Постанова Західний апеляційний господарський суд № 909/412/26

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 25 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 909/412/26 Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді МАТУЩАКА О.І. суддів СКРИПЧУК О.С. РИМА Т.Я за участю секретаря судового засідання - ТЕЛИНЬКО Я.П. за участю представників від: апелянта: Глеваський В.В. (адвокат); ПАТ «Українська інноваційна компанія»: Кілічава Т.М. (адвокатка); розглянувши апеляційну скаргу Адвокатського бюро "Глеваський та Партнери", (вх.ЗАГС 01-05/1529/26 від 18.05.2026) на ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 30.04.2026 (повна ухвала 05.05.2026, суддя Максимів Т.В.) у справі №909/412/26 за заявою ініціюючого кредитора Адвокатського бюро "Глеваський та Партнери", Київська область, м. Біла Церква до Дочірнього підприємства "Інтерштамп", м. Івано-Франківськ про визнання банкрутом ВСТАНОВИВ: Адвокатське бюро "Глеваський та Партнери" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства "Інтерштамп". Подана заява мотивована тим, що ДП "Інтерштамп" не виконало своїх зобов`язань перед АБ "Глеваський та Партнери", які виникли на підставі договору про надання правової допомоги № 03-12/25 від 03.12.2025. Заперечуючи проти задоволення заяви АБ «Глеваський та Партнери», ПАТ «Українська інноваційна компанія» покликалося на те, що є іпотекодержателем майна боржника - ДП «Інтерштамп» - на підставі іпотечного договору, укладеного для забезпечення виконання зобов`язань ТОВ «Компанія Рона» за кредитним договором № 002 від 10.09.2010. Заявник зазначав, що зобов`язання за кредитним договором не виконані, у зв`язку з чим ПАТ «Укрінком» направило боржнику письмову вимогу про усунення порушення основного зобов`язання та набуло право на звернення стягнення на предмет іпотеки. Також ПАТ «Українська інноваційна компанія» вказувало, що АБ «Глеваський та Партнери» було обізнане про наявність заборгованості боржника перед іпотекодержателем, оскільки надавало ДП «Інтерштамп» правничу допомогу щодо відповідних кредитних та забезпечувальних правовідносин. На думку заявника, ініціюючий кредитор штучно створив заборгованість перед власним адвокатським бюро та звернувся із заявою про банкрутство свого клієнта з метою перешкодити зверненню стягнення на іпотечне майно. З огляду на наведене ПАТ «Українська інноваційна компанія» просило відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство ДП «Інтерштамп». Крім того, 28.04.2026 ПАТ "Українська інноваційна компанія" подало клопотання про визнання зловживанням АБ "Глеваський та Партнери" процесуальними правами, яке обґрунтоване тим, що використання ініціюючим кредитором правових механізмів банкрутства як інструменту для створення штучних перешкод у реалізації прав іпотекодержателя є формою очевидного зловживання процесуальними правами, а дії адвоката з ініціювання подібних процесів прямо суперечать інтересам правосуддя та його професійному обов`язку, а також засадам добросовісності та принципу недопустимості зловживання правом. Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 30.04.2026 відмовив у задоволенні клопотання ПАТ "Українська інноваційна компанія" про визнання зловживання процесуальними правами; відмовив у відкритті провадження у справі про банкрутство ДП "Інтерштамп". Ухвала суду мотивована тим, що заявником не доведено наявності безспірних підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство ДП «Інтерштамп» за заявою АБ «Глеваський та Партнери». Суд виходив із того, що хоча заборгованість боржника перед АБ «Глеваський та Партнери» формально підтверджується договором про надання правової допомоги, актом наданих послуг та відповіддю боржника на вимогу про сплату боргу, однак обставини виникнення такої заборгованості потребують оцінки з точки зору добросовісності поведінки ініціюючого кредитора та наявності спору про право. Суд врахував, що АБ «Глеваський та Партнери» надавало боржнику правничу допомогу щодо аналізу правовідносин ДП «Інтерштамп» із ПАТ «Український інноваційний банк» та ТОВ «Компанія Рона» за кредитним договором і договорами забезпечення. Тобто ініціюючий кредитор був обізнаний про існування іпотечних правовідносин, про наявність вимог ПАТ «Українська інноваційна компанія» як іпотекодержателя, а також про те, що єдиний ліквідний актив боржника перебуває в іпотеці. За таких обставин суд дійшов висновку, що звернення АБ «Глеваський та Партнери» із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство викликає обґрунтовані сумніви щодо дійсної мети такого звернення, оскільки створена за договором правової допомоги заборгованість фактично стала підставою для ініціювання банкрутства клієнта самим адвокатським бюро. Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги заявника містять ознаки спору про право та свідчать про недобросовісність дій ініціюючого кредитора, а тому відсутні підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство ДП «Інтерштамп». Водночас суд не встановив достатніх підстав для визнання самого факту звернення АБ «Глеваський та Партнери» із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство зловживанням процесуальними правами, у зв`язку з чим у задоволенні відповідного клопотання ПАТ «Українська інноваційна компанія» відмовив. Ініціюючий кредитор - АБ "Глеваський та Партнери" подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 30.04.2026 та прийняти нове рішення, яким відкрити провадження у справі про банкрутство ДП "Інтерштамп". Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції помилково дійшов висновку про наявність спору про право, оскільки між АБ «Глеваський та Партнери» та ДП «Інтерштамп» відсутні розбіжності щодо підстав виникнення зобов`язання, його розміру та строку виконання. Грошове зобов`язання боржника підтверджується договором про надання правової допомоги № 03-12/25 від 03.12.2025, актом наданих послуг, а також відсутністю доказів погашення заборгованості. Апелянт вказує, що боржник не подав відзиву на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, не заперечив проти заявлених вимог та не надав доказів їх оплати. Тому підстави для висновку про наявність спору про право були відсутні. Покликається на те, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство суд не вправі досліджувати правочини на предмет їх фіктивності, фраудаторності чи недобросовісної мети їх укладення, оскільки такі питання можуть вирішуватися вже після відкриття провадження у справі за допомогою спеціальних механізмів, передбачених Кодексом України з процедур банкрутства (надалі КУзПБ). Апелянт вважає необґрунтованим висновок суду про те, що заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подана з метою досягнення сторонніх цілей, оскільки КУзПБ не передбачає такої підстави для відмови у відкритті провадження у справі. На думку скаржника, звернення кредитора із заявою про банкрутство є належним способом захисту його майнових прав за наявності непогашеного грошового зобов`язання боржника. Крім того, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно допустив до участі у справі ПАТ «Українська інноваційна компанія» та неправильно оцінив його правосуб`єктність і наявність матеріальних прав щодо боржника. У відзиві на апеляційну скаргу ПАТ «Українська інноваційна компанія» покликається на те, що оскаржувана ухвала є законною та обґрунтованою, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції. ПАТ «Українська інноваційна компанія» є забезпеченим кредитором боржника - ДП «Інтерштамп» на підставі іпотечного договору від 30.08.2011, предметом якого є належні боржнику нежитлові приміщення загальною площею 15 772,4 кв.м. Відтак відкриття провадження у справі про банкрутство безпосередньо впливає на права ПАТ «Укрінком» як іпотекодержателя, оскільки змінює порядок задоволення його вимог та обмежує можливість звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку. Вважає, що грошові вимоги АБ «Глеваський та Партнери» мають ознаки штучно створеної заборгованості, оскільки виникли з договору про надання правничої допомоги, укладеного між адвокатським бюро та його клієнтом - ДП «Інтерштамп». При цьому, ініціюючий кредитор був обізнаний про заборгованість боржника перед ПАТ «Укрінком» та про наявність іпотечного обтяження майна боржника. На думку ПАТ «Українська інноваційна компанія», звернення АБ «Глеваський та Партнери» із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство спрямоване не на відновлення платоспроможності боржника чи захист реальних кредиторських вимог, а на створення перешкод для звернення стягнення на іпотечне майно. При цьому, ініціюючий кредитор подавав клопотання про забезпечення вимог, яким фактично просив заборонити реєстраційні дії щодо реалізації ПАТ «Укрінком» прав іпотекодержателя. Зазначає, що ініціюючим кредитором не доведено реальної неплатоспроможності боржника, а штучний характер заявленої заборгованості та відсутність її підтвердження у позовному провадженні свідчать про наявність