Постанова 4801 № 138/142/25

Справа № 138/142/25 Провадження № 22-ц/801/1662/2026 Категорія: 62 Головуючий у суді 1-ї інстанції Ясінський Ю. А. Доповідач:Войтко Ю. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 07 липня 2026 рокуСправа № 138/142/25м. Вінниця Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Войтка Ю. Б., суддів Матківської М. В., Міхасішина І. В., з участю секретаря судового засідання: Кахно О. А., розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Ясінського Ю. А. в залі суду м. Могилів-Подільський Вінницької області, у цивільній справі № 138/142/25 за позовом ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , до Могилів-Подільської міської ради Вінницької області, про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування, встановив: Короткий зміст вимог У січні 2025 року ОСОБА_1 , діючи через свого представника адвоката Гримайло К. Л., за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 , звернулася в суд із позовом до Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про встановлення факту родинних відносин та визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла її бабуся ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , останнім місцем проживання та реєстрації якої було АДРЕСА_1 . Спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3 були її діти: син ОСОБА_4 , 1919 року народження; донька ОСОБА_5 , 1921 року народження; донька ОСОБА_6 , 1926 року народження. Спадщину після смерті матері ОСОБА_3 фактичним прийняттям, шляхом проживання з померлою за однією адресою прийняла донька ОСОБА_5 , 1921 року народження, однак своїх спадкових прав не оформила. До складу спадкового майна ОСОБА_3 входить житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 померла ОСОБА_5 , останнім місцем проживання та реєстрації якої було АДРЕСА_1 . Після смерті матері залишилася спадщина у вигляді житлового будинку АДРЕСА_2 . Однак, оформити свої спадкові права позивач не має можливості, оскільки нотаріус в усному порядку відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, з причини відсутності правовстановлюючого документу на будинок та окрім того потрібно встановити факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідною мамою померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , 1921 року народження, оскільки відсутнє свідоцтво про народження ОСОБА_5 . Враховуючи викладене, позивач просить встановити факт того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є рідною мамою померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , 1921 року народження. Також просить визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , в порядку спадкування за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 право власності на житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_2 . Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 квітня 2026 року позовні вимоги задоволено частково. Встановлено факт того, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , є рідною мамою ОСОБА_5 , 1921 року народження, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 . Відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: ОСОБА_2 до Могилів-Подільської міської ради Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування. Мотивуючи прийняте рішення, суд першої інстанції взявши до уваги досліджені письмові докази, оцінивши їх сукупності, а також те, що у позивача наявні вказані вище документи, які за життя видавались на ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , та копії яких долучено нею до матеріалів даної цивільної справи, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог позовної заяви та встановлення факту того, що ОСОБА_3 є рідною мамою ОСОБА_5 . Водночас, судом встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_2 , належало на праві власності з встановленням відповідних часток ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 і ОСОБА_7 , що не відповідає твердженню позивача та її представника про його повну належність ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , та після смерті якої спадщину у складі спадкового майна у виді вказаного домоволодіння прийняла шляхом фактичного прийняття спадщини ОСОБА_5 , мати позивачки. Отже місцевий суд виходив з того, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами того, що домоволодіння по АДРЕСА_1 одноособово належало ОСОБА_3 , як і того, що після смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадщину у складі вказаного домоволодіння фактичним прийняттям шляхом проживання з померлою за однією адресою прийняла її дочка ОСОБА_5 , мати позивача. Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання за позивачем в порядку спадкування за законом після померлої ОСОБА_5 права власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_2 , задоволенню не підлягають через недоведеність. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись із ухваленим судовим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність внаслідок неповного дослідження зібраних у справі доказів, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального і грубого порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно та ухвалити нове судового рішення в цій частині про задоволення позову. Рух справи в суді апеляційної інстанції Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 26 травня 2026 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя Войтко Ю. Б., судді: Матківська М. В., Міхасішин І. В. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 28 травня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху з тих підстав, що вона не відповідає вимогам статті 356 ЦПК України, оскільки в матеріалах скарги відсутній оригінал самої апеляційної скарги та її копії відповідно до кількості учасників справи. Цією ж ухвалою витребувано з місцевого суду матеріали судової справи № 138/142/25. 08 червня 2026 року, після усунення ОСОБА_1 недоліків апеляційної скарги, ухвалою Вінницького апеляційного суду відкрито провадження у справі, надано учасникам строк для подання відзиву на подану скаргу. Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 22 червня 2026 року справу призначено до розгляду 07 липня 2026 року о 11 год 20 хв. 03 липня 2026 року ухвалою апеляційного суду задоволено клопотання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про їх учать у судовому засіданні в режимі відеоконференції із Могилів-Подільським міськрайонним судом Вінницької області. Аргументи учасників справи Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу На обґрунтування доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 посилається на ті ж обставини, що і у позовній заяві. При цьому апелянт зазначає, що суд першої інстанції неправильно встановив, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами того, що домоволодіння по АДРЕСА_1 одноособово належало ОСОБА_3 , як і того, що після смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадщину у складі вказаного домоволодіння фактичним прийняттям шляхом проживання з померлою за однією адресою прийняла її дочка ОСОБА_5 , мати позивачки. Вважає дане твердження суду хибним, оскільки відповідно до відомостей, зазначених в інвентарній справі, яку надано КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» на виконання ухвали суду від 11.03.2025, домоволодіння за вказаною вище адресою перебувало у спільній частковій власності з наступним розподілом часток: ОСОБА_3 - 62,5 %, ОСОБА_5 - 12,5%, ОСОБА_4 - 12,5 %, ОСОБА_7 - 12,5 %, підставою такого розподілу часток зазначено «свідоцтво про право спадкування, видане Могилів-Подільською держнотконторою від 07.10.1947 по реєстру №4060» (записи російською мовою) (аркуші 2, 7, 24. 34, 41 інвентарної справи). На аркуші 3 інвентарної справи знаходиться звідний оціночний акт по домоволодінню АДРЕСА_1 , домовласниками якого зазначені « ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ». Згідно з генеральним планом (схемою) присадибної ділянки АДРЕСА_3 власниками останньої зазначені « ОСОБА_5 » - 25 % будинку, 1/3 сарая, 1/3 погреба; « ОСОБА_7 » - 25 % будинку, 1/3 сарая, 1/3 погреба; « ОСОБА_4 » - 28 % будинку, 1/3 сарая, 1/3 погреба (аркуш 3, 7 інвентарної справи). Відповідно до звідних оціночних актів домоволодіння АДРЕСА_1 , який знаходиться на аркушах 8, 9 інвентарної справи, зазначено про належність останнього « ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 » та « ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ». Аналогічні відомості про власників домоволодіння зазначені і на інших документах, які складають інвентарну справу. Так, на аркуші 43 інвентарної справи знаходиться нотаріально посвідчений договір від 10.10.1947 між ОСОБА_3 , ОСОБА_12 і ОСОБА_7 , які проживають по АДРЕСА_1 , та які володіють на праві спільної власності домоволодінням за цією ж адресою, про встановлення порядку користування вказаним будинком (викладений російською мовою). З огляду на зазначене, апелянт вважає, що матеріалами справи підтверджено факт належності ОСОБА_5 та ОСОБА_3 спадкового житлового будинку, право на який в порядку спадкової трансмісії перейшло до позивача. Звертає увагу, що за змістом статті 524 ЦК Української РСР, який був чинним на час смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли воно не змінено заповітом. Посилаючись на норми ст. 529, 548, ч. 1 ст. 549 ЦК УРСР, вказує, що належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української PCP, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів. Також наголошує, що індивідуальні житлові будинки, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі за окремо визначеною «спрощеною» процедурою. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації. Отже вважає, що вимоги про визнання права власності на житловий будинок в порядку спадкування за законом підлягають до задоволення, враховуючи те, що вона фактично володіє спірним майном протягом понад 31 рік поспіль, та в подальшому має намір володіти, користуватися та розпоряджатися вищевказаним нерухомим майном, однак на теперішній час оформити право власності у позасудовому порядку не має можливості, оскільки титульний власник помер. Відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Позиція учасників справи у судовому засіданні Позивач ОСОБА_1 вимоги апеляційної скарги підтримала, просить її задовольнити, аргументуючи мотивами, викладеними у скарзі. Третя особа ОСОБА_2 не заперечує проти задоволення апеляційної скарги. Представник відповідача Могилів-Подільської міської ради Вінницької області в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причин неявки не повідомив, а тому згідно з вимогами частини другої статті 372 ЦПК України його неявка не перешкоджає розгляду справи. Фактичні обставини справи, установлені судом У справі встановлено, що ОСОБА_13 народилася ІНФОРМАЦІЯ_8 в Мог.