Постанова 4824 № 758/5303/25

Унікальний номер справи 758/5303/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/5805/2026 Головуючий у суді першої інстанції С. С. Захарчук Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 01 липня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, ухвалене у складі судді Захарчук С. С., в примішенні Поділського районного суду м. Києва. Відповідно до вимог ч. 6 ст. 259, ч. 6 ст. 268, ст. 383 ЦПК України, суд проголошує вступну і резолютивну частини постанови. Повна постанова буде складена через десять днів. Суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні витрат на правничу допомогу, викладене у його мотивувальній частині, скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення наступного змісту. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна Унікальний номер справи 758/5303/25 Номер апеляційного провадження 22-ц/824/5805/2026 Головуючий у суді першої інстанції С. С. Захарчук Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач Постанова Іменем України 01 липня 2026 року місто Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач), суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І. секретар судового засідання Комар Л. А. сторони позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , на рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу, ухвалене у складі судді Захарчук С. С., в примішенні Поділського районного суду м. Києва, у с т а н о в и в : У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики. В обґрунтування заявлених позовних вимог вказував, що 20.09.2024 між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов`язався повернути ОСОБА_1 в рахунок невиконаних робіт його автомобіля та повернутих запасних частин в еквіваленті 2 750 доларів США до 01.11.2024, на підтвердження укладення вказаного договору позики ОСОБА_2 було складено розписку від 20.09.2024. Позивач зазначав, що ОСОБА_2 взяті на себе зобов`язання за договором позики не виконав, у зв`язку з чим у нього утворилась заборгованість за договором позики у розмірі 2 750 доларів США. Посилаючись на зазначені обставини ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість за договором позики у розмірі 2 750 доларів США, а також понесені судові витрати по сплаті судового збору за майнову вимогу у розмірі 968, 96 грн, за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 605, 60 грн, та витрати на професійну правничудопомогу у розмірі 20 000,00 грн. Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму заборгованості у розмірі 2 750 доларів СШАта судовий збір у розмірі 968 грн 96 коп. У мотивувальній частині рышення суд першої інстанції зазначив, що позивачем не було надано суду обґрунтованого розрахунку суми витрат, понесених на правничу допомогу, не зазначено час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу. Не погодившись з рішенням суду в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове про відшкодування позивачу за рахунок відповідача понесених ним витрат на правничу допомогу. В обгрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про відстнусть правових підстав для стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на правничу допомогу, оскільки договором про надання правової допомоги передбачено фіксований гонорар та гонорар, який сплачується після фактичного стягнення на користь клієнта стягнутої за рішенням суду грошової суми, який не змінюється в залежності від обсягу послуг та наданих адвокатом робіт. Відповідні докази були надані позивачем разом із позовною заявою та складаються із фіксованої ставки гонорару, який сплачується під час підписання договору та витрат, які плануються, тобто після фактичного стягнення на користь клієнта стягнутої судом суми заборгованості. Вказано, що оскільки договором про надання правової допомоги визначено фіксовану суму гонорару, вимога суду щодо надання акту виконаних робіт для детального встановлення обсягу наданої правової допомоги є надмірним формалізмом, не відповідає умовам договору та розмір гонорару не залежить від кількості наданих адвокатом послуг та витраченого часу на їх виконання та є фіксованим. Звернуто увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 10.07.2024 у справі № 755/11555/22. Представник ОСОБА_1 - адвокат Проц А. В. у судовому засіданні підтримав подану апеляційну скаргу, просить задовольнити на підставі викладених у ній доводів. У судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_2 не з`явився, про час, дату та місце розгляду справи повідомлений належним чином, шляхом доставлення судової повістки до електронного кабінета учасника справи, що підтверджується звітом про доставку вихідної кореспонденції Київського апеляційного суду. Будь - яких заяв / клопотань від відповідача до суду станом на час розгляду справи не надходило. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК неявка сторін, або інших учасників справи належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З метою дотримання процесуальних строків, беручи до уваги положення ч. 2 ст. 372 ЦПК, колегія суддів вважала за можливе проводити розгляд справи за відсутності відповідача, який не з`явився у судове засідання, оскільки його неявка не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість судового рішення в межах апеляційного оскарження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав. Так, відповідно до ч. ч. 2, 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати. Проте таким вимогам закону рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні витрат на правничу допомогу не відповідає. Так, частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. За положеннями пункту 4 частини першої статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Також за статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). У статті 30 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв. Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» як «форма винагороди адвоката», але в розумінні Цивільного кодексу України становить ціну такого договору. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21). Також у цій постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару). Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися з суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги,у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункти 168-169 вказаної постанови). Як вбачається із матеріалів справи, професійна правнича допомога ОСОБА_1 у даній справі надається адвокатом Гусєвим П. В. на підставі укладеного між Адвокатським об`єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» та ОСОБА_1 25 березня 2025 року договору про надання правової допомоги №25/03/25-АП. Повноваження адвоката Гусєва П. В. діяти в інтересах та від імені ОСОБА_1 підтвреджуються ордером на надання правничої допомоги серії АІ №1861489, виданим 11.04.2025 АО «ІНС.ЛОУ ГРУП». Згідно п. 3.1. Договору про надання правової допомоги №25/03/25-АП від 25.03.2025, за послуги надані АО «ІНС.