спору про право, що відповідно до ч. 6 ст. 39 КУзПБ є підставою для відмови у відкритті провадження у справі. Відтак просить апеляційну скаргу АБ «Глеваський та Партнери» залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін. Присутні у судовому засіданні представники ініціюючого кредитора та ПАТ «Українська інноваційна компанія» навели доводи та заперечення по суті апеляційної скарги. Представник боржника в судове засідання не з`явився, хоча належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги. Дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке. Матеріалами справи підтверджується та встановлено судом першої інстанції, що 03.12.2025 АБ "Глеваський та Партнери" (адвокатське бюро) в особі керуючого Бюро Глеваського Віталія Васильовича, який діє на підставі статуту, з однієї сторони, та ДП "Інтерштамп" (клієнт) в особі директора Бардакової Олександри Іванівни, яка діє на підставі статуту, з іншої сторони, уклали договір про надання правової допомоги №03-12/25 (надалі - договір). Відповідно 1.1. договору, з метою надання клієнту правової допомоги в рамках цього договору, адвокатське бюро проводить аналіз взаємовідносин клієнта з ПАТ "Український інноваційний банк" та ТОВ "Компанія Рона" за кредитним договором від 10.09.2010 №002 (зі змінами) щодо врегулювання спору, розробляє стратегію захисту інтересів клієнта. Оцінка ризиків звернення стягнення на нерухоме майно клієнта, як майнового поручителя, та юридична протидія останнім. Згідно з 3.1. договору, гонорар складається з суми вартості послуг, що надаються адвокатським бюро згідно з цим договором, становить 235 000,00 грн. Розмір гонорару не залежить від досягнення чи недосягнення адвокатським бюро позитивного результату, якого бажає клієнт (п.3.2.). Факт наданих послуг підтверджується актом наданих послуг (п.3.4.). Клієнт сплачує гонорар протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня підписання сторонами акта наданих послуг (п.5.3.). Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок адвокатського бюро. У разі проведення розрахунку готівкою адвокатське бюро видає довідку (п. 3.6.). Відповідно до п. 4.1. договору він набуває чинності з дати його підписання і діє протягом 2 наступних календарних місяців, але до повного виконання сторонами своїх зобов`язань. 07.01.2026 сторони підписали акт наданих послуг №1, відповідно до якого сторони погодили, що на виконання умов договору від 03.12.2025 №03-12/25 адвокатське бюро передало клієнту, а клієнт прийняв надані послуги у вигляді правового висновку, складеного за результатом проведеного аналізу взаємовідносин клієнта з ПАТ "Український інноваційний банк" та ТОВ "Компанія Рона" за кредитним договором від 10.09.2010 за №002 (зі змінами), а також за договором забезпечення щодо врегулювання заборгованості. Загальна вартість наданих послуг складає 235 000,00 грн, що сплачується клієнтом протягом 5 (п`яти) календарних днів з дня підписання сторонами цього акта наданих послуг. Послуги надані адвокатським бюро у повному обсязі та відповідають домовленості сторін. Клієнт підтверджує, що не має претензій щодо наданих послуг. Однак, в порушення умов договору, клієнт надані послуги не оплатив, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість в сумі 235 000, 00 грн. 14.01.2026 адвокатське бюро з метою досудового врегулювання спору направило клієнту вимогу про сплату заборгованості №14.01-26/1. 20.01.2026 ДП "Інтерштамп" надало відповідь на вимогу № 1-20/01-2026, відповідно до якої зазначило, що ДП дійсно має невиконане зобов`язання перед кредитором щодо погашення заборгованості боржника у розмірі 235 000,00 гри. Водночас повідомило, що на цей час ДП "Інтерштамп" не здійснює господарську діяльність, а тому грошові кошти для розрахунку за договором були затребувані від засновника, проте станом на день подання відповіді грошові кошти не отримало. Також зазначило, що єдиний ліквідний актив ДП (нежитлові приміщення секція №1, загальною площею 15 772,4 кв.м., що складається з виробничих приміщень літера А, які знаходяться за адресою: Івано-Франківська обл., село Вовчинець, вул. Вовчинецька, буд. 225 к, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 17127426101) за іпотечним договором (майнової поруки) від 30.08.2011, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків 3.