Постанова Запорізький апеляційний суд № 333/8414/25

Дата документу 30.06.2026 Справа № 333/8414/25 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний № 333/8414/25 Головуючий у І інстанції: Ковальова Ю.М. Провадження № 22-ц/807/1329/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 30 червня 2026 року м. Запоріжжя Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі: головуючого Полякова О.З., суддів Кочеткової І.В., Кухаря С.В., секретар Товстопятко З.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника адвоката Булдигіної Марії Сергіївни на рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2026 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, У С Т А Н О В И Л А: У вересні 2025 року АТ «Сенс Банк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. В обґрунтування позову зазначено, що 12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування позивача внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022. 25.11.2021 ОСОБА_1 шляхом підписання оферти запропонувала АТ «Альфа-Банк» укласти угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, яка є невід`ємною частиною Договору про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», який розміщено на сайті Банку. Банк прийняв пропозицію відповідача та підписав акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Акцепт пропозиції на укладення Угоди отримала відповідач, про що свідчить її власноручний підпис. Отже, 25.11.2021 ОСОБА_1 та АТ «Альфа-Банк» уклали Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії з такими умовами: тип кредитування кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії; найменування продукту - «RED»; мета кредиту споживчі цілі; ліміт кредитної лінії 200000 грн; процентна ставка 39,99 % річних, тип процентної ставки фіксована; тип картки MasterCard Debit World строком дії 5 років; порядок повернення кредиту щомісячно, не менше, ніж сума обов`язкового мінімального платежу 5 % від суми заборгованості, мінімум 50 грн. За твердженням банку, сторони також узгодили, що всі відносини між позичальником та банком, що не врегульовані Угодою, регулюються Договором про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», який визначає всі інші істотні умови надання та користування кредитом, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов Договору, додатково до тих, що вказані в Угоді, і є невід`ємною частиною Угоди та діюча редакція якого розміщена на сайті Банку: www.alfabank.ua Банк виконав у повному обсязі, відповідно до Угоди, взяті на себе зобов`язання, випустивши кредитну картку та надавши відповідачу у розпорядження кредитні кошти. Відповідач активувала кредитну картку та активно користувалася кредитними коштами. Відповідач свої зобов`язання належним чином не виконала, що призвело до виникнення заборгованості у розмірі 170076,96 грн, з яких: 102184,75 грн прострочене тіло кредиту; 67749,47 грн відсотки за користування кредитом; 142,74 грн овердрафт (несанкціонована заборгованість). Посилаючись на означені обставини, АТ «Сенс Банк» просило судстягнути з ОСОБА_1 на користь товариства заборгованість за Кредитним договором № 631914255 від 25.11.2021 у розмірі 170076,96 грн, з яких: 102184,75 грн прострочене тіло кредиту, 67749,47 грн відсотки за користування кредитом, 142,74 грн - овердрафт (несанкціонована заборгованість), витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 13950 грн. Рішенням від 23 березня 2026 року Комунарський районний суд м. Запоріжжя позов частково задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованість за кредитним договором № 631914255 від 25.11.2021 у розмірі 170076,96 грн, з яких: 102184,75 грн прострочене тіло кредиту, 67749,47 грн відсотки за користування кредитом, 142,74 грн - овердрафт (несанкціонована заборгованість), витрати зі сплати судового збору в розмірі 2422,40 грн, а також витрати на правову допомогу у розмірі 8000 гривень. Не погоджуючись ізвищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Булдигіної М.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин справи, просить скасувати рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2026 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції не звернув належної уваги на зазначення позивачем різного розміру заборгованості. Так, позивач звертався до відповідача із досудовою вимогою, відповідно до якої, станом на 21.04.2025 загальна сума заборгованості становила 171213,66 грн, натомість при зверненні позивача до суду позивач вказав суму у розмірі 170076,96 грн. Вказані обставини ставлять під сумнів правильність розрахунку позивачем суми заборгованості, деталізований розрахунок вказаної заборгованості, на підставі якого виникла сума заборгованості, з якою позивач звернувся до суду, у матеріалах справи відсутня. Крім того, ОСОБА_1 в особі представника адвоката Булдигіної М.С. зазначає, у зв`язку зі зверненням 21.04.2025 з досудовою вимогою погасити достроково в повному обсязі зобов`язання за кредитним договором, позивач втратив можливість подальшого нарахування та стягнення відсотків з відповідача. Однак, перевірити факт нарахування таких процентів неможливо у зв`язку з відсутністю належного розрахунку заборгованості, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими. Відповідач також заперечує щодо розміру витрат на правничу допомогу, які були визначені судом першої інстанції у розмірі 8000 грн, зазначає, що слід врахувати клопотання представника позивача щодо розгляду справи в пораду спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. У судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Булдигіна М.С. наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та відмові в задоволенні позову. Представник АТ «Сенс Банк» свого представника в судове засідання не направив, про дату, час та місце розгляду справи банк повідомлений відповідно до вимог чинного законодавства (а.с. 106). Клопотання про відкладення розгляду справи до апеляційного суду не надходили. Згідно з ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, а тому колегія суддів вирішила розглядати справу за відсутності представника банку. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з огляду на таке. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені у статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Задовольняючи позовні вимоги банку про стягнення заборгованості, суд першої інстанції виходив з презумпції правомірності та чинності правочину у формі акцепту пропозиції на укладання угоди про надання кредиту, яку підписала відповідач, та яка є невід`ємною частиною договору про банківське обслуговування фізичних осіб, натомість відповідач не спростувала обставин отримання та використання кредитних коштів та розміру заборгованості, зазначеного в наданому позивачем розрахунку. Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке. Суд першої інстанції встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що 25.11.2021 АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали Угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії з такими основними умовами: тип кредиту кредитування рахунку та встановлення відновлювальної кредитної лінії; найменування продукту «RED», мета кредиту для особистих потреб; ліміт кредитної лінії у розмірі 200000 грн; процентна ставка 39,99% річних; тип процентної ставки фіксована; тип картки MasterCard Debit World строком дії 5 років; порядок повернення кредиту щомісячно, не менше, ніж сума обов`язкового мінімального платежу 5 % від суми заборгованості, мінімум 50 грн. Власним підписом позичальник підтвердила, що ознайомлена з усією інформацією, необхідною для ухвалення усвідомленого рішення щодо отримання кредиту; інформацією про умови кредитування та орієнтовну вартість кредиту, надану виходячи із обраних умов кредитування; а також, що він отримав всі пояснення, необхідні для забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, зокрема шляхом роз`яснення наведеної інформації, в тому числі суттєвих характеристик запропонованих послуг та певних наслідків, які вони можуть мати, в тому числі в разі невиконання зобов`язань за договором. Для ідентифікації в обліковій системі Банку Угоді присвоєно № 631914255. Сторони також узгодили, що всі відносини між Позичальником та Банком, що не врегульовані Угодою, регулюються Договором про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Альфа-Банк», який визначає всі інші істотні умови надання та користування кредитом, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов Договору, додатково до тих, що вказані в Угоді, і є невід`ємною частиною Угоди та діюча редакція якого розміщена на сайті Банку: www.alfabank.ua (архівна версія Договору, яка була чинною на дату укладення сторонами Угоди, розміщена за посиланням: https://sensebank.ua/tarifi-ta-umovi та є публічно доступною). ОСОБА_1 отримала кредит, що підтверджується випискою з рахунку № НОМЕР_1 . 12.08.2022 загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішенням про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», запис про зміну найменування позивача внесений до ЄДРЮО, ФОП та громадських формувань 30.11.2022. Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором № 631914255 від 25.11.2021, станом на 10.04.2025, загальна заборгованість відповідача перед позивачем склажає 170076,96 грн, з яких: 102184,75 грн прострочене тіло кредиту, 67749,47 грн відсотки за користування кредитом, 142,74 грн овердрафт (несанкціонована заборгованість). Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, є договори та інші правочини. Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина перша статті 202 ЦК України). Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту (частина перша статті 527 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (частина перша статті 611 ЦК України). Частиною першою статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України). Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України). Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 «Позика. Кредит. Банківський вклад» ЦК України, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України). Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України. Згідно з частинами першою, другою статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року в справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) зроблено висновок, що «невід`ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов`язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним». Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 липня 2021 року в справі № 759/24061/19 (провадження № 61-8593св21)). Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 року в справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 травня 2023 року у справі № 179/2192/19 (провадження № 61-3903св23) зазначено: «у постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14- 144цс18) зроблено правовий висновок про те, що не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами». Колегія суддів зауважує, що матеріалами справи підтверджено і не заперечувала сама ОСОБА_1 , що вона підписала Оферту на кладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631914255, погодившись з умовами надання кредитних коштів, певний час сплачувала кошти на погашення заборгованості, що свідчить про визнання умов кредитування. Відповідач також не заперечувала, що користувалася кредитними коштами та отримала досудову вимогу банку про сплату всього розміру заборгованості. Фактично єдиним доводом апеляційної скарги є те, що сума заборгованості, зазначена банком у вимозі від 24.04.2025 (171213,66 грн) не збігається з розміром заборгованості, заявленим до стягнення (170076,96 грн), тому недоведеним є розмір заборгованості, однак колегія суддів вважає його неспроможним, оскільки сума, заявлена до стягнення є меншою, ніж зазначена у вимозі, а її розмір обґрунтований належними доказами: розрахунком заборгованості станом на 10.04.2025 та випискою з рахунку ОСОБА_1 , яких вона не спростувала і контррозрахунку суду не надала. Доводи апеляційної скарги про зміну строку виконання зобов`язання за кредитним договором та неправомірність нарахування відсотків після її пред`явлення також не заслуговують на увагу, оскільки матеріалами справи підтверджено, що нарахування платежів за кредитним договором АТ «Сенс Банк» здійснював до 10.04.2025, тоді як вимога банку датована 24.04.2025, отже після пред`явлення вимоги до позичальника банк процентів чи інших платежів не нараховував. Статтею 59 Конституції України передбачено право кожного на професійну правничу допомогу. Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Статтею 133 ЦПК України до судових витрат віднесені і витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частини першої статті 58 ЦПК України сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника. Представником у суді може бути адвокат або законний представник (частина перша статті 60 ЦПК України). За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Аналізуючи вказані норми ЦПК України про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, можна дійти висновку, що до понесених стороною витрат на професійну правову допомогу відносяться як витрати, які оплачені стороною/третьою особою до моменту за явлення вимоги про їх відшкодування так і ті, які будуть оплачені нею в майбутньому, якщо це відповідає умовам договору. Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 27 липня 2022 року у справі № 686/28627/18, провадження № 61-3410св20, від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19, провадження № 61-21442св19, від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц, провадження № 61-21197св19, від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18, провадження № 61-44217св18, у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 16 червня 2021 року у справі № 640/4126/19, провадження № 61-14735св20 та ін. Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові на позивача, у разі часткового задоволення на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у додатковій постанові від 17 січня 2022 року у справі № 756/8241/20 (провадження № 61-9789св21). Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами. При визначенні суми відшкодування витрат на правову допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, а також з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значенням справи для сторони. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25 листопада 2022 року у справі № 706/199/22 (провадження № 61-9325ск22). Судові витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються договором про надання послуг від 28.01.2025 № 1006, копією довіреності на адвоката Гірчака А.М. Колегія суддів зауважує, що доводи відповідача щодо неспвмірності розміру правничої допомоги були підставою для зменшення таких витрат в суді першої інстанції з 13950 грн до 8000 грн. Оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, та виходячи із засад розумності та справедливості, враховуючи ціну задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає, що сума стягнутого судом першої інстанції відшкодування на правову допомогу в 8000 грн відповідає принципам розумності та співмірності, забезпечує баланс рівноваги між інтересами сторін у справі, відповідає принципу розумності та співмірності, визначеного як одним з основних критеріїв стягнення таких витрат. На думку колегії суддів, суд першої інстанції дослідив усі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надав їм належну оцінку, правильно визначив характер спірних правовідносин і норми права, що підлягали застосуванню до цих правовідносин, та дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позову. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, вони зводяться до неправильного тлумачення позивачами норм матеріального права та процесуального права, і є безпідставними, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Наведені в апеляційних скаргах доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах закону, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції, висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням. За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Булдигіної М.С. слід залишити без задоволення, а рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2026 року без змін. Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, УХВАЛИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника адвоката Булдигіної Марії Сергіївни залишити без задоволення. Рішення Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 23 березня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повна постанова складена 10 липня 2026 року. Головуючий Судді