ЛОУ ГРУП» замовник сплачує кошти у розмірі, який визначається у додатку №1 до цього договору. Відповідно до додатку №1 до Договору про надання правової допомоги №25/03/25-АП від 25.03.2025 основним видом правової допомоги є юридична підтримка (надання консультацій, представлення інтересів в усіх установах та організаціях, незалежно від форм власності, в судових органах, у виконавчих службах тощо) замовника щодо стягнення коштів за розпискою від 20.09.2024. Вартість, методика оплати - 10 000, 00 грн, які сплачуються протягом 30 днів з дня підписання цього Договору, - 10 000,00 грн, які сплачуються протягом 5 днів з дня повного та фактичного стягнення коштів за розпискою від 20.09.2024. Таким чином, у справі, яка переглядається, між позивачем та Адвокатським об`єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП», під час укладення договору про надання правничої допомоги було погоджено фіксований розмір гонорара адвоката, який є незмінним в незалежності від обсягу наданих адвокатом послуг (виконаних робіт) та часом витраченим на їх виконання, тому висновок суду першої інстанції, щодо не надання суду обґрунтованого розрахунку суми витрат, понесених на правову допомогу, не зазначення часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) суперечить викладеній вище правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, що не було взято до уваги судом при вирішенні питання щодо відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу у даній справі. Згідно платіжної інструкції від 05.04.2025 ОСОБА_1 сплачено на рахунок АО «ІНС.ЛОУ ГРУП» відповідно до Договору про надання правової допомоги №25/03/25-АП від 25.03.2025 грошові кошти у розмірі 10 000, 00 грн. Вказані докази були долучені до позовної заяви. У прохальній частині позовної заяви ОСОБА_1 , серед іншого, просив стягнути з відповідача на свою користь понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. Оскільки позивач до закінчення судових дебатів у справі зробив відповідну заяву щодо розподілу судових витрат, понесених ним на правничу допомогу та подав докази, які підтверджують такі витрати, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції. Колегія суддів звертає увагу, що сторони (клієнт та адвокатське об`єднання) погодили фіксовану оплату за надані послуги адвоката у суді та обумовили час сплати клієнтом гонорару (його частин). Отже, час, затрачений адвокатом на виконання погодженого обсягу робіт, не має значення, оскільки заявник довів, що такі витрати були фактичними і неминучими та послуги адвокатом надані саме із правовідносин, які виникли на підставі догору позики від 20.09.2024, укладеного між позивачем та відповідачем у справі. Так, порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141,142 ЦПК України. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК Українирозмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі, оскільки цивільно-процесуальне законодавство встановлює критерії, які необхідно застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Так, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Таким чином, при вирішенні питання визначення суми відшкодування витрат на правничу допомогу у кожному конкретному випадку суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з фінансового стану обох сторін, поведінки сторін під час судового процесу тощо. Процесуальним законодавством передбачено механізм зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу шляхом подання відповідного клопотання. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, з огляду на принципи диспозитивності та змагальності, не може вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Таким чином, суд при вирішенні питання зменшення витрат на професійну правничу допомогу перевіряє чи подавалось від іншої сторони клопотання про зменшення витрат і наскільки таке клопотання є обґрунтованим відносно критерію неспівмірності заявленого розміру витрат. Схожий за змістом правовий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, постановах Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 487/4983/20, від 25 травня 2023 року у справі № 824/41/22, від 19 серпня 2024 року у справі № 713/1116/22. Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною або третьою особою, чи тільки має бути сплачено (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18). Коли йдеться про розподіл витрат, понесених на професійну правничу допомогу, то ініціювати це питання має сторона, яка понесла ті витрати, й для цього треба щонайменше заявити/повідомити суду апеляційної інстанції про необхідність їх розподілу за наслідками розгляду справи. Власне з об`єктивованою формою вираження наміру сторони щодо розподілу витрат ще до завершення розгляду справи (чи то в порядку письмового провадження, чи в судовому засіданні) - пов`язується можливість як потім подати протягом п`яти днів докази на підтвердження цих витрат, так і ухвалення на цій підставі додаткового судового рішення (див. постанову Верховного Суду від 20 березня 2024 року у справі № 600/752/22-а). Із матеріалів справи вбачається, що позовна заява, яка містить вимогу про відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000, 00 грн була надіслана відповідачу 11.04.2025 через систему «Електронний суд» до електронного кабінету учасника справи та доставлена ОСОБА_2 11.04.2025 о 16:32, що підтверджується квитанцією №3175734. При цьому відповідач ОСОБА_2 із клопотанням про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суду не звертався. Станом на час розгляду питання про відшкодування витрат на правничу допомогу судом апеляційної інстанції таке клопотання також відсутнє. Враховуючи, що відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги, у свою чергу, позивачем підтверджено належними і допустимими доказами факт понесення ним витрат на правничу допомогу, розмір яких є фіксованим та співмірним, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції, у розмірі 20 000, 00 грн. При цьому судом апеляційної інстанції оцінено наявні у матеріалах справи докази, перевірено відповідність заявленої до стягнення суми гонорару реальному обсягу адвокатських послуг, наданих позивачу, взято до уваги умови оплати гонорару, враховувано складність справи, суть спору, а також необхідність дотримання критерію розумності, співмірності та справедливості. Так, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пункту 4 частини першоїстатті 376 ЦПК Україниє порушення норм процесуального права. Ураховуючи наведене колегія суддів вважає за необхідне скасувати рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні витрат на правничу допомогу, викладене у його мотивувальній частині, та ухвалити нове, яким стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000,00 грн. В іншій частині рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року не оскаржувалося, а тому його законність та обґрунтованість в неоскаржуваній частині судом апеляційної інстанції не перевірялась. Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_3 , задовольнити. Рішення Подільського районного суду м. Києва від 03 грудня 2025 року в частині відмови ОСОБА_1 у стягненні витрат на правничу допомогу, викладене у його мотивувальній частині, скасувати та ухвалити у цій частині нове судове рішення наступного змісту. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 копійок. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Повна постанова складена 09 липня 2026 року. Судді Л. Д. Поливач А. М. Стрижеус О. І. Шкоріна