І. за реєстровим №5193, знаходиться в іпотеці у ПАТ "Український інноваційний банк". Відтак ДП "Інтерштамп" не має можливості виконати зобов`язання за договором про надання правової допомоги №03-12/25 від 03.12.2025. Відповідно до ч. 1 ст. 2 КУзПБ, провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України. Відповідно до преамбули КУзПБ цей Кодекс встановлює порядок та підстави для здійснення провадження у справі з відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи. Процедура банкрутства щодо боржника переслідує публічний та приватний інтерес. Захист публічного інтересу, зокрема, знаходить свій вияв у недопущенні фіктивного банкрутства, а також недопущення доведення боржника до банкрутства. Захист приватного інтересу, в свою чергу, полягає в максимальному задоволенні вимог кредиторів, відновленні платоспроможності боржника або його ліквідації та продажу його майна у ліквідаційній процедурі з метою погашення вимог кредиторів. Отже, однією з основних функцій господарського суду під час провадження у справі про банкрутство є дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів. Суд звертає увагу, що провадження у справах про банкрутство характеризується особливим процесуальним порядком розгляду справ, специфічністю цілей і завдань, особливим суб`єктним складом, тривалістю судового провадження, що істотно відрізняють це провадження від позовного. З огляду на положення процесуального закону, у справах позовного провадження господарський суд, здійснюючи правосуддя, обмежений принципами диспозитивності та змагальності сторін, водночас у справах про банкрутство судовий контроль є невід`ємною складовою цього провадження. Статтею 1 КУзПБ, серед іншого, визначено, що: - боржник це юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав; - грошове зобов`язання (борг) це зобов`язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України. При поданні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) розмір грошових зобов`язань визначається на день подання до господарського суду такої заяви; - неплатоспроможність це неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов`язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом. Згідно з ч. 2 ст. 8 КузПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор. Наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором. Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору. Заявник сам визначає докази, які на його думку підтверджують заявлені вимоги. Проте обов`язок надання правового аналізу поданих кредиторських вимог, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог, покладений на господарський суд, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований ст. 39 КУзПБ, згідно з якою: - перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом (абз. 1 ч. 1); - у підготовчому засіданні господарський суд розглядає подані документи, заслуховує пояснення сторін, оцінює обґрунтованість заперечень боржника, вирішує інші питання, пов`язані з розглядом справи (ч. 2); - якщо провадження у справі відкривається за заявою кредитора, господарський суд перевіряє можливість боржника виконати майнові зобов`язання, строк яких настав. Боржник може надати підтвердження спроможності виконати свої зобов`язання та погасити заборгованість (ч. 3); - за результатами розгляду заяви про відкриття провадження у справі та відзиву боржника господарський суд постановляє ухвалу про: відкриття провадження у справі або відмову у відкритті провадження у справі (ч. 5); - господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду (ч. 6). Системний аналіз ст.ст. 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є: (1) наявність грошового зобов`язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду; (2) відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог; (3) не задоволення боржником у повному обсязі вимог ініціюючого кредитора до підготовчого засідання суду. Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог заявника на предмет відповідності таких вимог поняттю «грошового зобов`язання» боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності/відсутності спору про право; встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі. За таких обставин, обов`язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов`язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство. Таким чином, важливим питанням при відкритті провадження у справі про банкрутство є питання обґрунтованості кредиторських вимог ініціюючого кредитора, за заявою якого відкривається провадження у справі. При цьому, використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду необхідно розглядати заяви з кредиторськими вимогами з застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення обґрунтованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника кредиторських вимог покладається обов`язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанова Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №922/1014/18). Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі № 911/2043/20 також зазначив, що з моменту відкриття провадження у справі банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника. Тому, з огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов`язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише після з`ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі. Відсутність спору про право, в розрізі процедури банкрутства, полягає у відсутності неоднозначності у частині вирішення питань щодо сторін зобов`язання, суті (предмету) зобов`язання, підстави виникнення зобов`язання, суми зобов`язання та структури заборгованості, а також строку виконання зобов`язання тощо. Встановлення відсутності спору про право щодо вимог ініціюючого кредитора є необхідною передумовою для відкриття провадження у справі про банкрутство боржника, оскільки протилежне матиме наслідком відмову у відкритті такого провадження відповідно до ч. 6 ст 39 КУзПБ. Отже, звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов`язання боржником. У зв`язку з цим, кредитор повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести обставини, що є підставою для звернення до суду. Метою звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство боржника має бути саме захист порушеного права - отримання кредитором задоволення вимог до боржника, що відповідає змісту преамбули КУзПБ. При цьому, на господарський суд покладається обов`язок перевірки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора та з`ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, що, враховуючи принцип дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів, має здійснюватися судом незалежно від погодження/непогодження боржником із заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання ним відзиву на заяву про відкриття відповідного провадження. У п.п. 8.7.- 8.9. постанови Палати з розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суд постанови від 25.03.2025 у справі №907/600/24 досить системно надано правовий висновок застосуванню ч. 6 ст. 39 КУзПБ, зокрема зазначено: «Поряд з викладеним Суд зазначає про відмінності між вирішенням "спору про право" між кредитором та боржником у розумінні ч. 6 ст. 39 КУзПБ та вирішенням питання про відкриття провадження у справі про банкрутство, так як існують процесуальні особливості здійснення кожного із таких проваджень. Основні відмінності між двома наведеними провадженнями полягають: 1) у різних формах господарського судочинства: - позовне провадження для вирішення спору про право - п. 2 ч. 1 ст. 12 ГПК України); - у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених КУзПБ, для здійснення провадження у справі про банкрутство, зокрема у підготовчому засіданні (ч. 6 ст. 12 ГПК України, ч. 1 ст. 2, ст. 39 КУзПБ); 2) у відмінних процесуальних строках здійснення кожного із таких проваджень: - 90 днів для вирішення спору про право у позовному провадженні, що є загальним процесуальним строком, визначеним законом та обумовленим наявністю передбачених законом окремих основних стадій розгляду такої справи: підготовче провадження, врегулювання спору за участю судді, розгляд справи по суті, кожна з яких має строк її проведення (ч.3 ст. 177, ст.ст. 183, 190, ч.ч.1, 2 ст. 195, ст. 248 ГПК України тощо), однак який може зазнавати змін за встановлених процесуальним законом підстав та умов; - 14 днів для проведення підготовчого засідання у справі про банкрутство з дня постановлення ухвали про прийняття заяви про відкриття провадження у справі, а за наявності поважних причин (здійснення сплати грошових зобов`язань кредиторам тощо) не пізніше 20 днів (ч.2 ст. 35 КУзПБ); 3) у відмінних процесуальних заходах /діях, які має право та може застосувати суд під час здійснення кожного із названих проваджень, оскільки, зокрема вчинення таких процесуальних дій як призначення експертизи, виклик свідків, залучення до участі інших учасників у справі задля оцінки їх прав і обов`язків щодо предмета спору, врегулювання спору за участю судді, зупинення провадження у справі тощо допускається лише у справах позовного провадження, однак не під час вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство, що зумовлено, зокрема і визначеним законом строком здійснення кожного із відповідних проваджень. У зв`язку з викладеним, Суд доходить висновку, що встановлення між сторонами спору про право у розумінні ч. 6 ст. 39 КУзПБ відбувається як шляхом здійснення судом матеріально-правової оцінки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора до боржника (п.