-Под. Республіка, Вінницької області, що підтверджується копією посвідки про народження № НОМЕР_1 (а.с.18). Згідно з копією виписки із метричної книги про одруження за 1913 рік, « ОСОБА_14 » та « ОСОБА_13 » уклали шлюб « ІНФОРМАЦІЯ_9 » (а.с.17, 18). Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 (виданого рос. мовою), « ОСОБА_15 » помер ІНФОРМАЦІЯ_10 (а.с.19). З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 (виданого рос. мовою), встановлено, що « ОСОБА_3 » померла ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Могилів-Подільський Вінницької області (а.с.16). Згідно з копією довідки уповноваженого міськради (видана рос. мовою), у ОСОБА_3 були діти: син « ОСОБА_4 », 1919 року народження; донька ОСОБА_5 », 1921 року народження; донька ОСОБА_16 », 1926 року народження (а.с.20). Відповідно до копії свідоцтва про народження серії № НОМЕР_4 від 11 вересня 1953 року (виданого рос. мовою), « ОСОБА_17 » народилася ІНФОРМАЦІЯ_11 , її батьками є: батько « ОСОБА_18 »; мати « ОСОБА_5 » (а.с. 10). З копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_5 від 06 жовтня 1989 року слідує (виданого рос. мовою), що « ОСОБА_5 » померла ІНФОРМАЦІЯ_3 в м. Могилів-Подільський Вінницької області (а.с.15). З копії довідки відділу «Центр надання адміністративних послуг» Могилів-Подільської міської ради № 531 від 25 листопада 2024 року встановлено, що відповідно до отриманої інформації, яка міститься в довідці №168 від 25 листопада 2024 року, виданої головою квартального комітету № 6 «Карпівський», ОСОБА_3 , 1894 року народження, дійсно була зареєстрована за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до дня своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). На день смерті даної особи за вказаною адресою також були зареєстровані: ОСОБА_19 , 1961 року народження; ОСОБА_20 , 1941 р.н.; ОСОБА_21 , 1950 р.н., ОСОБА_22 , 1944 р.н. (а.с. 22). З копії довідки відділу «Центр надання адміністративних послуг» Могилів-Подільської міської ради № 532 від 25 листопада 2024 року слідує, що відповідно отриманої інформації, яка міститься в довідці № 169 від 25 листопада 2024 року, виданої головою квартального комітету № 6 «Карпівський», ОСОБА_5 , 1921 року народження, дійсно була зареєстрована за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до дня своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (а.с.21). З копії паспорта громадянина України ОСОБА_1 вбачається, що з 05 грудня 1997 року її місце проживання зареєстровано по АДРЕСА_1 (а.с.6-7, 9). У повідомленні Державного нотаріального архіву Вінницької області №1168/01-18 від 03 липня 2025 року зазначено, що згідно даних Алфавітних книг обліку спадкових справ Могилів-Подільської районної державної нотаріальної контори за 1981-2004 роки, які знаходяться на зберіганні в Державному нотаріальному архіві Вінницької області, спадкові справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , по фонду Могилів-Подільської районної державної нотаріальної контори не виявлено (а.с.74). Отже судом встановлено, що ОСОБА_3 була матір`ю трьох дітей: сина ОСОБА_4 , 1919 року народження, та двох доньок ОСОБА_5 , 1921 року народження, та ОСОБА_6 , 1926 року народження (а.с.20). Позиція суду апеляційної інстанції Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов таких висновків. Позивачем подано апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання права власності на спадкове майно в порядку спадкування. Відповідно до вимог частин першої і другої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині відповідає. Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції, та застосовані норми права Переглядаючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування після померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 на житловий будинок, який розташований в АДРЕСА_2 , колегія суддів зазначає наступне. Згідно з частиною першою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до частини першої статі 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів. Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зав`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення. За частиною першою статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Відповідно до статей 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, які, зокрема, означають можливість належним чином використовувати річ для своїх потреб за її призначенням; при здійсненні права власності власник зобов`язаний дотримуватися вимог закону і моральних засад суспільства і не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. За положеннями статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частина перша, друга статті 77 ЦПК України). Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 78 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 79, 80 ЦПК України). Частиною першою, шостою статті 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що бажає оформити спадщину, однак не може цього зробити, оскільки нотаріус в усному порядку відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину, з причини відсутності правовстановлюючого документу на будинок та окрім того потрібно встановити факт, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є рідною мамою померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , 1921 року народження, оскільки відсутнє свідоцтво про народження ОСОБА_5 . Відносини спадкування регулюються правилами Цивільного кодексу України (далі ЦК України), якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема відповідні правила Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (далі ЦК Української РСР), в тому числі щодо прийняття спадщини та кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються ЦК України. Відповідно до частини першої статті 524 ЦК Української РСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. За змістом статті 524 ЦК Української РСР, який був чинним на час смерті ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Згідно зі статтею 548 ЦК Української РСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Відповідно до частин першої статті 549 ЦК Української РСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. При спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті. Онуки і правнуки спадкодавця є спадкоємцями за законом, якщо на час відкриття спадщини немає в живих того з їх батьків, хто був би спадкоємцем; вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкоємстві за законом їх померлому родителю (стаття 529 ЦК Української РСР). Під час вирішення спору про визнання права власності на спадкове майно потрібно розмежовувати час і підстави виникнення права власності у спадкодавця, які кваліфікуються відповідно до законодавства України, чинного на час виникнення права власності та підстави спадкування зазначеного майна, що визначаються на час відкриття спадщини та згідно із пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України. Належність правовстановлюючих документів встановлюється судом відповідно до законодавства, яке було чинним на час набуття права власності на житловий будинок, споруду, зокрема відповідно до Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких провадиться реєстрація будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженого Міністерством комунального господарства УРСР 31 січня 1966 року та погодженого з Верховним Судом УРСР 15 січня 1966 року, який втратив чинність згідно з наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року, та інших нормативно-правових актів. Під час вирішення спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно судам необхідно з`ясовувати: 1) правовий режим земельної ділянки, на якій розташоване спірне нерухоме майно (будинок, споруда); 2) чи отримано спадкодавцем дозволи на спорудження будинку, чи затверджено проект на спорудження будинку; 3) коли спадкодавцем було завершено спорудження будинку; 4) чи дотримано при будівництві проекту на спорудження будинку вимог державних протипожежних, санітарних норм; 5) чи посвідчено право власності на нерухоме майно в установленому законом порядку на час виникнення права власності. Встановлення судом часу завершення спорудження будинку визначає законодавство, відповідно до якого встановлюється правовий режим нерухомого майна та документи, якими посвідчується право власності на це майно. Згідно з частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Відповідно до частини четвертої статті 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень. Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема такими, як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Міністерстві юстиції України від 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами). Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК України та Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 01 липня 2004 року «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину. Отже, під час вирішення спорів про визнання права власності на спадкове майно слід керуватися законодавством, яке підлягало застосуванню щодо правового режиму спадкового майна та часу відкриття спадщини. У разі відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право власності на спадкове майно, зокрема у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів на майно, неоформленням спадщини спадкодавцем, спадкоємці мають право на звернення до суду для захисту своїх спадкових прав. Зазначене відповідає правовому висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 18 грудня 2013 року у справі № 6-137цс13 та у постанові Верховного Суду від 28 червня 2023 року у справі № 303/1176/17. Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу України від 13 грудня 1995 року № 56, передбачала обов`язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції). Відповідно до пункту 3.2 Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року №127, не належать до самочинного будівництва індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 05 серпня 1992 року. Таким чином, індивідуальні житлові будинки, збудовані у період до 05 серпня 1992 року, не підлягають проходженню процедури прийняття в експлуатацію, у тому числі за окремо визначеною «спрощеною» процедурою. Єдиним документом, що засвідчує факт існування об`єкта нерухомого майна й містить його технічні характеристики, є технічний паспорт на такий об`єкт, виготовлений за результатами його технічної інвентаризації. Як вбачається з матеріалів справи, 24.12.2025 до суду першої інстанції надійшло письмове пояснення представника позивача адвоката Гримайло К. Л., в якому, крім обставин, викладених у позовній заяві, зазначено, що після смерті матері позивача ОСОБА_5 , залишилась спадщина у вигляді житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_2 , власником якого була ОСОБА_3 , мати покійної ОСОБА_5 . Якщо спадщина відкрилась у період чинності ЦК УРСР, застосуванню підлягають норми ЦК УРСР про належність спадщини спадкоємцеві з часу відкриття спадщини незалежно від оформлення права на спадщину. В даній справі спадщина відкрилась 26 грудня 1969 року та 05 жовтня 1989 року, відповідно застосуванню підлягають норми ЦК УРСР, відповідно до статті 549 якого визнається, що спадкоємець прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном або якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Виходячи зі змісту наведеної норми закону, прийняття спадщини може підтверджуватися діями спадкоємців, які за своїм характером свідчать, що в шестимісячний строк із дня відкриття спадщини вони фактично вступили в управління або володіння спадковим майном. Враховуючи те, що ОСОБА_1 фактично проживала разом з померлою за її останнім місцем проживання, та проживає по даний час, вона вважається такою, що прийняла спадщину фактичним шляхом, а саме шляхом вступу в управління спадковим майном. Отримати у нотаріуса свідоцтво про право власності на спадщину (житловий будинок) позивач не має можливості у зв`язку з відсутністю правовстановлюючого документа, оскільки з урахуванням дати смерті спадкодавців минуло багато років їх було втрачено за невідомих обставин. Крім того, згідно листа Вінницького державного нотаріального архіву спадкові справи до майна померлих не заводились. Факт належності житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_2 померлій ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , підтверджено інвентарною справою з КП Могилів-Подільського МБТІ. На підставі викладеного, представник позивача просила визнати за позивачем право власності на будинок в порядку спадкування. У справі встановлено, що ОСОБА_3 була матір`ю трьох дітей: сина ОСОБА_4 , 1919 року народження, та двох доньок ОСОБА_5 , 1921 року народження, та ОСОБА_6 , 1926 року народження (а.с.20). Крім того, судом досліджено інвентарну справу, надану суду КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» на виконання ухвали суду від 11.03.2025, на домоволодіння, розташоване за адресою АДРЕСА_1 . Відповідно до відомостей, зазначених в інвентарній справі, домоволодіння за вказаною вище адресою перебувала у спільній частковій власності з наступним розподілом часток: ОСОБА_3 62,5 %, ОСОБА_5 12,5%, ОСОБА_4 12,5 %, ОСОБА_7 12,5 %, підставою такого розподілу часток зазначено «свідоцтво про право спадкування, видане Могилів-Подільською держнотконторою від 07.10.1947 по реєстру №4060» (записи російською мовою) (аркуші 2, 7, 24, 34, 41 інвентарної справи). На аркуші 3 інвентарної справи знаходиться звідний оціночний акт по домоволодінню АДРЕСА_1 , домовласниками якого зазначені « ОСОБА_5 , ОСОБА_7 ». Згідно генерального плану (схеми) присадибної ділянки АДРЕСА_3 власниками останньої зазначені « ОСОБА_5 » - 25 % будинку, 1/3 сарая, 1/3 погреба; « ОСОБА_7 » - 25 % будинку, 1/3 сарая, 1/3 погреба; « ОСОБА_4 » - 28 % будинку, 1/3 сарая, 1/3 погреба (аркуш 3, 7 інвентарної справи). Відповідно до звідних оціночних актів домоволодіння АДРЕСА_1 , який знаходиться на аркушах 8, 9 інвентарної справи, зазначено про належність останнього « ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_8 , ОСОБА_7 » та « ОСОБА_3 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ». Аналогічні відомості про власників домоволодіння зазначені і на інших документах, які складають інвентарну справу, зокрема «выкопировка из схематического плана строительного квартала №47 усадебный участок №(11) 15 по улице Маяковского» від 29.11.1965 (аркуш 10). Крім того, на аркуші 35 інвентарної справи знаходиться довіреність ОСОБА_7 , відповідно до якої остання доручає своїй матері ОСОБА_3 , яка проживає по АДРЕСА_1 зареєструвати її документи про приналежність їй частини саду і будинку, які знаходяться за цією ж адресою (російською мовою); на аркушах 36, 37 інвентарної справи знаходяться довіреності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 аналогічного змісту. На аркуші 40 інвентарної справи знаходиться спільна заява ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , дітей ОСОБА_3 , відповідно до якої останні після розподілу матір`ю майна між ними в АДРЕСА_1 , просять щоб всі