроблено висновок, що юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов`язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов`язків. Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов`язане з наступним вирішенням спору про право цивільне. Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права. Необхідність встановлення факту, що має юридичне значення, для реалізації права власності на вже придбане майно саме по собі не свідчить про наявність спору. Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції в своїй ухвалі не зазначив, між ким існує спір щодо зазначеного майна, залишивши поза увагою, що існування спору про право повинно бути реальним, а не гіпотетичним. Виходячи з наведеного, ухвалюючи оскаржуване судове рішення про відмову у відкритті провадження, суд першої інстанції безпідставно пов`язав визначену заявником мету, для якої йому необхідно встановлення юридичного факту, з існуванням спору про право. Крім того, зазначаючи, що заявник просив зобов`язати заінтересовану особу вчинити реєстраційні дії, суд першої інстанції фактично самостійно змінив зміст заявлених вимог, у яких ДП «ШРБУ № 100» жодних вимог про зобов`язання вчинення дій не заявляло. Доказів, що підтверджують наявність будь-якого спору між заявником та заінтересованою особою матеріали справи не містять і судом першої інстанції таких обставин не встановлено. Отже, висновки суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження згідно ч. 4 ст. 315 ЦПК України не ґрунтуються на положеннях процесуального права, є передчасними та помилковими. Відповідно до приписів п. 3, 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а ухвала суду - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції відповідно до вимог ст. 379 ЦПК України, оскільки ухвала, що перешкоджає подальшому провадженню, постановлена з порушенням норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Керуючись ст. 367, 374, 379, 381, 382, 389 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства «Шляхове ремонтно-будівельне управління № 100» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» задовольнити частково. Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 09 квітня 2026 року скасувати і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.