п. 8.6, 8.7), так і шляхом визначення судом належної процесуальної форми судочинства (з урахуванням строків, процесуальних заходів/дій), застосування якої потребує суд та вимагається за процесуальним законом для дослідження та оцінки обґрунтованості заявлених ініціюючим кредитором вимог до боржника як підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство. Отже, якщо для дослідження та оцінки судом обґрунтованості таких вимог процесуальний закон вимагає та суд потребує тих процесуальних строків, заходів /дій та, відповідно, форми провадження, що відповідає виключно позовному провадженню, і без їх застосування суд позбавлений можливості дослідити, оцінити та встановити обґрунтованість заявлених ініціюючим кредитором вимог до боржника у справі, то є підстави для ствердження про існування між зазначеними учасниками спору про право у розумінні ч. 6 ст. 39 ГПК України, що виключає можливість відкриття провадження у справі про банкрутство боржника за відповідною заявою кредитора. Крім того, враховуючи положення ст.ст. 13, 73, 74 ГПК України щодо порядку розподілу між сторонами тягаря доказування у господарському процесі, обов`язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування простроченого непогашеного грошового зобов`язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство. З урахуванням наведеного вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що при вирішенні питання щодо наявності або відсутності підстав для відкриття провадження у справі, зокрема з підстав з`ясування обставин наявності/відсутності спору про право, необхідно враховувати доводи та заперечення усіх учасників справи в розумінні ст. 1 КУзПБ. Колегія суддів вважає безпідставним доводи апелянта про те, що суд першої інстанції безпідставно допустив до участі у справі ПАТ «Українська інноваційна компанія» та неправильно оцінив його правосуб`єктність і наявність матеріальних прав щодо боржника з огляду на таке. Відповідно до ст. 1 КУзПБ учасниками у справі про банкрутство (неплатоспроможність) є сторони, арбітражний керуючий, державний орган з питань банкрутства, інші учасники справи про банкрутство, щодо прав або обов`язків яких існує спір, а також у випадках, передбачених цим Кодексом, Фонд державного майна України, Національний банк України, Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника. При цьому, сторони це конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут). Колегія судді звертає увагу на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 22.10.2019 у справі № 910/11946/18, відповідно до яких ухвалу про відкриття провадження у справі про банкрутство мають право першочергово оспорювати у судах апеляційної та касаційної інстанцій визнані судовим рішенням про відкриття провадження у справі про банкрутство сторони - боржник, ініціюючий кредитор, а також арбітражний керуючий та кредитор, вимоги якого забезпечені заставою майна боржника (незалежно від того, чи такі вимоги були визнані та включені до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство). З аналізу зазначеного випливає, що ще на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство, особа, вимоги якої забезпечені заставою, може брати участь в розгляді справи, подавати процесуальні документи, заперечувати проти відкриття провадження у справі про банкрутство, оскільки відкриття такого провадження безпосередньо вплине та права та законні інтереси такої особи, зокрема змінює порядок задоволення його вимог та обмежує можливість реалізації предмета іпотеки поза межами процедури банкрутства. Таким чином, суд апеляційної інстанції бере до уваги заперечення ПАТ «Українська інноваційна компанія» проти відкриття провадження у справі про банкрутство ДП «Інтерштамп» з огляду на наявність очевидних ознак, які можуть свідчити про зловживання АБ «Глеваський та Партнери» своїми процесуальними правами. Так, згідно із ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. У постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17 Верховний Суд зазначив, що доволі важко провести межу між правомірною реалізацією власних прав і зловживанням правами, оскільки зовні вони виглядають однаково. Основним критерієм для висновку про визнання дій зловживанням процесуальними правами є їх невідповідність завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних зі здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави, а саме перешкоджання судочинству. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право (аналогічні правові висновки викладено в постанові Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17). Правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесенню законного та обґрунтованого рішення, а також створенню особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб. Процесуальні права надаються законом тим особам, які беруть участь у процесі, для сприяння суду у розгляді справ, правильному вирішенню спору. І кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту тощо) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 12.08.2019 у справі № 905/945/18). Під зловживанням процесуальними правами належить розуміти особливу форму процесуального правопорушення, тобто умисні недобросовісні дії учасників судового процесу, що супроводжуються порушенням умов здійснення суб`єктивних процесуальних прав, які здійснюються лише з видимістю реалізації таких прав, пов`язані з обманом стосовно відомих обставин справи, у цілях обмеження можливості реалізації або порушення прав інших осіб, що беруть участь у справі, а також з метою перешкодити суду розглянути і вирішити справу. З огляду на принципи верховенства права і справедливості, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін тощо, функції судової системи, гарантії судочинства та процесуальні засоби не можуть застосовуватися виключно задля забезпечення інтересів лише однієї зі сторін господарської справи. Адже суд, розглядаючи позов конкретної особи, не обслуговує інтереси конкретного позивача, а діє відповідно до принципу верховенства права, справедливості та завдань судочинства (постанова Верховного Суду від 24.09.2024 у справі № 918/822/23(559/2823/23)). Про зловживання правом можуть свідчити дії ініціюючого кредитора щодо подання заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство, якщо при поданні такої заяви він не керується метою ефективного захисту власних порушених прав і законних інтересів, а задля досягнення якихось інших сторонніх цілей. У цьому контексті колегія суддів враховує, що саме по собі формальне підтвердження заборгованості договором про надання правової допомоги, актом наданих послуг та відповіддю боржника на вимогу про її сплату не позбавляє суд обов`язку перевірити обставини виникнення такої заборгованості, її характер, дійсну мету звернення ініціюючого кредитора із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, а також вплив такого звернення на права інших кредиторів боржника. Матеріалами справи підтверджується, що правова допомога, вартість якої стала підставою для звернення АБ «Глеваський та Партнери» із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, полягала саме в аналізі правовідносин боржника з ПАТ «Український інноваційний банк» та ТОВ «Компанія Рона» за кредитним договором №002 від 10.09.2010 і договорами забезпечення. Тобто ініціюючий кредитор був обізнаний як про наявність значної заборгованості за кредитним договором, так і про перебування єдиного ліквідного активу боржника в іпотеці. Відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що обставини виникнення заборгованості перед АБ «Глеваський та Партнери» не можуть оцінюватися виключно формально та потребують перевірки з точки зору добросовісності поведінки ініціюючого кредитора, а також наявності чи відсутності спору про право. Доводи апелянта про те, що боржник не подав відзиву, не заперечив проти вимог і не надав доказів їх погашення, не спростовують наведеного висновку. Неподання боржником відзиву або формальне визнання ним заборгованості не звільняє господарський суд від обов`язку самостійно перевірити обґрунтованість вимог ініціюючого кредитора, особливо у випадку, коли відкриття провадження у справі про банкрутство може вплинути на права інших кредиторів боржника. Колегія суддів також відхиляє доводи апелянта про те, що на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство суд не вправі оцінювати добросовісність поведінки кредитора та обставини укладення правочину. Суд першої інстанції не вирішував питання про недійсність договору про надання правової допомоги, не визнавав його фіктивним чи фраудаторним, а лише перевірив, чи є заявлені вимоги