податки в майбутньому платила мати ОСОБА_3 (викладено російською мовою). На аркуші 42 інвентарної справи знаходиться заява ОСОБА_3 від 06.10.1947 відповідно до якої остання просить розділити свій сад на своїх дітей по АДРЕСА_4 (викладено російською мовою). На аркуші 43 інвентарної справи знаходиться нотаріально посвідчений договір від 10.10.1947 між ОСОБА_3 , ОСОБА_12 і ОСОБА_7 , які проживають по АДРЕСА_1 , та які володіють на праві спільної власності домоволодінням за цією ж адресою, про встановлення порядку користування вказаним будинком (викладений російською мовою). Отже судом встановлено, що домоволодіння по АДРЕСА_2 , належало на праві власності з встановленням відповідних часток ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , ОСОБА_4 і ОСОБА_7 , що не відповідає твердженню позивача та її представника про його повну належність ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_6 , та після смерті якої спадщину у складі спадкового майна у виді вказаного домоволодіння прийняла шляхом фактичного прийняття спадщини ОСОБА_5 , мати позивачки. Крім того, позивачем надано суду копію довідки відділу «Центр надання адміністративних послуг» Могилів-Подільської міської ради № 531 від 25 листопада 2024 року, з якої слідує, що відповідно отриманої інформації, яка міститься в довідці №168 від 25 листопада 2024 року, виданої головою квартального комітету № 6 «Карпівський», ОСОБА_3 , 1894 року народження, дійсно була зареєстрована за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до дня своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). На день смерті даної особи за вказаною адресою також були зареєстровані: ОСОБА_19 , 1961 року народження; ОСОБА_20 , 1941 р.н.; ОСОБА_21 , 1950 р.н., ОСОБА_22 , 1944 р.н. (а.с. 22). З копії довідки відділу «Центр надання адміністративних послуг» Могилів-Подільської міської ради № 532 від 25 листопада 2024 року вбачається, що відповідно отриманої інформації, яка міститься в довідці № 169 від 25 листопада 2024 року, виданої головою квартального комітету № 6 «Карпівський», ОСОБА_5 , 1921 року народження, дійсно була зареєстрована за місцем проживання за адресою: АДРЕСА_1 , до дня своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) (а.с.21). Крім того, згідно нотаріально посвідченої довіреності від 08.07.1950, що знаходиться в матеріалах інвентаризаційної справи № 2455, ОСОБА_5 проживала в Казахстанській обл., м. Усть-Каменогорськ. Згідно з копією паспорта громадянина України ОСОБА_1 встановлено, що з 05 грудня 1997 року її місце проживання зареєстровано по АДРЕСА_1 (а.с.6-7, 9). У повідомленні Державного нотаріального архіву Вінницької області №1168/01-18 від 03 липня 2025 року зазначено, що згідно даних Алфавітних книг обліку спадкових справ Могилів-Подільської районної державної нотаріальної контори за 1981-2004 роки, які знаходяться на зберіганні в Державному нотаріальному архіві Вінницької області, спадкові справи до майна померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 та померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_5 , по фонду Могилів-Подільської районної державної нотаріальної контори не виявлено (а.с.74). Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом. За загальними правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що позивачем не доведено належними, допустимими та достатніми доказами того, що домоволодіння по АДРЕСА_1 одноособово належало ОСОБА_3 , як і того, що після смерті останньої ІНФОРМАЦІЯ_6 , спадщину у складі вказаного домоволодіння фактичним прийняттям шляхом проживання з померлою за однією адресою прийняла її дочка ОСОБА_5 , мати позивачки. За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині. Доводи апеляційної скарги фактично зводяться до незгоди апелянта із правовою оцінкою судом першої інстанції наданих позивачем доказів і не містять посилань на порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які б могли вплинути на правильність ухваленого судового рішення. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Враховуючи викладене, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи на основі наданих доказів, рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги відповідає нормам матеріального та процесуального права. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»). Оскаржуване судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів дійшла до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у цій справі рішення та відсутність підстав для його скасування в оскаржуваній частині з мотивів, викладених в апеляційній скарзі. За таких обставин колегія суддів, відповідно до положень статті 375 ЦПК України, вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, понесені судові витрати зі сплати судового збору у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції необхідно залишити за позивачем. Керуючись ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Могилів-Подільського міськрайонного суду Вінницької області від 28 квітня 2026 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст судового рішення складено 09 липня 2026 року. Головуючий Ю. Б. Войтко Судді: М. В. Матківська І. В. Міхасішин