такими, що можуть бути безспірною підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство. Така перевірка відповідає завданню підготовчого засідання у справі про банкрутство, оскільки саме на цій стадії суд зобов`язаний з`ясувати обґрунтованість вимог заявника, наявність грошового зобов`язання, строк виконання якого настав, відсутність спору про право та наявність підстав для застосування процедур банкрутства. При цьому, наявність спору про право у розумінні ч. 6 ст. 39 КУзПБ не обмежується лише існуванням окремого позову між боржником та ініціюючим кредитором. Такий спір може проявлятися також у матеріально-правовій формі, коли наявні обставини не дають змоги у межах підготовчого засідання достеменно встановити дійсний стан суб`єктивного права кредитора та кореспондуючого йому обов`язку боржника без застосування процесуальних засобів, притаманних позовному провадженню. У цій справі сумніви щодо безспірності вимог ініціюючого кредитора зумовлені не лише самим фактом наявності договору правової допомоги між адвокатським бюро та його клієнтом, а й сукупністю інших обставин: предметом наданої правової допомоги, обізнаністю ініціюючого кредитора про іпотечні правовідносини боржника з ПАТ «Українська інноваційна компанія», наявністю вимог забезпеченого кредитора до боржника, а також поданням ініціюючим кредитором клопотання про забезпечення вимог, спрямованого на фактичне обмеження реалізації прав іпотекодержателя. З огляду на це, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про те, що заявлені вимоги АБ «Глеваський та Партнери» містять ознаки спору про право, а тому не можуть бути підставою для відкриття провадження у справі про банкрутство в порядку ст. 39 КУзПБ. Доводи апелянта про те, що КУзПБ не передбачає такої окремої підстави для відмови у відкритті провадження у справі як досягнення сторонніх цілей, також не спростовують правильності висновків суду першої інстанції. Місцевий господарський суд відмовив у відкритті провадження з огляду на те, що сукупність встановлених обставин свідчить про наявність ознак спору про право та не дає підстав вважати вимоги ініціюючого кредитора безспірними. Водночас встановлені судом обставини щодо можливої недобросовісної мети звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство підлягають врахуванню при оцінці обґрунтованості заявлених вимог, оскільки процедура банкрутства не може використовуватися як інструмент створення перешкод іншим кредиторам або як спосіб впливу на порядок звернення стягнення на майно боржника поза межами дійсної мети такої процедури. Колегія суддів звертає увагу також на те, що суд першої інстанції не визнав саме звернення АБ «Глеваський та Партнери» із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство зловживанням процесуальними правами, оскільки у задоволенні відповідного клопотання ПАТ «Українська інноваційна компанія» було відмовлено. Разом з тим, це не позбавляло суд права оцінити поведінку ініціюючого кредитора та врахувати відповідні обставини при вирішенні питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі. Таким чином, апеляційний господарський суд вважає, що суд першої інстанції належним чином дослідив обставини справи, надав оцінку поданим доказам та обґрунтовано дійшов висновку про відсутність безспірних підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство ДП «Інтерштамп». Відповідно ст.ст. 13, 76, 77, 86 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди апелянта з оцінкою суду першої інстанції встановлених обставин та не спростовують висновку про наявність ознак спору про право щодо заявлених вимог, то апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням наведеного вище, апеляційний господарський суд дійшов висновку про залишення судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції за апелянтом. Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 270, 275, 276, 281- 284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Адвокатського бюро "Глеваський та Партнери" залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу Господарського суду Івано - Франківської області від 30.04.2026 у справі №909/412/26 без змін.

2. Судовий збір за розгляд справи в суді апеляційної інстанції залишити за апелянтом Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Касаційна скарга подається безпосередньо до Верховного Суду. Справу повернути до Господарського суду Івано - Франківської області. Головуючий (суддя-доповідач) О.І. МАТУЩАК Судді О.С. СКРИПЧУК Т.Я. РИМ